Ухвала

від 20.02.2013 по справі 2а/2470/671/12

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/2470/671/12

Головуючий у 1-й інстанції: Дембіцький П.Д.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Курка О. П. Залімського І. Г.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного багатопрофільного підприємства "Север" на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом Приватного багатопрофільного підприємства "Север" до Державної податкової інспекції в м.Чернівцях про скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

ПБП "Север" звернулося до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення. Позовні вимоги мотивовано тим, що в період з 25 по 28 листопада 2011 року посадовими особами ДПІ у м.Чернівці було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПБП "Север" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.12.2008 року по 31.12.2008 року та з 01.03.2011 року по 31.03.2011 рокую За результатами перевірки складено Акт № 3682/23-3/22843696 від 05.12.2011 року, на підставі висновків якого податковим органом прийняті податкові повідомлення - рішення форми "Р" № 0000910233 та № 0000920233 від 26.12.2011 року. Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірними, просили визнати протиправним зазначене в акті перевірки щодо недійсності правочинів, а податкові повідомлення-рішення скасувати.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 25.10.2012 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 25.10.2012 року, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити , посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судове засідання представник апелянта (позивача) не з'явився, однак направив на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на зайнятість в м. Дніпропетровську.

Колегія суддів, оцінивши доводи заявленого клопотання, прийшла до висновку про відсутність підстав для його задоволення. Зокрема, колегія суддів апеляційного суду зауважує, що відповідно до ч. 3 ст. 48 КАС України, здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їхнім посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам). Законним представником органу, підприємства, установи, організації в суді є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом (ч. 7 ст. 56 КАС). Крім того, повноваження законних представників підтверджуються документами, які стверджують займану ними посаду. Довіреності від імені органу, підприємства, установи, організації видаються за підписом керівника або іншої уповноваженої на те законом, положенням, статутом особи і засвідчуються печаткою цього органу, підприємства, установи, організації, що визначено ст. 58 КАС України. Таким чином, законодавством не обмежена можливість юридичної особи мати в суді кількох представників, надавши їм відповідні повноваження згідно вимог Кодексу адміністративного судочинства України. Відтак, зазначені в клопотанні причини неявки в судове засідання не можуть бути визнані судом поважними, а клопотання не підлягає задоволенню.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, однак направив на адресу суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про його дату, час і місце, а також враховуючи те, що їх явка в судове засідання не визнавалась обов'язковою, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, за наявними у справі матеріалами, при цьому, згідно частини 6 статті 12, частини 1 статті 41 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС).

Частиною 1 ст. 195 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи, ПБП "Север" зареєстроване Виконавчим комітетом Чернівецької міської ради 28 грудня 1994 року як юридична особа (а.с.87). 28.08.2007 року Приватне багатопрофільне підприємство "Север" зареєстровано ДПІ у м. Чернівці та видано свідоцтво № 100207592 про реєстрацію платника податку на додану вартість (а.с.89).

На підставі наказу № 2819 від 24.11. 2011 року в період з 25.11.2011 р. по 28.11.2011 року в посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Чернівці проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ПБП "Север" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.12.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року.

У ході вказаної перевірки виявлені порушення: п.п.7.2.1 п.п.7.2.6 п.7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.2007 р. № 168/97-ВР, п.198.1 п.198/6 ст.198, п.201.1 п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 55274 грн., у тому числі за грудень 2008 року в сумі 49000 грн., за березень 2011 року в сумі 6274 грн., та встановлено завищення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду у сумі 2123 грн. За наслідками перевірки складено Акт № 3682/23-3/22843696 від 05.12.2011 року.

26.12.2011 року на підставі Акту перевірки ДПІ у м.Чернівці прийнято податкові повідомлення - рішення форми "Р" № 0000910233 про сплату 55274 грн. податку на додану вартість і 12251 грн. застосованої фінансової санкції та № 0000920233 від 26.12.2012 року, про зменшення на 2126 грн. від'ємного значення податку на додану вартість та застосування штрафної санкції в розмірі 1 грн. За наслідками адміністративного оскарження зазначені податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги підприємства - без задоволення.

