Постанова

від 10.12.2007 по справі 18/541

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

18/541

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 10.12.2007                                                                                           № 18/541

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Коваленка В.М.

 суддів:            Гарник Л.Л.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -Пугачов Є.К. директор (паспорт СН 535605, виданий Дніпровським РУГУ МВС України в м. Києві 30.09.1997 року);

 від відповідача -Капанистий В.І. (довіреність № 802-13 від 06.08.2007року);

від третьої особи-1 – не з'явились;

від третьої особи-2 – Шимко О.Р. (довіреність № 2-35 від 26.02.2007 року);

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Укрнафтогазкомплект" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 16.05.2007

 у справі № 18/541  

 за позовом                               Торгівельно-виробничого приватного підприємства "Ренд"

 до                                                   Дочірнього підприємства "Укрнафтогазкомплект" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

 третя особа відповідача           Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта Н"

          Дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

 третя особа позивача                      

 про                                                  визнання частково недійсним договору, визнання кредитором та стягнення 455006,49 грн.

 Суть рішення і скарги:

Рішенням господарського суду м. Києва від 16 травня 2007 року, яке прийняте у справі № 18/541 (суддя – Мандриченко О.В.), позов Торгівельно-виробничого приватного підприємства “Ренд” (надалі – Позивач, Підприємство №1) до дочірнього підприємства “Укрнафтогазкомплект” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (надалі – Відповідач, Підприємство №2) за участю третіх осіб товариства з обмеженою відповідальністю “Дельта Н” (надалі – Третя особа №1, Товариство) та дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (надалі – Третя особа №2, Компанія) про визнання частково недійсним договору, визнання кредитором та стягнення 455 006,49 грн. задоволено частково, визнано недійсним п. 3.5. розділу 3 договору № 125-06 від 21.04.2006 року, стягнуто з Підприємства №2 на користь Підприємства №1 суму боргу в розмірі 455 006,49 грн., 4 551 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в іншій частині позову відмовлено (а.с. 88-93).

Дочірнє підприємство “Укрнафтогазкомплект” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою та доповненнями до апеляційної скарги № 1022-13 від 16.10.2007 року, в яких просить скасувати зазначене рішення у повному обсязі і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову (а.с. 97-99, 154-155).

Представник Торгівельно-виробничого приватного підприємства “Ренд” у судовому засіданні 10.12.2007 року не погоджується з вимогами, що викладені Відповідачем в апеляційній скарзі, а тому просить залишити рішення господарського суду м. Києва від 16 травня 2007 року без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (а.с. 136-137) та наданих поясненнях (а.с. 205-206).

Представник дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” у судовому засіданні 10.12.2007 року підтримує вимоги апеляційної скарги Відповідача з підстав, викладених, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу № 15059/6 від 03.12.2007 року (а.с. 192-193), а тому просить скасувати оскаржуване рішення у повному обсязі і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити (а.с. 205-206).

Враховуючи, що матеріали справи містять належні докази повідомлення Третьої особи №1 про дату і час судового засідання по розгляду апеляційної скарги Відповідача, що підтверджується ухвалою від 03.12.2007 року з відміткою (на зворотному боці) про направлення копії даної ухвали сторонам та третім особам у справі (а.с. 196-197), копією зазначеної ухвали з поштовим конвертом, яка була направлена Товариству та повернулась на адресу суду (а.с. 198-200), а причини неявки уповноважених представників Товариства суду невідомі, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу Відповідача без участі представників Третьої особи №1.

Київський апеляційний господарський суд відхиляє письмове клопотання Відповідача № 1190-13 від 06.12.2007 року про зупинення провадження у даній справі до вирішення по суті господарським судом м. Києва пов'язаної з нею справи № 42/492 за позовом дочірнього підприємства “Укрнафтогазкомплект” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до товариства з обмеженою відповідальністю “Дельта Н” та Торгівельно-виробничого приватного підприємства “Ренд” про визнання недійсним договору поруки від 12.09.2006 року, на підставі якого заявлені вимоги про стягнення суми у даній справі (а.с. 201-202), з наступних мотивів. Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Згідно ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. Частиною 1 ст. 101 ГПК України визначено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Відповідно до наведених положень ст. 79 ГПК України зупинення провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи передбачає наявність належних доказів порушення провадження по такій іншій пов'язаній справі. Додана до клопотання про зупинення провадження у справі копія ухвали господарського суду м. Києва від 26.11.2007 року про порушення провадження у справі № 42/492 за позовом Підприємства №2 до Товариства та Підприємства №1 про визнання недійсним договору свідчить про звернення Підприємства №2 до господарського суду з позовною заявою та відповідне порушення провадження у справі № 42/492 за даною позовною заявою вже після прийняття оскаржуваного у даній справі рішення. Апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що, враховуючи положення ст.ст. 79, 101 ГПК України, порушення провадження по справі № 42/492 після прийняття судом першої інстанції рішення у даній справі не може бути підставою для зупинення провадження на стадії апеляційного перегляду такого рішення, оскільки апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, буде враховувати та оцінювати лише наявні у матеріалах справи на момент його прийняття докази та обставини, які такі докази підтверджують. Таким чином, будь-яке рішення господарського суду у справі № 42/492 жодним чином не може вплинути на законність та обґрунтованість оскаржуваного у даній справі рішення на момент його прийняття. За таких обставин, апеляційна інстанція констатує, що підстав для зупинення провадження у даній справі до вирішення господарським судом м. Києва справи № 42/492 не вбачається. У зв'язку з вищевикладеним, слід зробити висновок про відсутність законних підстав для задоволення клопотання Відповідача про зупинення провадження у даній справі на стадії апеляційного оскарження прийнятого судом першої інстанції рішення.

