Постанова

від 03.04.2013 по справі 2а-14921/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/38114/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Корженкової І.О.,

та представників сторін:

позивача - Крупи В.М.,

відповідача - Алексеєнко В.М.,

розглянув у судовому засдіанні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сабля" (далі - Товариство)

на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012

у справі № 2а-14921/11/2670

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі - ДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.05.2011 № 0003012312/0 та № 0003022312/0.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012, у позові відмовлено. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що спірні операції з поставки рекламних послуг позивачеві мали фіктивний характер та зводилися до створення формального документообігу, який не був опосередкований дійсним рухом активів, з метою штучного формування податкової вигоди у податковому обліку Товариства.

Посилаючись на невідповідність наданої судами юридичної оцінки обставин справи положенням підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункту 5.1, підпунктам 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та задовольнити позовні вимоги.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Леопром» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Рейнкол» за період з 01.01.2008 по 31.12.2010.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 27.04.2011 № 969/23-12/33887562 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.05.2011 № 0003012312/0 та № 0003022312/0, згідно з якими позивачеві донараховано податкові зобов'язання, відповідно, з податку на додану вартість у сумі 655 243 грн. (у тому числі 524 194 грн. за основним платежем та 131 048 грн. за штрафними санкціями) та з податку на прибуток у розмірі 819 054 грн. (у тому числі 655 243 грн. за основним платежем та 163 811 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначених донарахувань стало невизнання податковим органом права позивача на формування валових витрат та податкового кредиту за операціями з придбання послуг з рекламного обслуговування в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Леокос» (далі - ТОВ «Леокос») за договором від 05.01.2009 № 0501/1 та з товариством з обмеженою відповідальністю «Рейнкол» (далі - ТОВ «Рейнкол») на підставі договору від 09.01.2009 № 1601/1 у зв'язку з фіктивністю цих операцій. На обґрунтування своєї правової позиції ДПІ посилається на те, що: ОСОБА_3, який числився директором названих товариств, заперечує свою причетність до їх фінансово-господарської діяльності; підписи від імені ОСОБА_3 на первинних документах виконані не їм особисто, а іншою особою, а відтак зазначені документи не мають юридичної сили; спірні постачальники відсутні за місцезнаходженням; зазначені договори є нікчемними, позаяк укладені їх учасниками без мети настання відповідних змісту цих правочинів юридичних наслідків.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні даного позову, попередні судові інстанції погодилися з наведеними висновками податкового органу. При цьому суди послалися також на факт звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 205 (фіктивне підприємництво) та частиною другою статті 358 (підроблення документів) Кримінального кодексу України, з нереабілітуючих підстав згідно з постановою Святошинського районного суду м. Києва від 02.09.2011 у кримінальній справі № 1-797/11.

Однак, на думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, наведена правова оцінка обставин справи не відповідає нормам чинного податкового законодавства України.

Адже, як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні за змістом умови формування податкового кредиту містяться у пунктах 198.1, 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з правилами формування витрат, передбаченими у пунктах 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Як вбачається з установлених судами обставин справи та підтверджується наявними у справі доказами, для виконання своїх договірних зобов'язань з поставки послуг з комплексного рекламного обслуговування перед третіми особами позивачем було замовлено рекламні послуги у ТОВ «Леокос» та у ТОВ «Рейнкол» за договорами від 05.01.2009 № 0501/1 та від 09.01.2009 № 1601/1 (з урахуванням додатків до них).

Відповідні послуги були прийняті позивачем за актами приймання-передачі та оплачені на підставі виставлених постачальниками рахунків-фактур у повному обсязі (що підтверджується виписками з банківського рахунку Товариства).

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Нікчемність названих договорів та безтоварність спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Леокос» і ТОВ «Рейнкол», податкова інспекція обумовлює реєстрацією цих товариств на підставну особу (ОСОБА_3). Однак порушення порядку реєстрації юридичної особи не є імперативною ознакою протиправності її діяльності та не може розцінюватися як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних такою особою.

Обставини щодо виконання спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Леокос» і ТОВ «Рейнкол» не досліджувалися у кримінальній справі № 1-797/11 по обвинуваченню ОСОБА_3 за статтями 205 та 358 Кримінального кодексу України. А відтак саме по собі здійснення ним реєстрації названих товариств без мети реального провадження підприємницької діяльності та номінальність його керівництва цими товариствами, установлена у названій кримінальній справі, за відсутності інших обставин, які б свідчили про необґрунтованість податкової вигоди, були безпідставно визнані судами як доказ безтоварності спірних господарських операцій.

Що ж стосується посилання ДПІ на неможливість формування даних податкового обліку на підставі первинних документів, підписаних від імені спірних контрагентів невстановленими особами, то слід зазначити, що платник не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності; на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. З огляду на недоведеність податковим органом існування відповідних фактів, та обставина, що первинні документи від імені контрагентів підписані невстановленими особами, не є достатньою підставою для позбавлення покупця (позивача у справі) права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат за наслідками придбання рекламних послуг та матеріалів у спірних постачальників.

З урахуванням викладеного висновок судів про безтоварний характер спірних операцій з поставки позивачеві послуг з рекламного обслуговування ґрунтується на неправильній юридичній оцінці обставин справи, а відтак не може бути визнаний об'єктивним.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сабля" задовольнити.

2. Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012 у справі № 2а-14921/11/2670 скасувати.

3. Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.05.2011 № 0003012312/0 та № 0003022312/0.

4. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати у сумі 1521,70 грн. (3,40 грн.+16,10 грн.+1502,20 грн.) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сабля" за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько