Постанова

від 19.02.2013 по справі 3/65-09

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2013 р. Справа № 3/65-09 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Коробенка Г.П. розглянувши касаційну скаргуЗаступника прокурора Полтавської області Крилова О. на постанову та рішенняХарківського апеляційного господарського суду від 24.09.2012 року господарського суду Полтавської області від 19.07.2012 року у справі господарського суду№ 3/65-09 Полтавської області за позовомПолтавської міжрайонної природоохоронної прокуратури в інтересах держави в особі 1) Полтавської міської ради, 2) Полтавської обласної ради доТОВ "Сіті естейт девелопмент" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів Державна інспекція сільського господарства України в Полтавській області про стягнення 94 728 грн. у відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва у судовому засіданні взяли участь представники :

прокуратури:Романов Р.О. (прокурор ГПУ, посв. №014714 від 21.01.2013 року), ТОВ "Сіті естейт девелопмент":Демиденко В.Ф. (довіреність №11 від 18.02.2013 року), Державної інспекції сільського господарства України в Полтавській області: не з'явилися. ВСТАНОВИВ :

у червні 2009 року Полтавська міжрайонна природоохоронна прокуратура в інтересах держави в особі Полтавської міської ради та Полтавської обласної ради (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до ТОВ "Сіті естейт девелопмент" (далі - відповідача) , в якій просив суд стягнути з відповідача на користь держави в особі Полтавської міської ради 75% від суми нарахованих сільськогосподарських втрат - 71,046 грн., на користь Полтавської обласної ради 25% від суми нарахованих сільськогосподарських втрат - 23,682 грн. Як на підставу своїх позовних вимог прокурор посилався на статтю 207 Земельного кодексу України, оскільки відповідачу були нараховані втрати внаслідок вилучення сільськогосподарських угідь на території Полтавської міської ради для використання їх у цілях, не пов'язаних із веденням сільськогосподарського виробництва.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 19.07.2012 року (суддя Бунякіна Г.І.) у позові відмовлено з огляду на те, що спірна земельна ділянка надана із земель запасу, відсутній факт вилучення зазначеної земельної ділянки в інших осіб, що унеможливлює стягнення шкоди за втрати земель сільськогосподарського призначення (том 3, а.с. 24-25) .

Не погоджуючись з винесеним рішенням, Полтавський міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції від 19.07.2012 року та прийняти нове, яким задовольнити позов.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.09.2012 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Бондаренко В.П., судді: Ільїн О.В., Россолов В.В.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від 19.07.2012 року у справі №3/65-09 - без змін з тих же підстав (том 3, а.с. 101 - 106) .

Не погоджуючись з винесеною постановою, Заступник прокурора Полтавської області Крилов О. звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 24.09.2012 року та рішення суду першої інстанції від 19.07.2012 року, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга обґрунтована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 121 Конституції України, статей 20, 22, 149, 207 Земельного кодексу України, пунктів 1, 4 Порядку визначення втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердженого Постановою КМУ №1279 від 17.11.1997 року №1279, статей 1, 2, 29 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, скаржник доводить порушення попередніми судами статті 207 Земельного кодексу України і постанови Кабінету Міністрів України №1279 від 17.11.1997 року, посилаючись на те, що обов'язок зі сплати втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських і лісових угідь, здійснюється незалежно від того, чи такі угіддя надають із земель запасу, чи із вилучених земель.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного господарського суду від 24.09.2012 року та рішення суду першої інстанції від 19.07.2012 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, вислухавши прокурора Генеральної прокуратури України Романов Р.О. та представника відповідача Демиденко В.Ф., дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно з частиною 1 статті 20 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) , віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Частиною 2 статті 207 ЗК України встановлено, що відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом.

Отже, відшкодування втрат передбачає компенсацію суспільству негативних наслідків соціально-економічного, екологічного характеру, що настають внаслідок переведення земель сільськогосподарського призначення та лісового фонду до інших категорій земель, а також у разі обмеження землекористування чи погіршення якості земель як особливого національного надбання, що перебуває під особливою охороною держави. Відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва здійснюється незалежно від того, в чиїй власності перебувають зазначені угіддя. Важливим є те, що рілля, багаторічні насадження, перелоги, сінокоси, пасовища, лісові землі та землі під чагарниками втрачають свою функцію головного засобу виробництва в сільському й лісовому господарстві, вибувають з сільськогосподарського обороту та переходять до іншої категорії земель.

Відповідно до частини 4 статті 207 ЗК України, втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Згідно з частиною 1 статті 209 ЗК України, втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, підлягають відшкодуванню і зараховуються до відповідних бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України (в редакції статті, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень).