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 ст.75 Податкового Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Пунктом 79.2. ст. 79 Кодексу визначено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Судом першої інстанції встановлено, та матеріалами справи підтверджується, що відповідачем вживались передбачені законом заходи з метою повідомлення позивача про час та місце проведення перевірки (т.1 а.с. 66-67).

Відповідно до п. 75.1.2. ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Статтею 44 Податкового кодексу України визначено вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності. Зокрема п. 44.1. передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.44.2.Податкового кодексу України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Згідно п. 44.3. Податкового кодексу України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Пунктом 44.4. ст. 40 Податкового кодексу України передбачено, якщо документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, пов'язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених пунктом 44.3 цієї статті.

У разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу.

Пунктом 1 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" від 16.07.1999 р. № 996, передбачено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Згідно пункту 3 статті 8 Закону (№996), відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Пунктом 6 статті 8 Закону (№996) передбачено, що керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено в ході судового розгляду, за результатами проведеної перевірки працівниками ДПІ у м. Чернівці було виявлено неправомірне віднесення до складу податкового кредиту 57400 грн. за правочинами (угодами) з ТОВ «Грен Груп» (грудень 2008 року - 49000 грн.) та ТОВ «Авитек Груп ЛТД» (березень 2011 року - 8400 грн.) в результаті чого позивачем занижено ПДВ на 57400 грн.

У зв'язку з ненаданням ПБП „Север" для проведення перевірки регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, при проведенні перевірки було використано: акт від 01.06.2010 року №1700/23-1/22843696 про результати позапланової виїзної документальної перевірки за період з 01.04.2007 року по 31.03.2010 року; акт від 19.04.2011 року №444/2306/24082126 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ "ГЕРН ГРУП" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 30.04.2008 року, з 01.08.2008 року по 31.08.2008 року, з 01.12.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 31.01.2009 року, надісланий листом ДПІ у Печерському р-ні м. Києва №14440/7/23-610 від 20.04.2011року; акт від 09.06.2011 року № 688/23-3/37046350 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ "Авитек Груп ЛТД" з питань правомірності нарахування податку на додану вартість за період з 17.07.2010 року по 30.04.2011 року, надісланий листом ДПІ у Печерському р-ні м. Києва № 20804/7/23-311 від 10.06.2011 року.

З урахуванням акта від 19.04.2011року №444/2306/24082126 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ "ГЕРН ГРУП" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 30.04.2008 року, з 01.08.2008 року по 31.08.2008 року, з 01.12.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 31.01.2009 року, перевіркою було виявлено, що правочини між ТОВ "ГЕРН ГРУП" та ПБП "Север" не відповідають вимогам закону. Із вказаного акту перевірки вбачається, що посадові особи ПБП «Север» на запит податкового органу № 5774/10/23-3 від 11.05.2011 року не надали первинних документів щодо фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Авитек Груп ЛТД» та ТОВ "ГЕРН ГРУП".

Відсутність, а також ненадання ПБП «Север» документів первинного бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності щодо отримання ТМЦ від ТОВ «Авитек Груп ЛТД» та ТОВ "ГЕРН ГРУП" (договорів поставки, платіжних доручень, товаро транспортних накладних, доручень, рахунків фактур), які мають юридичну силу та доказ первинного документа, не дало можливості визначити фактичне придбання товарів (робіт, послуг), та відповідно, підтвердити витрати на придбання товарів (робіт, послуг). А тому податковий орган дійшов висновку про те, що у ПБП "Север" відсутнє право на включення до складу податкового кредиту ПДВ від ТОВ "ГЕРН ГРУП" в сумі 49000 грн. за грудень 2008 року, а також відсутнє право на включення до складу податкового кредиту від ТОВ «Авитек Груп ЛТД» за березень 2011 року 6274,0 грн. Зазначені висновки податкового органу не були спростовані в ході судового розгляду.

Згідно п. п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження). Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Вищий адміністративний суд в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" звертає увагу на необхідність індивідуалізації кваліфікації дій платників податку з формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з огляду на добросовісність такого платника.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування. Оскільки в ході розгляду справи сторонами не були надані належні і допустимі докази, які б спростовували висновок податкового органу та підтверджували доводи позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні заявлених вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Приватного багатопрофільного підприємства "Север", - залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Головуючий Білоус О.В.

Судді Залімський І. Г.

Курко О. П.