Постанова

від 22.02.2013 по справі 2а-7062/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ  22 лютого 2013 року                      № 2а-7062/12/2670 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді  Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Ексім" до  Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби про  скасування податкових повідомлень - рішень ВСТАНОВИВ: Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.04.2012 року у справі №6/601 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Ексім", (надалі –позивач), до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі –відповідач) про скасування податкових повідомлень - рішень частково задоволено касаційну скаргу відповідача, Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.02.2009 р. та Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2009 р. скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції. У позовній заяві позивач просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.11.2007 р. № 0010292311/0, від 18.02.2008 р. № 0001562311/1, від 26.05.2008 р. №0001562311/2, від 18.02.2008 р. № 0001552311/0, від 08.04.2008 р. №0001552311/1, від 26.11.2007 р. № 0010282311/0, від 18.02.2008 р. № 0010282311/1, від 26.05.2008 р. №0010282311/2. Відповідно до уточнень позовних вимог, поданих позивачем 15.05.2012 р., (т.2 а.с.76) останній просив скасувати податкове повідомлення-рішення №0000012320/0 від 16.01.2007 р., складене Державною податковою інспекцією у Подільському районі м. Києва Позовні вимоги мотивовані тим, що податкові повідомлення-рішення відповідача є неправомірними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, зокрема, відповідач зробив помилковий висновок щодо порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4, ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.1 ст. 5, п.п. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону України  "Про оподаткування прибутку підприємств" в частині визначення звичайної ціни за 1 кг напівфабрикату “Вет-Блу”, віднесення до валових витрат транспортно-експедиторських послуг, витрат, пов'язаних з наливом та перевезенням окремих партій дизельного пального для покупців, що призвело заниження чистої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток. Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначив про обгрунтованість висновків, викладених в акті перевірки та зазначив, що позивачем порушено вимоги п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та вимоги п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.1 ст. 5, п.п. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, що призвело до заниження податку на додану вартість  на загальну суму 1 976 651,00 грн., в т.ч. по періодах: липень 2006 р. на суму 5   740,00 грн., квітень 2007 р. – 1   583   432,00 грн., травень 2007 р. – 387   479,00 грн.; зменшення від'ємного значення по ПДВ на загальну суму 2   013   916,00 грн., в т.ч. по періодах: березень 2007 р. на суму 1   104   900,00 грн., травень 2007 р. – 160 152,00 грн., червень 2007 р. – 748   864,00 грн. та до заниження податку на прибуток на суму 369   571,00 грн., в т.ч. по періодах: за ІІІ квартал 2006 р. на суму 7   175,00 грн.; за І квартал 2007 р. – 4   250,00 грн.; за ІІ півріччя 2007 р. – 362   396,00 грн.. В судове засідання 05.09.2012 р. не прибув належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи представник відповідача. Необхідність у заслуховуванні свідка чи експерта  у справі відсутня, так само, як і відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні. Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Приймаючи до уваги викладене, розгляд справи здійснюється у письмовому провадженні. Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне. Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва була здійснена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006р. по 30.06.2007р., за результатами якої складено Акт про результати виїзної планової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “3 КОМ” (код 14353305) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006р. по 30.06.2007р. № 669/23-11/14353305 від 13.11.2007 р. (надалі –Акт перевірки) та прийняті податкові повідомлення-рішення: - від 26.11.2007 р. № 0010292311/0, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 3   953   302,00 грн., за основним платежем 1   976   651,00 грн. та 1   976 651,00 грн. штрафних санкцій; - від 18.02.2008 р. № 0001552311/0, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 1   570 032,00 грн., за основним платежем 1   046 688,00 грн. та 523 344,00 грн. штрафних санкцій; - від 26.11.2007 р. № 0010282311/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 446   063,00 грн., за основним платежем 369571,00 грн. та 76   