Рішення

від 01.04.2013 по справі 3758-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.04.2013 Справа №5002-7/ 3758-2012

За позовом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим (пров. Совнаркомовський, 3, м. Сімферополь, АР Крим, 95000)

до відповідача - Республіканського вищого навчального закладу "Кримський гуманітарний університет " (вул. Севастопольська, 2-А, м. Ялта, АР Крим, 98635)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" Ялтинської міської ради ( вул. Дзержинського, 4, м. Ялта 98600)

фізичної особи Жихарко Л. Ф ( вул. Красноармійська, 15-А, м. Ялта, АР Крим, 98600 )

Верховної Ради Автономної Республіки Крим (вул. Карла Маркса, 18, м. Сімферополь, АР Крим, 95000).

про визнання приватизації незаконною та відміну свідоцтва про право власності.

Суддя І.І.Дворний.

Представники:

від позивача - Трофіменков В.М, довіреність №02-45/497 від 12.02.2013, представник;

від відповідача - не з'явився;

від Жихарко Л.Ф. - не з'явився;

від комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" Ялтинської міської ради - не з'явився;

від Верховної Ради Автономної Республіки Крим - Сидоренко О.В, довіреність №28-50/300 від 03.09.2012, представник;

Суть спору : Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до Республіканського вищого навчального закладу "Кримський гуманітарний університет" про визнання приватизації кімнат в гуртожитку, що належать університету незаконною та відміну свідоцтва про право приватної власності на квартиру № 13285-1 від 09.02.1998, видане Ялтинським педагогічним коледжем на ім'я Жихарко Лідії Федорівни.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим посилається на те, що в порушення вимог діючого у 1998 році законодавства, керівник Ялтинського педагогічного коледжу неправомірно видав розпорядження №18 від 09 лютого1998 року „Про безоплатну передачу квартири у приватну власність", на підставі якого Жихарко Лідії Федорівні 09 лютого 1998 року неправомірно видано свідоцтво про право власності на житло, яке позивач просить відмінити, оскільки на час ухвалення розпорядження та видачі свідоцтва житлові приміщення в гуртожитках не підлягали приватизації і Ялтинський педагогічний коледж не мав прав власності на ці приміщення у гуртожитку, а тому не міг ними розпоряджатися.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 01 листопада 2012 року Міністерству освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим було відмовлено в прийнятті позовної заяви на підставі пункту 1 частини 1 статті 62 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06 грудня 2012 вказана ухвала суду першої інстанції була скасована, а справа направлена на новий розгляд.

За результатами розподілення автоматизованою системою документообігу справу передано на розгляд судді господарського суду Автономної Республіки Крим Дворному І.І із привласненням їй номеру 5002-7/3758-2012, який ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 грудня 2012 року прийняв справу до свого провадження та призначив розгляд справи.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 грудня 2012 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору було залучено комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації" Ялтинської міської ради.

09 січня 2013 року позивач надав суду доповнення до позовної заяви (вх. №901/1188/13) у якому просив суд:

- визнати незаконною приватизацію кімнат у гуртожитку (житлова кімната: літер - 3.35 = 14,2 кв.м; житлова кімната: літер - 3.35-а = 23,6 кв.м.; коридор: літер - VIII = 15.4 кв.м; санвузол: літер - IX = 4.9 кв.м), що належать університетові;

- скасувати розпорядження від 09 лютого 1998 р. №18 за підписом Шарко Р.В. «Про безоплатну передачу у приватну власність квартири №3 будинку по вул. Червоноармійська, 15-А в м. Ялті громадянці Жихарко Лідії Федорівні»;

- визнати недійсним свідоцтво №13285-1 від 09 лютого 1998 р. про право власності на житло, видане Ялтинським педагогічним коледжем на ім'я Жихарко Лідії Федорівни.

- визнати недійсним «Акт конкретного користування» по буд. №15 по вул. Красноармійській у місті Ялта та «Акт користування» начальника БТІ міста Ялти Осипенко З.А.

Вказане доповнення було прийнято судом до розгляду.

Республіканський вищий навчальний заклад "Кримський гуманітарний університет", у свою чергу, 15 січня 2013 року надав суду заяву (вих. №20/01-26 від 11 січня 2013 року), у якій повідомив суд, що визнає позовні вимоги та підтверджує факт незаконної приватизації кімнат у студентському гуртожитку. Судові засідання відповідач просив провести без участі свого представника.

17 січня 2013 року судом до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору було залучено фізичну особу Жихарко Лідію Федорівну, про що винесено відповідну ухвалу.

Також, ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 31 січня 2013 року було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Верховну Раду Автономної Республіки Крим.

11 лютого 2013 року до господарського суду Автономної Республіки Крим від третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору Жихарко Л.Ф. надійшла позовна заява, у якій остання просила суд:

- внести зміни у додаток №1 до Постанови №982-2/2000 Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 15 березня 2000 року відносно виключення та виділу з балансу майна, що належить Верховній Раді Автономної Республіки Крим - гуртожитку по вул. Червоноармійській 15-А, в м. Ялта, квартири № 3, що належить Жихарко Лідії Федорівні;

- внести зміни до Розпорядження №1802-р виконавчого комітету Ялтинської міської Ради від 17 листопада 2003 року щодо виключення і виділення з балансу майна, яке належить Верховній Раді Автономної Республіки Крим, гуртожитку по вул. Червоноармійській 15-А, в м. Ялта, квартири №3, що належить Жихарко Лідії Федорівні;

- визнати незаконним пункт 2 Наказу №294, Міністерства освіти Автономної Республіки Крим від 30 жовтня 1998 року "Про створення Кримського державного гуманітарного інституту", в частині правонаступництва РВНЗ "Кримський державний гуманітарний інститут" майнових прав та обов'язків ліквідованого Ялтинського педагогічного коледжу.

