Рішення

від 21.02.2013 по справі 10/5007/1404/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "21" лютого 2013 р. Справа № 10/5007/1404/12

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Прядко О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Біляченко М.В. - довір. №5999/9/10-0 від 19.11.2012;

від відповідача: Корнійчук О.М. - паспорт ВМ 782034 від 14.09.1999;

від третьої особи-1: Миколенко Л.П. - довір. №02-08/829 від 30.10.2012,

Скібінська Т.А. - довір. №02-08/89 від 03.02.2012;

від третьої особи-2: не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Державної податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської області ДПС (м.Житомир)

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Озерянка" (с.Озерянка, Житомирський район, Житомирська область)

за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1) Управління Державної казначейської служби України у Житомирському районі Житомирської області;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Укренергонафтопостач"

про стягнення 3991,71 грн.

У відповідності до ч.3 ст.69 ГПК України, строк розгляду спору було продовжено на п'ятнадцять днів.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 3991,71грн., з яких: 2880,77грн. основної заборгованості по несвоєчасно повернутій фінансовій допомозі та 1110,94грн. пені.

Ухвалою господарського суду від 11.02.2013 було залучено до участі у справі в якості третьої сторони, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Укренергонафтопостач".

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 11.02.2013 (а.с.70)). Повідомив, що станом на 20.02.2013 заборгованість відповідача по простроченій реструктуризованій заборгованості перед державним бюджетом не змінилася та складає 3991,71грн., з приводу чого надав довідку №02-08/152 (а.с.86).

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, з викладених у відзиві №2 від 03.01.2013 (а.с.27) та клопотанні №8 від 04.02.2013 (а.с.67-68) мотивів; пояснив, що фінансову допомогу у 1997 році отримував не відповідач, а КСП ім.Куйбишева; що СТОВ "Озерянка" не отримувало від КСП ім.Куйбишева при його ліквідації майна, грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей і відповідно не повинно нести відповідальність за КСП ім.Куйбишева; що СТОВ "Озерянка" є неналежним відповідачем у даній справі; що позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості з боржника.

Представник третьої особи-1 (УДКС України у Житомирському районі Житомирської області) позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у письмових поясненнях від 05.10.2012 №02-08 (а.с.11) та від 11.02.2013 №15-12/97-1351 (а.с.71).

Представник третьої-особи-2 (ТОВ "Укренергонафтопостач") в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся вчасно на належним чином.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд встановив.

На підставі розпорядження Житомирської райдержадміністрації від 25.09.1997 №279 (а.с.8), з метою забезпечення збирання та збереження врожаю 1997 року, КСП ім.Куйбишева с.Озерянка було розподілено 2,9тис. грн. на фінансування заходів з підготовки робіт в осінньо-зимовий період 1997-1998 років.

За ч.2 вищевказаного розпорядження, зазначені кошти мали бути перераховані Відділенням Державного казначейства в районі на підставі укладених з товаровиробниками угод на спільний рахунок "Урожай-97". Частина коштів згідно розподілу управління сільського господарства і продовольства за згодою товаровиробників підлягала перерахуванню централізовано ТОВ "Укренергонафтопостач" за паливно-мастильні матеріали (п.2.1 розпорядження).

25.09.1997 між Відділенням Державного казначейства у Житомирському районі з одного боку, заступника директора реалбази хлібопродуктів з другого боку та керівника господарства в особі КСП ім.Куйбишева з третього боку, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.09.1997 №1003 "Про фінансову допомогу на проведення комплексу робіт в осінньо-зимовий період 1997/1998 року" було укладено договір №10 (далі - договір (а.с.7)), згідно п.1.1 якого Відділення Державного казначейства надає колективносільськогосподарському підприємству КСП ім.Куйбишева фінансову допомогу в сумі 2,9 тис. грн. для проведення комплексу робіт в осінньо-зимовий період1997/1998 року на умовах повернення до 1 жовтня 1998 року.

Відповідно до ЗУ "Про врегулювання заборгованості за бюджетними позичками, наданими державним та іншим сільськогосподарським підприємствам усіх форм власності і господарювання через обслуговуючі, заготівельні і переробні підприємства, та реструктуризацію заборгованості зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) переробних підприємств агропромислового комплексу" від 18.01.2001 №2237-ІІІ та розпорядження КМУ "Про погодження сум заборгованості, що підлягають урегулюванню згідно із Законом України "Про врегулювання заборгованості за бюджетними позичками, наданими державним та іншим сільськогосподарським підприємствам усіх форм власності і господарювання через обслуговуючі, заготівельні і переробні підприємства, та реструктуризацію заборгованості зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) переробних підприємств агропромислового комплексу"" від 03.04.2002 №186-р. заборгованість КСП ім.Куйбишева було реструктуризовано на 8 років з виплатою щороку рівними частинами починаючи з 01.01.2004 року.

