Постанова

від 05.03.2013 по справі 5011-59/14402-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2013 р. Справа№ 5011-59/14402-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Закрасняна Р. Р. - представник за довіреністю від 01.09.2012

від відповідача: Орлова О. В. - представник за довіреністю від 10.01.2013,

Корнієнко О. П. - представник за довіреністю від 03.01.2013

Проценко В. П. - директор

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Електроспец Плюс»

на рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2012

у справі № 5011-59/14402-2012 (суддя Картавцева Ю. В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тельбі»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Електроспец Плюс»

про стягнення 4 794 673,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача вартості переданого йому позивачем на виконання умов договору підряду № 150808/2 від 15.08.2008 за актом приймання-передачі матеріалів до монтажу № 1-150808/2 від 12.05.2009 та не використаного відповідачем обладнання.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.12.2012, повний текст якого підписано 10.12.2012, у справі № 5011-59/14402-2012 позовні вимоги задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що спірний акт фіксує дії сторін та є доказом фактичного передання будь-яких матеріалів, є зафіксованим підтвердженням виконання сторонами будь-яких дій, тобто є доказом дійсності дій сторін; що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження факту змонтування матеріалів, переданих за спірним актом, або повернення даних матеріалів, або доказів оспорення акту відповідачем до суду та доказів визнання акту недійсним, або доказів стосовно визнання дій уповноважених представників сторін щодо підписання даного документу неправомірними, а отже, відповідач порушив господарське зобов'язання та установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності; за що з урахуванням норм ст. 224 ГК України зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки в розмірі 4 794 673,10 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Електроспец Плюс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2012 у справі № 5011-59/14402-2012 та прийняти нове рішення у справі, яким відмовити у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Електроспец Плюс» посилається на те, що висновок суду першої інстанції щодо доведеності факту передачі позивачем відповідачу спірних матеріалів за актом повністю співпадає з твердженнями позивача, проте судом першої інстанції не наведено будь-якої оцінки тим доказам, що були надані відповідачем на підтвердження заперечень на позовну заяву.

Крім того, відповідач зазначив, що позивачем, крім оригінального примірника вказаного акту, не надано жодного доказу фактичного передання матеріалів, в той час як відповідачем було наведено ряд доказів, як прямих так і опосередкованих, які доводять відсутність самого факту передачі матеріалів від позивача до відповідача за вказаним актом.

Під час розгляду справи представники відповідача апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити, представники позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечили та просили залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

15.08.2008 позивач як Замовник та відповідач як Підрядник уклали договір підряду № 150808/2 (далі Договір), за умовами якого позивач доручає, а відповідач приймає на себе виконання комплексу будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт при зовнішньому електропостачанні виробничих приміщень рибопереробного комплексу на вул. Залізнична, 49-А в смт. Калинівка Васильківського району Київської області.

Матеріалами справи підтверджується і сторонами не заперечується, що на виконання умов Договору відповідачем виконано, а позивачем прийнято та оплачено будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи за Договором на загальну суму 4 439 058,00 грн.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, посилається на те, що у зв'язку зі збільшенням об'ємів та складу робіт, на виконання Договору він передав відповідачу для монтажу певні матеріали, які останнім змонтовано не було, а отже, за правилами ст. 840 ЦК України, відповідач зобов'язаний повернути матеріали в натурі або залишити їх собі, відшкодувавши їх вартість позивачу як Замовнику.

У поясненнях по справі, одержаних судом першої інстанції 30.11.2012, позивач, крім того, послався на те, що відповідач порушив господарське зобов'язання та установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, тому згідно з ст. 224 ГК України зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки в розмірі 4 794 673,10 грн.

За твердженням позивача, на неодноразові його звернення до відповідача останній спірні матеріали не повернув, в зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з претензією про повернення коштів за невикористані матеріали, проте відповідач вимогу не задовольнив.