492,00 грн. штрафних санкцій. Судом встановлено, що позивач звертався до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва зі скаргами на зазначені вище податкові повідомлення-рішення, за результатами розгляду яких були винесені Рішення про результати розгляду первинних скарг №3832/10/25-011 від 04.02.2008 р. (надалі –Рішення №3832/10/25-011) та №9968/10/25-011 від 24.03.2008 р. (надалі –Рішення №9968/10/25-011), якими було залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 26.11.2007 р. № 0010292311/0, від 18.02.2008 р. № 0001552311/0, та скасовано податкове повідомлення-рішення від 26.11.2007 р. № 0010282311/0. Суд звертає увагу, що позивач, зокрема, просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.11.2007 р. № 0010282311/0, яке вже скасоване Рішенням №3832/10/25-011. На підставі Рішення №9968/10/25-011 відповідачем було винесено податкове повідомлення рішення №0001552311/1 від 08.04.2008 р., яким позивачу було визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 1   570 032,00 грн., за основним платежем 1   046 688,00 грн. та 523 344,00 грн. штрафних санкцій. На підставі Рішення №3832/10/25-011 відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення: - від 18.02.2008 р. № 0001562311/1, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 2   964   977,00 грн., за основним платежем 1   976   651,00 грн. та 988   326,00 грн. штрафних санкцій; - від 18.02.2008 р. № 0010282311/1, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 446   063,00 грн., за основним платежем 369   571,00 грн. та 76   492,00 грн. штрафних санкцій. З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до Державної податкової адміністрації у м. Києві зі скаргою на зазначені вище податкові повідомлення-рішення, за результатами розгляду якої було винесено Рішення про результати розгляду повторної скарги №1759/10/25-114 від 25.04.2008 р. (надалі –Рішення №1759/10/25-114), яким було залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 26.11.2007 р. № 0010292311/0 та від 18.02.2008 р. № 0001562311/1. На підставі Рішення №1759/10/25-114 відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення: - від 26.05.2008 р. № 0001562311/2, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 2   964   977,00 грн., за основним платежем 1   976   651,00 грн. та 988   326,00 грн. штрафних санкцій; - від 26.05.2008 р. № 0010282311/2, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 446   063,00 грн., за основним платежем 369   571,00 грн. та 76   492,00 грн. штрафних санкцій. Дослідивши процес досудового оскарження позивачем оскаржуваних податкових повідомлень рішень, суд звертає увагу на наступне: 1. Податкові повідомлення рішення від 26.11.2007 р. №0010282311/0, від 18.02.2008 р. № 0010282311/1, від 26.05.2008 р. № 0010282311/2 винесені відповідачем за одне й те саме правопорушення; 2. Податкові повідомлення рішення від 26.11.2007 р. №0010292311/0, від 18.02.2008 р. № 0001562311/1, від 26.05.2008 р. № 0001562311/2 винесені відповідачем за одне й те саме правопорушення; 3. Податкові повідомлення рішення від 18.02.2008 р. № 0001552311/0, від 08.04.2008 р. № 0001552311/1 винесені відповідачем за одне й те саме правопорушення. В податкових повідомленнях-рішеннях №0010292311/0, № 0001562311/1, № 0001562311/2, № 0001552311/0 та № 0001552311/1 зазначено, що позивач порушив норми п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а в податкових повідомленнях - рішеннях №0010282311/0, № 0010282311/1 та № 0010282311/2 вказано про порушення п.п.5.3.9 п.5.3. п.5.1 ст.5. п.п.8.4.1 п.8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Порушення, на думку відповідача, полягало у тому, що позивачем завищено податковий кредит та відповідно занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету та занижений податок на прибуток. Відповідач вважає, що завищення податкового кредиту відбулося через те, що позивач включив до податкового кредиту суму ПДВ сплачену в рамках договірної ціни ТОВ “Велес Трейд”, а договірна ціна визначена за напівфабрикат “Вет-Блу” між позивачем  та ТОВ “Велес Трейд” в договорі постачання відрізняється більше ніж на 20%. Крім того, середня звичайна ціна шкіряного напівфабрикату хромового дубління “Вет-блу”, 1 ґатунку у 2007 р., площею 2,6 кв.м, із шкур ВРХ з урахуванням  інформації Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарів ринків Міністерства економіки України (лист № 682/08-07 від 27.09.2007 р.) складала 6,35 дол. США за 1 кг, що у гривневому еквіваленті складало 32,06 грн. за 1 кг, про що зазначено в Акті про перевірки позивача  на стор. 26. Згідно з свідоцтвом про державну реєстрацію серії А01 № 263511 від 20.05.2008 р. було здійснено зміну найменування юридичної особи ТОВ “Виробничо-комерційна фірма “3 КОМ” була перейменована на Товариство з обмеженою відповідальністю “Фактор Ексім”. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивачем (ТОВ “ВКФ “З КОМ”) в межах договору комісії, укладеного з ПП “Сан-Прайд” (м. Одеса, код ЄДРПОУ 33388192) було експортовано за межі митної території України дублений хромований напівфабрикат “WET-BLUE”(1 сорт) із шкур ВРХ розміром шкіри понад 2,6 кв.м. у кількості 499000 кг на загальну суму 35 314 650,00 грн. по ціні за 1 кг 87,88 грн. Вищезазначений товар було придбано у ТОВ “Велес Трейд”(м. Одеса, код ЄДРПОУ 33657039) за ціною 87,30 грн. (з ПДВ) за 1 кг, згідно наступних податкових накладних: № 35.від 21.03.07 р. на загальну суму 12 644 280,00 грн. (у т.ч. ПДВ – 2 107 380,00 грн.); № 42 від 16.04.07 р. на загальну суму 12 494 040,00 грн. (у т.ч. ПДВ – 2 082 340,00 грн.); № 42/1 від 27.04.07 р. на загальну суму 7 364 052,00 грн. (у т.ч. ПДВ – 1 227 342,00 грн.); № 52 від 03.05.07 р. на загальну суму 3 492 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ – 582 000,00 грн.)/ Висновок ДПІ у Печерському районі м. Києва та Державної податкової адміністрації м. Києва  про порушення позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р.  №168/97-ВР зі змінами та доповненнями (в подальшому –Закон України №168/97-ВР) ґрунтується на тому, що позивачем у березні - червні 2007 року завищено податковий кредит на суму ПДВ більше 20 відсотків від звичайної ціни шкіряного напівфабрикату “Вет-блу”, що складається із суми нарахованого та сплаченого підприємством податку за ставкою 20% у зв'язку з придбанням цього товару в сумі 3 700 992,00 грн., що призвело до заниження чистої суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість, та на тому, що позивачем віднесено до  податкового кредиту суми ПДВ, сплачені за витрати, які не пов'язані з господарською діяльністю в липні 2006 року - витрати на резервування товару в сумі  5 740,00 грн. Згідно п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги). Також, щодо звичайних цін відповідач посилається на інформацію Державного інформаційно-аналітичного центру  моніторингу зовнішніх товарних ринків від 27.09.2007 року № 682/08-07, в якій звичайна ціна шкіряного напівфабрикату хромового дубління “Вет-Блу”складає 32,06 гривень за 1 кг., а ТОВ “Фактор Ексім” придбало даний товар за ціною 87,30 гривень за 1 кг. Статтею 6 Господарського кодексу України визначено, що загальними принципами господарювання в Україні є забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини. У відповідності до ст. 19 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Згідно ст. 43 Господарського кодексу України, підприємництво в Україні здійснюється на основі “…. вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється,  залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, остання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд". Операція, яка була проведена позивачем з купівлі-продажу шкіряного напівфабрикату, а потім його експорт повністю відповідає визначенню господарська діяльність, яка наведена в пункті 1.32 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин),: господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої  діяльності є регулярною, постійною та суттєвою, оскільки в результаті цієї господарської операції позивачем отримало не тільки доход в грошовій формі, але й певну  суму прибутку. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, що передбачено частиною 1 ст. 632 ЦК України і відповідач згідно ЦК України не уповноважений встановлювати (визначати) ціну по виконаному договору по якому вона не є стороною чи зацікавленою особою. Ціна по операціях з купівлі-продажу шкіряного напівфабрикату, а потім його експорт здійснювалися по вільних цінах, що не суперечить Закону України “Про ціни і ціноутворення”, Постанові КМ України № 817 від 10 червня 2006 р. “Про затвердження переліку об'єктів державного цінового регулювання на 2006/07 маркетинговий рік”,  згідно ч. 2 ст. 190 ГК України: вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання, без участі ДПІ. В ч. 3 статті 189 Господарського кодексу України зазначено, що суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. Статтею 6 Закону України „Про ціни та ціноутворення" встановлено, що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Статтею 4 та 8 Закону України “Про ціни та ціноутворення” передбачено повноваження в галузі встановлення цін належать Кабінету Міністрів України або за делегуванням його повноважень органами державного управління           Крім того, згідно з ст. 9 Закону України “Про ціни та ціноутворення”, держава встановлює фіксовані та регульовані ціни і тарифи: - на ресурси, що мають визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін; - на товари й послуги, що мають вирішальне соціальне значення; - на продукцію, товари та послуги, виробництво яких зосереджується на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку. Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду. Відповідно до пп. 1.20.1 та пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств”, (в редакції чинній на час існування спірних правовідносин), якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 ст.1 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств”, (в редакції чинній на час існування спірних правовідносин) передбачено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому Законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Як було зазначено в Акті про результати виїзної  перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва, в якості доказу на обґрунтування рівня звичайної ціни, посилається на Листи Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків України Міністерства економіки України № 679/08-07 від 27.09.2007 р., № 683/08-07 від 27.09.2007 р. та № 721/08-07 від 09.10.2007 р. Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків був створений на підставі Указу Президента України “Про заходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності” № 124/96 10 лютого 1996 року. Пункт 6 вищезазначеного Указу визначає, що на Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків покладаються наступні функції: моніторинг зовнішніх експортних товарних ринків та цін, що складаються на таких ринках, формування кон'юнктурно-інформаційної системи, сертифікації експертних організацій у сфері зовнішньоекономічної діяльності, надання інформаційної, консультативної та експертної допомоги підприємствам, установам та організаціям при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності, підготовки експертних висновків для Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України під час проведення Міністерством офіційних експертиз. Відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Враховуючи той факт, що норми Указу Президента України “Про заходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності” не покладають на Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків Міністерства економіки України функції проводити оцінку рівня цін реалізації товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України можна дійти висновку, що такими повноваженнями даний орган не наділений, а тому, суд вважає неналежними доказами на обґрунтування рівня звичайної ціни Листи Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків України Міністерства економіки України № 679/08-07 від 27.09.2007 р., № 683/08-07 від 27.09.2007 р. та № 721/08-07 від 09.10.2007 р. Крім того, в матеріалах справи наявні цінові довідки Торгово-промислової палати України від 16.11.2007 р. №4433/03-8е, №4434/03-8е та №4435/03-8е, з яких вбачається, що у березні-червні 2007 року рівень цін на шкіряний напівфабрикат Wet-Blue в залежності від якісних, кількісних показників, способу розрахунку на внутрішньому ринку України може коливатися в межах від 65 до 75 грн./ 1 кг (без ПДВ). В Акті перевірки відповідач в обґрунтування порушень позивачем податкового законодавства також посилався на Лист Державної податкової адміністрації України від 16.10.2007 р. №21031/7/16-0327, в якому, як зазначає відповідач в Акті перевірки, від Королівської податкової та митної служби Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії надійшла інформація, що компанія LLP» (яка є нерезидентом-покупцем шкір) не подавало ніякої фінансової звітності до компетентного органу Великобританії та виглядає як така, що не має реального торгівельного та адміністративного представництва у Великобританії. Адреса товариства-нерезидента є чимось на зразок поштової скриньки, через яку кореспонденція передається справжньому власнику. Проте, самого Листа Державної податкової адміністрації України від 16.10.2007 р. №21031/7/16-0327 в обґрунтування своєї позиції відповідачем суду не було надано. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.08.2012 року витребувано від Державної податкової служби України належним чином засвідчену копію Листа ДПА України від 16.10.2007 р. №21031/7/12-0327, а також належним чином засвідчену копію легалізованого перекладу документу, що містить інформацію, надану Королівською податковою та митною службою Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії, про те, що компанія "Brayton LLP", (яка є нерезидентом-покупцем шкір), не подавало ніякої фінансової звітності до компетентного органу Великобританії та виглядає як така, що не має реального торгівельного та адміністративного представництва у Великобританії, з урахуванням якого, було підготовано Лист ДПА України від 16.10.2007 р. №21031/7/12-0327. Витребовувані