Ухвала

від 21.03.2013 по справі 2а-444/10/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-444/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Степанюка А.Г., Василенка Я.М.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2012 р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фітеко" до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Ойл Трейдінг", за участю Прокуратури Подільського району м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень №0000332330/0 від 08.04.2009р., №0000332330/1 від 16.06.2009р., -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2012 р. позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському району м. Києва № 0000332330/1 від 16.06.2009 року.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначені апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою адміністрацією у м. Києві проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Фітеко» з питань правильності нарахування та сплати ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Ойл Трейдінг» за період з 01.09.2008 р. по 31.12.2008 р., за результатами якої складено Акт від 26.03.2009 р. № 2/23-40/21594570.

На підставі зазначеного Акту перевірки ДПІ прийнято перше спірне рішення, а саме податкове повідомлення-рішення № 0000332330/0 від 08.04.2009.

За результатами розгляду скарги позивача, ДПІ скасувало податкове повідомлення-рішення № 0000332330/0 від 08.04.2009 (перше) в частині 586,66 грн. ПДВ та 293,16 грн. штрафних санкцій, а в іншій частині залишила без змін. На підставі цього рішення ДПІ прийнято друге оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000332330/1 від 16.06.2009 р.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач в даному випадку здійснював податковий облік та формував податковий кредит відповідно до вимог чинного на той час податкового законодавства.

Колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції, аргументуючи свою позицію наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Фітеко» у вересні-грудні 2008 року на виконання вимог договору № 410908 від 09.09.2008 р., укладеного між «Фітеко» (покупець) та ТОВ «Ойл Трейдінг» (продавець), отримало від ТОВ «Ойл Трейдінг» товар на загальну суму 7946120, 00 грн., в т.ч. ПДВ 20%-1324353,33 грн.

Первинні документи, які містяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, передбачених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року за № 88.

Вказані документи свідчать про те, що ТОВ «Ойл Трейдінг» здійснювало постачання дизельного пального марки Л-0,2-6,2 ТОВ «Фітеко».

Фактична передача пального від ТОВ «Ойл Трейдінг» до ТОВ «Фітеко» відбувалась в резервуарах ДП «ПрикарпатЗахідтранс» (ЛВДС «Новоград-Волинський»). В журналі реєстрації актів прийому-передачі клієнтів ДП «ПрикарпатЗахідтранс» відображено надання актів від постачальників ТОВ «Ойл Трейдінг».

Відвантаження вказаних нафтопродуктів підтверджується добовими Актами прийому-передачі нафтопродуктів на АНП (наливний пункт). Зберігання дизельного пального відбулось на наливній станції «Новоград-Волинський»згідно договору від 05.07.2001 року укладеного з ДП «ПрикарпатЗахідтранс». В контексті відносин зберігання пального позивачем також надано договір № 5/ПР від 12.03.2008 р., укладений з ТОВ «НВФ «Порт» щодо зберігання пального в у м. Києві.

Окрім того, про подальший рух пального свідчить договір від 23.06.2008 р. № 3/АН (міститься в матеріалах справи), який укладено з СП ТОВ «УкрРосТрансОйл» про надання послуг по наливу нафтопродуктів в автомобільні цистерни з наливних пунктів ЛВДС «Новоград-Волинський» та ЛВДС « 5-С», а також договір від 23.06.2008 р. № 11/ДЭ, укладений з ТОВ «НафтаУкрТранс» (експедитор) про транспортно-експедиційне обслуговування вантажів позивача, зокрема, щодо надання послуг по забезпеченню підтвердження на прийом та зберігання нафтопродуктів на наливній станції «Новоград-Волинський»ДП «ПрикарпатЗахідтранс», налив нафтопродуктів у залізничні цистерни та забезпечення перевезення. Цим же договором передбачено залучення для виконання функцій по наливу нафтопродуктів, а також відправки вантажів замовника залізничним транспортом, включаючи повний обсяг функцій вантажовідправника - СП ТОВ «УкрРосТрансОйл».

До того ж, колегія суддів звертає увагу, що до договору надано заявки про видачу пального, отриманого позивачем від третьої особи, на користь інших осіб - покупців з визначенням автотранспортних засобів, якими буде здійснюватись перевезення, накладні про передачу пального, заявки позивача про відвантаження пального залізничним транспортом, акти приймання-передачі, залізничну накладну з відміткою про відправника -ТОВ «Фітеко», що в сукупності також підтверджує подальший рух товару.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту, що і було зроблено позивачем.

У відповідності до абз.1 пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Крім того, в Акті перевірки та в самій апеляційній скарзі податковий орган акцентує увагу на показах ОСОБА_3, як засновника ТОВ «Ойл Трейдінг», щодо якого прокуратурою Печерського району м. Києва 19.09.2008 року було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 205 КК України(фіктивне підприємство).

Однак, колегія суддів не бере зазначені доводи відповідача з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, з боку постачальника договір підписаний директором ОСОБА_6, який згідно з реєстраційної справи, протоколу зборів учасників товариства від 06.08.2008 року № 2, тобто до укладання вищезгаданого договору , призначений директором ТОВ «Ойл Трейдінг». При цьому, згідно цієї ж реєстраційної справи, 06.08.2008 року ОСОБА_3 склав заяву про вихід із складу учасників ТОВ «Ойл Трейдінг» та здійснив відчуження своєї частки у статутному капіталі товариства (100%) на користь ОСОБА_5 Згідно протоколу зборів учасників товариства від 06.08.2008 року ОСОБА_3 був звільнений за власним бажанням з посади директора ТОВ «Ойл Трейдінг».

Тобто, покази на які посилається податковий орган дала особа, яка не була директором ТОВ «Ойл Трейдінг» під час здійснення спірних господарських операцій у вересні-грудні 2008 року.

До того ж, відповідно до постанови Печерського районного суду м. Києва від 07.11.2008 р., яка залишена без змін згідно з ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24.12.2008 р. та набрала законної сили 24.12.2008 р., тобто ще до того, як було складено Акт перевірки позивача від 26.03.2009 р., скасовано вищезгадану постанову прокурора Печерського району м. Києва від 19.09.2008 р. про порушення кримінальної справи за фактом створення фіктивного підприємства ТОВ «Ойл Трейдінг» за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України та в порушенні кримінальної справи -відмолено.

Щодо твердження апелянта про нікчемність фінансово-господарських операцій між позивачем та його контрагентом в силу норм ст.ст. 203, 216 ЦК України та про те, що підприємцем перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим це призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України, то колегія суддів вважає їх також безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно положень ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено.

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Однак, податковим органом не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладену позивачем угоду - нікчемним правочином.

Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагента позивача, а договір, укладений з останнім до теперішнього часу у судовому порядку не визнаний недійсним.

Проаналізувавши наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що перше спірне податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним відповідно до п.п. 6.4.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами» та відмовив в цій частині у задоволенні позову.

Що ж стосується другого податкового повідомлення-рішення, то податковий орган не довів правомірності його винесення з підстав, які викладені вище.

Згідно ж з ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Суд першої інстанції дав ґрунтовний аналіз нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що об'єктивно виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував твердження позивача та не довів правомірність своїх дій.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2012 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 26.03.2013.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.