На підтвердження факту передачі матеріалів позивач посилається на підписаний сторонами Акт приймання-передачі матеріалів до монтажу № 1-150808/2 від 12.05.2009 (далі Акт № 1-150808/2) (а.с. 9-10 т. 1), яким встановлено, що на підставі Договору позивач передав відповідачу для монтажу по перепрофілюванню виробничої бази під рибопереробний комплекс, що розташований за адресою: с.м.т. Калинівка Васильківського району Київської області, наступні матеріали: кабель ВВГ нгд-4х120 (2 км); кабель ВВГ нгд-4х95 (1,50км), кабель ВВГ нгд-4х70 (2,20 км), світильник Philips TSW 5962xTLD58Wнгр (700 шт.), світильник Philips TSW 0952x TLD36WDPC (220 шт.), кабельний канал перфорований дл. 3 м KZ3 5x50x1 (80 шт.), кабельний канал перфорований дл. 3 м KZ60x400xl,25 (100 шт.), ящик з понижаючим трансформатором ЯТП-0,25 (85 шт.), світильник ЛЛП 05У-2х36-016 (120 шт.), лоток KZ60x75 3 м. (1 000 шт.), лоток KZ60xl00 3 м. (1 000 шт.), щит ЩО-1 і ЩО-2 (2 шт.), щит ЩО-3 (1 шт.), щит ЩО-4 (1 шт.), короб із ПВХ парапетний РК 110x70 дл. 2м. (1 220 шт.), металорукав з ПВХ покриттям (1 750 м.), металічне з'єднання для металорукава з ПВХ покриттям (1 975 шт.), коробка з'єднувальна STE-в90х90 (735 шт.), кабель ВВГнгд-4х16 (1 000 м.), кабель Flame-HXH FE90/E30 4x10 (1 500 м.), кабель вогнеупорний Flame-HXH FE90/E30 3x2,5 (4 500 м.), коробка електромонтажна з прохідним стальником LK80R13 (820 шт.), трансформатор силовий ТМ 1000 кВА (4 шт.), кабель XRUHAKS 12/20 kv 1x150 RMC/50 (15 км.), опора стальна А1000060Y191F (23 шт.), вузол анкерний під опору м24х1500 (23 шт.), світильник ЛПБ-018-2х1010 (95 шт.), вимикач зовнішньої установки 1-шовний здвоєний (243 шт.), швелер оцинкований (5 т), трансформатор струмоопорний ТПЛ-10-0,5/10р-50-400/543 (12 шт.), роз'єднувач 2000 А РВ-10 (12 шт.), реле захисту УЗА-10А (6 шт.) на загальну суму 4 794 673,10 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на те, що:

- всі зобов'язання за Договором є припиненими шляхом належного виконання, про що складено відповідні акти приймання-передачі виконаних робіт, а також сплачено всі суми за договором, у зв'язку з чим між позивачем та відповідачем не може виникнути жодної вимоги, тим більше грошової, оскільки Договір виконаний сторонами повністю;

- умовами Договору не передбачено передачу матеріальних цінностей позивачем відповідачу на умовах оплати або на безоплатних умовах у кількості та на суму 4 794 673,10 грн., так само як не передбачено виконання відповідачем робіт з матеріалів позивача;

- Акт не має жодного відношення до Договору;

- позивачем, крім Акту, не надано жодного доказу фактичного передання матеріалів, в той час як відповідачем було наведено ряд доказів, як прямих так і опосередкованих, які доводять відсутність самого факту передачі матеріалів від позивача до відповідача за Актом. Так, відповідач посилається на запит ДПІ у Святошинському районі як на доказ того, що під час проведення податкової перевірки відповідача при взаємовідносинах з позивачем та підтвердження факту включення до податкового зобов'язання сум ПДВ згідно виписаних податкових накладних не відображено такої господарської операції як передача 12.05.2009 матеріалів на суму 4 794 673,10 грн.

- довіреності на одержання товарно-матеріальних цінностей від позивача відповідач не видавав;

- Акт було підписано сторонами після закінчення робіт по Договору та після вводу в експлуатацію об'єкту, а отже, він не створює для сторін Договору будь-яких цивільних обов'язків;

- Акт підписаний сторонами після повного виконання відповідачем всіх робіт за Договором, що виключає необхідність придбання додаткових матеріалів.

Суд першої інстанції з огляду на наявні в матеріалах справи докази дійшов висновку про доведеність позивачем факту передання відповідачу за Актом № 1-150808/2 матеріалів на суму 4 794 673,10 грн., проте колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції передчасним з огляду на наступні обставини.

