Рішення

від 22.03.2013 по справі 901/297/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.03.2013 Справа № 901/297/13-г За позовом Хімічного казенного об'єднання ім. Г.І. Петровського, м. Красний Луч, м. Петровське, Луганська область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройконтакт», м. Бахчисарай, Автономна Республіка Крим

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ксенія», м. Бахчисарай, Автономна Республіка Крим

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державний концерн «Укроборонпром», м. Київ; Кабінет Міністрів України, м. Київ

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Піщанівська сільська рада, с. Піщане, Бахчисарайський район, Автономна Республіка Крим; Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Контакт», м. Бахчисарай, Автономна Республіка Крим; Громадська організація «Товариство «У Лукомор'я», м. Бахчисарай, Автономна Республіка Крим

про визнання права власності та права оперативного управління, визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, припинення права власності та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння

Суддя Янюк О.С.

Представники:

від позивача - Макаров Д.В. (довіреність від 14.01.2013 № 2) ;

від відповідача-1 - Миронов В.С. (довіреність від 17.01.2013 № 71);

від відповідача-2 - Курбатов В.М. (довіреність від 21.01.2013 б/н); Локша Д.І. (довіреність від 29.02.2012 № 12);

від третьої особи-1 (ДК «Укроборонпром») - не з'явився;

від третьої особи-2 (Кабінет Міністрів України) - Шевченко С.Т. (довіреність від 27.12.2012 № 9.1-32/1510; довіреність від 27.12.2012 № 08/01-03/6597);

від третьої особи-3 (Піщанівська сільська рада) - не з'явився;

від третьої особи-4 (ТОВ ВКФ «Контакт») - не з'явився;

від третьої особи-5 (ГО «Товариство «У Лукомор'я») - Миронов В.С. (довіреність від 08.12.2012 № 26)

СУТЬ СПОРУ: 18.01.2012 Хімічне казенне об'єднання ім. Г.І. Петровського (далі - позивач, ХКО ім. Г.І. Петровського) звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим (далі - суд) із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройконтакт» (далі - відповідач-1, ТОВ «Стройконтакт»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Ксенія» (далі - відповідач-2, ТОВ «Ксенія»), в якій просить:

визнати право власності держави Україна та право оперативного управління уповноваженої особи - позивача на нерухоме майно, яке складається із завершених будівництвом цегляних двоповерхових будинків під літерами «Т», «Х», «С», «Л» бази відпочинку, розташованої за адресою: Бахчисарайський район, с. Піщане, вул. Набережна, 18, відповідних інженерних мереж, електромереж, каналізаційних і водопровідних мереж балансовою вартістю 114 850,03 грн;

визнати недійсним договір купівлі-продажу цегляних двоповерхових будинків під

літерами «Т», «Х», «С», «Л» бази відпочинку, розташованої за адресою: Бахчисарайський район, с. Піщане, вул. Набережна, 18, укладений між відповідачами, посвідчений 28.09.2006 приватним нотаріусом Бахчисарайського районного нотаріального округу Зубарєвою А.Л. за реєстровим № 3737, поновити позивачеві строк позовної давності для пред'явлення цієї вимоги, починаючи з 29.10.2012;

припинити право власності відповідача-2 на цегляні двоповерхові будинки під літерами «Т», «Х», «С», «Л» бази відпочинку, розташованої за адресою: Бахчисарайський район, с. Піщане, вул. Набережна, 18, відповідні інженерні мережі, електромережі, каналізаційні і водопровідні мережі;

витребувати з незаконного володіння відповідача-2 нерухоме майно, що складається з завершених будівництвом цегляних двоповерхових будинків під літерами «Т», «Х», «С», «Л» бази відпочинку, розташованої за адресою: Бахчисарайський район, с. Піщане, вул. Набережна, 18, відповідних інженерних мереж, електромереж, каналізаційних і водопровідних мереж балансовою вартістю 114 850,03 грн.

Позовні вимоги щодо визнання права власності та права оперативного управління обґрунтовує ст.ст. 326, 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ч. 5 ст. 22, ч. 2 ст. 141 Господарського кодексу України (далі - ГК України), Законом України «Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» та зазначає, зокрема, що позивачем на земельній ділянці, яка була надана останньому у користування для будівництва і експлуатації бази відпочинку, побудовано у період 1995-1996 років шість кам'яних «гостьових будиночків» №№ 1-6, а також інженерні мережі, електромережі, каналізаційні і водопровідні мережі. Вказані «гостьові будиночки» після закінчення будівництва, а також відповідні мережі не були представлені підрядником для здачі в експлуатацію Державної комісії, та не передані позивачеві - замовнику будівництва. Вказує, що представити вказані «гостьові будиночки» для здачі в експлуатацію Держкомісії не має можливості, оскільки відповідачі перешкоджають здійсненню права власності, позбавивши позивача доступу до цього майна. До того ж, за договором від 27.05.1996 № 5 і додатковою угодою до нього побудовані шість кам'яних «гостьових будиночків», а також шість дерев'яних «гостьових будиночків» було передано для обслуговування ТОВ «Контакт-Сервіс». У 2001 році вказаний договір за згодою сторін був розірваний, та повернуто позивачеві лише інвентар і ключі від шести дерев'яних будиночків. Зазначає, що вказані обставини також підтверджуються постановою Вищого господарського суду України від 27.02.2008 у справі № 2-2/1263.1-2007, постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.09.2011 у справі № 5002-9/917.2-2011 (2-3/1262.1-2006). До того ж, вказує, що на даний час не існує (визнано судом недійсними) актів (рішень) місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які породжують, змінюють чи припиняють право власності будь-яких осіб на цегляні двоповерхові будинки під літерами «Т», «Х», «С», «Л», бази відпочинку, які збудовані у 1995 році за кошти позивача, прийняті робочою комісією, значаться на балансі позивача, та повинні бути закріплені за позивачем на праві оперативного управління як об'єкти права державної власності.

Вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного майна, обґрунтовує ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 215, ст. 387, ч. 1 ст. 388, ст.ст. 658-659 ЦК України, та зазначає, зокрема, що ТОВ «Стройконтакт» (продавець) ввело покупця - ТОВ «Ксенія» в оману щодо обставин, які мають істотне значення щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, та можуть перешкодити вчиненню правочину, в розумінні ст. 230 ЦК України, згідно з вимогами якої правочин визнається судом недійсним. Додатково зазначає, що позивачеві не було відомо про існування вказаного договору та реєстрацію права власності на спірні цегляні двоповерхові будинки бази відпочинку на ім'я ТОВ «Ксенія», у зв'язку з чим, позивач просить застосувати положення ч. 1 ст. 261 ЦК України у частині позовних вимог про визнання цього правочину недійсним.

Вимогу про припинення права власності ТОВ «Ксенія» обґрунтовує п. 3 ч. 1 ст. 346 ЦК України та ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та вказує, що зареєстроване право власності ТОВ «Ксенія» за відповідним договором купівлі-продажу підлягає припиненню, тобто підлягає реєстрації припинення права власності відповідачеві на підставі судового рішення.

Ухвалою суду від 21.01.2013 порушено провадження, у порядку ст. 65 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов'язано сторін надати суду документи, необхідні для вирішення спору у справі, та залучено до участі у справі, як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

на стороні позивача - Державний концерн «Укроборонпром» (далі - третя особа-1, ДК «Укроборонпром»), Кабінет Міністрів України (далі - третя особа-2);

на стороні відповідача - Піщанівську сільську раду (далі - третя особа-3), Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційну фірму «Контакт» (далі - третя особа-4, ТОВ ВКФ «Контакт»).

Разом із позовною заявою позивач надав суду заяву про забезпечення позову (т. 1 а.с. 70-71), у задоволені якої судом було відмовлено, про що винесено відповідну ухвалу від 07.02.2013.

Крім того, під час судового розгляду справи представником відповідача-2 було заявлено суду клопотання про припинення провадження у справі в частині позовних вимог про визнання права власності на підставі п. 2 ст. 80 ГПК України (т. 2 а.с. 63-64), у задоволені якого було відмовлено, про що винесено відповідну ухвалу від 11.03.2013.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи неодноразово відкладався та на підставі ст. 69 ГПК України строк вирішення спору продовжено на 15 календарних днів; залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Громадську організацію «Товариство «У Лукомор'я» (далі - третя особа-5, ГО «Товариство «У Лукомор'я»), про що було винесено відповідну ухвалою від 11.03.2013. Черговий розгляд справи призначений на 22.03.2013.

Представники третіх осіб - ДК «Укроборонпром», ТОВ ВКФ «Контакт» у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду від 11.03.2013 не виконали. Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України. У разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомлено суду стороною, а у разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»). За таких обставин, суд вважає зазначених третіх осіб належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи (т. 2 а.с. 169-172). До того ж, явка обов'язковою судом не визнавалась, а тому, ураховуючи, що явка в судове засідання представників сторін та третіх осіб - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників

не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за можливе розглядати справу без участі представників ДК «Укроборонпром», ТОВ ВКФ «Контакт» за наявними у справі матеріалами.

Представник від третьої особи - Піщанівської сільської ради до суду також не з'явився, проте надіслав на адресу суду клопотання, в якому просить розглянути дану справу без його участі за наявними у справі матеріалами та прийняти рішення на підставі наданих сторонами доказів, яке суд визнав за можливе задовольнити (т. 1 а.с. 93).

У даному судовому засіданні судом було розглянуто клопотання представника позивача про витребування нових доказів від Кримського республіканського підприємства «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації», зокрема, відомостей (схем) із матеріалів інвентарно-реєстраційної справи № 4-13974 про розташування кам'яних двоповерхових будинків, зазначених у плані забудови с. Піщане Бахчисарайського району по вул. Набережна, 18, під №№ 1-6 (т. 2 а.с. 102).

Розглянувши наявні матеріали справи, вислухавши пояснення учасників судового процесу, суд вважає клопотання таким, що не підлягає задоволенню, оскільки зазначені докази по даному спору між сторонами, які приймають участь у даній справі , не є доказами у розумінні ст. 34 ГПК України.

Крім того, представником позивача було заявлено суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із необхідністю підготувати клопотання про призначення у справі судової експертизи.

Розглянувши заявлене клопотання та наявні матеріали справи, вислухавши пояснення учасників судового процесу, суд, з урахуванням положень ст. 69 ГПК України, вважає клопотання таким, що не підлягає задоволенню, оскільки докази, які вважає за необхідне надати суду позивач, шляхом проведення експертизи, по даному спору між сторонами, які приймають участь у даній справі , не є доказами у розумінні ст. 34 ГПК України, у зв'язку з чим її призначення призведе лише до затягування судового розгляду справи.

Під час судового засідання представник позивача підтримав вимоги позовної заяви та надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та письмових поясненнях (т. 1 а.с. 100-102, т. 2 а.с. 99-101, 172а-172б). Додатково вказує, що позивач є учасником ДК «Укроборонпром» як уповноваженого державою органу з управління державним майном в оборонно-промисловому комплексі, а тому, з посиланням на ст.ст. 16, 386-387, 392 ЦК України та ст. 1 ГПК України, вважає, що у нього наявне право звертатись із відповідним позовом до суду. Щодо вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним додатково зазначає, що розпорядження Бахчисарайської районної державної адміністрації від 08.07.2002 № 401-р, на підставі якого було видане свідоцтво про право власності на будівлю бази відпочинку, у тому числі на ім'я ТОВ «Стройконтракт», визнане недійсним постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.09.2011 у справі № 5002-9/917.2-2011 (2-3/1262.1-2006). У зв'язку з чим, пояснює, що до даного часу не існує правової підстави для реєстрації права власності будь-якої особи на спірні будівлі. Крім того, надав суду заяву про поновлення строку позовної давності та просив визнати поважною причину його пропуску в частині позовних вимог про визнання права власності та права оперативного управління, визнання договору купівлі-продажу недійсним (т. 2 а.с. 136-138).

Представник відповідача-1 проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях від 07.02.2013 № 62 (т. 2 а.с. 12-13), зокрема, зазначив, що позивач не має права заявляти позовні вимоги про визнання права власності, оскільки останній не є власником бази відпочинку «У Лукомор'я». Вказує, що спірні будиночки, як і все інше нерухоме майно, є спільною частковою власністю і ніколи не виділялось в натурі. Вважає, що права та інтереси позивача на спірне майно не порушені, так як вони у нього відсутні.

Представник відповідача-2 проти позову заперечив з підстав, які є аналогічними тим, що надані суду відповідачем-1 (т. 2 а.с. 43-45, 108-111). Додатково зазначив, що позивач вже неодноразово звертався до суду з питання визнання за ним права власності на будиночки, та ще 14.10.2002 Севастопольський апеляційний господарський суд прийняв рішення у справі № 2-1/3401.1-02, відповідно до якого у позові ХКО ім. Г.І. Петровського було відмовлено. Крім того, просив застосувати строк позовної давності в частині вимоги позивача про визнання права власності та права оперативного управління (т. 2 а.с. 65-66, 114-115).

Крім того, представником відповідача-2 заявлено суду клопотання про залишення даного позову без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України (т. 2 а.с. 112-113), оскільки вважає, що позивач без поважних причин не виконав вимоги суду та не надав витребувані ним докази.

Розглянувши заявлене клопотання, ураховуючи пояснення учасників судового процесу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо, зокрема, позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору.

Проте, ураховуючи даний спір та наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що неподання позивачем витребуваних у нього документів не перешкоджає подальшому розгляду справі та прийняттю відповідного рішення, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави застосовувати до позивача наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України. З огляду на що, у задоволенні заявленого клопотання суд відмовляє.

Представник третьої особи-2 (Кабінет Міністрів України) підтримав вимоги позовної заяви з підстав, викладених у письмових поясненнях, які є аналогічними тим, що надані суду позивачем (т. 2 а.с. 116-120), та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник третьої особи-5 (ГО «Товариство «У Лукомор'я») у судовому засіданні проти позову заперечив та надав пояснення, аналогічні поясненням відповідачів.

На підставі ст. 85 ГПК України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, судом встановлені наступні обставини.

Відповідно до ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Так, ст. 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» від 21.09.2006 № 185-V визначає перелік суб'єктів управління об'єктами державної власності.

У той час, відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» від 16.06.2011 № 3531-VI (далі - Закон № 3531-VI) суб'єктами управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі є: Кабінет Міністрів України та ДК «Укроборонпром».

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 07.10.2010 № 07.10.2010 № 2591-VI (далі - Закон № 2591-VI) Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади та здійснює її безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує та координує роботу цих органів.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону № 2591-VI визначено, що до основних повноважень

Кабінету Міністрів України у сфері економіки та фінансів відноситься, зокрема, здійснювати відповідно до закону управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами.

У той час, згідно із ч. 2 ст. 4 Закону № 3531-VI до складу ДК «Укроборонпром» входять державні підприємства оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенні підприємства.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 № 993 «Деякі питання Державного концерну «Укроборонпром» прийнято пропозицію Міністерства економічного розвитку і торгівлі щодо передачі із сфери управління Міністерства оборони та Міністерства промислової політики в управління ДК «Укроборонпром» підприємств, включених до його складу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1221 «Про утворення Державного концерну «Укроборонпром», серед яких, зокрема, значиться і ХКО ім. Г.І. Петровського. Крім того, вищевказаною постановою Кабінету Міністрів України був затверджений статут ДК «Укроборонпром» (далі - Статут ДК «Укроборонпром»; т. 2 а.с. 166-168).

Згідно із п. 1 Статуту ДК «Укроборонпром» останній є державним господарським об'єднанням, функції з управління та контроль за діяльністю його здійснює Кабінет Міністрів України.

Положеннями Статуту ДК «Укроборонпром», зокрема, п.п. 5, 6, також передбачено, що він набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації, має відокремлене майно, самостійний баланс та діє на принципах повної господарської самостійності та самоокупності, несе відповідальність за результати своєї господарської діяльності та виконання зобов'язань.

Майно ДК «Укроборонпром» становлять відображені в його балансі оборотні та необоротні активи, що є державною власністю. ДК «Укроборонпром» володіє, користується та розпоряджається майном на праві господарського відання відповідно до мети своєї діяльності в установленому законодавством порядку (п. 29 Статуту ДК «Укроборонпром»).

Відповідно до п.п. 34 п. 51 Статуту ДК «Укроборонпром» його генеральний директор затверджує статути (положення) учасників ДК «Укроборонпром», зміни та доповнення до них, здійснює контроль за дотриманням їх вимог.

Так, наказом ДК «Укроборонпром» від 20.02.2012 № 69 затверджений статут ХКО ім. Г.І. Петровського у новій редакції, державна реєстрація змін до установчих документів якого проведена державним реєстратором Виконавчого комітету Краснолуцької міської ради Луганської області 05.03.2012 за № 13801050017000416 (далі - Статут ХКО ім. Г.І. Петровського, т. 1 а.с. 103-109).

Відповідно до розділу «Загальні положення» Статуту ХКО ім. Г.І. Петровського його було створено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.1998 № 987 «Про перетворення державних підприємств у казенні» на базі державного майна шляхом перетворення державного підприємства - Хімічне об'єднання імені Г.І. Петровського, яке перейменоване наказом Міністерства промислової політики України від 09.10.1998 № 355. Регулювання, контроль та координація діяльності позивача здійснюється ДК «Укроборонпром» як уповноваженим суб'єктом господарювання з управління об'єктами державної власності в обороно-промисловому комплексі.

Крім того, ХКО ім. Г.І. Петровського має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням. Позивач не несе відповідальності за зобов'язаннями ДК «Укроборонпром» та держави (п.п. 5, 6 Статуту ХКО ім. Г.І. Петровського).

Пунктом 10 Статуту ХКО ім. Г.І. Петровського встановлено, що майно ХКО ім. Г.І. Петровського є державною власністю і закріплене за ним на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управляння, позивач володіє та користується зазначеним майном. Крім того, ХКО ім. Г.І. Петровського має право розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління майном, що є у державній власності і

належить до основних фондів Підприємства, лише з дозволу ДК «Укроборонпром».

Правовий статус позивача як казенного підприємства підтверджується також відповідним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 05.02.2013 (т. 1 а.с. 110).

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частиною 1 ст. 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (ч. 1 ст. 2 ГПК України).

Як встановлено судом, позов ХКО ім. Г.І. Петровського в частині вимог про визнання права власності на спірне майно направлений на захист прав та охоронюваних законом інтересів держави Україна в особі суб'єктів управління об'єктами державної власності згідно Закону № 3531-VI, зокрема: Кабінету Міністрів України та ДК «Укроборонпром».

Проте, як встановлено судом ані статут позивача, ані статут ДК «Укроборонпром» чи будь-які інші нормативно-правові акти не наділяють повноваженнями позивача бути представником зазначених у Законі № 3531-VI осіб перед іншими особами та звертатись до суду в їх інтересах.

З огляду на викладене, враховуючи те, що Кабінет Міністрів України, ДК «Укроборонпром» та ХКО ім. Г.І. Петровського є окремими юридичними особами, суд вважає, що позивач не мав права звертатися за захистом прав і охоронюваних законом їх інтересів щодо визнання права власності на спірні об'єкти нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ГК України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Крім того, ч. 5 ст. 22 ГК України передбачено, що держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Згідно із ст. 137 ГК України правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Ураховуючи, що право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності, суд вважає, що позивач також безпідставно звернувся до суду з позовом про визнання за ним права оперативного управління на спірні об'єкти нерухомого майна, оскільки лише власник вправі закріпити за ним це право. Аналогічна правова позиція визначена у постанові Вищого господарського суду України від 20.08.2012 у справі № 12/1074.

Таким чином, позовні вимоги ХКО ім. Г.І. Петровського про визнання права власності за державою Україна та права оперативного управління уповноваженої особи - позивача на нерухоме майно, яке складається із завершених будівництвом цегляних двоповерхових будинків під літерами «Т», «Х», «С», «Л» бази відпочинку, розташованої за адресою: Бахчисарайський район, с. Піщане, вул. Набережна, 18, відповідних інженерних мереж, електромереж, каналізаційних і водопровідних мереж балансовою вартістю 114 850,03 грн не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу суд зазначає наступне.

Так, 28.09.2006 ТОВ «Стройконтакт» (Продавець) і ТОВ «Ксенія» (Покупець) підписаний договір купівлі-продажу частини комплексу бази відпочинку на умовах розстрочки платежу, посвідчений приватним нотаріусом Бахчисарайського районного нотаріального округу Зубаревою Г.Л. 28.09.2006 за реєстр. № 3737, номер правочину в Державному реєстрі правочинів 1603528 (далі - Договір, т.2 а.с. 46-49).

Пунктом 1 Договору визначено, що Продавець продав, а Покупець купив у нього 172/1000 частини комплексу бази відпочинку, яка розташована за адресою: вул. Набережна, буд. 18, с. Піщане, Бахчисарайський район, Автономна Республіка Крим, які складаються з: житлових корпусів, позначених на плані літерами «Т» (загальна площа - 55,4 кв. м), «Х» (загальна площа - 55,1 кв. м), «С» (загальна площа - 55,2 кв. м), «Л» (загальна площа - 50,8 кв. м), «Д» (загальна площа - 63,6 кв. м), «Р» (загальна площа - 56,1 кв. м).

Згідно із п. 6 Договору продаж 172/1000 частин комплексу бази відпочинку за домовленістю сторін вчинена за 370 134,55 грн з розстрочкою платежу терміном на десять років до 01.09.2016.

Право власності на 172/1000 частини комплексу бази відпочинку у Покупця виникає до здійснення остаточного розрахунку, згідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України, після державної реєстрації цього договору (п. 8 Договору).

Із матеріалів справи вбачається, що під час посвідчення спірного Договору приватним нотаріусом Бахчисарайського районного нотаріального округу Зубаревою Г.Л. останнім встановлено особи сторін та їх дієздатність, а також перевірено наявність повноважень у ТОВ «Стройконтакт» на відчуження спірного майна.

На підставі вищевказаного Договору Сімферопольським міжміським бюро реєстрації і технічної інвентаризації було зареєстровано за ТОВ «Ксенія» право власності на нерухоме майно - 172/1000 частини бази відпочинку, що включають спірні житлові корпуси, які позначені на плані літерами «Т» (загальна площа - 55,4 кв. м), «Х» (загальна площа - 55,1 кв. м), «С» (загальна площа - 55,2 кв. м), «Л» (загальна площа - 50,8 кв. м) (т. 2 а.с. 49 на звороті). Відповідно до наданої інформації КРП «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації» станом 29.10.2012 зазначене майно зареєстроване на праві власності за відповідачем-2 (т. 1 а.с. 65).

Відповідно до ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет,

ціну та строк дії договору. Аналогічна норма міститься у ст. 638 ЦК України.

З аналізу положень ГК України та ЦК України можливо дійти висновку про те, що істотними умовами договору купівлі-продажу є: предмет договору та ціна договору.

Крім того, ст. 657 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Статтею 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до вищевказаних приписів закону державна реєстрація правочинів на час укладення спірного Договору проводилась шляхом внесення нотаріусом запису до Державного реєстру правочинів одночасно з його нотаріальним посвідченням.

Із матеріалів справи вбачається, що сторони на час укладення спірного Договору досягли згоди з усіх істотних його умов, зокрема, узгодили предмет та його ціну, що, разом із нотаріальним посвідченням та реєстрацією Договору у Державному реєстрі правочинів (витяг від 28.09.2006 № 2951796 (а.с. 48 на звороті - 49) свідчить про його укладеність.

У той час, ст. 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до приписів ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, ЦК України не дає визначення поняття «заінтересована особа», а тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом (п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»).

У той час, як встановлено судом та підтверджується позивачем, останній не є власником спірного майна. Будь-які інші речові права на спірне майно (право оперативного управління, право господарського відання тощо) у ХКО ім. Г.І. Петровського також відсутні. За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач не є заінтересованою особою у розумінні ст. 215 ЦК України, а тому заявлені ним вимоги щодо визнання недійсним Договору є безпідставними.

Крім того, помилковим є посилання позивача на приписи ст. 230 ЦК України щодо вчинення правочину під впливом обману, оскільки, в силу приписів даної правової норми, такий правочин може бути визнаний недійсним лише за позовом сторони правочину.

З урахуванням викладеного, у задоволенні вимоги позивача про визнання недійсним Договору суд відмовляє.

Крім того, не підлягає задоволенню вимога позивача про припинення права власності

відповідача-2 на цегляні двоповерхові будинки під літерами «Т», «Х», «С», «Л» бази відпочинку, розташованої за адресою: Бахчисарайський район, с. Піщане, вул. Набережна, 18, відповідні інженерні мережі, електромережі, каналізаційні і водопровідні мережі, оскільки такі вимоги можуть бути задоволенні судом лише у випадках, передбачених ст. 365 ЦК України, та за позовами інших співвласників спільного майна, у той час як позивач таким не є. Зазначене також підтверджується витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно, видане Кримським республіканським підприємством «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» 22.01.2009 № 21632932 (т. 2 а.с. 21-23).

Щодо вимоги позивача про витребування майна з чужого незаконного володіння суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Отже, зазначений спосіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

Позивачем за таким позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою («титулом»).

У той час, позивач не є власником спірного майна, доказів того, що вказане майно перебувало у ХКО ім. Г.І. Петровського у законному володінні у суду також відсутні. У зв'язку з чим, вимоги позивача про витребування з незаконного володіння ТОВ «Ксенія» спірного майна є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо доводів представників відповідачів про пропуск позивачем строків позовної давності суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За приписами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. При цьому, правила про позовну давність, відповідно до вищевказаної статті ЦК України мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, у позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги. Указана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.06.2007 у справі № П-9/161-16/165, постанові Вищого господарського суду України від 12.04.2012 у справі № 33/341.

Підсумовуючи викладене та те, що позивач не мав права звертатися до суду із зазначеними вимогами, суд вважає за необхідне відмовити у задоволені позову, саме через відсутність порушених прав останнього.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору у повному обсязі покладаються судом на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволені позову відмовити повністю.

Повне рішення складене 27.03.2013.

Суддя О.С. Янюк