Ухвала

від 27.02.2013 по справі 2а-1670/7895/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2013 року м. Київ К/9991/45709/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2012 р.

у справі № 2а-1670/7895/11

за позовом Публічного акціонерного товариства «Комсомольський хлібозавод» (далі -позивач, ПАТ «Комсомольський хлібозавод»)

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (далі -відповідач, Кременчуцька ОДПІ Полтавської області)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ «Комсомольський хлібозавод»звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду позовом до Кременчуцької ОДПІ Полтавської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.05.2011 р. №0000322301/1726, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 115 267,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1,00 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.12.2011 р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2012 р. постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 13.12.2011 р. скасована та прийнята нова постанова, якою позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 24.05.2011 р. № 0000322301/1726.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2012 р. та залишити судове рішення першої інстанції без змін. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 15.04.2011 р. по 21.04.2011 р. Кременчуцькою ОДПІ Полтавської області на підставі наказу від 15.04.2011 р. № 1916 та згідно з п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ВАТ «Комсомольський хлібозавод»щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Дельфін-2005»за період з 01.02.2011 р. по 28.02.2011 р., за результатами якої складено акт № 2651/23-209/00384093 від 29.04.2011 р. та встановлено порушення позивачем ст.198, п.1 ст.201 Податкового кодексу України, ч.1, ч.5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України в частині заниження податку на додану вартість на загальну суму 115 267,00 грн., в тому числі за лютий 2011 року в сумі 115 267,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.05.2011 р. № 0000322301/1726, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 115 268,00 грн., в тому числі основний платіж -115 267,00 грн. та фінансова санкція -1,00 грн.

Підставою для збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугувало те, що в період за який проводилась перевірка позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «Дельфін - 2005»з поставки товару, у зв'язку з тим, що транспортування товару не проводилось, між ними укладено договір зберігання, розрахунки між суб'єктами господарювання за відвантажений товар (сою) у перевіряємому періоді не проводились, згідно інформаційної довідки, наданої ДПІ у м. Кіровограді, при проведенні документальної перевірки ТОВ «Дельфін-2005»не була надана інформація про наявність офісних та складських приміщень у підприємства; місцезнаходження підприємства, відповідно до акту обстеження, не встановлено. Згідно акту планової виїзної перевірки ТОВ «Дельфін-2005»з питань дотримання вимог податкового законодавства з 01.01.2007 р. по 31.12.2009 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 р. по 31.12.2009 р. в акті від 29.04.2010 р. № 39/23-00/13759643 Кіровоградською ОДПІ визнано нікчемними правочини по взаємовідносинам між ТОВ «Дельфін-2005»та ВАТ «Комсомольський хлібозавод».

Позивачем в порядку адміністративного оскарження до податкового органу було подано скарги про скасування спірного податкового повідомлення-рішення. ДПА в Полтавській області рішенням від 15.07.2011 р. № 1960/10/25-016 відмовлено позивачу в задоволенні скарги про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000322301/1726 від 24.05.2011 р. Рішенням ДПС України № 1415/6/10-2115 від 21.09.2011 р. залишено без змін рішення ДПА в Полтавській області та податкове повідомлення-рішення від 24.05.2011р. № 0000322301/1726, а скаргу без задоволення.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові та визнаючи правомірність прийнятого податковим органом податкового повідомлення-рішення, виходив з того, що відповідачем правомірно встановлено факт порушення позивачем п.1 ст.201 та ст.198 Податкового кодексу України, ч.1, ч.5 ст. 203, п.1, п.2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України в частині заниження податку на додану вартість на загальну суму 115 267 ,0 грн. в т.ч. за лютий 2011 року в сумі 115 267,0 грн.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з наступного.

Відповідно до вимог п.185.1 ст.185 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно п.187.1 ст.187 Податкового Кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктами 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Стаття 200 Податкового кодексу України регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до п.200.1 цієї статті сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п.200.2 цієї статті при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3).

Згідно п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, від'ємне значення як категорія Кодексу - це також математична (об'єктивна) категорія; різниця між зменшуваним (податкове зобов'язання) та від'ємником (податковим кредитом). Від'ємне (позитивне) значення є результатом математичної дії -«віднімання», і в силу дії об'єктивних законів не може бути змінено будь-чиєю волею.

Відповідно до п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996 від 16.07.1999 р. визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених правових норм вбачається, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в перевіряємий період між ВАТ «Комсомольський хлібозавод»та ТОВ «Дельфін-2005»укладено договір купівлі - продажу № 2 від 28.02.2011 р. про поставку сої, відповідно до якого ТОВ «Дельфін-2005»зобов'язується передати у власність ВАТ «Комсомольський хлібозавод»сою в кількості 184 т. по ціні 3 760,00 грн. за одну тону з ПДВ, а ВАТ «Комсомольський хлібозавод»зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору. Загальна сума договору з урахуванням ПДВ становить 691 600,00 грн. Оплата товару здійснюється покупцем на розрахунковий рахунок продавця у термін 1095 календарних днів.

Між ТОВ «Дельфін-2005»та ВАТ «Комсомольський хлібозавод»укладено договір зберігання від 28.02.2011 р., згідно якого ВАТ «Комсомольський хлібозавод»передає на зберігання сою в кількості 184 т загальною вартістю 691 600,00 грн. ТОВ «Дельфін-2005». За передану на зберігання сою замовник за даним договором відшкодовує зберігачу витрати у розмірі 100 грн. щомісяця. Факт передачі товару на зберігання підтверджується актом прийму-передачі від 28.02.2011р.