Насамперед, колегія суддів звертає увагу на те, що наказом Міністерства статистики України від 21 червня 1996 року N 193 Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів затверджено та введено в дію з липня 1996 року типові форми з обліку сировини та матеріалів, в тому числі М-15а "Акт приймання-передачі устаткування до монтажу", яким, якщо в момент надходження устаткування монтажу організація для здійснення монтажу ще не намічена або не приступила до роботи, оформляється наступна передача їй обладнання.

Враховуючи, що позивач наполягає на тому, що до монтажу переданих за Актом № 1-150808/2 матеріалів відповідач не приступав, передача матеріалів для монтажу має здійснюватися у порядку, встановленому законом, а саме за Актом приймання-передачі устаткування до монтажу типової форми М-15а з відповідним відображенням цієї господарської операції в документах бухгалтерського обліку.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Акт № 1-150808/2 не може вважатися належним доказом передачі позивачем відповідачу матеріалів до монтажу.

Крім того, незважаючи на те, що підставою Акту № 1-150808/2 в його тексті вказано Договір, колегія суддів вважає, що Акт не може вважатися таким, що виданий на виконання умов і в рамках дії Договору, з огляду на таке.

Як вбачається з тексту Акту № 1-150808/2, матеріали, перелічені в цьому документі, передані для монтажу з перепрофілювання виробничої бази під рибопереробний комплекс ТОВ «Тельбі», що розташований за адресою: смт. Калинівка Васильківського району Київської області.

Проте, за умовами укладеного сторонами Договору та Додаткової угоди № 1 від 08.12.2008 до нього, відповідач мав виконати роботи іншого характеру, а саме, комплекс будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт при зовнішньому електропостачанні виробничих приміщень рибопереробного комплексу на вул. Залізничній, 49-А в смт. Калинівка Васильківського району Київської області, а також додаткові роботи з монтажу та пусконалагоджувальних робіт щодо систем телемеханізації та АСКУЕ по реконструкції РУ-10кВ на ПС «Зоря» на цьому об'єкті.

Згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За правилами ч. 1 ст. 878 ЦК України, замовник має право вносити зміни до проектно-кошторисної документації до початку робіт або під час їх виконання за умови, що додаткові роботи, викликані такими змінами, за вартістю не перевищують десяти відсотків визначеної у кошторисі ціни і не змінюють характеру робіт, визначених договором.

Умовами п. 2.2 Договору сторони передбачили можливість зміни обсягів і складу робіт як одної з підстав для зміни договірної ціни, проте в п. 2.3 Договору узгодили, що зміни договірної ціни оформлюються додатками до Договору, які узгоджені і підписані сторонами, а п. 7.3 - що всі зміни і доповнення до Договору мають силу в тому випадку, якщо вони оформлені в письмовій формі і підписані уповноваженими представниками сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, доручення позивачем як Замовником відповідачу як Підряднику виконання робіт іншого характеру, ніж ті, що обумовлені Договором, має відбуватися за згодою сторін шляхом оформлення додаткових угод у відповідності до вимог закону та умов Договору.

Позивач у позовній заяві посилається на те, що передача матеріалів за Актом № 1-150808/2 відбулася у зв'язку зі збільшенням об'ємів робіт та складу робіт за Договором.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження зазначених обставин, ухвалою апеляційного суду від 15.01.2013 позивача зобов'язано, серед іншого, надати суду письмові пояснення з доданням відповідний документальних доказів на підтвердження збільшення на дату підписання Акту № 1-150808/2 об'ємів та складу робіт за Договором щодо монтажу зовнішнього електрооснащення по перепрофілюванню виробничої бази під рибопереробний комплекс, як то зазначив позивач у позові, для чого знадобилося придбання позивачем матеріалів на загальну суму 4 794 673,10 грн., а також належні докази на підтвердження узгодження з відповідачем виконання ним додаткових робіт за Договором з використанням матеріалів на загальну суму 4 794 673,10 грн., або надати письмові пояснення щодо неможливості надати витребувані судом докази повністю або в частині.

У відзиві на апеляційну скаргу від 18.02.2013 відповідач на поставлені судом питання не відповів, потрібні суду докази не надав і письмових пояснень щодо причин невиконання вимог ухвали суду не представив.