Пунктом 4 Порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердженого постановою КМУ №1279 від 17.11.1997 року передбачено, що відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських і лісових угідь для цілей, не пов'язаних із веденням сільського і лісового господарства, провадиться юридичними і фізичними особами в двомісячний термін після затвердження в установленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок, а у випадках поетапного освоєння відведених угідь для добування корисних копалин відкритим способом - у міру їх фактичного надання.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, на підставі звернення ТОВ "Сіті естейт девелопмент" 22 сесія Полтавської міської ради 5 скликання за рішенням від 06.12.2007 року погодила розташування багатоцільового комплексу на земельній ділянці орієнтованою площею 1,1 га по вул. Великотирнівській за рахунок вільних міських земель та зміною їх цільового призначення за умови розробки містобудівного обґрунтування (том 2, а.с. 30) .

Рішенням 27 сесії Полтавської міської ради 5 скликання від 23.04.2008 року "Про надання земельних ділянок, оформлення та продовження права користування земельними ділянками" затверджено технічну документацію та проект землеустрою щодо відведення ТОВ "Сіті естейт девелопмент" земельної ділянки площею 1,1000 га, з них ріллі, не наданої у власність та постійне користування - 0,9877 га для будівництва багатоцільового комплексу на території Полтавської міської ради.

Отже, на момент первинного відведення частина спірної земельної ділянки, яка обліковувалась ріллею (0,9877га) належала до земель сільськогосподарського призначення, незалежно від того, що перебувала в складі земель запасу місцевої Ради.

На підставі вказаного вище рішення Полтавської міської ради між ТОВ "Сіті естейт девелопмент" та Полтавською міською радою укладено договір суперфіцію від 12.05.2008 року строком на 5 років, згідно з яким суперфіціар (Полтавська міська рада) надає, а суперфіціарій (ТОВ "Сіті естейт девелопмент") приймає у платне строкове користування земельну ділянку, яка знаходиться в розпорядженні Полтавської міської ради за адресою: м. Полтава, вул. Великотирнівська, 9 "а" для будівництва багатоцільового комплексу.

28.10.2008 року 32 сесія 5 скликання Полтавської міської ради прийняла рішення, яким внесла зміни до рішення Полтавської міської ради від 06.12.2007 року, погодивши розташування багатоцільового комплексу та багатоповерхового паркінгу на земельній ділянці орієнтовною площею 2,1 га по вул. Великотирнівській зі знесенням гаражів на вільних міських землях зі зміною їх цільового призначення за умови розробки містобудівного обґрунтування; коригування проекту відведення земельної ділянки за цією адресою (том 2, а.с. 40) .

Рішенням позачергової 55 сесії Полтавської міської ради 5 скликання від 05.03.2010 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки та проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зокрема, і ТОВ "Сіті естейт девелопмент", та надано останньому земельну ділянку за кадастровим номером 5310137000:18:005:0096 по вул. Великотирнівська, 9 "а" в користування на умовах договору суперфіцію (том 2, а.с. 150) .

На підставі рішення позачергової 51 сесії Полтавської міської ради 5 скликання від 05.03.2010 року між Полтавською міською радою та ТОВ "Сіті естейт девелопмент" укладено договір суперфіцію строком на 5 років до 05.03.2015 року щодо земельної ділянки за адресою: м. Полтава, вул. Великотирнівська, 9 "а"; договір суперфіцію від 14.05.2008 року за №16-С з 05.03.2010 року вважається таким, що втратив чинність (том 2, а.с. 34) .

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій керувалися статтями 149, 207 ЗК України, зазначаючи про те, що спірна земельна ділянка надана з вільних міських земель, та відсутній факт її вилучення в інших осіб.

Суди дійшли висновку про те, що спірна земельна ділянка не використовувалась для сільськогосподарських потреб, на ній не проводились будь-які сільськогосподарські роботи, а матеріали справи не містять як доказів про використання земельної ділянки в якості основного засобу сільськогосподарського виробництва, так і доказів її вилучення у іншого власника або користувача.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з висновками судів та вважає їх передчасними з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, на підставі звернення відповідача 22 сесія Полтавської міської ради 5 скликання прийняла рішення від 06.12.2007 року, пунктом 1 якого погодила розташування багатоцільового комплексу на земельній ділянці орієнтованою площею 1,1 га по вул. Великотирнівській за рахунок вільних міських земель та зміною їх цільового призначення за умови розробки містобудівного обґрунтування. Рішенням 32 сесії Полтавської міської ради 5 скликання від 28.10.2008 року внесено зміни та викладено пункт 1 рішення 22 сесії Полтавської міської ради 5 скликання від 06.12.2007 року у такій редакції: "Погодити розташування багатоцільового комплексу та багатоповерхового паркінгу на земельній ділянці орієнтовною площею 2,1 га по вул. Великотирнівській зі знесенням гаражів на вільних міських землях зі зміною їх цільового призначення при умови розробки містобудівного обґрунтування" (том 2, а.с. 30, 40) .

Також судами встановлено, що рішенням позачергової 55 сесії Полтавської міської ради 5 скликання від 05.03.2010 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки та проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зокрема і відповідача, надано відповідачу земельну ділянку за кадастровим номером 5310137000:18:005:0096 по вул. Великотирнівська, 9 "а" для будівництва багатоцільового комплексу та багатоповерхового паркінгу, за умови вирішення землекористувачем в установленому законом порядку питання знесення гаражів. (том 2, а.с. 150) .

Як підставу для відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача втрат сільськогосподарського виробництва суди зазначили те, що спірна земельна ділянка не використовувалася для сільськогосподарських потреб та надавалася відповідачу з вільних міських земель, що підтверджується висновком Державної санітарно-епідеміологічної експертизи №341 від 03.04.2008 року.

Разом з тим, суди не перевірили, до якої категорії земель, передбачених статтею 19 ЗК України, належала спірна земельна ділянка на момент її виділення вперше відповідачу рішенням 22 сесії Полтавської міської ради 5 скликання від 06.12.2007 року .

Також суди, в порушення статті 43 ГПК України, не дали оцінки таким доказам, наявним у матеріалах справи: Висновку Управління Держкомзему у місті Полтава про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва багатоцільового комплексу №03061010/115 від 11.11.2009р. та Листу №03061010/115 від 11.11.2009 року Управління Держкомзему у місті Полтава про умови відведення земельної ділянки відповідачу на підставі рішення 32 сесії Полтавської міської ради 5 скликання від 28.10.2008 року "Про внесення змін до рішення 22 сесії Полтавської міської ради 5 скликання від 06.12.2007 року "Про погодження розташування багатоцільового комплексу та надання дозволу на виготовлення проекту відведення зі зміною цільового призначення земельної ділянки по Великотирнівська, 9 "а"", з якого вбачається, що до складу виділеної землі входила рілля (графа 5), а однією з умов відведення спірної земельної ділянки було відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, які відповідно до Розрахунку Головного управління Держкомзему У Полтавській області за 2009 рік, затвердженого заступником голови Полтавської ОДА Андрієнко В.В. та погодженого представником відповідача Соколовим А.Б., становили 95 907грн. (том 2, а.с. 58, 59, 66).

Відмовляючи в позові суди зазначили про те, що проектом землеустрою передбачено відведення відповідачу земельної ділянки площею 1, 1000 га, з них ріллі не наданої у власність та постійне користування, - 0,9877 га, для будівництва багатоцільового комплексу на території Полтавської міської ради, що свідчить про те, що спірна земельна ділянка фактично не вилучалася у власників чи постійних користувачів в порядку, передбаченому статтею 149 ЗК України.

Однак, з таким висновком судів попередніх інстанцій колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується та зазначає, що застосування судами до спірних правовідносин статті 149 ЗК України виходить за межі підстав поданого прокурором позову, які визначені як порушення відповідачем статей 207, 209 ЗК України.

При цьому, колегія суддів касаційного суду зазначає, що приписами статті 149 ЗК України врегульовано порядок вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом, зокрема з мотивів суспільних потреб та суспільної необхідності, з компенсацією витрат землекористувачам, тоді як втрати сільськогосподарського виробництва пов'язані з виведенням сільськогосподарських угідь з категорії земель сільськогосподарського призначення, відповідно до частини 2 статті 22 ЗК України (зменшення площі сільськогосподарських угідь), статті 209 ЗК України, відшкодовуються у випадку зміни цільового призначення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, тобто її подальшого використання в цілях, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва незалежно від перебування такої ділянки у землях запасу.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про те, що оскаржувані судові рішення є такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду першої інстанції належить з урахуванням зазначених положень земельного законодавства дослідити доведення позивачем обставин протиправності дій відповідача у справі, наявність протиправної поведінки відповідача, його вини, причинно-наслідкового зв'язку та розмір шкоди, які б підтверджували наявність складу земельного правопорушення та дозволяли суду дійти обґрунтованого висновку про наявність чи відсутність правових підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись статями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Полтавської області Крилова О. задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.09.2012 року та рішення господарського суду Полтавської області від 19.07.20121 року у справі №3/65-09 скасувати, справу №3/65-09 направити на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.

Головуючий Н.Г. Ткаченко

Судді Л.Й. Катеринчук

Г.П. Коробенко