документи Державною податковою адміністрацією України, на виконання вимог Ухвали від 14.08.2012 р., суду не були надані. Враховуючи вищезазначене, суд критично відноситься до посилань відповідача на Лист ДПА України від 16.10.2007 р. №21031/7/12-032, як на доказ правомірності висновків відповідача. На підставі вищезазначеного суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 18.02.2008 р. № 0001552311/0, від 08.04.2008 р. № 0001552311/1 є протиправними та підлягають скасуванню. Відносно порушень позивачем вимог Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” судом встановлено наступне. В Акті перевірки зазначено, що позивачем в порушення п.5.1 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” безпідставно віднесено до складу валових витрат у І півріччі 2007 року транспортно-експедиторські послуги, які в подальшому не використані у власній господарській діяльності, в сумі 1432583,82 грн. (в т.ч. страхування вантажу та комісійна винагорода за послуги), що були понесені у зв'язку з доставкою 16154,725 тонн дизельного пального покупцям, з яких 10046,86 т. –за травень 2007 р. в сумі 905292,70 грн. по господарських операціях з ТОВ “Цукрове виробниче об'єднання”, а 6107,865 т. –за червень 2007 р. в сумі 527291,12 грн. по господарських операціях з ТОВ “Фактор капітал”. А тому, на думку відповідача, позивачем було занижено податок на прибуток в сумі 358146 грн., та необґрунтовано віднесено до податкового кредиту 283835 грн. (в т.ч. у травні 2007 р. в сумі 179391 грн., та в червні 2007 р.  в сумі 104444 грн.). З матеріалів справи вбачається, що 26.12.2005 року між позивачем, як комітентом, та ЗАТ “УкрРосТранснефтепродукт”, як комісіонером, укладено Договір комісії №26/06 ДК (надалі – Договір комісії №26/06 ДК), згідно з п.1.1. якого комісіонер від свого імені, по дорученню та за кошти комітента, за винагороду організовує транспортно-експедиторське обслуговування внутрішніх українських, експортно-імпортних і транзитних вантажів Комітента при їх перевезенні по Україні, країнам СНД. Відповідно до Додатку №3 від 01.01.2007 р. до Договору комісії №26/06 ДК даний договір діє до 31.12.2007 року. Пунктами 1, 2 Додатку №1 до Договору комісії №26/06 ДК закріплено, що винагорода комісіонера за наданні послуги з організації, забезпечення та виконання з 26.12.2005 р., на підставі заявок, наданих комітентом, відвантажень та перевезень світлих нафтопродуктів зі станції Новоград-Волинський-1 встановлена у розмірі 30,00 грн. (з ПДВ) за одну метричну тонну брутто вантажу, в яку входить вартість наливу нафтопродуктів у вагоно-цистерни та не входить вартість страхування вантажу. Крім плати комісіонеру винагороди, передбаченої п.1 даного до додатку, комітент відшкодовує комісіонеру 100% всіх додаткових платежів по Тарифному керівництву №1 за зд тариф по фактичному маршруту (згідно рознарядки на відвантаження) зі ст. Новоград-Волинський-1, відшкодовує вартість воєнізованої охорони на нафтопродукти, пред'явлені комітентом експедуванню по території України, платежів пов'язаних з обов'язковим страхуванням відповідальності суб'єктів перевезень небезпечних вантажів у випадку виникнення негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів, вартість користування вагонами, у випадку виникнення простоїв не з вини комісіонера та ін. необхідні платежі відповідно до виставлених рахунків. Оплата позивачем наданих ЗАТ “УкрРосТранснефтепродукт” послуг згідно Договору комісії №26/06 ДК підтверджується відповідними банківськими виписками. Судом встановлено, що ЗАТ “УкрРосТранснефтепродукт” були оформлені на користь позивача податкові накладні №170 від 31.05.2007 р. на суму 1803095,51 грн., в т.ч. ПДВ 300515,92 грн., та №185 від 30.06.2007 р. на суму 3063040,53 грн., в т.ч. ПДВ 510506,76 грн. З матеріалів справи вбачається, що 01.02.2007 року між позивачем, як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю “Цукрове виробниче об'єднання”, як покупцем, укладено Генеральний договір поставки нафтопродуктів №01/02/07 (надалі –Генеральний договір поставки нафтопродуктів №01/02/07), відповідно до п.1.1 та п.2.3 якого постачальник зобов'язується на умовах та в порядку, визначених договором, поставити покупцю протягом 2007 року нафтопродукти (дизельне пальне, бензин марок 92, 95, 80) в кількості 30000 метричних тон, далі товар, а покупець зобов'язується на умовах та в порядку, визначених договором, прийняти товар та оплатити його. Загальна вартість Товару становить загальну вартість всіх Додаткових угод до договору. Згідно з п.1 Додаткової угоди до Генерального договору поставки нафтопродуктів №01/02/07 від 01.02.2007 р. передача (приймання-передача) товару і приймання товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами в порядку, що визначається чинним