Ухвала

від 12.02.2013 по справі 2а-47431/09/1670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" лютого 2013 р. м. Київ К-27955/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2010 року

у справі № 2а-47431/09/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича комерційна фірма «ВЛІВ»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2010 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича комерційна фірма «ВЛІВ»(позивач) до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (відповідач) задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000142200/0/1147 від 08 квітня 2009 року, № 0000142200/1/1867 від 11 червня 2009 року, № 0000142200/2/2736 від 31 серпня 2009 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «НВКФ «ВЛІВ» витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2010 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2010 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «НВКФ «ВЛІВ»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2006 року по 25 березня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2006 року по 25 березня 2009 року, за результатами якої складено акт № 1111/23-209/30661592 від 25 березня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000142200/0/1147 від 08 квітня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних осіб в розмірі 25 496,61 грн. (8 498,87 грн. -основний платіж, 16 997,74 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000142200/1/1867 від 11 червня 2009 року та № 0000142200/2/2736 від 31 серпня 2009 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 13.2 статті 13 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з неутриманням податку на прибуток іноземних осіб в розмірі 6 відсотків від суми, сплаченої на користь нерезидента за послуги з транспортно-експедиційного обслуговування та перевезення товарів, надані на підставі договору № 039 від 03 жовтня 2005 року, укладеного між ТОВ «НВКФ «ВЛІВ»та підприємством Przedsiebiorstwo Producyjno-Uslugowo-Handlowe «ALEX»(Республіка Польща).

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на те, що довідка від 06 березня 2009 року, видана Казначейським управлінням в м. Староград Гданьський, про наявність в реєстрі платників податків на товари та послуги ОСОБА_1 не відповідає вимогам Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2001 року № 470 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Порядок), оскільки, не містить інформацію про повну назву або прізвище нерезидента, а також підтвердження того, що нерезидент є особою, на яку поширюється положення міжнародного договору.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що довідкою Казначейського управління в м. Староград Гданьський від 06 березня 2009 року підтверджено наявність в реєстрі платників податків на товари та послуги ОСОБА_1, а також підтверджено, що зазначений суб'єкт був зареєстрований платником податків на товари і послуги в 2005, 2006, 2007 та в 2008 роках.

А тому, оскільки, ідентифікаційний податковий номер підприємства Przedsiebiorstwo Producyjno-Uslugowo-Handlowe «ALEX»(Республіка Польща) відповідає ідентифікаційному податковому номеру ОСОБА_1, то вказане, на думку судів, свідчить про те, що господарські операції підприємства здійснюються та оподатковуються за податковим номером вказаної особи, яка несе відповідальність за діяльність підприємства.

При цьому, судові інстанції дійшли висновку, що Порядок не може регулювати правовідносини між резидентами Республіки Польща та України, що регламентовані Конвенцією між Урядом України і Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень (далі -Конвенція), якою подання будь-яких довідок чи іншої інформації щодо отримання права для уникнення подвійного оподаткування не передбачено.

Однак, колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону № 334/94-ВР будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Підпунктом «в»пункту 13.1 статті 13 Закону № 334/94-ВР передбачено, що для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти, зокрема, роялті, фрахту та доходи від послуг типу «інжиніринг».

Відповідно до підпункту 1.35.1 пункту 1.35 статті 1 Закону № 334/94-ВР фрахт -це винагорода (компенсація), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для цілей: перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами; перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом.

Згідно з пунктом 13.5 статті 13 Закону № 334/94-ВР сума фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів.

При цьому: базою для оподаткування є базова ставка такого фрахту; особами, уповноваженими стягувати цей податок та вносити його до бюджету, є резидент, який виплачує такі доходи, незалежно від того, чи є він платником цього податку чи ні, а також чи є він суб'єктом спрощеного оподаткування чи ні.

Відповідно до пункту 18.1. статті 18 Закону № 334/94-ВР якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.

Пунктом 1 статті 8 Конвенції передбачено, що прибутки, одержані резидентом Договірної Держави від експлуатації морських, річкових і повітряних суден, дорожніх транспортних засобів у міжнародних перевезеннях будуть оподатковуватись лише в цій Державі.

Відповідно до пункту 1 статті 4 Конвенції при застосуванні цієї Конвенції термін «резидент однієї Договірної Держави»означає особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця знаходження керівного органу, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію.

Згідно з пунктом 4 Порядку підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.

Довідка видається компетентним органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором, за формою згідно з додатком 1 або згідно із законодавством такої країни. Довідка, яка надається за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України та обов'язково містити таку інформацію: повну назву або прізвище нерезидента; підтвердження, що нерезидент є особою, на яку поширюється дія положення міжнародного договору, тобто відповідно до законодавства відповідної країни підлягає оподаткуванню в цій країні на підставі постійного місцеперебування (місця проживання) або на іншій підставі; назву компетентного органу, прізвище та підпис уповноваженої особи компетентного органу, яка засвідчує підтвердження; дату видачі.

Довідка дійсна в межах календарного року, в якому вона видана.

Положення Порядку чітко передбачають, що необхідною умовою для звільнення суб'єкта від обов'язку утримувати та сплачувати податок на доходи, отримані його контрагентом-нерезидентом із джерелом їх походження з України, є наявність відповідної довідки, яка є дійсною лише в межах календарного року, в якому вона видана.

При цьому, слід зазначити, що в даному випадку немає конкуренції норм Конвенції та Порядку, оскільки, приписи Порядку визначають умови застосування міжнародно-правового акту, а не встановлюють відмінне від нього законодавче регулювання спірних правовідносин.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Суди попередніх інстанцій при розгляді справи вищезазначені норми процесуального закону порушили, оскільки, не встановили чи є довідка від 06 березня 2009 року, видана Казначейським управлінням в м. Староград Гданьський, з урахуванням вимог Порядку належною підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів підприємства Przedsiebiorstwo Producyjno-Uslugowo-Handlowe «ALEX»(Республіка Польща) із джерелом їх походження з України, а також факт дійсності зазначеного документа з огляду на те, що виплати позивачем на користь нерезидента здійснювались протягом 2005, 2006 та 2007 років, а спірна довідка датована 06 березня 2009 року.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області задовольнити частково.

Скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2010 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.