Постанова

від 28.05.2013 по справі 901/297/13-г

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2013 року Справа № 901/297/13-г

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Волкова К.В.,

суддів Борисової Ю.В.,

Дмитрієва В.Є.,

за участю представників сторін:

позивача: Макаров Дмитро Володимирович, довіреність №2 від 14.01.13, Хімічне казенне об'єднання ім. Г.І. Петровського;

відповідача: Миронов Валерій Сергійович, довіреність №71 від 17.01.13, товариство з обмеженою відповідальністю "Стройконтакт";

відповідача: Локша Денис Ігорович, довіреність №12 від 29.02.12, товариство з обмеженою відповідальністю "Ксенія";

третьої особи: не з'явився, Кабінет Міністрів України;

третьої особи: не з'явився, Державний концерн "Укроборонпром";

третьої особи: не з'явився, Піщанівська сільська рада;

третьої особи: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Контакт";

третьої особи: не з'явився, Громадська організація "Товариство "У Лукомор'я";

заявника апеляційної скарги: Шевченко Софія Тарасівна, довіреність №08/01-03/6597 від 27.12.12, Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим;

заявника апеляційної скарги: Міщенко Яна Олегівна, довіреність №08-11/2299 від 15.05.13, Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим;

розглянувши апеляційні скарги Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим та Хімічного казенного об'єднання ім. Г.І. Петровського на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Янюк О.С.) від 22 березня 2013 року у справі №901/297/13-г

за позовом Хімічного казенного об'єднання ім. Г.І. Петровського (вул. Леніна, 1, Петровське, Луганська обл., м. Красний Луч, 94540)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Стройконтакт" (вул. Будівельна, 23, Бахчисарай, 98400)

товариства з обмеженою відповідальністю "Ксенія" (вул. Будівельна,23, Бахчисарай, 98400)

3-ті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державний концерн "Укроборонпром" (вул. Дегтярівська, 36, Київ 119, 04119)

Кабінет Міністрів України (вул. Грушевського, 12/2, Київ 8, 01008)

3-ті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів:

Піщанівська сільська рада (вул. Набережна, 3-а, Піщане, Бахчисарайський район, Автономна Республіка Крим, 98431)

товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Контакт" (вул. Будівельна, 23, Бахчисарай, 98400)

Громадська організація "Товариство "У Лукомор'я" (вул. Будівельна, 23, Бахчисарай, 98400)

про визнання права власності та права оперативного управління, визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, припинення права власності та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ :

Позивач, Хімічне казенне об'єднання ім. Г.І. Петровського, звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до відповідачів, товариства з обмеженою відповідальністю "Стройконтакт", товариства з обмеженою відповідальністю "Ксенія" про: визнати право власності держави Україна та право оперативного управління уповноваженої особи - позивача на нерухоме майно, яке складається із завершених будівництвом цегляних двоповерхових будинків під літерами "Т", "Х", "С", "Л" бази відпочинку, розташованої за адресою: Бахчисарайський район, с. Піщане, вул. Набережна, 18, відповідних інженерних мереж, електромереж, каналізаційних і водопровідних мереж балансовою вартістю 114 850,03 грн.; визнати недійсним договір купівлі-продажу цегляних двоповерхових будинків під літерами "Т", "Х", "С", "Л" бази відпочинку, розташованої за адресою: Бахчисарайський район, с. Піщане, вул. Набережна, 18, укладений між відповідачами, посвідчений 28 вересня 2006 року приватним нотаріусом Бахчисарайського районного нотаріального округу Зубарєвою А.Л. за реєстровим №3737, поновити позивачеві строк позовної давності для пред'явлення цієї вимоги, починаючи з 29 жовтня 2012 року; припинити право власності відповідача-2 на цегляні двоповерхові будинки під літерами "Т", "Х", "С", "Л" бази відпочинку, розташованої за адресою: Бахчисарайський район, с. Піщане, вул. Набережна, 18, відповідні інженерні мережі, електромережі, каналізаційні і водопровідні мережі; витребувати з незаконного володіння відповідача-2 нерухоме майно, що складається з завершених будівництвом цегляних двоповерхових будинків під літерами "Т", "Х", "С", "Л" бази відпочинку, розташованої за адресою: Бахчисарайський район, с. Піщане, вул. Набережна, 18, відповідних інженерних мереж, електромереж, каналізаційних і водопровідних мереж балансовою вартістю 114 850,03 грн.

Позовні вимоги щодо визнання права власності та права оперативного управління обґрунтовує статтями 326, 392 Цивільного кодексу України, частиною 5 статті 22, частиною 2 статті 141 Господарського кодексу України, Законом України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" та зазначає, зокрема, що позивачем на земельній ділянці, яка була надана останньому у користування для будівництва і експлуатації бази відпочинку, побудовано у період 1995-1996 років шість кам'яних "гостьових будиночків" №№1-6, а також інженерні мережі, електромережі, каналізаційні і водопровідні мережі. Вказані "гостьові будиночки" після закінчення будівництва, а також відповідні мережі не були представлені підрядником для здачі в експлуатацію Державної комісії, та не передані позивачеві - замовнику будівництва. Вказує, що представити вказані "гостьові будиночки" для здачі в експлуатацію Держкомісії не має можливості, оскільки відповідачі перешкоджають здійсненню права власності, позбавивши позивача доступу до цього майна. До того ж, за договором від 27 травня 1996 року №5 і додатковою угодою до нього побудовані шість кам'яних "гостьових будиночків", а також шість дерев'яних "гостьових будиночків" було передано для обслуговування товариству з обмеженою відповідальністю "Контакт-Сервіс". У 2001 році вказаний договір за згодою сторін був розірваний, та повернуто позивачеві лише інвентар і ключі від шести дерев'яних будиночків. Зазначає, що вказані обставини також підтверджуються постановою Вищого господарського суду України від 27 лютого 2008 року у справі №2-2/1263.1-2007, постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08 вересня 2011 року у справі №5002-9/917.2-2011 (2-3/1262.1-2006). До того ж, вказує, що на даний час не існує (визнано судом недійсними) актів (рішень) місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які породжують, змінюють чи припиняють право власності будь-яких осіб на цегляні двоповерхові будинки під літерами "Т", "Х", "С", "Л", бази відпочинку, які збудовані у 1995 році за кошти позивача, прийняті робочою комісією, значаться на балансі позивача, та повинні бути закріплені за позивачем на праві оперативного управління як об'єкти права державної власності.

Вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного майна, обґрунтовує частиною 1 статті 203, частиною 3 статті 215, статтею 387, частиною 1 статті 388, статтею 658-659 Цивільного кодексу України, та зазначає, зокрема, що товариство з обмеженою відповідальністю "Стройконтакт" (продавець) ввело покупця - товариства з обмеженою відповідальністю "Ксенія" в оману щодо обставин, які мають істотне значення щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, та можуть перешкодити вчиненню правочину, в розумінні статті 230 Цивільного кодексу України, згідно з вимогами якої правочин визнається судом недійсним. Додатково зазначає, що позивачеві не було відомо про існування вказаного договору та реєстрацію права власності на спірні цегляні двоповерхові будинки бази відпочинку на ім'я товариства з обмеженою відповідальністю "Ксенія", у зв'язку з чим, позивач просить застосувати положення частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України у частині позовних вимог про визнання цього правочину недійсним.

Вимогу про припинення права власності товариства з обмеженою відповідальністю "Ксенія" обґрунтовує пункт 3 частини 1 статті 346 Цивільного кодексу України та статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та вказує, що зареєстроване право власності товариства з обмеженою відповідальністю "Ксенія" за відповідним договором купівлі-продажу підлягає припиненню, тобто підлягає реєстрації припинення права власності відповідачеві на підставі судового рішення.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 березня 2013 року у справі №901/297/13-г (суддя Янюк О.С.) у задоволені позову Хімічного казенного об'єднання ім. Г.І. Петровського відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 квітня 2013 року у справі №901/297/13-г 901/297/13-г апеляційну скаргу Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим було прийнято до свого провадження.

Також, не погодившись з рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 березня 2013 року у вказаній справі, Хімічне казенне об'єднання ім. Г.І. Петровського звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційних скарг обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

13 травня 2013 року від представника третьої особи, Державного концерну „Укроборонпром" надійшли пояснення по справі, в яких він підтримує апеляційну скаргу та наполягає на її задоволенні.

В судовому засіданні, призначеному до слухання на 14 травня 2013 року, представник заявника апеляційної скарги підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні, представники відповідачів з зазначеними доводами не погодились та заперечували проти їх задоволення.

Інші представники сторін у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомленні належним чином рекомендованою кореспонденцією, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 28 травня 2013 року.

В судовому засіданні, призначеному на 28 травня 2013 року, представники заявників апеляційних скарг підтримали їх доводи та наполягали на їх задоволенні, представники відповідачів повторно заперечувавли проти їх задоволення та наполягали на залишенні рішення суду першої інстанції без змін.

Інші представники сторін не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, статтею 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представниками сторін у справі можуть бути як керівники підприємств та організацій так і інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, тобто коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді, чинним законодавством не обмежується.

Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез'явившихся представників сторін.

Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

Так, 28 вересня 2006 року товариство з обмеженою відповідальністю „Стройконтакт" (продавець) та товариство з обмеженою відповідальністю „Ксенія" (Покупець) підписаний договір купівлі-продажу частини комплексу бази відпочинку на умовах розстрочки платежу, посвідчений приватним нотаріусом Бахчисарайського районного нотаріального округу Зубаревою Г.Л. 28 вересня 2006 року за реєстр. №3737, номер правочину в Державному реєстрі правочинів 1603528 (т.2, а.с. 46-49).

Пунктом 1 Договору визначено, що Продавець продав, а Покупець купив у нього 172/1000 частини комплексу бази відпочинку, яка розташована за адресою: вул. Набережна, буд. 18, с. Піщане, Бахчисарайський район, Автономна Республіка Крим, які складаються з: житлових корпусів, позначених на плані літерами "Т" (загальна площа - 55,4 кв. м), "Х" (загальна площа - 55,1 кв. м), "С" (загальна площа - 55,2 кв. м), "Л" (загальна площа - 50,8 кв. м), "Д" (загальна площа - 63,6 кв. м), "Р" (загальна площа - 56,1 кв. м).

Згідно із пунктом 6 Договору продаж 172/1000 частин комплексу бази відпочинку за домовленістю сторін вчинена за 370 134,55 грн. з розстрочкою платежу терміном на десять років до 01 вересня 2016 року.

Право власності на 172/1000 частини комплексу бази відпочинку у Покупця виникає до здійснення остаточного розрахунку, згідно до частини 4 статті 334 Цивільного кодексу України, після державної реєстрації цього договору (пункт 8 Договору).

Із матеріалів справи вбачається, що під час посвідчення спірного Договору приватним нотаріусом Бахчисарайського районного нотаріального округу Зубаревою Г.Л. останнім встановлено особи сторін та їх дієздатність, а також перевірено наявність повноважень у товариства з обмеженою відповідальністю „Стройконтакт" на відчуження спірного майна.

На підставі вищевказаного Договору Сімферопольським міжміським бюро реєстрації і технічної інвентаризації було зареєстровано за товариством з обмеженою відповідальністю „Ксенія" право власності на нерухоме майно - 172/1000 частини бази відпочинку, що включають спірні житлові корпуси, які позначені на плані літерами "Т" (загальна площа - 55,4 кв. м), "Х" (загальна площа - 55,1 кв. м), „С" (загальна площа - 55,2 кв. м), "Л" (загальна площа - 50,8 кв. м) (т.2, а.с. 49 на звороті).

Відповідно до наданої інформації КРП "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації" станом 29 жовтня 2012 року зазначене майно зареєстроване на праві власності за товариством з обмеженою відповідальністю „Ксенія" (т. 1 а.с. 65).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не погоджується з доводами апеляційних скарг, у зв'язку з чим дійшла висновку про відмову у їх задоволенні та залишенні рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до статті 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Так, стаття 4 Закону України „Про управління об'єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року №185-V визначає перелік суб'єктів управління об'єктами державної власності.

У той час, відповідно до частини 1 статті 3 Закону України „Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" від 16 червня 2011 року №3531-VI (далі - Закон №3531-VI) суб'єктами управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі є: Кабінет Міністрів України та ДК "Укроборонпром".

Згідно із частинами 1, 2 статті 1 Закону України „Про Кабінет Міністрів України" від 07 жовтня 2010 року №07.10.2010 №2591-VI (далі - Закон №2591-VI) Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади та здійснює її безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує та координує роботу цих органів.

Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону №2591-VI визначено, що до основних повноважень Кабінету Міністрів України у сфері економіки та фінансів відноситься, зокрема, здійснювати відповідно до закону управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами.

У той час, згідно із частиною 2 статті 4 Закону №3531-VI до складу ДК "Укроборонпром" входять державні підприємства оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенні підприємства.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 року №993 "Деякі питання Державного концерну "Укроборонпром" прийнято пропозицію Міністерства економічного розвитку і торгівлі щодо передачі із сфери управління Міністерства оборони та Міністерства промислової політики в управління ДК "Укроборонпром" підприємств, включених до його складу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1221 „Про утворення Державного концерну „"Укроборонпром", серед яких, зокрема, значиться і Хімічне казенне об'єднання ім. Г.І. Петровського.

Крім того, вищевказаною постановою Кабінету Міністрів України був затверджений статут ДК "Укроборонпром" (т.2, а.с. 166-168).

Згідно із пунктом 1 Статуту ДК "Укроборонпром" останній є державним господарським об'єднанням, функції з управління та контроль за діяльністю його здійснює Кабінет Міністрів України.

Положеннями Статуту ДК "Укроборонпром", зокрема, пунктами 5 та 6, також передбачено, що він набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації, має відокремлене майно, самостійний баланс та діє на принципах повної господарської самостійності та самоокупності, несе відповідальність за результати своєї господарської діяльності та виконання зобов'язань.

Майно ДК "Укроборонпром" становлять відображені в його балансі оборотні та необоротні активи, що є державною власністю. ДК "Укроборонпром" володіє, користується та розпоряджається майном на праві господарського відання відповідно до мети своєї діяльності в установленому законодавством порядку (пункт 29 Статуту ДК "Укроборонпром").

Відповідно до підпункту 34 пункту 51 Статуту ДК "Укроборонпром" його генеральний директор затверджує статути (положення) учасників ДК "Укроборонпром", зміни та доповнення до них, здійснює контроль за дотриманням їх вимог.

Так, наказом ДК "Укроборонпром" від 20 лютого 2012 року №69 затверджений статут Хімічного казенного об'єднання ім. Г.І. Петровського у новій редакції, державна реєстрація змін до установчих документів якого проведена державним реєстратором Виконавчого комітету Краснолуцької міської ради Луганської області 05 березня 2012 року за №13801050017000416 (т.1, а.с. 103-109).

Відповідно до розділу „Загальні положення" Статуту Хімічного казенного об'єднання ім. Г.І. Петровського його було створено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 1998 року №987 "Про перетворення державних підприємств у казенні" на базі державного майна шляхом перетворення державного підприємства - Хімічне об'єднання імені Г.І. Петровського, яке перейменоване наказом Міністерства промислової політики України від 09 жовтня 1998 року №355. Регулювання, контроль та координація діяльності позивача здійснюється ДК "Укроборонпром" як уповноваженим суб'єктом господарювання з управління об'єктами державної власності в обороно-промисловому комплексі.

Крім того, Хімічне казенне об'єднання ім. Г.І. Петровського має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням. Позивач не несе відповідальності за зобов'язаннями ДК "Укроборонпром" та держави (пункти 5 та 6 Статуту Хімічного казенного об'єднання ім. Г.І. Петровського).

Пунктом 10 Статуту Хімічного казенного об'єднання ім. Г.І. Петровського встановлено, що майно Хімічного казенного об'єднання ім. Г.І. Петровського є державною власністю і закріплене за ним на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управляння, позивач володіє та користується зазначеним майном.

Крім того, Хімічне казенне об'єднання ім. Г.І. Петровського має право розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління майном, що є у державній власності і належить до основних фондів Підприємства, лише з дозволу ДК "Укроборонпром".

Правовий статус позивача як казенного підприємства підтверджується також відповідним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 05 лютого 2013 року (т.1, а.с. 110).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно зі статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частиною 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (частина 1 стаття 2 Господарського процесуального кодексу України).

Як встановлено судом першої інстанції, позов Хімічного казенного об'єднання ім. Г.І. Петровського в частині вимог про визнання права власності на спірне майно направлений на захист прав та охоронюваних законом інтересів держави Україна в особі суб'єктів управління об'єктами державної власності згідно Закону №3531-VI, зокрема: Кабінету Міністрів України та ДК "Укроборонпром".

Проте, як встановлено місцевим судом ані статут позивача, ані статут ДК "Укроборонпром" чи будь-які інші нормативно-правові акти не наділяють повноваженнями позивача бути представником зазначених у Законі №3531-VI осіб перед іншими особами та звертатись до суду в їх інтересах.

З огляду на викладене, враховуючи те, що Кабінет Міністрів України, ДК "Укроборонпром" та Хімічне казенне об'єднання ім. Г.І. Петровського є окремими юридичними особами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивач не мав права звертатися за захистом прав і охоронюваних законом їх інтересів щодо визнання права власності на спірні об'єкти нерухомого майна.

Відповідно до частини 1 статті 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Крім того, частиною 5 статті 22 Господарського кодексу України передбачено, що держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Згідно із статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Ураховуючи, що право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності, суд вважає, що позивач також безпідставно звернувся до суду з позовом про визнання за ним права оперативного управління на спірні об'єкти нерухомого майна, оскільки лише власник вправі закріпити за ним це право. Аналогічна правова позиція визначена у постанові Вищого господарського суду України від 20 серпня 2012 року у справі №12/1074.

Таким чином, колегія суддів цілком погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги Хімічного казенного об'єднання ім. Г.І. Петровського про визнання права власності за державою Україна та права оперативного управління уповноваженої особи - позивача на нерухоме майно, яке складається із завершених будівництвом цегляних двоповерхових будинків під літерами "Т", "Х", "С", "Л" бази відпочинку, розташованої за адресою: Бахчисарайський район, с. Піщане, вул. Набережна, 18, відповідних інженерних мереж, електромереж, каналізаційних і водопровідних мереж балансовою вартістю 114 850,03 грн. не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу господарські суду зазначають наступне.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Аналогічна норма міститься у статті 638 Цивільного кодексу України.

З аналізу положень господарського кодексу України та Цивільного кодексу України можливо дійти висновку про те, що істотними умовами договору купівлі-продажу є: предмет договору та ціна договору.

Крім того, статтею 657 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Статтею 210 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до вищевказаних приписів закону державна реєстрація правочинів на час укладення спірного Договору проводилась шляхом внесення нотаріусом запису до Державного реєстру правочинів одночасно з його нотаріальним посвідченням.

Із матеріалів справи вбачається, що сторони на час укладення спірного Договору досягли згоди з усіх істотних його умов, зокрема, узгодили предмет та його ціну, що, разом із нотаріальним посвідченням та реєстрацією Договору у Державному реєстрі правочинів (витяг від 28 вересня 2006 року №2951796 (а.с. 48 на звороті - 49) свідчить про його укладеність.

У той час, стаття 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа", а тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом (пункт 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07 квітня 2008 року №01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України").

У той час, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується позивачем, останній не є власником спірного майна. Будь-які інші речові права на спірне майно (право оперативного управління, право господарського відання тощо) у Хімічного казенного об'єднання ім. Г.І. Петровського також відсутні.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не є заінтересованою особою у розумінні статті 215 Цивільного кодексу України, а тому заявлені ним вимоги щодо визнання недійсним Договору є безпідставними.

Крім того, помилковим є посилання позивача на приписи статті 230 Цивільного кодексу України щодо вчинення правочину під впливом обману, оскільки, в силу приписів даної правової норми, такий правочин може бути визнаний недійсним лише за позовом сторони правочину.

З урахуванням викладеного, у задоволенні вимоги позивача про визнання недійсним Договору суд першої інстанції цілком правомірно відмовив.

Крім того, колегія суддів встановила, що не підлягає задоволенню вимога позивача про припинення права власності товариства з обмеженою відповідальністю "Ксенія" на цегляні двоповерхові будинки під літерами "Т", "Х", "С", "Л" бази відпочинку, розташованої за адресою: Бахчисарайський район, с. Піщане, вул. Набережна, 18, відповідні інженерні мережі, електромережі, каналізаційні і водопровідні мережі, оскільки такі вимоги можуть бути задоволенні судом лише у випадках, передбачених статтею 365 Цивільного кодексу України, та за позовами інших співвласників спільного майна, у той час як позивач таким не є.

Зазначене також підтверджується витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно, видане Кримським республіканським підприємством "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації" 22 січня 2009 року №21632932 (т.2, а.с. 21-23).

Щодо вимоги позивача про витребування майна з чужого незаконного володіння суд першої інстанції обґрунтовано зазначив наступне.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Отже, зазначений спосіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

Позивачем за таким позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою ("титулом").

У той час, позивач не є власником спірного майна, доказів того, що вказане майно перебувало у Хімічному казенному об'єднанні ім. Г.І. Петровського у законному володінні у суду також відсутні.

У зв'язку з чим, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої вимоги позивача про витребування з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю „Ксенія" спірного майна є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного колегія суддів цілком погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивач не мав права звертатися до суду із зазначеними вимогами, суд вважає за необхідне відмовити у задоволені позову, саме через відсутність порушених прав останнього.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим та Хімічного казенного об'єднання ім. Г.І. Петровського залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 березня 2013 року у справі №901/297/13-г залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Волков

Судді Ю.В. Борисова

В.Є. Дмитрієв

Розсилка:

1. Хімічне казенне об'єднання ім. Г.І. Петровського (вул. Леніна, 1,Петровське, Луганська обл., м. Красний Луч, 94540)

2. товариство з обмеженою відповідальністю "Стройконтакт" (вул. Будівельна, 23, Бахчисарай, 98400)

3. товариства з обмеженою відповідальністю "Ксенія" (вул. Будівельна,23, Бахчисарай, 98400)

4. Державний концерн "Укроборонпром" (вул. Дегтярівська, 36, Київ 119, 04119)

5. Кабінет Міністрів України (вул. Грушевського, 12/2, Київ 8, 01008)

6. Піщанівська сільська рада (вул. Набережна, 3-а, Піщане, Бахчисарайський район, Автономна Республіка Крим, 98431)

7. Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Контакт" (вул. Будівельна, 23, Бахчисарай, 98400)

8. Громадська організація "Товариство "У Лукомор'я" (вул. Будівельна, 23, Бахчисарай, 98400)

9. Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим (вул. Долгоруковська, буд. 16, місто Сімферополь, АР Крим, 95006) нарочним

10. Господарський суд Автономної Республіки Крим