законодавством України та підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі Товару або накладною на передачу такого товару. Пунктом 4.4 Генерального договору поставки нафтопродуктів №01/02/07 встановлено, що відвантаження товару здійснюється відповідно до вимог Інструкції “Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України”, затвердженої Наказом Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Мінтрансу та Держкомстату від 02.04.1998 року №81/38/101/235/122. З п.1 Додаткової угоди до Генерального договору поставки нафтопродуктів №01/02/07 від 01.02.2007 р. вбачається, що Товар передається на умовах EXW НП Новоград-Волинський або на умовах СРТ - залізнична станція, що визначена сторонами. Офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс-2000»встановлено: - термін EXW "франко-завод" означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб. Таким чином, цей термін покладає мінімальні обов'язки на продавця, а покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару з площ продавця до місця призначення; - термін СРТ "фрахт/перевезення оплачено до ..." означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару у вищезазначений спосіб. Під словом "перевізник" розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов'язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту. З додаткових угод №12 від 17.05.2007 р. та №13 від 18.05.2007 р. до Генерального договору поставки нафтопродуктів №01/02/07 від 01.02.2007 р. вбачається, що позивач зобов'язувався, додатково до кількості пального, передбаченого в Договорі №01/02/07 від 01.02.2007 року, передати ТОВ “Цукрове виробниче об'єднання” 18000 метричних тонн дизельного палива Л 0.2-62. Передача товару здійснюється протягом травня-червня 2007 року на умовах СРТ залізнична станція Покупця. Суд звертає увагу, що відповідно до інших додаткових угод до Генерального договору поставки нафтопродуктів №01/02/07 від 01.02.2007 р., які були укладені до червня 2007 року (№1-11, 14) товар передавався на умовах EXW. З залізничних накладних вбачається, що позивачем у травні 2007р. було відвантажено та перевезено ЗАТ «УкрРосТранснафтопродукт» з Новоград-Волинського 15966,86 тонн дизельного палива. Проте, Актами приймання-передачі (№21 від 11.05.2007 р., №22 від 24.05.2007 р., №23 від 30.05.2007 р., №24 від 31.05.2007 р.) за травень 2007 р. підтверджено передавання ТОВ “Цукрове виробниче об'єднання” на умовах СРТ лише 6920 тонн дизельного палива. Відповідно до п.4.1.3.19 Інструкції “Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України”, затвердженої Наказом Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Мінтрансу та Держкомстату від 02.04.1998 року №81/38/101/235/122, на всі нафтопродукти, що надійшли, складається "Акт приймання нафтопродуктів за кількістю" за формою N 5-НП (додаток 5). При цьому в разі приймання нафтопродукту, що надійшов в одній цистерні, заповнюється п. 12.1, при прийманні кількох цистерн заповнюється п. 12.2 цього додатка. Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (в редакції чинній на дату видачі податкового-повідомлення рішення) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Таким чином враховуючи той факт, що Актами прийому-передачі підтверджується передача ТОВ “Цукрове виробниче об'єднання” на умовах СРТ лише 6920 тонн дизельного палива, суд приходить до висновку, що позивачем незаконно віднесено до валових витрат транспортно-експедиторські послуги (в т.ч. страхування вантажу та комісійна винагорода за послуги), щодо доставки покупцю 9046,86 тонн дизельного пального на загальну суму 810688,68 грн., що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 202672,17 грн. З матеріалів справи вбачається, що 15.09.2005 року між позивачем, як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю “Фактор капітал”, як покупцем, укладено Генеральний договір поставки нафтопродуктів №1509/05 (надалі – Генеральний договір поставки нафтопродуктів №1509/05), відповідно до п.1.1, п.2.3 та п.4.3 якого постачальник зобов'язується на умовах та в порядку, визначених договором, поставити покупцю дизельне пальне, далі Товар, а покупець зобов'язується на умовах та в порядку, визначених договором, прийняти товар та оплатити його. Загальна вартість Товару, що буде постачатись по даному договору визначається із загальної вартості поставок товару по додатковим угодам, що є невід'ємними частинами даного договору. Передача (приймання-здача) Товару і приймання Товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами в порядку, що визначається чинним законодавством України та підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі Товару. З Додаткової угоди №8 від 01.06.2007 р. до Генерального договору поставки нафтопродуктів №1509/05 від 15.09.2005 