Отже, матеріали справи не містять жодного доказу того, що сторонами вносились зміни до Договору, згідно з якими відповідач зобов'язаний виконувати роботи, які умовами Договору не передбачені, і для виконання яких потрібні матеріали, перелік яких наведений в Акті.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 318 ГК України забезпечення будівництва матеріалами, технологічним, енергетичним, електротехнічним та іншим устаткуванням покладається на підрядника, якщо інше не передбачено законодавством або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 879 ЦК України матеріально-технічне забезпечення будівництва покладається на підрядника, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.

Вказаними правовими нормами встановлено загальне правило щодо покладення матеріально-технічного забезпечення будівництва, під яким розуміється надання всіх необхідних матеріалів, конструкцій, деталей та устаткування, саме на підрядника.

В силу диспозитивності ч. 3 ст. 318 ГК України та ч. 1 ст. 879 ЦК України обов'язок щодо надання матеріально-технічного забезпечення повністю або в якійсь частині може покладатися й на замовника, але це повинно бути обумовлено договором будівельного підряду.

В Договорі підряду № 150808/2 від 15.08.2008 сторони не узгоджували, хто саме здійснює матеріально-технічне забезпечення будівництва.

Водночас пунктом 7.6 Договору сторони вирішили, що в частині, що не врегульована Договором, будуть керуватися діючим законодавством України.

Отже, матеріально-технічне забезпечення будівництва (забезпечення будівництва матеріалами, технологічним, енергетичним, електротехнічним та іншим устаткуванням тощо), виходячи з умов Договору та вимог закону, є обов'язком відповідача як Підрядника.

У встановленому законом порядку сторони Договору не узгоджували покладення обов'язку щодо матеріально-технічного забезпечення будівництва на позивача як на Замовника.

При цьому, посилання позивача в обґрунтування законності своїх вимог до відповідача на ч. 1 ст. 840 ЦК України, згідно з якою, якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу і має зобов'язання надати замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його залишок, - є безпідставними, адже частина друга цієї статті містить умову про те, що якщо робота виконується з матеріалу замовника, у договорі підряду мають бути встановлені норми витрат матеріалу, строки повернення його залишку та основних відходів, а також відповідальність підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків.

В Договорі сторін умови, визначені статтею 840 ЦК України, відсутні.

З огляду на вищевикладене, незважаючи на те, чим керувалися сторони, підписуючи Акт № 1-150808/2 та зазначаючи в ньому номер спірного Договору підряду - № 150808/2, колегія суддів вважає недоведеним, що Акт № 1-150808/2 має відношення до спірного Договору, тобто що він породжує для сторін цивільні права та обов'язки в рамках цього Договору.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Позивачем не доведено, що відповідач мав обов'язок за умовами Договору виконати роботи з використанням матеріалів, перелік яких наведений в Акті № 1-150808/2, відповідно, відповідач не міг порушити виконання зобов'язання, якого в нього нема, що позбавляє позивача права вимагати відшкодування збитків в порядку ст. 224 ГК України за порушення такого зобов'язання.

Окрім вищевикладеного, колегія суддів вважає за потрібне зазначити про таке.

Згідно з ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з ч. 2 зазначеної статті первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Акт № 1-150808/2, на який посилається позивач в обґрунтування своїх майнових вимог до відповідача, є первинним документом в розумінні законодавства про бухгалтерський облік, який має містити відомості про господарську операцію та підтверджувати її здійснення.

Водночас з урахуванням ч. 1 ст. 545 ЦК України, згідно з якою розписка про одержання виконання частково або в повному обсязі видається кредитором боржнику після прийняття ним від останнього виконання зобов'язання, Акт № 1-150808/2 слід розглядати як документ, складений сторонами після закінчення господарської операції з передачі позивачем відповідачу матеріалів до монтажу, зокрема, на підтвердження того, що така операція здійснена.

Отже, Акт № 1-150808/2 слід розглядати як такий, що має подвійну правову природу - з одного боку, це бухгалтерський документ, тобто документ, що фіксує факт здійснення певної господарської операції і використовується як первинний документ для цілей відображення цієї операції в документах бухгалтерського обліку, з іншого боку, - це документ, що підтверджує факт виконання сторонами своїх цивільно-правових зобов'язань при здійсненні господарської операції з приймання-передачі вказаних в ньому матеріалів до монтажу.

