Ухвала

від 27.02.2013 по справі 2а-8352/10/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/33316/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Ритова В.В.,

за участю:

представника позивача -Фоменка М.С.,

представника відповідача - Коваленка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції в Київській області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2011 року

у справі № 2а-8352/10/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікеро-горілчаний завод «Тетерів»

до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції в Київській області

про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лікеро-горілчаний завод «Тетерів»(далі -позивач) звернулось до суду з позовом до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції в Київській області (далі -відповідач) про визнання протиправними дії податкового органу в частині нарахування податкових зобов'язань внаслідок визначення звичайних цін; скасування податкових повідомлень-рішень від 01 жовтня 2010 року № 0001442300/0, № 0001422300/0 та № 0001432300/0.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2011 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2011 року скасовано. Визнано протиправними дії Іванківської МДПІ в Київській області в частині нарахування ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «Тетерів» податкових зобов'язань внаслідок визначення звичайних цін. Скасовано податкові повідомлення-рішення Іванківської МДПІ Київської області: від 01 жовтня 2010 року № 0001442300/0, від 01 жовтня 2010 року № 0001422300/0, від 01 жовтня 2010 року № 0001432300/0.

В касаційній скарзі Іванківська МДПІ в Київській області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2011 року та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2011 року.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «Тетерів», посилаючись на те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2011 року.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Іванківська МДПІ в Київській області провела планову виїзну перевірку ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «Тетерів»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2007 року по 30 червня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2007 року по 30 червня 2010 року, за результатами якої був складений акт від 23 вересня 2010 року № 1302/23/32783473.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема, вимоги підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.10 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2021351,00 грн., у тому числі: за 1 квартал 2009 року -167500,00 грн., за 2 квартал 2009 року -362031,00 грн., за 3 квартал 2009 року -365200,00 грн., за 1 квартал 2010 року -1126620,00 грн.; пункту 1.8 статті 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1539375,00 грн., в тому числі: за травень 2009 року -155432,00 грн., за серпень 2009 року -189329,00 грн., за вересень 2009 року -284747,00 грн., за жовтень 2009 року -113127,00 грн., за листопад 2009 року -37010,00 грн., за грудень 2009 року -305144,00 грн., за січень 2010 року -149089,00 грн., за лютий 2010 року -177615,00 грн., за березень 2010 року -74219,00 грн., за квітень 2010 року -22828,00 грн., за травень 2010 року - 17934,00 грн., за червень 2010 року -12901,00 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення від'ємного значення з податку на додану вартість за червень 2010 року, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 26 декларації з податку на додану вартість) на суму 505741,00 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню у червні 2010 року, на загальну суму 268520,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки вказано, що: позивач у періоді, який перевірявся, неправомірно включив до складу валових витрат вартість лінз для окулярів, які не коригують зір, придбаних у ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»за завищеною вартістю, а саме -7415405,00 грн., а податок на додану вартість у розмірі 1315316,00 грн. -до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, оскільки згідно висновку спеціаліста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ МВС України в Одеській області № 32/2140 від 03 квітня 2009 року вартість однієї лінзи складає 5,80 грн., згідно висновку ОНДІСЕ Міністерства юстиції України від 06 квітня 2009 року № 3581/25 ринкова вартість однієї лінзи з урахуванням знижки (без податку на додану вартість 20%) складає 6,125 грн., згідно висновку Центрального митного управління лабораторних досліджень та експертної роботи Державної митної служби України від 20 листопада 2008 року № 12.2-327, а згідно висновку КНДІСЕ Міністерства юстиції України № 5183/10-16 від 27 липня 2010 року у кримінальній справі № 76-00277 ринкова вартість однієї лінзи для окулярів не для коригування зору ТУУ 33.4-33011077-001:2006 0,0 дптр. Діаметром 68 мм виробництва ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»складала (з урахуванням податку на додану вартість): у 2008 році -2,00 грн., у 2009 році -4,00 грн. у 2010 році -6,00 грн., тоді як позивачем аналогічні лінзи були придбані за ціною від 113,04 грн. до 118,80 грн. за 1 лінзу.; позивач неправомірно включив до складу валових витрат у 1 кварталі 2009 року вартість ремонтних робіт 670000,00 грн. на поліпшення основних фондів, виконаних ТОВ «Бізнес менеджмент проектів»на підставі договору підряду № 61 від 20 лютого 2009 року, а податок на додану вартість у розмірі 134000,00 грн. -до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, оскільки до перевірки не було надані акти виконаних робіт за формою КБ-2, у зв'язку з чим стосовно головного бухгалтера ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «Тетерів»- ОСОБА_3 був складений протокол про адміністративне правопорушення; позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту вересня -листопада 2009 року суму податку на додану вартість за господарськими операціями з ПП «Меліта-Агро», оскільки згідно даних системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено розбіжність між задекларованими сумами податкового кредиту ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «Тетерів»та задекларованими сумами податкових зобов'язань ПП «Меліта-Агро», з урахуванням того, що вказаний контрагент позивача має стан платника «8»- внесено запис про відсутність за місцезнаходженням. Вказані обставини слугували підставою для висновків податкового органу про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість та, як наслідок, про завищення від'ємного значення з податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 26 декларації з податку на додану вартість) а також про завищення податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню.

01 жовтня 2010 року Іванківська МДПІ в Київській області на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001422300/0, яким згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.3, 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначила ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «Тетерів»суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 4042702,00 грн., у тому числі: 2021351,00 грн. -за основним платежем, 2021351,00 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.

01 жовтня 2010 року Іванківська МДПІ в Київській області на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001432300/0, яким згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.3, 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначила ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «Тетерів»суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 3078750,00 грн., у тому числі: 1539375,00 грн. -за основним платежем, 1539375,00 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.

01 жовтня 2010 року Іванківська МДПІ в Київській області на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001432300/0, яким згідно з підпунктами «б», «в»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»зменшила ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «Тетерів»суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за червень 2010 року на 268520,00 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що: проведеними експертизами, на які посилається податковий орган, досліджувалась лінза скляна для окулярів не для коригування зору, аналогічна лінзі, яка була придбана позивачем у ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод», з огляду на що податковим органом доведений факт того, що валові витрати та податковий кредит за господарськими операціями з ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»сформовано з вартості товарів, що є вищою рівня звичайних цін; додані позивачем до позовної заяви акти виконаних робіт за формою № 2-КБ, складені ТОВ «Бізнес менеджмент проектів», не є належними доказами виконання підрядних робіт з ремонту основних фондів, оскільки у вказаного контрагента відсутні ліцензії на виконання будівельно-монтажних робіт, а директор цього товариства є єдиною по штату цього товариства посадовою особою, з урахуванням того, що розрахунки за виконані будівельні роботи позивачем з вказаним товариством не проводились; згідно акту ДПІ в Михайлівському районі Запорізької області від 22 червня 2010 року № 70/232-36508401 «Про результати позапланової невиїзної перевірки ПП «Меліта-Агро»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійснення фінансово-господарських операцій»вказаному підприємству було зменшено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 7203940,00 грн.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що: податковим органом була недотримана процедура винесення податкових повідомлень-рішень по донарахуванню сум податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін; податкових орган у відповідності до положень підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не довів, що ціна лінз не відповідає рівню звичайної ціни з огляду на висновки Харківської торгівельно-промислової палати, якими підтверджена відповідність експортної ціни саме того товару, який придбавався на території України та в подальшому експортувався, вимогам чинного законодавства, з урахуванням того, що податковим органом не доведено, що під час проведення експертиз, на які посилається Іванківська МДПІ в Київській області, досліджувався саме той товар, який був придбаний позивачем у ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»; у матеріалах справи наявні акти виконаних робіт за формою № 2-КБ, складені ТОВ «Бізнес менеджмент проектів», які підтверджують фактичне виконання ремонтних робіт, у зв'язку з чим позивач правомірно сформував валові витрати та податковий кредит за правилом першої події, з урахуванням того, що доказів невиконання контрагентом позивача ремонтних робіт податковим органом не надано; позивач правомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду суми податку на додану вартість за господарськими операціями з ПП «Меліта-Агро», фактичне виконання який підтверджене належним чином оформленими первинними документами, з урахуванням того, що покупець -платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 травня 2009 року між ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»(продавець) та ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «Тетерів»(покупець) був укладений договір купівлі-продажу продукції, виробленої підприємством № 14-09, відповідно до умов якого продавець зобов'язується продати, а покупець купити та оплатити товар на умовах цього договору (пункт 1.1 статті 1 договору); найменування товару: лінза скляна для окулярів, виготовлена з необробленого оптичного скла, 0,0 дптр, діаметром 68 мм (пункт 1.2 статті 1 договору); одиниця виміру кількості товару: штука (пункт 2.1 статті 2 договору); загальна кількість товару визначається в специфікаціях, які оформлюються на кожну окрему партію товару і є невід'ємними додатками до цього договору (пункт 2.2 статті 2 договору); якість товару, що постачається продавцем, повинна відповідати ТУУ-34.4-33011077-001:2006 (пункт 3.1 статті 3 договору); підтвердженням якості з боку продавця є сертифікат якості виробника на кожну партію товару (пункту 3.2 статті 3 договору); ціна за одиницю товару визначається в специфікаціях до цього договору (пункту 5.1 статті 5 договору).

На виконання умов договору позивачем у травні 2009 року -березні 2010 року придбано у ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 12986265,60 грн., у тому числі податок на додану вартість - 2164377,60 грн., що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: специфікаціями, видатковими накладними, податковими накладними, актами прийому передачі, сертифікатами якості (т.1 арк. справи 178-206).

Фактичне виконання сторонами умов договору щодо оплати товару та отримання товару підтверджується виписками банку та реєстрами виданий довіреностей (т.1 арк. справи 132-136, 173-177) та не заперечувалось податковим органом в процесі розгляду справи.

В подальшому, товарно-матеріальні цінності, придбані у ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод», були реалізовані позивачем (комітентом) на експорт згідно договору комісії № 2905/2009 від 29 травня 2009 року, укладеного з ТОВ «Міжнародний торговий дім «Ізюмський оптико-механічний завод»(комісіонер) (т.2 арк. справи 41-44).

Зокрема, на виконання умов договору позивачем (комітентом) у період з травня 2009 року по березень 2010 року відповідно до специфікацій та на підставі актів від 29 травня 2009 року № 1, від 31 серпня 2009 року № 2, від 30 вересня 2009 року № 3, від 04 грудня 2009 року № 4, від 29 січня 2010 року № 5, від 26 лютого 2010 року № 6, від 10 березня 2010 року № 7 лінзи скляні для окулярів, виготовлені з необробленого оптичного скла, 0,0 дптр, діаметром 68 мм, коефіцієнт замовлення 1523, ТУУ-34.4-33011077-001:2006 технічні умови «лінза для окулярів не для коригування зору»у кількості 92400 штук по ціні 15 доларів США за штуку на загальну суму 1386000,00 доларів США було передано на комісію ТОВ «МТД «ІОМЗ»(Комісіонер) для реалізації на експорт.

Лінзи скляні на загальну суму 7842819,60 грн./990000,00 доларів США по контракту від 11 червня 2006 року № 410SA6 (з урахуванням додаткових угод та специфікацій) було реалізовано комісіонером за межі митної території України в адресу нерезидента Sanmax Enterprieses Limited, що підтверджується вантажними митними деклараціями від 30 червня 2009 року № 804000001/9/004061, від 15 вересня 2009 року № 804000001/9/004547, від 10 грудня 2009 року № 804000001/9/005381, від 13 лютого 2010 року № 804000001/9/003252 та комерційними інвойсами з відповідними датами (т.2 арк. справи 45-59).

Ціна реалізації лінзи за межі митної території України в гривневому еквіваленті коливалась від 114,46 грн. до 120,15 грн. в залежності від курсу національної валюти до долару США, встановленого НБУ. Грошові кошти в сумі 7842819,60 грн. перераховано комісіонером на розрахунковий рахунок позивача без порушень встановленого терміну валютних розрахунків. Вказані обставини податковим органом в процесі розгляду справи також не заперечувались.

З метою встановлення єдиного підходу до проведення перевірок та оформлення матеріалів перевірок суб'єктів господарювання - юридичних осіб, їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів, наказом ДПА України від 31 грудня 2009 року № 756 були внесені зміни до наказу ДПА України від 11 вересня 2008 року № 584 «Про затвердження зразків форм актів перевірок та Методичних рекомендацій щодо їх оформлення».

Зокрема, пунктом 3 змін до Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок суб'єктів господарювання - юридичних осіб, а також їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів та документування виявлених порушень, затверджених наказом ДПА України від 11 вересня 2008 року № 584, затверджених ДПА України від 31 грудня 2009 року № 756, у підпункті 3.1.4 підпункту 3.1 пункту 3 розділу I вилучено третій 3 та доповнено абзацами 3 - 12 такого змісту: «У разі встановлення порушення податкового законодавства у випадках, законодавчо передбачених для застосування звичайної ціни, додатково зазначається сума податкового зобов'язання, розрахованого у зв'язку із незастосуванням (невірним застосуванням) платником податків у податковому обліку звичайних цін. При цьому для дотримання передбаченої законодавством процедури нарахування податкових зобов'язань внаслідок визначення звичайних цін працівник, відповідальний за проведення перевірки, подає (направляє) керівнику податкового органу (на обліку в якому перебуває платник податків) службову записку (лист тощо) для прийняття рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань. Рішення (наказ) про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань (далі - наказ) складається із зазначенням дати та номера наказу, назви та коду ЄДРПОУ платника податків, що перевіряється, підстав для застосування звичайної ціни, передбачених законом з питань оподаткування тощо. У разі видання керівником податкового органу такого наказу у відповідних підпунктах Розділу III акта перевірки здійснюється посилання на цей наказ із зазначенням дати його видання та номера, підстави для застосування звичайної ціни, передбаченої законодавством (норми законів з питань оподаткування, що передбачають застосування звичайних цін (наприклад, при визначенні валових доходів, валових витрат, податкового кредиту, податкових зобов'язань з податку на додану вартість тощо)), механізму і обґрунтування здійсненого розрахунку у порядку, встановленому пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в редакції Закону України від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР. Після підписання акта перевірки, враховуючи результати розгляду заперечень до нього (у разі наявності), працівником, відповідальним за проведення перевірки, готується проект рішення про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін (далі - Рішення) за формою, встановленою додатком 9 до наказу. Рішення складається в одному примірнику на розраховану суму податкового зобов'язання із застосуванням звичайних цін (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) щодо кожного окремого податку, збору (обов'язкового платежу), підписується керівником (заступником керівника) податкового органу (на обліку в якому перебуває платник податків) та скріплюється печаткою цього органу. Рішення реєструється в Журналі реєстрації рішень про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін, форма якого встановлена додатком 10 до наказу. Матеріали про нарахування податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін відповідно до наказу ДПА України від 22 лютого 2008 року № 106 «Про організацію роботи юридичних підрозділів в органах державної податкової служби»передаються юридичному підрозділу для підготовки позовної заяви до суду (за місцезнаходженням платника податків) на підставі пункту 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні». До Рішення в обов'язковому порядку додається розрахунок податкового зобов'язання (штрафних (фінансових) санкцій, передбачених законодавством). Для забезпечення можливості добровільної сплати платником податків розрахованих із застосуванням звичайних цін податкових зобов'язань (разом із штрафними санкціями) працівником, відповідальним за проведення перевірки, протягом одного дня від дати реєстрації акта перевірки (а при наявності заперечень до акта - від дати надання відповіді щодо результатів їх розгляду) готується та направляється платнику податків лист-пропозиція щодо самостійної сплати розрахованих із застосуванням звичайних цін податкових зобов'язань. Такий лист складається у довільній формі і повинен містити дату та номер листа, найменування та код за ЄДРПОУ платника податків, дату та номер акта перевірки, передбачені законом з питань оподаткування підстави для застосування звичайної ціни, суми розрахованих із застосуванням звичайних цін податкових зобов'язань (разом із штрафними санкціями), бюджетний рахунок одержувача, установу банку та МФО, орієнтовну дату подачі до суду позовної заяви про стягнення податкових зобов'язань.».

Тобто, за результатами перевірки, що містить факт донарахування податкових зобов'язань внаслідок визначення звичайних цін, податковий орган про цей факт зазначає у певному розділі акта перевірки, направляє платнику лист-пропозицію щодо можливості добровільної сплати розрахованих із застосуванням звичайних цін податкових зобов'язань, готує та подає позовну заяву про сплату нарахованих із застосуванням «звичайних цін» сум податків (у т. ч. штрафних санкцій) до адміністративного суду в порядку статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України. А також, у порядку та строки, встановлені законодавством, надсилає платнику податків податкові повідомлення-рішення про визначення сум податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за відповідними податками без урахування нарахованих з використанням «звичайних цін»податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій).

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, податковим органом не надано належних та допустимих доказів та документів, як-то: наказу начальника Іванівської МДПІ в київській області щодо застосування звичайної ціни, листа-пропозиції щодо самостійної сплати розрахованих із застосуванням звичайних цін податкових зобов'язань та повідомлення щодо подачі податковим органом до суду позову про сплату податкових зобов'язань, нарахованих із застосуванням «звичайних цін».

Як вбачається з матеріалів справи, податкові повідомлення-рішення від 01 жовтня 2010 року № 0001422300/0 та № 0001432300/0 про визначення сум податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток та податку на додану вартість отримані позивачем з урахуванням нарахованих із застосуванням «звичайних цін»податкових зобов'язань, не за встановленою наказом № 756 від 31 грудня 2009 року формою (додаток № 9 до наказу).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що податковим органом була недотримана процедура винесення податкових повідомлень-рішень про донарахування сум податкових зобов'язань із застосуванням «звичайних цін».

Відповідно до підпункту 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом «а» підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

При цьому, підпунктом 4.3.4 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється.

Згідно з підпунктом 4.3.3 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, а також зважаючи на те, що методика визначення податкових зобов'язань за непрямими методами законом не визначена, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що податковий орган не мав правових підстав для застосування методики донарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

У відповідності до абзацу 1 підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Таким чином, для отримання інформації щодо звичайних цін порівнянню підлягають співставні умови договорів на певній території ринку ідентичних (однорідних) товарів.

Підтвердженням того, що ціна лінз, за якою позивач придбавав такі лінзи у ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод», а потім реалізовував на експорт згідно вантажних митних декларацій, є висновки спеціалістів Харківської торгово-промислової палати № Н1-408 від 09 вересня 2009 року, № Н1-409 від 09 вересня 2009 року, № Н1-410 від 09 вересня 2009 року, № Н1-411 від 09 вересня 2009 року, № Н1-412 від 09 вересня 2009 року, № Н1-413 від 09 вересня 2009 року, № Н1-72 від 10 лютого 2010 року, № Н1-73 від 10 лютого 2010 року, № Н1-74 від 10 лютого 2010 року, складені за результатами експертиз, задачами яких було визначення ринкової вартості лінз скляних для окулярів, виготовлених з необробленого оптичного скла, 0,0 дптр, діаметром 68 мм., якими встановлено, що вартість лінзи скляна для окулярів, виготовленої з необробленого оптичного скла, 0,0 дптр, діаметром 68 мм виробника ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»станом на 09 вересня 2009 року та станом на 10 лютого 2010 року становила 15,00 доларів США (т.1 арк. справи 157-165).

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про безпідставність посилань податкового органу на висновки Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ МВС України в Одеській області № 32/2140 від 03 квітня 2009 ОНДІСЕ Міністерства юстиції України від 06 квітня 2009 року № 3581/25 Центрального митного управління лабораторних досліджень та експертної роботи Державної митної служби України від 20 листопада 2008 року № 12.2-327, КНДІСЕ Міністерства юстиції України № 5183/10-16 від 27 липня 2010 року, оскілки в процесі розгляду справи року Іванківською МДПІ в Київській області не надано доказів взаємозв'язку товару, який досліджувався експертами за зазначеними експертизами, із товаром, яким придбав позивач у ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод». Не надано таких доказів і до касаційної скарги.

При цьому, суд апеляційної інстанції правомірно відхилив як безпідставні посилання податкового органу про ідентичність дослідженого товару внаслідок однакових ТУ (технічних умов), оскільки відповідно до статті 1 Закону України «Про стандартизацію»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) технічні умови -документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги, а відповідно до частини 1 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію та сертифікацію»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) технічні умови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготівником) і споживачем (замовником) продукції.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що законодавством передбачено отримання технічних умов на лінзу, що не коригує зір, взагалі, в той час, коли такої продукції може бути декілька видів, які можуть відрізнятись за своїми фізичними та якісними властивостями (різна сировина, процес обробки тощо), при цьому дана продукція буде відповідати однаковим технічним умовам.

Пунктом 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З огляду на встановлений судом апеляційної інстанції факт відсутності порушень позивачем вимог 1.20.1 пункту 1.20 статті 1, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що доводи податкового органу про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»є безпідставними.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі -валові витрати) -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з положеннями підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У зв'язку з затвердженням доповнень до Правил визначення вартості будівництва ДБН Д.1.1-1-2000 та зміною бази обчислення окремих складових кошторисної вартості будівництва наказом Державного комітету з будівництва та архітектури від 21 червня 2002 року № 237/5 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) були затверджені типові форми первинних облікових документів у будівництві № КБ-2в «Акт приймання виконаних підрядних робіт»та № КБ-3 «Довідка про вартість виконаних підрядних робіт», і запроваджено їх застосування з 01 липня 2002 року.

Пунктом 2 наказу Державного комітету з будівництва та архітектури від 21 червня 2002 року № 237/5 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) поширено типові форми: № КБ-2в - на будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ та організацій державної форми власності; № КБ-3 - на усі будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи за рахунок усіх джерел фінансування.

При цьому, абзацом 4 пункту 2 наказу Державного комітету з будівництва та архітектури від 21 червня 2002 року № 237/5 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що для підприємств, що виконують роботи з поточного ремонту господарським способом, складання вищезазначених форм не є обов'язковим.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 лютого 2009 року між ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «Тетерів»(замовник) та ТОВ «Бізнес менеджмент проектів»(підрядник) був укладений договір підряду на виконання ремонтних робіт № 61, а саме: щодо ремонту покрівлі приміщення по виробництву та розливу ЛГВ, ремонту системи каналізації, ремонту огорожі за адресою: Київська обл., Іванівський р-н, смт Іванків, вул. Фрунзе, будинок № 14, № 49.

Фактичне виконання ремонтних робіт за вказаним договором та їх вартість у розмірі 804000,00 грн. (у тому числі податок на додану вартість -134000,00 грн.) підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання виконаних підрядних робіт та довідками про вартість виконаних підрядних робіт за встановленими наказом Державного комітету з будівництва та архітектури від 21 червня 2002 року № 237/5 формами (т.1 арк. справи 218-242).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивач правомірно включив до складу валових витрат вартість ремонтних робіт у розмірі 670000,00 грн., а податок на додану вартість у розмірі 134000,00 грн. -до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, виходячи з правила першої події.

При цьому, суд апеляційної інстанції правомірно відхилив як безпідставні посилання податкового органу на те, що директор ТОВ «Бізнес менеджмент проектів»є єдиною по штату цього товариства посадовою особою, оскільки в силу положень частини 1 статті 838 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи.

Як вбачається з матеріалів справи, 07 жовтня 2009 року між ПП «Меліта-Агро»(постачальник) та ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «Тетерів»(покупець) був укладений договір № 0710/1, відповідно до якого постачальник поставити, а покупець оплатити та прийняти обладнання, визначене в пункті 1 цього договору, вартість 81640,00 грн. (у тому числі податок на додану вартість -13606,67 грн.).

Фактичне виконання сторонами договору підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: податковими накладними, накладними, актом виконаних робіт, виписками банку (т.1 арк. справи 247-250, т.2 арк. справи 1-14).

Твердження податкового органу на те, що необхідною умовою для включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту та, як наслідок, для бюджетного відшкодування є сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача правомірно відхилено судом апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість»не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

У зв'язку з викладеним, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду суму податку на додану вартість 13606,67 грн. за податковими накладними, отриманими від ПП «Меліта-Агро».

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Іванківської МДПІ в Київській області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2011 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції в Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Л.І. Бившева

Судді:

---

А.М. Лосєв

---

Т.М. Шипуліна