Так, згідно графіку погашення сум заборгованостей, реструктуризованих згідно розпорядження КМУ від 03.04.2002 №186-р. по Житомирському районі та постанови КМУ від 11.09.1997 №1003 за відповідачем визначено заборгованість у сумі 2880,77грн., яку реструктуризовано з графіком погашення відповідно у 2004р. - 360,00грн., у 2005р. - 360,00грн., у 2006р. - 360,00грн., у 2007р. - 360,00грн., у 2008р. - 360,00грн., у 2009р. - 360,00грн., у 2010р. - 360,00грн. та у 2011р. - 360,77грн. (а.с.17).

Оцінюючи подані сторонами докази суд вважає, за необхідне зазначити.

Згідно ст.13 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік", джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2013 рік у частині кредитування є, у тому числі, повернення бюджетних позичок, наданих на закупівлю сільськогосподарської продукції за державним замовленням (контрактом) 1994 - 1997 років.

Згідно ч.9 ст.17 Бюджетного кодексу України, прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками та пеню) стягується з такого суб'єкта господарювання органами державної податкової служби, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб'єкта господарювання.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить стягнути з відповідача 3991,71грн., з яких: 2880,77грн. основної заборгованості по несвоєчасно повернутій фінансовій допомозі та 1110,94грн. пені..

Так, згідно матеріалів справи, спір між сторонами виник в процесі договірних відносин позики, що ґрунтуються на договорі №10 про надання фінансової допомоги на проведення комплексу робіт в осінньо-зимовий період 1997/1998 років від 25.09.1997.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ч.1 ст.1046 ЦК України).

Судом встановлено, що предметом укладеного за участю відповідача договору №10 від 25.09.1997 є надання відділом Державного казначейства фінансової допомоги на проведення комплексу робіт в осінньо-зимовий період 1997/1998 років.

З цією метою, у відповідності до п.2.1 договору, відділення Державного казначейства зобов'язалося перерахувати товаровиробнику на спеціальний рахунок сільськогосподарського підприємства "Урожай-97" кошти в сумі 2,9тис.грн., необхідних для проведення комплексу робіт по збиранню та збереженню врожаю 1997 року. Кошти надавалися з цільовим використанням та на поворотній основі для закупівлі паливно-мастильних матеріалів у ТОВ "Укренергонафтопостач".

Пунктом 5.1 договору визначено, що договір набирає чинності з моменту перерахування коштів сільськогосподарському підприємству і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Тобто сторони погодили, що передумовою виконання умов договору щодо своєчасного повернення фінансової допомоги є первісне перерахування Державним казначейством на рахунок сільськогосподарського підприємства суми коштів, розмір яких передбачений п.2.1 договору.

Як на підставу виконання взятих на казначейство зобов'язань по перерахуванню фінансової допомоги, позивач посилається на лист КСП ім. Куйбишева (а.с.20), накладні №1752 від 13.10.1997 та №1888 від 12.11.1997 (а.с.21), які засвідчують факт передання ТОВ "Укренергонафтопостач" КСП ім. Куйбишева д/топлива на загальну суму 2880,77грн. Також позивачем надано акти звірки взаємних розрахунків від 23.12.1999 та 01.06.2001, останній підписаний головним бухгалтером СТОВ "Озерянка" та скріплений печаткою товариства (а.с.15-16). Однак первинних документів на підтвердження перерахування на рахунок відповідача державної фінансової допомоги до суду надано не було. Згідно пояснень третьої особи-1 первинні документи було знищено відповідно до наказу Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.1998 № 41.

Суд звертає увагу, що д/пальне було відпущено колективному сільськогосподарському підприємству ім.Куйбишева, тоді як відповідачем у справі є СТОВ "Озерянка".

З матеріалів справи вбачається, що 25.01.2000 на підставі рішення загальних зборів уповноважених членів КСП ім.Куйбишева (а.с.87) на базі реформованого КСП ім.Куйбишева було створено сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Озерянка". Статутом товариства, а саме ч.2.1, передбачено, що ТОВ створюється в процесі реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства ім.Куйбишева, зареєстрованого Житомирською районною державною адміністрацією 31.01.1995 за №54, ідентифікаційний код 03746154 та є юридичним правонаступником КСП, згідно розподільчого балансу (а.с.49-57). Відповідні реєстраційні зміни було внесено і до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.36-39).

Враховуючи приписи чинного законодавства, слід зазначити, що Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а саме п.1 статті 9, передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні складатись під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Аналогічні положення містяться і в п.5 ч.12 Положення про організацію бухгалтерського обліку i звітності в Україні, затверджену постановою КМ України від 03.04.1993 №250, та чинну на момент виникнення спірних правовідносин по перерахуванню коштів.

Згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.2 ст.9 вищеназваного закону первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на викладене, суд не розцінює підписані відповідачем накладні та акти звіряння взаємних розрахунків як належні докази перерахування КСП ім.Куйбишева цільової позички у розмірі 2880,77грн., оскільки вони не є первинними документами, які засвідчують факт здійснення господарської операції, а є документами, що фіксують факт отримання товару на вищевказану суму.