Відповідач наполягає на тому, що Акт № 1-150808/2 виданий без виконання господарської операції, що зафіксована в ньому, а факт затвердження Акту № 1-150808/2 директором відповідача пояснює тим, що складений цей акт був на прохання директора позивача, який пояснив, що він потрібен позивачу як доказ цільового використання ним грошових коштів, отриманих в кредит у банку. При цьому, відповідач зазначає, що директори позивача та відповідача усвідомлювали, що із Акту № 1-150808/2 жодних цивільно-правових відносин не виникне і виникнути не може.

Позивач вважає, що Акт № 1-150808/2 підтверджує фактичне виконання сторонами господарської операції, про яку в ньому йдеться.

Представник позивача у судовому засіданні 19.02.2013 на запитання суду повідомив про те, що складські документи на підтвердження перебування спірного обладнання на складі позивача вони надати не можуть через те, що вказане обладнання було передане відповідачу в день придбання його позивачем у третіх осіб і доставлене відповідачу власним транспортом позивача.

Тобто, за твердженням позивача, до підписання сторонами Акту № 1-150808/2, в процесі виконання зафіксованої в ньому господарської операції позивачем було здійснено дій з перевезення спірних матеріалів власним вантажним транспортом та передачі їх відповідачу.

З огляду на досліджені судом обставини справи, враховуючи характер спору сторін, заперечення відповідача проти факту отримання ним від позивача матеріалів, вказаних в Акті № 1-150808/2, та підстави, на які позивач посилається в обґрунтування законності своїх майнових вимог до відповідача, з урахуванням ст. 33 ГПК України, згідно з якою кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, саме позивач має довести суду, що матеріали, вказані в Акті № 1-150808/2, були ним власним транспортом доставлені і відповідачу передані.

Господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, регулюються нормами Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, іншими актами цивільного законодавства та нормативно-правовими актами.

Здійснення будь-якої господарської операції в залежності від сутності цієї операції (відносин) супроводжується складанням певних документів, в тому числі первинних, складання яких згідно закону є обов'язковим.

Як вбачається з Акту № 1-150808/2, в цьому документі відображений факт приймання-передачі продукції виробничо-технічного призначення.

Згідно з ч. 2 ст. 264 ГК України законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання, а також особливий порядок здійснення поставки продукції для пріоритетних державних потреб.

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГК України Кабінет Міністрів України відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів затверджує Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, а також Особливі умови поставки окремих видів товарів.

Постановою Верховної Ради України від 12.09.91 № 1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» передбачено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

З огляду на те, що законодавством України не врегульоване питання порядку приймання продукції виробничо-технічного призначення за кількістю, на цей час на території України застосовується Инструкция о порядке приемки продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по количеству, затверджена постановлениями Госарбитража при Совете Министров СССР от 15.06.65 № П-6 (далі Інструкція П-6).

Згідно з п. 12 Інструкції П-6, зі змінами та доповненнями, внесеними постановлениями Госарбитража СССР от 29 декабря 1973 г. N 81, от 14 ноября 1974 г. N 98, от 23 июля 1975 г. N 115, приемка продукции по количеству производится по транспортным и сопроводительным документам (счету-фактуре, спецификации, описи, упаковочным ярлыкам и др.) отправителя (изготовителя). Отсутствие указанных документов или некоторых из них не приостанавливает приемки продукции. В этом случае составляется акт о фактическом наличии продукции и в акте указывается, какие документы отсутствуют.

Згідно з пунктом 11.1 Розділу 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за N 128/2568, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно з пунктами 11.3, 11.4 вказаних Правил дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається; Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Водночас згідно з визначеннями, наведеними в Розділі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, дорожній лист - документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Наказом від 29 грудня 1995 року n 488/346 Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України затверджені та введені у дію з 1 січня 1996 року типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, в тому числі "Подорожній лист вантажного автомобіля", ф. N 2 та "Товарно-транспортна накладна", ф. N 1-ТН, застосування яких всіма суб'єктами господарської діяльності, незалежно від форм власності, згідно п. 2 Наказу є обов'язковим.

Отже, документальним підтвердженням здійснення господарської операції з перевезення матеріалів є дорожній лист вантажного автомобіля та товарно-транспортна накладна, складання яких при перевезенні вантажу згідно з вимогами закону є обов'язковим. При цьому, виписувати товарно-транспортну накладну відповідно до п.11.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні повинен постачальник.

Крім того, відповідно до пункту 11 Інструкції П-6 приймання товарів мають право здійснювати робітники одержувача (покупця), уповноважені на то керівництвом підприємства-одержувача, і відпуск товарно-матеріальних цінностей покупцям або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі довіреностей одержувачів (покупців).

Порядок використання довіреностей на одержання цінностей регулюється Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних довіреностей на одержання цінностей", затвердженою наказом Мінфіну України N 99 від 16.05.96 р., зареєстровано у Мін'юсті України 12.06.96 р. за N 293/1318.

Пунктом 2 вказаної Інструкції визначено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача.

При цьому, згідно з п. 3 Інструкції бланки довіреностей (типова форма N М-2) видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей, який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства.

Відповідно до п. 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних довіреностей на одержання цінностей, про використання довіреності або повернення невикористаної довіреності у журналі реєстрації довіреностей робиться відмітка про номери документів (накладних, актів тощо) на одержані цінності або про дату повернення довіреності.

За правилами п. 13 вказаної Інструкції, довіреність, незалежно від строку її дії, за будь-яких умов відпуску цінностей залишається у постачальника. Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

Отже, в даному випадку, при здійсненні господарської операції з передачі-приймання матеріалів обов'язковим за законом є складання позивачем як постачальником, який власним транспортом здійснює доставку відповідачу як одержувачу матеріалів, що постачаються, транспортного документу - Товарно-транспортної накладної типової форми № 1-ТН, та видача відповідачем як одержувачем матеріалів довіреності на бланку типової форми № М-2 з реєстрацією її при цьому в Журналі реєстрації довіреностей.

Відповідач проти видачі довіреності на одержання матеріалів, перелік яких наведений в Акті, як і проти факту самого одержання заперечує і на доказ своїх заперечень до Додаткових пояснень від 15.01.2012 додав витяг з Книги обліку довіреностей за спірний період, де запис про видачу довіреності на одержання від позивача матеріалів відсутня.

З огляду на те, що після передачі матеріалів довіреність залишається у постачальника, позивач в результаті фактичного здійснення господарської операції з передачі відповідачу матеріалів, перелік яких наведений в Акті № 1-150808/2, повинен мати передбачені законом транспортний документ - Товарно-транспортну накладну типової форми № 1-ТН та довіреність, видану відповідачем на одержання цих матеріалів, типової форми № М-2.

Саме ці документи, оформлені у встановленому законом порядку, є належними доказами фактичного здійснення сторонами господарської операції, про яку йдеться у Акті № 1-150808/2, а враховуючи заперечення відповідача проти одержання спірних матеріалів, представлення вказаних документальних доказів позивачем мало довести, що господарська операція, зафіксована в цьому акті, відбулась фактично.

Крім того, враховуючи, що Товарно-транспортна накладна типової форми № 1-ТН та довіреність типової форми № М-2 згідно з вищезгаданими Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N 363 (Розділ 1), та Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних довіреностей на одержання цінностей", затвердженою наказом Мінфіну України N 99 від 16.05.96 р. (п.13), є первинними документами в розумінні законодавства про бухгалтерський облік і підставою для бухгалтерського обліку господарської операції, докази відображення в матеріалах бухгалтерського обліку позивача операції з перевезення матеріалів та передачі їх відповідачу також є належними доказами на підтвердження виконання сторонами спірної господарської операції.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

- письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

- поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Ухвалою апеляційного суду від 15.01.2013 позивача зобов'язано, серед іншого, надати суду належні докази проведення господарських операцій з придбання та передачі відповідачу матеріалів за Актом приймання-передачі матеріалів до монтажу № 1-150808/2 від 12.05.2009 (видаткові накладні, складські довідки, наряди, довіреності на отримання матеріальних цінностей, товарно-транспортні накладні, подорожні листи тощо).

Позивач вимоги ухвали суду не виконав, жодного належного документального доказу на підтвердження того, що він здійснював перевезення та передачу відповідачу матеріалів, перелік яких наведений Акті 1-150808/2, суду не надав.

В порушення вимог ст. 34 ГПК України позивачем не було доведено належними доказами одержання відповідачем спірних матеріалів, оскільки, з огляду на вищевикладене та враховуючи заперечення відповідача проти одержання матеріалів, сам по собі Акт № 1-150808/2 не може розглядатися судом як безумовний доказ фактичної передачі матеріалів, тобто доказом того, що господарська операція з приймання-передачі матеріалів здійснена сторонами фактично.

Отже, матеріали справи не містять належних доказів виконання сторонами господарської операції з передачі позивачем відповідачу за Актом № 1-150808/2 матеріалів загальною вартістю 4 794 673,10 грн.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що Акт № 1-150808/2 приймання-передачі матеріалів до монтажу від 12.05.2009 є самостійним доказом того, що господарська операція з передачі-приймання від позивача до відповідача матеріалів за цим Актом відбулась фактично, а сам Акт є доказом дійсності дій сторін щодо зафіксованої в ньому господарської операції.

При цьому, посилання позивача у відзиві на апеляційну скаргу від 18.02.2013 на те, що керівники сторін, які підписали Акт № 1-150808/2, згідно статутів підприємств уповноважені підписувати господарські документи без наявності довіреностей, тому ніяка довіреність при здійсненні господарської операції з передачі матеріалів від позивача до відповідача не потрібна, до уваги колегією суддів не приймаються як хибні, такі, що не відповідають вимогам закону та суперечать дійсним обставинам справи, оскільки Акт № 1-150808/2 директорами позивача та відповідача затверджені, а підписано його представниками сторін Шейченком О. М. (Здав) та Парасюком В. Д. (Прийняв).

Надані позивачем документи, а саме: копії договору № 040509/1 від 04.05.2009, укладеного ним з ТОВ «УСМК USMC», із додатком та видаткової накладної № 12051 від 12.05.2009, предметом продажу за якими є спірні матеріали, та докази часткової оплати цих матеріалів, також не можуть бути прийняти судом як належні докази передачі відповідачу спірних матеріалів, оскільки вказані документи свідчать лише про придбання певного товару позивачем, проте жодним чином не встановлюють факту передачі останнім відповідачу будь-яких матеріалів.

Відповідно до приписів ст.ст. 4-5, 4-7, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази фактичного непередання відповідачу та неотримання ним матеріалів, вказаних в Акті № 1-150808/2.

Проте, на думку колегії суддів, в даному випадку матеріали справи на містять жодного доказу того, що господарська операція з прийняття-передачі позивачем відповідачу матеріалів за вказаним актом фактично відбулася.

Крім того, як свідчать матеріали справи, Акт № 1-150808/2 не може вважатися належним доказом передачі позивачем відповідачу матеріалів до монтажу і не має відношення до спірного Договору сторін.

Позивач не довів ті обставини, на які він послався в обґрунтування своїх майнових вимог.

За таких обставин, правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 4 794 673,10 грн. відсутні.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне дослідження та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, тому рішення господарського суду Києва від 03.12.2012 у справі № 5011-59/14402-2012 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким в задоволенні позову відмовляється повністю.

З огляду на підстави скасування рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Електроспец Плюс» підлягає задоволенню, судові витрати по справі, в тому числі за подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України покладаються на позивача.

За правилами ч. 1 ст. 34 ГПК України, згідно з якою господарський суд приймає тільки ті докази, які мають відношення до справи та з огляду на підстави відмови позивачу у задоволенні його позовних вимог, обставини, пов'язані з виконанням сторонами зобов'язань за договорами, укладеними ними щодо рибопереробного комплексу в смт. Калинівка, а також докази на підтвердження вказаних обставин, що містяться в матеріалах справи, судом не досліджуються та не оцінюються як такі, що не впливають на вирішення спору сторін по суті.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Електроспец Плюс» на рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2012 у справі № 5011-59/14402-2012 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2012 у справі № 5011-59/14402-2012 скасувати і прийняти нове рішення.

3. В позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тельбі» (03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, 23-Б, ідентифікаційний код 31779534) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Електроспец Плюс» (03057, м. Київ, проспект Перемоги, 45/72, ідентифікаційний код 30965042) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 32 190 (тридцять всі тисячі сто дев'яносто) грн.

5. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 5011-59/14402-2012.

Повний текст постанови складено: 11.03.2013

Головуючий суддя Калатай Н.Ф.

Судді Баранець О.М.

Пашкіна С.А.