Постанова

від 06.03.2013 по справі 5006/20/41/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

05.03.2013 р. справа №5006/20/41/2012

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівЛомовцевої Н.В. Принцевської Н.М., Скакуна О.А. при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І. за участю представників: від позивача: не прибув від відповідача:не прибув розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю «Ландгут Бройлер» с. Розівка, Шахтарський район Донецької області на рішення господарського судуДонецької області Від 16.01.2013р. по справі№5006/20/41/2012 (суддя Огороднік Д.М.) за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю агрофірми «Українське насіння» селище Красне, Кегичівський район Харківської області до товариства з обмеженою відповідальністю «Ландгут Бройлер» с. Розівка, Шахтарський район Донецької області Простягнення заборгованості у розмірі 50 717,18грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма «Українське насіння» селище Красне, Кегичівський район Харківської області звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Ландгут Бройлер» с. Розівка, Шахтарський район Донецької області про стягнення заборгованості в розмірі 50717,18грн., у тому числі основного боргу у розмірі 48 226,56грн., пені у розмірі 1925,11грн., 3% річних у розмірі 372,60грн., інфляційних втрат у розмірі 192,91 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 16.01.2013р. позовні вимоги задоволені повністю.

Відповідач, не погодившись з прийнятим судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає порушення судом норм процесуального права. В обґрунтування своїх доводів скаржник зазначає, що у зв'язку з поверненням господарським судом зустрічного позову, порушено його право на судовий захист. При цьому, на думку заявника, судом першої інстанції порушені приписи статей 60, 91 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судове засідання не прибув, причини невиконання вимог ухвали суду не повідомив, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційний суд залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, причини невиконання вимог ухвали суду не повідомив.

Судова колегія вважає можливим здійснити розгляд справи у відсутності представників сторін, оскільки ухвалою про порушення провадження у справі від 05.02.2013р. сторони були повідомлені про день та час судового засідання належним чином відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги встановленого ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.11.2011р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Українське насіння", як постачальником (позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Ландгут Бройлер", як покупцем (відповідач) укладено договір постачання товару №МП/162/11 (далі - договір), строком дії, згідно п. 9.1 договору, до 31.12.2012р.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов'язався протягом дії договору передавати у власність покупцю сировину для виробництва комбікормів (далі - товар), у кількості та асортименті згідно до підписаних сторонами специфікацій, які є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього договору.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що умови постачання товару визначаються сторонами в підписаних специфікаціях у відповідності до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" (в редакції 2010 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також особливостей, що випливають із умов цього договору.

Пунктом 4.2 договору визначено, що ціна товару, що постачається визначається сторонами у підписаних специфікаціях.

Відповідно до пункту 4.1 договору розрахунки здійснюються покупцем за кожну партію товару, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах, визначених у підписаних сторонами специфікаціях.

25.11.2011р. сторони узгодили та підписали специфікацію №1 (додаток) до договору, відповідно до якої постачальник зобов'язався здійснити поставку кукурудзи у кількості 40 тон за ціною 1360,00грн. (з ПДВ) на суму 54400,00грн. (з ПДВ).

Оцінивши зміст спірного договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що останній за правовою природою є договором поставки (купівлі-продажу), який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Згідно з статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

На виконання умов договору та специфікації №1 від 25.11.2011р. до договору позивач передав, а відповідач прийняв товар на суму 48226,56грн. з урахуванням ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №957 від 30.11.2011, довіреністю №1252 від 28.11.2011р. на отримання товарно-матеріальних цінностей, що підписані відповідачем, копії яких надані відповідачем та містяться в матеріалах справи.

Оскільки відповідачем отримано товар, відповідно до вищезазначеної видаткової накладної, у позивача без будь-яких зауважень, оплата повинна здійснюватись в терміни, передбачені сторонами у договорі та специфікації №1 від 25.11.2011.

