Постанова

від 24.07.2007 по справі 20/189

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

20/189

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 24.07.2007                                                                                           № 20/189

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Коваленка В.М.

 суддів:                                          Вербицької О.В.

                                        Гарник Л.Л.

 при секретарі:                     Семеняк Т.В.  

 За участю представників:

 від позивача -Панчук В.Г. (довіреність № 03-1/490 від 23.07.2007 року);

 від відповідача - Чоповський Д.П. (довіреність № 8-01-21-/821 від 05.04.2007 року) ;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національної телекомпанії України Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення

 на рішення Господарського суду м.Києва від 13.06.2007

 у справі № 20/189 (Палій В.В.)

 за позовом                               Рівненської філії Концерну радіомовлення радіозвязку та телебачення

 до                                                   Національної телекомпанії України Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення

 про                                                  стягнення 298 423,97 грн

 Суть рішення і скарги:

Рішенням господарського суду м. Києва від 13 червня 2007 року, яке прийняте у справі № 20/189 (суддя – В.В. Палій), позов Рівненської філії Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (надалі – Позивач, Концерн) до Національної телекомпанії України (надалі – Відповідач, Компанія) про стягнення 298 423,97 грн. задоволено повністю (а.с. 85-87).

Національна телекомпанія України, не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати це рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю (а.с. 90-92).

У судовому засіданні представник відповідача уточнює апеляційні вимоги та просить скасувати оскаржуване рішення, прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю, та повернути позивачу суму держаного мита, сплаченого останнім при поданні позову у даній справі (а.с. 112-113).

Представник Рівненської філії Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення у судовому засіданні не погоджується з вимогами, що викладені Відповідачем в апеляційній скарзі, а тому просить залишити рішення господарського суду м. Києва від 13 червня 2007 року без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу № 03-1/487 від 17.07.2007 року (а.с. 104-105) та наданих поясненнях (а.с. 112-113); з вимогами Компанії в частині повернення Концерну суми державного мита, перерахованого до Державного бюджету України за подання позову у даній справі, представник Позивача погоджується (а.с. 112-113).

Заслухавши усні пояснення представників Позивача та Відповідача у судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, апеляційний суд   

ВСТАНОВИВ:

 Рівненська філія Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення звернулась до господарського суду м. Києва із позовною заявою № 03-1/118 від 18.04.2007 року, в якій просила стягнути з Національної телекомпанії України на користь Позивача 298 423,97 грн. суми основного боргу, а також, витрати по сплаті державного мита та за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Позивач обґрунтовував свої вимоги заборгованістю, яка виникла внаслідок невиконання Відповідачем укладеного між ними контракту на виконання державного замовлення на розповсюдження (трансляцію) телепрограм, вироблених для державних потреб № 2/16/568-39 від 08.06.2006 року (надалі - Контракт), та додаткових угод до нього в частині зобов'язань з повної оплати, наданих Концерном послуг, що підтверджується підписаними сторонами актами виконаних робіт, виставленими Позивачем рахунками до оплати на суму виконаних робіт, а також, платіжними дорученнями, які підтверджують оплату Відповідачем наданих Позивачем послуг на частину суми. Концерн вважає, що з Компанії має бути стягнуто суму заборгованості та судові витрати відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України (а.с. 3-4).

Рішенням господарського суду м. Києва від 13 червня 2007 року позов Рівненської філії Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення до Національної телекомпанії України про стягнення 298 423,97 грн. задоволено повністю (а.с. 85-87).

В обґрунтування своєї позиції суд першої інстанції посилається на те, що Позивач на виконання умов Контракту надавав Відповідачу телекомунікаційні послуги, що підтверджується матеріалами справи, а Компанія належним чином не виконала зобов'язання за Контрактом, сплативши за надані послуги лише частково, заборгованість Компанії перед Концерном підтверджується актами виконаних робіт за період розповсюдження програм та розрахунком позовної заяви за підписом директора Концерну, а Відповідачем не було надано власного розрахунку суми позовних вимог. При цьому, місцевий суд керувався нормами ст.ст. 33, 63 Закону України “Про телекомунікації” та ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) (а.с. 85-87).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача у відкритому судовому засіданні, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду м. Києва від 13 червня 2007 року, яке прийнято у даній справі, в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача суми основного боргу, є законним і обґрунтованим, у зв'язку з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, відповідністю висновків щодо стягнення суми основного боргу з Компанії, викладених у рішенні суду, обставинам справи та правильним застосуванням у цій частині норм матеріального та процесуального права. За таких умов, оскаржуване рішення в частині стягнення з Компанії на користь Концерну 298 423,97 грн. основного боргу підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Відповідача в частині вимог щодо відмови у задоволенні позову у повному обсязі - без задоволення.

Між тим, апеляційний господарський суд не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо покладення судових витрат у даній справі на Відповідача.