Заслухавши усні пояснення представників Позивача, Відповідача та Третьої особи №2 у судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, апеляційний суд              

ВСТАНОВИВ:

 Торгівельно-виробниче приватне підприємство “Ренд” звернулось до господарського суду м. Києва із позовною заявою, в якій просило визнати недійсним п. 3.5. розділу 3 договору № 125-06 від 21.04.2006 року, укладеного між дочірнім підприємством “Укрнафтогазкомплект” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” та товариством з обмеженою відповідальністю “Дельта Н”, в частині “з дня надходження коштів від споживача продукції – (ДК “Укргазвидобування”, ДК “Укртрансгаз”, ВАТ “Укртранснафта”)”, визнати Підприємство №1 кредитором у грошовому зобов'язанні, яке виникає з умов договору № 125-06 від 21.04.2006 року і боржником у якому є Відповідач, стягнути з Відповідача 455 006,49 грн., а витрати по сплаті державного мита та витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу покласти на Відповідача (а.с. 4-6). В обґрунтування своїх позовних вимог Підприємство №1 зазначає, що п. 3.5. розділу 3 договору № 125-06 від 21.04.2006 року, який встановлює строк здійснення Підприємством №2 розрахунків, не відповідає вимогам чинного законодавства. Позивач вважає, що у зв'язку з погашенням ним заборгованості Відповідача в розмірі 455 006,49 грн. перед Третьою особою №1 по договору № 125-06 від 21.04.2006 року , що було здійснене Підприємством №1 на підставі договору поруки від 12.09.2006 року, укладеного між останнім та Товариством, Підприємство №1 набуло статусу кредитора у грошовому зобов'язанні, яке випливає з умов договору № 125-06 від 21.04.2006 року, а Відповідач зобов'язаний сплатити йому борг в сумі 455 006,49 грн.. Таким чином, Позивач вважає, що п. 3.5. розділу 3 договору № 125-06 від 21.04.2006 року повинен бути визнаний недійсним, а з Відповідача має бути стягнута на його користь сума у розмірі 455 006,49 грн. відповідно до ст.ст. 16, 217, 233, 525, 526, 527, 530, 554, 556 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1, 12, 54, 55, 56, 57 Господарського процесуального кодексу України (а.с. 4-6).

Ухвалою господарського суду м. Києва від 21 грудня 2006 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача було залучено товариство з обмеженою відповідальністю “Дельта Н” (а.с. 34).

Ухвалою господарського суду м. Києва від 27 грудня 2006 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача було залучено дочірню компанію “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (а.с. 47).

Рішенням господарського суду м. Києва від 16 травня 2007 року позов Торгівельно-виробничого приватного підприємства “Ренд” задоволено частково, визнано недійсним п. 3.5. розділу 3 договору № 125-06 від 21.04.2006 року, стягнуто з Підприємства №2 на користь Підприємства №1 суму боргу в розмірі 455 006,49 грн., 4 551 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в іншій частині позову відмовлено (а.с. 88-93).

В обґрунтування своєї позиції суд першої інстанції посилається на те, що відступлення права вимоги та виконання обов'язку поручителем відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України є самостійними підставами заміни кредитора в зобов'язанні, а договором № 125-06 від 21.04.2006 року не передбачено заборону заміни кредитора в зобов'язанні шляхом виконання обов'язку поручителем. Як статтями 553-559 Цивільного кодексу України, які передбачають порядок укладення і виконання договору поруки, так і умовами договору №125-06 від 21.04.2006 року, не передбачено отримання згоди боржника для укладення договору поруки, у зв'язку з чим, місцевий суд дійшов висновку, що договір поруки від 12.09.2006 року був укладений між Позивачем та Третьою особою №1 з дотриманням вимог чинного законодавства та не порушує умови договору № 125-06 від 21.04.2006 року. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що наведене в пункті 3.5. договору № 125-06 від 21.04.2006 року визначення строку (терміну) виконання грошового зобов'язання відповідача не відповідає вимогами статті 530 Цивільного кодексу України, а також принципам справедливості, добросовісності та розумності, викладеним в частині 6 статті 3 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, що відповідно до норм чинного законодавства є підставою для визнання даного пункту недійсним. Щодо позовних вимог Підприємства №1 в частині визнання його кредитором в грошовому зобов'язанні, яке випливає з умов договору № 125-06 від 21.04.2006 року, суд першої інстанції дійшов висновку щодо неможливості їх задоволення з мотивів їх невідповідності способам захисту цивільних прав, встановлених ст. 16 Цивільного кодексу України. При цьому, місцевий господарський суд керувався нормами ст.ст. 19, 129 Конституції України, ст.ст. 3, 16, 203, 215, 512, 516, 530, 553-559 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України), ст.ст. 207, 193 Господарського кодексу України (надалі – ГК України) та ст.ст. 1, 33, 43, 44, 49, 75, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) (а.с. 79-84).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Позивача, Відповідача та Третьої особи №2 у відкритому судовому засіданні, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду м. Києва від 16 травня 2007 року, яке прийнято у даній справі, є законним і обґрунтованим, у зв'язку з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, відповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. За таких умов, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Відповідача без задоволення.

При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне констатувати, що Відповідач, в порушення вимог статті 33 ГПК України, не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, як в суді першої інстанції, так і при апеляційному провадженні.

Так, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення порушив норми матеріального та процесуального права. Зокрема, на думку Підприємства №2, спірним договором, а саме п. 3.5., був погоджений порядок розрахунків, який містить умови щодо настання строку оплати в залежності від факту підписання актів прийому-передачі продукції та факту надходження грошових коштів від споживачів продукції, а саме від Компанії. Таким чином, суд першої інстанції для встановлення факту настання строку з оплати вартості поставленої продукції повинен був встановити, чи настала подія, з якою було пов'язано виконання зобов'язання Відповідачем, а саме чи розрахувався з Відповідачем кінцевий споживач (Компанія). Компанія ж не перерахувала Підприємству №2 грошові кошти, що свідчить про відсутність предмету спору в частині стягнення заборгованості.

Апеляційний господарський суд з приводу наведених посилань вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно п.1.1. договору № 125-06 від 21.04.2006 року (надалі - Договір), укладеного між Підприємством №2 (як Покупцем) та Товариством (як Постачальником), Постачальник зобов'язувався поставити Покупцю продукцію виробничо-технічного призначення, а Покупець прийняти та оплатити продукцію на умовах, викладених у договорі (а.с. 11-13).

Відповідно до пункту 3.5. Договору остаточні розрахунки за поставлену продукцію здійснюються Покупцем після поставки продукції та підписання акту прийому-передачі продукції на протязі 3-х банківських днів з дня надходження коштів від споживача продукції – (ДК “Укргазвидобування", ДК “Укртрансгаз", ВАТ "Укртранснафта", ДАТ “Чорноморнафтогаз”). Таким чином, строк виконання зобов'язання Підприємства №2 щодо плати поставленої продукції визначений вказівкою на таку подію, як надходження коштів від споживача продукції.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. З огляду на те, що надходження коштів від споживача продукції не може вважатися такою подією, яка має неминуче настати, у розумінні вищенаведеної норми, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо невідповідності наведеного в п. 3.5. Договору визначення строку виконання зобов'язання Відповідачем вимогам ст. 530 ЦК України. Дана обставина, у свою чергу, є відповідно до ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України, ст. 207 ГК України підставою для визнання спірного Договору недійсним в частині встановлення строку виконання зобов'язання Підприємством №2 щодо оплати поставленої йому відповідно до умов договору Товариством продукції (п. 3.5. спірного Договору). Враховуючи, що недійсність спірного Договору в цій частині має наслідком не встановлення його умовами строку виконання Відповідачем зобов'язань щодо оплати продукції, то на правовідносини сторін за даним договором в цій частині, розповсюджуються положення ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Згідно ч. 2 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріалами справи підтверджується виконання Товариством своїх зобов'язань з поставки Підприємству №2 продукції на загальну суму 3 036 165,19 грн., зокрема доказами на підтвердження даної обставини є акти прийому-передачі № 1 від 23.05.2006 року та № 2 від 05.06.2006 року (а.с. 18, 81). Факт часткового розрахунку Підприємством №2 за поставлену продукцію та наявність боргу у розмірі 455 006,49 грн. Відповідачем, зокрема при апеляційному провадженні, не заперечується.

Як вбачається з матеріалів справи Товариство звернулося до Підприємства № 2 з вимогою Вих. № 12/06 від 14.09.2006 року (а.с. 15) перерахувати суму боргу, який виник у зв'язку з невиконанням останнім зобов'язань з оплати поставленої за Договором продукції, у розмірі 455 006,49 грн., наслідком чого, у відповідності до положень ст. 530 ЦК України, є виникнення у Підприємства №2 обов'язку оплатити поставлену продукцію у семиденний строк від дня пред'явлення  такої вимоги.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційна інстанція вважає за необхідне зазначити, що посилання Відповідача на відсутність підстав для стягнення заборгованості за поставлену Товариством за Договором продукцію, у зв'язку з неперерахуванням Компанією Підприємству №2 грошових коштів та відповідно ненастанням строку виконання зобов'язань з оплати, суперечать наявним у матеріалах справи доказам та вимогам чинного цивільного законодавства.

Крім того, Відповідач вважає, що відповідно до умов Договору жодна із сторін не може передавати свої права та обов'язки по даному договору третім особам без письмової згоди іншої сторони. У зв'язку з цим, укладення договору поруки між Третьою особою №1 та Позивачем без письмового погодження з Відповідачем, яке (погодження) є істотною умовою необхідною для укладення наведеного договору поруки, протирічить вимогам Закону та умовам спірного Договору, а отже, договір поруки є неукладеним і не може породжувати прав та обов'язків для сторін.

Апеляційна інстанція відхиляє наведені посилання скаржника у зв'язку з наступним.

Згідно п. 9.6. Договору уступка прав вимоги за цим договором без погодження з іншою стороною не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Таким чином, згідно положень наведеної норми відступлення права вимоги та виконання обов'язку боржника поручителем є різними підставами заміни кредитора у зобов'язанні, який у відповідності до ч. 3 цієї ж норми не може бути замінений лише за умови, що це встановлено договором або законом.

Проаналізувавши положення спірного Договору, апеляційна інстанція дійшла висновку, що його умовами передбачено погодження у двосторонньому порядку заміну кредитора у зобов'язанні, що виникає з нього, шляхом відступлення права вимоги. Поряд з цим, надання згоди однією зі сторін на укладення іншою договору поруки, надання згоди на заміну кредитора в зобов'язанні шляхом виконання обов'язку боржника поручителем, а також заборона заміни кредитора в зобов'язанні шляхом виконання обов'язку боржника поручителем положеннями Договору не передбачено.

Частиною 1 ст. 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вже було зазначено вище, обов'язковість згоди боржника за зобов'язаннями, що виникають зі спірного Договору, на заміну кредитора шляхом виконання обов'язку боржника поручителем положеннями Договору не встановлена. У той же час, положення чинного цивільного законодавства, які регулюють правовідносини поруки (ст.ст. 553-559 ЦК України), також не встановлюють обов'язку одержання згоди боржника на укладення договору поруки між кредитором боржника та поручителем.

За таких обставин, враховуючи положення чинного цивільного законодавства, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо укладення між Підприємством №1 та Товариством договору поруки від 12.09.2006 року (а.с. 19-20) з дотриманням вимог чинного законодавства та відсутністю порушення умов спірного Договору при укладенні такого договору поруки.

Підприємство №2 в апеляційній скарзі також зазначає, що факт виконання Позивачем своїх зобов'язань за договором поруки перед Третьою особою №1 не підтверджений належними доказами у справі.

Дані твердження скаржника спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, зокрема копією платіжного доручення № 56 від 04.10.2006 року, відповідно до якого Підприємство №1 перерахувало на користь Товариства 455 006,49 грн. як оплату зобов'язання поручителя згідно із договором поруки від 12.09.2007 року (а.с. 67).

Відповідно до ч 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Підсумовуючи вищевикладене, з огляду на положення чинного законодавства, обставини справи та наявні у її матеріалах докази, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність законних підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача суми у розмірі 455 006,49 грн. та констатує, що прийняте судом першої інстанції рішення є законним та обґрунтованим, а Підприємством №2 не доведена неправомірність його прийняття та задоволення позовних вимог Підприємства №1.

Враховуючи викладене, керуючись нормами ст.ст. 203, 215, 512, 516, 530, 556 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України та ст.ст. 32, 33, 34, 43, 91, 94, 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, ---      

ПОСТАНОВИВ:

 1.Апеляційну скаргу дочірнього підприємства “Укрнафтогазкомплект” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 16 травня 2007 року у справі № 18/541 без змін.

2. Справу № 18/541 повернути до господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          Гарник Л.Л.

 17.12.07 (відправлено)