У специфікації №1 від 25.11.2011р. до договору сторони визначили строк поставки: до 30.11.2011р.; порядок оплати товару: протягом 2 банківських днів з дати постачання кожної окремої партії товару на склад покупця.

Однак, як зазначає позивач, відповідач вартість отриманого товару не оплатив, у зв'язку з чим виникла заборгованість за поставлений товар в розмірі 48226,56грн.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 509 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Наявними матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору та специфікації №1 від 25.11.2011р. до договору позивач передав, а відповідач прийняв товар на суму 48226,56грн. з урахуванням ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №957 від 30.11.2011, довіреністю №1252 від 28.11.2011р. на отримання товарно-матеріальних цінностей, що підписані відповідачем, копії яких надані відповідачем та містяться в матеріалах справи.

Оскільки відповідачем отримано товар, відповідно до вищезазначеної видаткової накладної, у позивача без будь-яких зауважень, оплата повинна здійснюватись в терміни, передбачені сторонами у договорі та специфікації №1 від 25.11.2011р.

У специфікації №1 від 25.11.2011р. до договору сторони визначили строк поставки: до 30.11.2011р.; порядок оплати товару: протягом 2 банківських днів з дати постачання кожної окремої партії товару на склад покупця.

Відповідач вартість отриманого товару у позивача у строки передбачені договором та специфікацією не оплатив, доказів оплати не надав, заборгованість не спростував.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини другої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою для виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Таким чином, обов'язок оплати виник відповідно до умов договору.

За таких обставин, колегія суддів вважає правомірним висновок господарського суду про задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 48 226,56грн.

Стосовно стягнення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у розмірі 1925,11грн. колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню) у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до пункту 5.4 договору у випадку несвоєчасної оплати прийнятого товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, нарахування пені у розмірі 1925,11грн. за період з 03.12.2011р. по 05.03.2012р. відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору, що правильно було визначено господарським судом.

Також позивач просив стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 372,60грн. та 192,91грн. - суму інфляційних витрат.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань за договором, господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3 % річних у розмірі 372,60грн.

Перевіривши правильність розрахунку інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду стосовно стягнення розміру інфляційних втрат за період з 03.12.2011р. по 05.03.2012р. у сумі 289,36грн.

Колегія суддів не приймає посилання апелянта на порушення його права щодо оскарження ухвали господарського суду Донецької області від 20.12.2012р. з огляду на наступне.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 20.12.2012р. зустрічну позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Ландгут Бройлер» до товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Українське насіння» про визнання неукладеним договору від 22.11.2011р. №МП/153/11 повернуто без розгляду на підставі статті 63 Господарського процесуального кодексу України.

Не погодившись із зазначеною ухвалою, товариство з обмеженою відповідальністю «Ландгут Бройлер» с. Розівка, Шахтарський район Донецької області подало апеляційну скаргу, яка своєчасно направлена до Донецького апеляційного господарського суду. 23.01.2013р. апеляційний суд повернув апеляційну скаргу заявнику на підставі пунктів 2, 3, 4 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, право позивача, визначене статтею 91 Господарського процесуального кодексу України, на оскарження вказаної ухвали судом першої інстанції порушено не було та апелянт ним скористувався.

Крім того, розгляд зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Ландгут Бройлер» с. Розівка, Шахтарський район Донецької області про визнання неукладеним договору від 22.11.2011р. №МП/153/11 не може вплинути на розгляд даної справи, оскільки предметом цієї справи є заборгованість за іншим договором, а саме, №МП/162/11 від 25.11.2011р.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Донецької області від 16.01.2013р. у справі №5006/20/41/2012 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ландгут Бройлер» с.Розівка, Шахтарський район Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 16.01.2013р. у справі №5006/20/41/2012 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 16.01.2013р. у справі №5006/20/41/2012 - залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.В. Ломовцева

Судді: Н.М. Принцевська

О.А. Скакун

Надруковано 5 прим.: 1. Позивачу; 2. Відповідачу; 3. У справу, 4. ДАГС, 5. ГСДО