При цьому, суд зазначає, що за умовами договору №10 від 25.09.1997 та згідно додатку до розпорядження Житомирської райдержадміністрації від 25.09.1997 №279 "Про фінансову допомогу на проведення комплексу робіт в осінньо-зимовий період 1997/1998 роки"(а.с.9), сільськогосподарське підприємство повинно було забезпечити повне повернення державної позички за умови отримання фінансової допомоги у розмірі 2,9тис.грн., однак матеріалами справи стверджується факт отримання КСП паливно-мастильних матеріалів на суму меншу, ніж передбачено домовленістю сторін на 19,23грн. (2900,00грн. (сума згідно договору №10 про надання фінансової допомоги на проведення комплексу робіт в осінньо-зимовий період 1997/1998 років від 25.09.1997 та додатку до розпорядження Житомирської райдержадміністрації від 25.09.1997 №279) - 2880,77грн. (сума відпущеного д/пального згідно накладних на товар №1752 від 13.10.1997 та №1888 від 12.11.1997)).

Позивачем не надано первинних документів, як належних доказів надання відповідачу бюджетної позички в сумі 2880,77грн., а отримання д/палива на вказану суму могло бути результатом власної господарської діяльності КСП. Водночас, позивачем не доведено, що сума боргу, зафіксована в актах звіряння є сумою наданої відповідачу фінансової допомоги, розмір якої згідно договору та розпорядження від 25.09.1997 має складати 2900,00грн., а не 2880,77грн., як зазначає позивач, при цьому, посилання третьої особи-1 (ГУ ДКС України у Житомирській області) на наказ Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.1998 №41 "Про затвердження Перелік типових документів", який встановлював 3-х річний термін зберігання та знищення первинних документів, є безпідставним, оскільки позивачем не надано доказів знищення відповідних документів.

Відтак, позовні вимоги про стягнення 2880,77грн. заборгованості по неповернутій бюджетній позичці матеріалами справи не підтверджуються і до задоволення не підлягають.

Що стосується нарахованої до стягнення з відповідача пені, що згідно розрахунку позивача становить 1110,94грн. (а.с.12-14), слід зазначити наступне.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Так, п.6.1 договору від 25.09.1997 передбачено, що несвоєчасне повернення фінансової допомоги або нецільове використання тягне за собою застосування санкцій, передбачених чинним законодавством.

Враховуючи, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1110,94грн. пені, слід зазначити, що пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Як встановлено ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

При цьому неустойка, згідно ст. 546 ЦК України, є одним із видів забезпечення виконання зобов'язань, а за приписами ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Аналогічні положення містяться і в ст.180 ЦК УРСР, чинної на час укладення у 1997р. договору про надання фінансової допомоги на проведення комплексу робіт в осінньо-зимовий період 1997/1998 років, якою також передбачено, що угода про неустойку (штраф, пеню) повинна бути укладена в письмовій формі, недодержання письмової форми тягне недійсність угоди про неустойку (штраф, пеню).

Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У Роз'ясненні Вищого Арбітражного суду України від 29.04.1994 №02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" роз'яснюється, що з дати набрання чинності Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", тобто з 14 січня 1997 року (дата опублікування), розмір пені за прострочку платежу повинен встановлюватися за згодою сторін, тобто в договорі, при цьому в п.2.1. Роз'яснення вказується, що якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтями 1 та 2 Закону, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.

З огляду на викладене, оскільки договором №10 від 25.09.1997 не визначено розміру відповідальності щодо стягнення пені за несвоєчасне повернення фінансової допомоги, як і не визначено такий розмір чинним на момент укладення договору законодавством, законні підстави для стягнення 1110,94грн., нарахованих за період з 01.01.2004 по 01.07.2012, у зв'язку з несвоєчасним поверненням бюджетної позички, відсутні.

Крім того, враховуючи, що відповідач у своєму відзиві №2 від 03.01.2013 (а.с.27) та клопотанні №8 від 04.02.2013 (а.с.67-68) стверджує про пропуск позивачем строку позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, суд розцінює викладені відповідачем обставини щодо пропуску позивачем строку позовної давності, як таку заяву.

Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, згідно абз.2 ч.9 ст.17 Бюджетного кодексу України, позовна давність не поширюється на вимоги щодо погашення простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками та пеню).

Оскільки, при обґрунтуванні позовних вимог, позивач посилається саме на приписи закону, що стосуються погашення такої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), дія ч.2 ст. 268 ЦК України поширюється на вимоги позивача.

Однак, враховуючи те, що підставою відмови у позові є необґрунтованість позовних вимог, приписи щодо позовної давності, в даному випадку, не впливають на результат вирішення спору.

Відповідно до статей 33 та 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Зазначені у позовній заяві обставини, спростовується наведеним вище.

З огляду на викладене, господарський суд вважає, що оскільки факт отримання відповідачем фінансової допомоги у сумі заявленої до стягнення позивачем не доведено, тому в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.33,34,49,69,82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 22.02.13

Суддя Прядко О.В.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - третій особі-1 - рек. з повід.

3 - ТОВ "Укренергонафтопостач" - рек. з повід.