р. вбачається, що позивач зобов'язувався передати ТОВ “Фактор капітал” 30000 метричних тонн дизельного палива Л 0.2-62. Передача товару здійснюється протягом червня-серпня 2007 року на умовах СРТ залізнична станція покупця. З залізничних накладних вбачається, що позивачем у червні 2007 р. було відвантажено та перевезено ЗАТ «УкрРосТранснафтопродукт»з Новоград-Волинського 6878,507 тонн дизельного палива. Судом встановлено, що Актами приймання-передачі (від 01.06.2007 р., від 08.06.2007 р., від 12.06.2007 р., від 13.06.2007 р., 14.06.2007 р., від 18.06.2007 р., від 20.06.2007 р.) за червень 2007 р. підтверджено передання ТОВ “Фактор капітал” на умовах СРТ 25493,642 тонни дизельного палива. Таким чином враховуючи той факт, що Актами прийому-передачі підтверджується передача ТОВ “Фактор капітал” на умовах СРТ 6878,507 тонн дизельного палива, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно віднесено до валових витрат транспортно-експедиторські послуги (в т.ч. страхування вантажу та комісійна винагорода за послуги), щодо доставки покупцю 6878,507 тонн дизельного пального на загальну суму 527291,12 грн. В Акті перевірки відповідач також зазначив, що позивачем порушено п.5.3.9, п.5.3, п.5.1, ст.5 та п.п. 8.4.1, п.8.4, ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та віднесено на валові витрати, витрати по резервуванню товару за III квартали 2006 року в сумі 28700,0 грн., які використовувалися не в господарській діяльності товариства та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами. обов"язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а також безпідставно віднесено до валових витрат, витрати по виготовленню технічної документації по виготовленню державних актів та реєстраційних карток, що посвідчують право власності на земельні ділянки, які розташовані на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області  в І кварталі 2007року в сумі 17 000,00 грн. Враховуючи той факт, що позивачем не надано жодних належних та достатніх доказів на підтвердження правомірності віднесення 45700,00 грн. до валових витрат, суд приходить до висновку, що позивачем занижено податок на прибуток в сумі 11425,00 грн. Таким чином, у за ІІІ квартали 2006 р. та в І півріччі 2007 року позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 214097,17 грн. Відповідно до пп.17.1.3 п.17.1. ст.17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули. Тому на підставі пп.17.1.3 п.17.1. ст.17 зазначеного вище Закону  штрафні санкції, що підлягають застосуванню складають 44312,79 грн. Відповідно до ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Враховуючи все вищезазначене суд приходить до висновку, що відповідачем частково доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, зокрема, правомірним є податкове повідомлення-рішення від 26.05.2008 р. №0010282311/2 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 258409,96 грн., з яких за основним платежем - 214097,17 грн. та за штрафними санкціями - 44312,79 грн.. Правомірність податкових повідомлень-рішень від 26.11.2007 р. №0010282311/0, від 18.02.2008 р. № 0010282311/1, від 26.11.2007 р. №0010292311/0, від 18.02.2008 р. № 0001562311/1, від 26.05.2008 р. № 0001562311/2, від 18.02.2008 р. № 0001552311/0, від 08.04.2008 р. № 0001552311/1 відповідачем не доведена. Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Приймаючи до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 69-71, ч.3 ст.94,  ст. 158-163, ст. ст. 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва ПОСТАНОВИВ: 1. Адміністративний позов задовольнити частково. 2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 26.05.2008 р. №0010282311/2 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 258409,96 грн., з яких за основним платежем - 214097,17 грн. та за штрафними санкціями - 44312,79 грн. 3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 18.02.2008 р. № 0010282311/1. 4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 26.05.2008 р. № 0010282311/2. 5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 26.11.2007 р. №0010292311/0. 6. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 18.02.2008 р. № 0001562311/1. 7. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 18.02.2008 р. № 0001552311/0. 8. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 08.04.2008 р. № 0001552311/1. 9. В решті позовних вимог відмовити. 10. Судові витрати в сумі 3,40 грн. (три гривні сорок коп.) присудити на користь  Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Ексім" (ідентифікаційний код 14353305)  за рахунок Державного бюджету України. Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Суддя                                                                                                Ю.Т. Шрамко