За таких обставин, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а апеляційна скарга – задоволенню в частині вимог щодо повернення Позивачу суми державного мита, сплаченого за подання позову. Поряд з цим, керуючись, зокрема, нормами Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року № 1258 та ст.ст. 47-1, 101 ГПК України, апеляційний суд вважає за необхідне повернути Позивачу також суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

До вказаних висновків апеляційна інстанція дійшла враховуючи наступне:

Частиною 1 ст. 99 ГПК України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Розглянувши вимоги апеляційної скарги щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення суми основного боргу з Компанії на користь Концерну та їх обґрунтування, апеляційний суд вважає за необхідне констатувати, що Відповідач, в порушення вимог статті 33 ГПК України, не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, як в суді першої інстанції, так і при апеляційному провадженні.

Так, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення неповністю з'ясував обставини, що мають значення для справи. Зокрема, на думку скаржника, судом першої інстанції не було враховано, що Відповідач є державним підприємством, яке утримується за кошти державного бюджету України в межах видатків, визначених в державному бюджеті на відповідний рік та в межах асигнувань, що надходять від головного розпорядника бюджетних коштів, а у 2006 році мало місце недофінансування з державного бюджету Компанії. При цьому, скаржник вважає, що Відповідач є тільки виконавцем державного замовлення, а платником є Держава в особі Державного комітету з питань телебачення та радіомовлення України. За таких обставин, оскільки заборгованість Відповідача перед Позивачем виникла через недофінансування Компанії з державного бюджету, враховуючи положення статті 614 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), відповідно до яких особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом, вина Відповідача у невиконанні умов Контракту щодо оплати наданих послуг у повному обсязі відсутня.

Апеляційна інстанція вважає вищенаведені доводи апеляційної скарги такими, що суперечать матеріалам справи та положенням чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, Державний контракт на виконання державного замовлення на розповсюдження (трансляцію) телепрограм, вироблених для державних потреб № 2/16/568-39 від 08.06.2006 року укладений між Позивачем, як Виконавцем, та Відповідачем, як Замовником. Предметом даного Контракту, відповідно до пункту 1.2., є надання Виконавцем, тобто Концерном, телекомунікаційних послуг Замовнику, тобто Компанії (а.с. 32-33).

Крім того, відповідно до п.п. 2.2.4. пункту 2.2. Контракту Замовник зобов'язується оплачувати надані послуги у порядку передбаченому розділом 4 цього Контракту, а відповідно до п.п. 2.3.1. пункту 2.3. Контракту Виконавець має право на повну та своєчасну оплату наданих послуг. Згідно пункту 4.6. Контракту оплата наданих послуг здійснюється Замовником за цінами Додатку №1. При цьому, оплата здійснюється щомісячно за фактично відпрацьований час протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання рахунку, виставленого на підставі узгоджених сторонами актів шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Виконавця (пункт 4.7. Контракту).

З огляду на викладені положення укладеного між Позивачем та Відповідачем Контракту, апеляційна інстанція вважає, що посилання Відповідача в апеляційній скарзі на те, що Компанія не є платником за даною угодою, а є лише виконавцем державного замовлення, неналежні та суперечать умовам вищезгаданого Контракту, оскільки його положення чітко визначають суб'єктний склад правовідносин, підставою виникнення яких він є, а також їх права та обов'язки, що становлять його зміст. Відповідно до умов даного Контракту, однією з сторін у ньому є саме Компанія, як Замовник, обов'язком якого є оплачувати надані телекомунікаційні послуги у строки та у порядку, визначеному угодою сторін.

При цьому, апеляційний господарський суд відхиляє посилання скаржника на відсутність його вини у порушенні умов Контракту у зв'язку з недофінансуванням його як державного підприємства з державного бюджету, оскільки предметом спору у даній справі є стягнення суми основного боргу, який виник внаслідок несплати у повному обсязі за надані, відповідно до актів виконаних робіт, послуги, а наявність вини є обов'язковою умовою згідно ст. 614 ЦК України саме відповідальності за порушення зобов'язання. Сторонами пунктом 6.4. Контракту передбачено відповідальність Компанії за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань у вигляді пені за кожен день прострочення платежу. Проте, як вбачається з розрахунку суми позовної заяви за підписом директора Концерну (а.с. 5) предметом стягнення з Відповідача у даній справі є сума основного боргу без застосування договірної відповідальності за порушення умов зобов'язання у вигляді пені.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України (надалі – ГК України) не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна інстанція не приймає до уваги посилання скаржника на недофінансування Компанії з державного бюджету як на підставу звільнення від відповідальності за порушення умов Контракту, укладеного між Позивачем та Відповідачем, оскільки даний факт жодним чином не може вплинути на обов'язок Компанії належно виконувати умови Контракту в частині своєчасної оплати наданих послуг у відповідності до ч. 1 ст. 193 ГК України.

З огляду на вищенаведені висновки, враховуючи, що наявні у матеріалах справи докази підтверджують обґрунтованість вимог Позивача, а також, зважаючи на пояснення представника Відповідача, які він надав у судовому засіданні 24.07.2007 року при розгляді справи у суді апеляційної інстанції та відповідно до яких Компанія не заперечує проти наявності заборгованості перед Концерном за згаданим Контрактом на надання телекомунікаційних послуг (а.с. 112-113), апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з Відповідача на користь Позивача суми основного боргу.

Таким чином, апеляційний господарський суд констатує, що прийняте судом першої інстанції рішення в частині стягнення з Компанії на користь Концерну 298 423,97 грн. є правомірним та обґрунтованим, а Відповідачем не доведена неправомірність його прийняття та задоволення у цій частині позовних вимог Концерну.

До вищевикладеного суд апеляційної інстанції вважає за необхідне додати наступне.

Відповідно до пункту 38 ст. 4 Декрету Кабінету міністрів України “Про державне мито” (надалі - Декрет) від сплати державного мита звільняються державні замовники та виконавці державного замовлення - за позовами, з якими вони звертаються до суду у справах про відшкодування збитків, завданих при укладенні, внесенні змін до державних контрактів, а також невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за державним контрактом на поставку продукції для державних потреб.

Як вбачається з назви та змісту Контракту № 2/16/568-39 від 08.06.2006 року, укладеного між Позивачем та Відповідачем, та у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за яким заявлено позов у даній справі, він є державним контрактом на виконання державного замовлення на розповсюдження (трансляцію) телепрограм, вироблених для державних потреб, а сторони у ньому є відповідно державним замовником (Компанія) та виконавцем державного замовлення (Концерн).

За таких обставин, враховуючи положення норм Декрету, Позивач у даній справі як виконавець державного замовлення за державним контрактом, звільнений від сплати державного мита.

Відповідно до частини 3 ст. 49 ГПК України державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Оскільки Відповідач, відповідно до вищезгаданого державного контракту, є державним замовником, сума державного мита за подання позову у даній справі не може бути стягнута з нього в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог.

Згідно статті 47 ГПК України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством. В рішенні, ухвалі, постанові чи довідці господарського суду зазначаються обставини, що є підставою для повного або часткового повернення державного мита. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Декрету сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством. Враховуючи, що, як вже було попередньо встановлено, Позивач звільнений при поданні позову у даній справі від сплати державного мита у відповідності до пункту 38 ст. 4 Декрету, сплачена ним відповідно до платіжного доручення № 178 від 25.04.2007 року (а.с. 60) сума державного мита підлягає поверненню йому повністю.

Статтею 47-1 ГПК України встановлено, що розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.

Відповідно до Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року № 1258 (із змінами та доповненнями) (надалі - Порядок), розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, пов'язаного з розглядом господарської справи, для позивачів, у встановленому порядку звільнених від сплати державного мита, обчислюється за нульовою ставкою.

Згідно пункту 13 Порядку повернення коштів, внесених для оплати витрат, здійснюється у випадках та у розмірі, передбачених процесуальним законодавством, шляхом їх перерахування на рахунок платника, відкритий в установі банку, грошового переказу через іншу фінансову установу або відділення поштового зв'язку після звернення особи. Повернення зазначених коштів здійснюється у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору).

Таким чином, враховуючи наведені вище положення чинного законодавства, апеляційна інстанція дійшла висновку, що вимоги Компанії щодо повернення Позивачу суми державного мита, сплаченого за подання позову, є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а поряд з цим, Концерну також має бути повернута сума витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, ---

Враховуючи викладене, керуючись нормами ст. 614 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 4,8 Декрету Кабінету міністрів України “Про державне мито”, Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів та ст.ст. 32, 33, 34, 43, 47, 47-1, 49, 91, 94, 99, 101 –105  ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

 1.1.          Апеляційну скаргу Національної телекомпанії України задовольнитичастково.

2.          Рішення господарського суду м. Києва від 13 червня 2007 року у справі № 20/189 змінити, виклавши пункт 2 його резолютивної частини у такій редакції: “Стягнути з Національної телекомпанії України (04119, м. Київ, вул. Мельникова, 42, р/р № 35213004000821 в УДК м. Києва, МФО 820019, код ЄДРПОУ 23152907) на користь Рівненської філії Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (м. Рівне, вул. Транспортна, 13-А, р/р 26004054706157 в Рівненській філії КБ “Приватбанк”, МФО 333391, код 34965355), 298 423,97 грн. – основного боргу.”

3.          Зобов'язати господарський суд м. Києва видати позивачу довідку на повернення суми державного мита з Державного бюджету України, сплаченого позивачем відповідно до платіжного доручення № 178 від 25.04.2007 року, та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплачених позивачем відповідно до платіжного доручення № 176 від 25.04.2007 року.

4.В іншій частині апеляційну скаргу Національної телекомпанії України залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 13 червня 2007 року у справі № 20/189 без змін.

5.Справу № 20/189 повернути до господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Коваленко В.М.

 Судді                                                                                          Вербицька О.В.

                                                                                          Гарник Л.Л.

 31.07.07 (відправлено)