Ухвала

від 21.02.2013 по справі 2а-3760/10/2470

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/44667/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Костенка М.І., Моторного О.А.,

при секретарі: Сачко Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кіцманської міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області Державної податкової служби

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2012 року

по справі №2а-3760/10/2470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Златогор»Лужанський лікеро-горілчаний завод»(надалі -ТОВ «Златогор»Лужанський лікеро-горілчаний завод»)

до Державної податкової інспекції у Кіцманському районі Чернівецької області (надалі - ДПІ у Кіцманському районі Чернівецької області)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У грудні 2010р. позивач звернувся до суду з позовом до ДПІ у Кіцманському районі Чернівецької області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.12.2010р. №0000432300/0 та №0000422300/0.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 21.03.2012р. в задоволені позову відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2012р. рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове, яки позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2012р. та залишити в силі постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 21.03.2012р., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Також відповідачем було надіслано доповнення до касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до плану перевірки, затвердженого заступником голови ДПА в Чернівецькій області від 06.09.2010р., наказів №370 від 29.10.2010р., №381 від 05.11.2010р., на підставі направлень №1667 від 29.10.2010р. та №1703 від 05.11.2010р., постанови слідчого відділу податкової міліції ДПА в Чернівецькій області від 30.08.2010р. працівниками державної податкової служби проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ «Златогор»Лужанський лікеро-горілчаний завод»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.06.2007р. по 01.06.2010р., за результатами якої складено акт №30/2303/34396068 від 26.11.2010р.

В згаданому акті, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем:

- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток в період, що перевірявся на загальну суму 295271,00грн. в т.ч. за 2009р. на 240750,00грн. та за І півріччя 2010р. в сумі 54521,00 грн.;

- п.4.7 ст.4, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податку на додану вартість», що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість в період, що перевірявся на загальну суму 7157518,00грн., в т.ч. за січень 2008р. - 103909,00грн., за лютий 2008р. - 48277,00грн., за березень 2008р. - 96677,00грн., за квітень 2008р. - 143264,00грн., за травень 2008р. - 165381,00грн., за червень 2008р. - 247364,00грн., за липень 2008р. - 515597,00грн., за серпень 2008р. - 485674,00грн., за вересень 2008р. - 305977,00грн., за жовтень 2008р. - 194703,00грн., за листопад 2008р. - 245380,00грн., за грудень 2008р. - 145116,00грн., за січень 2009р. - 159854,00грн., за лютий 2009р. - 211971,00грн., за березень 2009р. - 279025,00грн., за квітень 2009р. - 288251,00грн., за травень 2009р. - 518897,00грн., за червень 2009р. - 611542,00грн., за липень 2009р. - 196691,00грн., за серпень 2009р. - 240878,00грн., за травень 2010р. - 1953090,00грн.

На підставі зазначеного акта відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0000432300/0 від 08.12.2010р. про нарахування податкових зобов'язань по податку на прибуток в сумі 472531,50грн., з яких 177260,50грн. штрафні санкції та №0000422300/0 від 08.12.2010р. про нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 13218491,00грн., з яких 6060973,00грн. штрафні санкції.

Крім цього з матеріалів справи вбачається наступне.

24.05.2010р. між позивачем та ТОВ «ВМК - Інвест»(постачальник) укладено договір поставки, на умовах якого постачальник зобов'язувався передати у власність позивача, а позивач прийти та оплатити товар згідно з замовленням позивача та товаросупровідною документацією На виконання умов договору, в травні 2010р. ТОВ «ВМК - Інвест»поставило позивачу товарно-матеріальні цінності (пляшки, ковпачки для пляшок) на загальну суму 11718537,53грн., в т.ч. ПДВ 1953089,59грн.

01.06.2007р. між позивачем (комітент) та ТОВ «Інвестиційна компанія «Петрус-Алко»(комісіонер) укладено договір комісії №01-06. На умовах вказаного договору комісіонер зобов'язується за дорученням позивача за винагороду, на протязі дії даного договору, здійснювати за рахунок позивача від свого імені правочини щодо продажу товарів та передавати все набуте в результаті здійснення правочинів позивачу. Відповідно до п.п.«е»п.2 комісіонер зобов'язується не пізніше 20 (двадцяти) календарних днів з моменту одержання від покупця відповідних коштів, перерахувати комітенту належну йому частину цих коштів, оплати за відчужені товари (за винятком коштів, що належать Комісіонеру) та відповідно до п. 4.1 договору за виконання послуг з продажу товарів комісіонер має право на комісійну винагороду, розмір якої узгоджується сторонами в додаткових угодах до цього договору, які є його невід'ємною частиною. Згідно із п. 4.4 Договору право на комісійну винагороду, передбачену п. 4.1 договору, комісіонер реалізує самостійно шляхом належних йому коштів із грошових сум, одержаних від покупця-контрагента як плати за товари. Також умовами договору комісії передбачено, що комісіонер має право відрахувати належну йому винагороду із коштів, що надійшли за відчуження товарів (п. 2.2 договору комісії). Укладеними додатковими угодами №1 від 31.01.2009р., №2 від 28.02.2009р., №3 від 31.03.2009р., №4 від 30.04.2009р., №5 від 31.05.2009р., №6 від 30.06.2009р., №7 від 01.07.2009р., №8 від 01.08.2009р. до договору комісії №01-06 від 01.06.2007р., змін до п.2.2 договору щодо права комісіонер відрахувати належну йому винагороду із коштів, що надійшли за відчуження товарів не вносились.

06.01.2009р. позивач уклав з ТОВ «ВПС-Інвест»договір №06/01-М про надання маркетингових послуг. На умовах цього договору, ТОВ «ВПС-Інвест»зобов'язувався надати позивачу послуги з проведення маркетингових досліджень та надання спеціалізованої (інформаційно-консультаційної) інформації, за напрямками, що цікавлять позивача, який в свою чергу зобов'язується прийняти послуги по оплати їх. Предметом маркетингових досліджень, що виконуються за цим договором, є збір, обробка і аналіз даних та інформації про ринок алкогольних напоїв на території України, ціни та фінансово-господарські можливості позивача на вказаних ринках, з метою зниження підприємницького ризику в процесі прийняття ним управлінських рішень на вказаних ринках та про здійснення своєї господарської діяльності. Згідно укладеної 02.02.2009р. додаткової угоди до договору №06/01-М про надання маркетингових послуг, сторони домовились, що предметом маркетингових досліджень є збір, обробка і аналіз даних та інформації про ринок алкогольних напоїв на території України та за її межами, ціни та фінансово-господарські можливості позивача на вказаних ринках, пошук покупців-контрагентів алкогольних напоїв як на території України, так і за її межами, виявлення сприятливих можливостей, пов'язаних з виробничою діяльністю позивача, з метою зниження підприємницького ризику в процесі прийняття ним управлінських рішень на вказаних ринках та про здійснення своєї господарської діяльності.

Надаючи оцінку обставинам у справі колегія суддів касаційної інстанції виходить з того, що судами попередніх інстанції не в обсязі досліджено реальне настання правових наслідків за вказаними вище договорами.

Так, відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 цього Закону визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 вказаного Закону).

Під визначенням податковий кредит, наведеним у п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» слід розуміти - суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 даного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпункт 7.4.5 пунктом 7.4 ст.7 вказаного Закону передбачає, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

При цьому, п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість»передбачає, крім визначених судом обов'язкових підстав виникнення у платника податку права на податковий кредит, а в подальшому відшкодування, ще наявність такої підстави, як наявність факту поставки товару.

Так, згідно з п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Тобто, поставка товару є необхідною передумовою правомірності формування податкового кредиту, а в подальшому отримання відшкодування податку на додану вартість.

Таким чином, підчас нового розгляду справи судам попередніх інстанції необхідно дослідити первинні бухгалтерські документи (угоди оренди чи відповідального зберігання товару, довіреності на отримання товарів та інших документи, які підтверджують наявність операції по придбанню товарів, платіжні документи, акти виконаних робіт, видаткові накладні тощо), які підтверджують реальне настання правових наслідків за вищезазначеними договорами.

При цьому слід врахувати, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до наведених вище Законів необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування ПДВ, а також віднесення до валових витрат витрати пов'язанні з господарської діяльністю, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

За відсутності таких даних неможливо визначитись з питання обґрунтованості прийняття податковим органом податкових повідомлень -рішень.

Крім цього, представниками податкового органу зазначено, що відносно директора ТОВ «Златогор»Лужанський лікеро-горілчаний завод»проводяться слідчі дії.

Отже, суди попередніх інстанції не звернули достатньої уваги на зазначене та не врахували, що для повного та всебічного вирішення спору по суті необхідно з'ясувати та встановити, чи мали операції між підприємствами з реалізації товару реальний характер, чи не мали підприємства (сторони угоди) ознаки фіктивності, чи була спрямована їх діяльність на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, а не за рахунок неправомірного отримання коштів з Державного бюджету.

Стосовно висновку судово-економічної експертизи у кримінальній справі №К-100155, який знаходиться в матеріалах справи, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Приписами ст.86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, а також відповідно до ч.3 цієї статті оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо. Тобто, оцінюючи висновок експерта, суд повинен керуватися тим, що цей висновок не має заздалегідь встановленої сили і переваг перед іншими доказами, які суд зобов'язаний перевіряти в силу вимог встановлених у Кодексі адміністративного судочинства України щодо вчинення судом процесуальних дій під час вирішення справи.

Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Сутність наведених норм зводиться до того, що суд зобов'язаний перевіряти обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, кожний важливий і доречний аргумент особи, яка бере участь у справі повинен бути проаналізований і оцінений судом.

Отже, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Таким чином, судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими у відповідності до ст.159 КАС України, оскільки вони постановлені на підставі неповно з'ясованих обставин у справі.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст.227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Кіцманської міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області Державної податкової служби -задовольнити частково.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2012 року постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2012 року - скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий:

---

Н.Є. Маринчак

Судді:

---

М.І. Костенко

---

О.А. Моторний