Відповідно до договору оренди виробничих приміщень від 01.12.2008 р. між ВАТ «Кіровоградське АТП 13555»(Орендодавець) та ТОВ «Дельфін -2005»(Орендар), згідно якого Орендодавець передає в оренду, а Орендар приймає виробничі приміщення загальною площею 250м 2 розташовані за адресою: м Кіровоград, вул. Аерофлотська, 13. В подальшому між тими ж сторонами укладено договір оренди того ж приміщення від 01.11.2011 р., яким продовжено термін оренди до 31.10.2013 р. Факт передачі приміщення в оренду підтверджується атом прийому-передачі об'єкту, що орендується від 01.12.2008 р.

В підтвердження виконання зазначеного договору надано прибуткову накладну № 0-00055432 від 28.02.2011 р.; накладну № 2 від 28.02.2011 р.; податкову накладну № 2 від 28.02.2011 р.; акт прийому-передачі на відповідальне зберігання від 28.02.2011 р.; аналіз рахунка 631 по ТОВ «Дельфін-2005»; журнал проводок по ТОВ «Дельфін-2005», реєстр податкових накладних, журналом видачі довіреностей, довіреності на отримання товару тощо.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що вказані первинні документи містять усі вищезазначені реквізити, жодних зауважень до них в акті не міститься, оскільки вони оформлені без порушень.

Таким чином, позивачем надано належним чином оформлені документи, які підтверджують факт реального виконання договору, укладених з ТОВ «Дельфін-2005».

Податковий орган не заперечує підтвердження господарських операцій первинною фінансово-господарською документацією.

В бухгалтерському обліку відповідні операції по взаємовідносинах з ТОВ «Дельфін-2005», ВАТ «Комсомольський хлібозавод»було відображено наступними проводками: Дт 283 (товари на зберігання) Кт 631 на суму 576 333,33 грн., крім того ПДВ 115 266,67 грн. (всього К-ве сальдо за лютий 2011 року по журналу - ордеру 631 становить 691 600,00 грн.). Станом на 01.02.2011 р. по журналу - ордеру рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»по позиції підприємства ТОВ «Дельфін-2005»значиться кредиторська заборгованість в сумі 2 462 139,02 грн., в т.ч. ПДВ 410 356,50 грн. ВАТ «Комсомольський хлібозавод»в лютому 2011 року не здійснювало оплату товару.

В податковому обліку вказана операція відображена в складі податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 року в сумі 115 266,67 грн.

Тобто, як підтверджено матеріалами справи вказана спірна поставка від ТОВ «Дельфін-2005»не була єдиною, але ж зауваження у податкового органу лише до спірної поставки.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що податкова накладна оформлена належним чином, з акту перевірки вбачається, що порушень при її оформленні податковим органом у ході проведення перевірки не встановлено.

Згідно зазначеної податкової накладної позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту відповідного періоду та відображено у податковій декларації з податку на додану вартість, копія якої наявна у матеріалах справи.

Тобто, господарські операції позивача з ТОВ «Дельфін-2005»проведені в бухгалтерському та податковому обліку, з якого вбачається реальне отримання товару та розрахунки з постачальниками таких товарів, таким чином податковий кредит правомірно відображено в податковій декларації з податку на додану вартість.

На момент здійснення господарських операцій ТОВ «Дельфін-2005»зареєстровано в Єдиному державному реєстрі, мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, щодо заперечення проти твердження відповідача, що укладений між позивачем ТОВ «Дельфін-2005» правочини є недійсними (нікчемними) відповідно до приписів ст.228 ЦК України, як такі, що порушують публічний порядок, виходячи з наступного.

Відповідно до абз.1 ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду даної справи, зазначені факти судами встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених ч.ч.1-3, ч.5, ч.6 ст.203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Правовідносини між позивачем та ТОВ «Дельфін-2005»не були безтоварними, а укладались з метою реального настання позитивних наслідків для обох сторін, за ними реально було отримано матеріальні цінності та перераховано грошові кошти.

З матеріалів справи вбачається та не спростовано сторонами, що суми сплаченого податку з придбання товару позивачем підтверджено податковою накладною, а тому підлягає включенню до складу податкового кредиту.

У зв'язку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту, застосування до нього штрафних санкцій є неправомірним.

Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при ненаданні інформації про наявність офісних та складських приміщень у продавця, не встановлення місцезнаходження продавця, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Факт порушення контрагентами-постачальниками позивача своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету, лише якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань.

Однак відповідачем не було доведено, що на час здійснення господарських операцій позивачу мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент.

Крім того, виходячи з вищезазначених норм Податкового кодексу України право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму податку на додану вартість, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Поставка, зберігання товару підтверджується і контрагентом позивача -ТОВ «Дельфін-2005»згідно наданих пояснень та документів, які безпідставно не взяті до уваги судом першої інстанції (а.с. 88-95).

Отже, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені Податковим кодексом України, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту та в його діях не має порушень п. 1 ст. 201 та ст. 198 Податкового кодексу України та ч. 1, ч. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те що податковий орган, відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірність спірного податкового повідомлення-рішення не довів, що свідчить про протиправність та необґрунтованість прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 24.05.2011 р. № 0000322301/1726.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби -відхилити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2012 р. у справі № 2а-1670/7895/11 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І. О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М. І. Костенко Помічник судді підпис (підпис) І. В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно