Рішення

від 28.03.2013 по справі 161/1102/13- ц

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/1102/13- ц

Провадження № 2/161/1053/13

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2013 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді - Пахолюка А.М.

при секретарі - Щерблюк О.В.,

з участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

представника відповідача ПФ «Вітантарнс» - Грибан Ж.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, Приватної фірми «Ранал», ОСОБА_4, Приватної фірми «Вітантранс» про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет застави та передачу майна в заклад,-

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство комерційний банк (далі - ПАТ КБ) «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, Приватної фірми (далі - ПФ) «Ранал», ОСОБА_4, Приватної фірми (далі - ПФ) «Вітантранс» про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет застави та передачу майна в заклад.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2, 29.07.2008 року укладено кредитний договір № 26/р відповідно до якого останньому надано кредит в розмірі - 140000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % на рік з кінцевим терміном повернення 25.07.2012 року.

Однак, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання за договором. Станом на 16.01.2013 року заборгованість в національній валюті за кредитним договором становить становить 1 092 183,37 грн.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань перед банком за кредитним договором, 29.07.2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4, ПФ «Ранал» укладені окремі договори поруки за №26/р/1, №26/р/2, за умовами яких останні є поручителями ОСОБА_2 та відповідають перед банком у тому ж обсязі, що і позичальник у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором.

Крім того, для забезпечення виконання ОСОБА_2 своїх зобов?язань по кредитному договору 26/р, 30.07.2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ПФ «Ранал» був укладений договір застави автотранспорту, згідно з яким відповідач надав в заставу належні йому транспортні засоби, а саме: Renault Magnum, 2003 р.в., державний реєстраційний номер НОМЕР_1; Renault Magnum, 2003 р.в., державний реєстраційний номер НОМЕР_2; напівпричіп ПП, 2002 р.в., державний реєстраційний номер НОМЕР_3; напівпричіп ПП, 2004 р.в., державний реєстраційний номер НОМЕР_4.

Зазначає, що автомобілі, які являються предметом договору застави, відповідач ПФ «Ранал» відчужив відповідачу ПФ «Вітантранс». Вважає, що у відповідності до вимог Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяження спірного майна збереглося для нового власника.

На підставі наведеного, з врахуванням уточнених позовних вимог просить суд, стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_4, ПФ «Ранал» в користь позивача заборгованість в розмірі - 687 335,97 грн., в тому числі: 285 403,65 грн. - заборгованість за відсотками, 102 530,61 грн. - пеня, 299 401,71 грн. - штраф.

Крім того, в рахунок погашення зазначеної заборгованості просить суд звернути стягнення на належні відповідачу ПФ «Вітантранс» транспортні засоби, а саме: Renault Magnum, 2003 р.в., державний реєстраційний номер НОМЕР_1; Renault Magnum, 2003 р.в., державний реєстраційний номер НОМЕР_2; напівпричіп ПП, 2002 р.в., державний реєстраційний номер НОМЕР_3; напівпричіп ПП, 2004 р.в., державний реєстраційний номер НОМЕР_4, а також передати їх в заклад банку.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримала з підстав, зазначених в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги визнав, суду пояснив, що визначає завлену банком суму заборгованості та не заперечує щодо її стягнення в судовому порядку.

Представник представника відповідача ПФ «Вітантарнс» - Грибан Ж.В. в судовому засіданні позов не визнала, суду пояснила, що не має підстав для звернення стягнення та передачу банку в заклад належних підприємству транспортних засобів, оскільки, ПФ «Вітантарнс» являється добросовісним набувачем майна.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 в дане судове засідання не з?явився по невідомим суду причинам, в минулому судовому засіданні заявлені до його довірителя позовні вимоги не визнав з підстав, зазначених в письмових запереченнях.

Відповідач ПФ «Ранал» в судове засідання не з?явився по невідомим суду причинам, хоча належним чином повідомлявся про час і місце слухання справи.

Суд вважає за можливим розглянути справу у відсутності учасників процесу, що не з?явилися, по наявним у справі доказам.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з кредитного договору № 26/р від 29.07.2008 року (далі - кредитний договір), укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2, останньому надано кредит в розмірі - 140000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % на рік з кінцевим терміном повернення 25.07.2012 року (а.с.13-16).

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань перед банком за кредитним договором, 29.07.2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4, ПФ «Ранал» укладені окремі договори поруки за №26/р/1, №26/р/2, за умовами яких останні є поручителями ОСОБА_2 та відповідають перед банком у тому ж обсязі, що і позичальник у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором. Зазначеними договорами чітко встановлено усі істотні умови основного зобов'язання, зокрема, сума кредиту, відсоткова ставка та кінцева дата повернення кредитних коштів (а.с. 29, 29 зворот).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.

Судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 були порушені умови кредитного договору №26/р у зв?язку з цим рішенням Луцького міськрайонного суду від 18.04.2012 року з ОСОБА_2, ОСОБА_4 стягнуто солідарно на користь банку суму боргу за кредитним договором в розмірі 700 000 грн. та пеню в розмірі 1958,03 грн. (а.с. 103, 104).

Згідно вимог ст.ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як роз?яснив Пленум Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ у п.17 своєї постанови №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

Пунктом 7.1. кредитного договору встановлено, що договір набуває чинності з моменту підписання даного договору обома сторонами і діє в обсязі перерахованих коштів по повного виконання зобов?зань сторонами за даним договором.

Із змісту п.п.4.1., 4.3. кредитного договору вбачається, що за користування кредитом позичальник сплачує відсотки у розмірі 18 % річних, а у разі порушень своїх зобов'язань по кредиту останній сплачує відсотки у розмірі 40% від суми неповернутої заборгованості (а.с. 14 зворот).

Згідно із п.6.1 цього договору у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,2% від суми просторочення платежу за кожний день просторочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України.

Одночасно, пунктами 6.3., 6.6. цього договору визначено, що при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором, більш ніж на 120 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. + 5 % від суми позову. Позичальник також сплачує штраф у розмірі 25% відсотків від суми кредиту, використаної не за цільовим призначенням за кожний випадок нецільового використання коштів. У випадку коли кредит видається в іноземній валюті, штраф сплачується в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату сплати. (а.с. 14 зворот, 15).

Пунктом 6.8. кредитного договору збільшено позовну давність по вимогам по стягненню кредиту, відсотків та неустойки (штрафу, пені) до п?яти років.

На думку суду, в даному випадку визначені умовами кредитного договору штраф та пеня, настають при різних обставинах порушення зобов'язання зі сторони боржника, а відтак є видами відповідальності за різні порушення зобов'язань боржником.

Зокрема, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Виходячи з аналізу зазначених статей, штраф є відповідальністю, яка залежить лише від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання й у часі визначається з настанням однієї з подій як невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Пенею ж є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, тобто встановлює певні юридичні наслідки у вигляді обов'язку сплатити певну суму, яка залежить не тільки від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, а й від часу такого невиконання.

Тобто, пеня та штраф є різними видами неустойки як засобу юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій, як зазначав суд.

Штраф має разовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання.

Відповідно до п. 6.3., 6,6. кредитного договору штраф застосовується у випадку порушення позичальником строків платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором більш ніж на 120 днів та у випадку нецільового використання коштів .

Пеня ж, в свою чергу, відповідно до п.п. 6.1. кредитного договору сплачується при порушенні позичальником зобов'язань із погашення кредиту у розмірі 0,2 % від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочення, але не більше облікової ставки НБУ.

Судом встановлено, що на момент звернення позивача до суду та розгляду справи по суті, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 рішення суду про стягнення з них коштів не виконали та грошові кошти за кредитними договорами не повернули.

У зв?язку з цим станом на 14.03.2013 року заборгованість за кредитним договором становить - 35706,7 доларів США - заборгованість по процентах за користування кредитом, 12827,55 доларів США - пеня (а.с.108-110). В національній валюті згідно офіційного курсу валют станом на 27.03.2013 року (а.с.111) дана заборгованість становить 285 403,65 грн. - заборгованість за відсотками та 102 530,61 грн. - пеня.

Крім того, банком в заяві про зменшення позовних вимог проведено розрахунки належних до стягнення штрафів, які у відповідності до вимог пунктами 6.3., 6.6. кредитного договору становлять 19 646,71 грн. та 279755 грн., що в загальному становить 299 401,71 грн. (а.с.96-98).

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Із матеріалів справи вбачається, що заборгованість по штрафам та пені (299401,71 грн. та 102530,61 грн. відповідно) значно перевищує розмір боргу по відсоткам за кредитом (285 403,65 грн.), а тому суд приходить до висновку про необхідність зменшення на підставі ч. 3 ст. 551 ЦПК України сум нарахованих штрафів до 180 000 грн., враховуючи принцип співрозмірності суми основного боргу і боргу по сплаті неустойки.

Враховуючи наведені обставини, загальна сума заборгованості по кредитному договору, що підлягає солідарному стягненню з відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_4, ПФ «Ранал» становить 567934,26 грн., в тому числі: 285 403,65 грн. - заборгованість за відсотками, 102 530,61 грн. - пеня, 180 000 грн. - штраф.

Щодо позовних вимог банку про звернення стягнення на належні відповідачу ПФ «Вітантранс» транспортні засоби та передачу їх в заклад в рахунок погашення кредитної заборгованості, то такі вимоги не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Згідно ст.572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про заставу», за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення.

Згідно ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що для забезпечення виконання ОСОБА_2 своїх зобов?язань по кредитному договору 26/р, 30.07.2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ПФ «Ранал» був укладений договір застави автотранспорту, згідно з яким відповідач надав в заставу належне йому транспортні засоби, а саме: Renault Magnum, 2003 р.в., державний реєстраційний номер НОМЕР_1; Renault Magnum, 2003 р.в., державний реєстраційний номер НОМЕР_2; напівпричіп ПП, 2002 р.в., державний реєстраційний номер НОМЕР_3; напівпричіп ПП, 2004 р.в., державний реєстраційний номер НОМЕР_4 (а.с.17-19).

Заборона відчуження предмета застави (обтяження) внесена до Державного реєстру обтяжень рухомого майна 08.08.2008 року за № 7710672 (а.с.21)

У зв?зку із невиконанням відповідачем відповідачем ОСОБА_2 умов кредитного договору №26/р, рішенням Луцького міськрайонного суду від 06.11.2009 року вищезазначені транспортні засоби були передані в заклад ЗАТ КБ «Приватбанк» шляхом їх вилучення у ПФ «Ранал» та звернуто стягнення на дані транспортні засоби в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору №26/р шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладенням банком, як заставодержателем, договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця ПФ «Ранал» (а.с. 99-102).

Отже, в даному випадку, позивач, як заставодержатель спірного майна, у відповідності до вищезазначених вимог закону реалізував своє право на звернення предмету застави для погашення заборгованості та передачу його в заклад.

Як пояснила суду представник позивача ОСОБА_1, банк не мав можливості з 2009 року по даний час виконати дане рішення суду, оскільки, відповідачем ПФ «Ранал» чинилися відповідні перешкоди у реалізації прав банку.

Однак, суд вважає такі твердження безпідставними, оскільки вони всупереч вимог ст..10, 60 ЦПК України не підтвердженні жодними належними доказами.

Отже, в даному випадку банк повторно пред'явив позовні вимоги про звернення стягнення на транспортні засоби та передачу їх в заклад, хоча чинним законодавством не встановлено право заставодержателя майна на повторне звернення стягнення на предмет застави у разі попереднього задоволення його вимог в судовому чи позасудовому порядку.

В обґрунтування своїх вимог банк посилається на те, що спірні транспортні засоби перебувають під заставою, внесені до Державного реєстру обтяжень, а тому відповідач ПФ «Ранал» згідно ст.17 Закону України «Про заставу» не мав права без згоди банку відчужити автомобіль, а відповідач ПФ «Вітантанс» не може вважатися добросовісними набувачем згідно вимог ст. 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Однак, суд вважає такі доводи безпідставними виходячи з наступного.

Підстави набуття права власності на транспортні засоби чітко визначені цивільним законодавством.

Відповідно до п.п. 2, 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року N 1388 (далі - Порядок державної реєстрації та обліку автомобілів) передбачено порядок набуття права власності на транспортний засіб з обовязковою реєстрацією власником придбаного транспортного засобу на підставі документів, що підтверджують право власності.

Відповідно до п. 8 Порядку державної реєстрації та обліку автомобілів, державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Цим же пунктом Порядку державної реєстрації та обліку автомобілів передбачено, що одним із документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів є засвідчена підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою, довідка-рахунок за встановленою формою, видана суб'єктом господарювання, діяльність якого пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.

Для реєстрації транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зареєстровані в підрозділах ДАІ, крім названих документів, додається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) з відміткою підрозділу ДАІ про зняття транспортного засобу з обліку. Перед відчуженням такий транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ.

Отже, чинним законодавством чітко визначено необхідні умови укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу, а саме: наявність у продавця правовстановлюючих документів на транспортні засоби, що являються предметом купівлі-продажу; заява власника майна, що підписана ним особисто; відповідна довідка-рахунок, яка є доказом підтвердження правомірності укладення правочину між сторонами.

Відповідно до п. 41 Порядку державної реєстрації та обліку автомобілів, забороняється зняття з обліку транспортних засобів, стосовно яких є ухвала суду про накладення арешту або заборону зняття з обліку чи постанова державного виконавця про накладення арешту.

Із матеріалів справи вбачається, що 29.03.2011 року, 30.03.2011 року, та 24.05.2011 року між ПФ «Ранал» та ПФ «Вітантранс», шляхом написання заяв про зняття транспортних засобів з реєстрації, були укладені договори купівлі-продажу вищезазначених транспортних засобів, що були оформлені відповідними довідками-рахунками та зареєстровані Луцьким ВРЕР УДАІ УМВС в базі даних, а саме: договір купівлі-продажу Renault Magnum, 2003 р.в., державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що оформлений довідкою-рахунком серії КІМ № 615941 від 24.05.2011 року (далі - договір купівлі-продажу №1); договір купівлі-продажу Renault Magnum, 2003 р.в., державний реєстраційний номер НОМЕР_2;, що оформлений довідкою-рахунком серії КІМ № 714073 від 29.03.2011 року (далі - договір купівлі-продажу №2); договір купівлі-продажу напівпричепа ПП, 2002 р.в., державний реєстраційний номер НОМЕР_3, що оформлений довідкою-рахунком серії КІМ № 615942 від 24.05.2011 року (далі - договір купівлі-продажу №3); договір купівлі-продажу напівпричепа ПП, 2004 р.в., державний реєстраційний номер НОМЕР_4, що оформлений довідкою-рахунком серії КІМ № 714084 від 30.03.2011 року (далі - договір купівлі-продажу №4) (а.с. 31, 85-88).

Отже, на даний час саме відповідач ПФ «Вітантанс» являється власником зазначених транспортних засобів, а позивач, заявивши вимоги про передачі даного майна в заклад банку та звернення стягнення на зазначене майно, фактично оспорює правомірність набуття спірного майна ПФ «Вітантанс».

Згідно ч.5 ст.12 ЦК України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз?яснено, що відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (далі - Закон) у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі ст. 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Статтею 42 Закону визначено, що держателем Державного реєстру обтяжень рухомого майна є уповноважений центральний орган виконавчої влади. До Державного реєстру обтяжень рухомого майна вносяться відомості про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження. Держатель Державного реєстру приймає заяви і вносить записи до Державного реєстру про виникнення, зміну, припинення обтяжень рухомого майна, а також про звернення стягнення на предмет обтяження.

Отже, із змісту ч.5 ст.12 ЦК України, ст.10, 42 Закону, п.п.2, 8, 41 Порядку державної реєстрації та обліку автомобілів, в їх системному зв?язку вбачається, що при укладенні договору купівлі-продажу транспортного засобу шляхом видачі довідки-рахунку, набувач майна за договором вважається добросовісним, якщо на момент укладення правочину до бази даних ВРЕР ДАІ УМВС не внесено відомості про накладення арешту або заборону зняття з обліку майна, в тому числі і відомості про внесення обтяжень майна до Державного реєстру обтяжень рухомого майна у відповідності до вимог Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Із запиту адвоката ОСОБА_6 та відповіді Луцького ВРЕР УДАІ УМВС України №163 від 05.03.2013 року у Волинській області на зазначений запит, вбачається, що на момент видачі довідок-рахунків обтяжень по базі АІС «Арешт» на вищезазначене рухоме майно не було (а.с.72,73).

Тобто, приватне обтяження спірного майна на користь ПАТ КБ «Приватбанк» на підставі договору застави автотранспорту № 26/р від 30.07.2008 року, що внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна (а.с.21), на час придбання ПФ «Вітантранс» спірних транспортних засобів не було внесено держателем Державного реєстру до бази даних ВРЕР ВДАІ УМВС України у Волинській області АІС «Арешт» (а.с.72, 73).

Як пояснила суду представник відповідача ПФ «Вітантранс» - Грибан Ж.В., підприємство, купуючи спірні транспортні засоби у відповідача ПФ «Ранал», не було обізнане із обставинами набуття останнім права власності на це майно.

Позивачем та його представником не надано суду будь-яких інших доказів обізнаності відповідача ПФ «Вітантранс» про ту обставину, що належні на той час ПФ «Ранал» спірні транспортні засоби перебували у заставі ПАТ КБ «Приватбанк».

Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та Порядком державної реєстрації та обліку автомобілів не передбачено обов?язок покупця транспортного засобу з'ясовувати наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна у відповідному Державному реєстрі.

В даному випадку має місце лише недобросовісність продавця майна - відповідача ПФ «Ранал», який, знаючи про наявність обтяження майна, не повідомив про це банк та ПФ «Вітантранс», як покупця за договорами, хоча такий обов'язок продавця товару прямо передбачений ч.1 ст.659 ЦК України.

За таких обставин, суд вважає, що відповідач ПФ «Вітантранс» являється добросовісним набувачем спірного рухомого майна за договорами купівлі-продажу №№1, 2, 3, 4.

Із змісту ст.388 ЦК України та ст.10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» вбачається, що право витребувати майно у добросовісного набувача надано лише власнику майна, яким позивач в даному випадку не являється. Зазначеного права заставодержателю майна не надано.

Частиною 3 статті 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено право обтяжувача майна, яким є банк, на відшкодування завданих збитків, якщо його права порушені внаслідок дій боржника (відчуження майна без згоди заставодержателя). Законом не передбачено право заставодержателя (обтяжувача майна) повторно вимагати звернення стягнення на майно, що перейшло у власність до іншої особи.

Оскільки, до ПФ «Вітантранс» не перейшло будь-яких обв?язків заставодавця майна за договором застави автотранспорту № 26/р від 30.07.2008 року, то в даному випадку, позивач має право лише на відшкодування від ПФ «Ранал» завданих йому збитків внаслідок відчуження останнім спірних транспортних засобів без згоди банку, як заставодержателя майна.

Крім того, як було зазначено судом, спірні транспортні засоби відчужені відповідачем ПФ «Ранал» за відплатними договорами купівлі-продажу і позивач не являється стороною зазначених правочинів, які в силу вимог ст.204 ЦК України являються правомірними, оскільки на час розгляду справи судом ніким не оспорені.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позивач не має права повторно вимагати звернення стягнення на спірне майно та передачу його в заклад, оскільки, дане майно вибуло у володіння добросовісного власника ПФ «Вітантранс», до якого не перейшли обов?язки заставодавця майна.

А тому в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити за їх безпідставністю.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

У відповідності до вимог ст.88 ЦПК України у зв?зку із задоволенням позовних вимог про стягнення боргу, з відповідачів ПФ «Ранал», ОСОБА_2, ОСОБА_4 в користь ПАТ КБ «ПриватБанк» в рівних частинах слід стягнути» понесені витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі - 3441 грн., по 1147 грн. з кожного.

Керуючись ст.ст. 3, 8, 10, 14, 15, 30, 60, 61, 62, 88, 213, 214, 215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 388, 526, 527, 533, 551, 553, 546, 549, 554, 559, 572, 574, 583, 586, 589, 626, 629, 631, 1046, 1048, 1050, 1054, 1055, 1056 Цивільного кодексу України, ст.10, 12, 42 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст..17 Закону України «Про заставу», Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року N 1388, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватної фірми «Ранал», код ЄДРПОУ 25090205, солідарно з основним боржником ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_5 в користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» кредитну заборгованість в розмірі - 567 934 (п?ятсот шістдесят сім тисяч дев'ятсот тридцять чотири) грн. 26 коп. згідно кредитного договору № 26/р від 29.07.2008 року (в тому числі: 285 403,65 грн. - заборгованість за відсотками, 102 530,61 грн. - пеня, 180 000 грн. - штраф).

Стягнути з ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_6, солідарно з основним боржником ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_5 в користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» кредитну заборгованість в розмірі - 567 934 (п?ятсот шістдесят сім тисяч дев'ятсот тридцять чотири) грн. 26 коп. згідно кредитного договору № 26/р від 29.07.2008 року (в тому числі: 285 403,65 грн. - заборгованість за відсотками, 102 530,61 грн. - пеня, 180 000 грн. - штраф).

В решті вимог відмовити.

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_2, ОСОБА_4 в користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» понесені витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі - 3441 (три тисячі чотириста сорок одна) грн. 00 коп., по 1720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн.. 50 коп. з кожного.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного суду /підпис/ А.М. Пахолюк

Рішення не вступило в законну силу. Оригінал рішення знаходиться в матеріалах цивільної справи № 161/1102/13-ц н/п 2/161/1053/13

Копія вірна

Суддя Луцького міськрайонного суду А.М. Пахолюк