- внести зміни до Рішення №125 (4) Ялтинської міської Ради від 11 квітня 2004 року "Про право власності за Верховною Радою Автономної Республіки Крим на літеру - А, гуртожиток №15-А, площею 1369,1 кв.м., по вул. Червоноармійській, в м. Ялті" щодо виключення і виділення з балансу майна, яке належить Верховній Раді Автономної Республіки Крим гуртожитку по вул. Червоноармійській 15-А, в м. Ялта, квартири №3, що належить Жихарко Лідії Федорівні;

- внести зміни до Рішення №1009 Ялтинської міської Ради від 31 травня 2007 року "Про право власності Верховної Ради Автономної Республіки Крим на літеру А - гуртожиток по вул. Червоноармійській, №15-А, площею 1369,1 кв.м., в м. Ялті" і про виключення, виділення з цього майна, квартири №3, що належить Жихарко Лідії Федорівні та віднесення цієї квартири на баланс комунального підприємства ЖЕУ міста Ялта.

Розглянувши у судовому засіданні матеріали позовної заяви третьої особи Жихарко Л.Ф. суд відмовив у її прийнятті на підставі пункту 1 частини 1 статті 62 Господарського процесуального кодексу України, про що 12 лютого 2013 року виніс ухвалу.

Також, ухвалою господарського суду від 12 лютого 2013 року за клопотанням позивача судом було продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів та розгляд справи відкладено.

20 лютого 2013 року до суду від представника Верховної Ради Автономної Республіки Крим надійшли письмові пояснення, у яких останній в повному обсязі підтримує заявлені позовні вимоги, наполягає на їх задоволені та пояснює, що будівля гуртожитку, яка розташована за адресою: м. Ялта, вул. Красноармійська, 15а, і яка є предметом спору, спочатку входила до майнового комплексу Ялтинського педагогічного училища, а на теперішній час входить до майнового комплексу Вищого навчального закладу «Кримський гуманітарний університет», як його правонаступника, і з 1992 року є майном, що належить Автономній Республіці Крим.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим наполягає на тому, що Ялтинський педагогічний коледж не є суб'єктом права власності Автономної Республіки Крим та відповідно до чинного на час прийняття оскаржуваних актів законодавства України і нормативно-правових актів Автономної Республіки Крим не мав права відчужувати будь-яке нерухоме майно, що належить Автономній Республіці Крим і знаходилось у нього в оперативному управлінні, а тим більш не мав права відчужувати кімнати у гуртожитку, оскільки заборона на їх приватизацію була прямо встановлена частиною другою статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Вказані пояснення були прийняті судом до розгляду.

21 лютого 2013 року судом було розглянуто заяву представника Жихарко Лідії Федорівни про відвід судді та відмовлено у її задоволенні. Також, ухвалою суду від 21 лютого 2013 року розгляд справи відкладався.

Втім, 27 лютого 2013 року до господарського суду Автономної Республіки Крим від Жихарко Лідії Федорівни надійшла апеляційна скарга на ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим у справі №5002-7/3758-2012 від 12 лютого 2013 року, у зв'язку з чим, матеріали господарської справи були направлені на адресу суду апеляційної інстанції та ухвалою господарського суду від 05 березня 2013 року провадження по справі зупинялось до розгляду Севастопольським апеляційним господарським судом України апеляційної скарги та повернення матеріалів справи №5002-7/3758-2012 до господарського суду Автономної Республіки Крим.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 березня 2013 року апеляційну скаргу та додані до неї матеріали повернуто Жихарко Лідії Федорівни на підставі пункту 4 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України.

Також, на адресу господарського суду Автономної Республіки Крим Севастопольським апеляційним господарським судом України повернуті матеріали справи №5002-7/3758-2012, у зв'язку з чим, ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 27 березня 2013 року провадження у справі було поновлено.

У судове засідання, що відбулось 21 лютого 2013 року, з'явився представник позивача, який наполягав на задоволені позовних вимог, та представник Верховної Ради Автономної Республіки Крим, який підтримав позов з підстав, викладених у поясненні від 20 лютого 2013 року. Представник комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" Ялтинської міської ради у судове засідання повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи інформувався належним чином - рекомендованою кореспонденцією, втім на протязі всього розгляду справи надавав суду клопотання про розгляд справи у відсутність свого представника та прийняття законного і обґрунтованого рішення за наявними у справі матеріалами (клопотання від 10 січня 2013 року за вих. №16, від 24 січня 2013 року за вих. №91 та від 27 лютого 2013 року за вих. №275).

Представник фізичної особи Жихарко Л. Ф. у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був проінформований належним чином - рекомендованою кореспонденцією, втім, 01 квітня 2013 року направив на адресу суду телеграми з проханням відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв'язку зі своєю участю в іншому судовому засіданні у місті Судак.

Розглянувши та обговоривши надане клопотання, суд визнав його необґрунтованим, таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з положеннями статті 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду на відкладення розгляду справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. При цьому питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.

Доводи представника фізичної особи Жихарко Л. Ф. щодо неможливості з'явитися у судове засідання судом відхиляються, суд вважає, що подальше відкладення розгляду справи невиправдано, більш того, встановлений статтею 69 Господарського процесуального кодексу строк вирішення спору за клопотанням сторін вже був продовжений на 15 днів, а поважних доказів неможливості з'явлення у судове засідання (зокрема, копія ухвали або повістка іншого суду) заявником надано не було.

Оскільки, матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд визнав можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача та третіх осіб, що не з'явились за наявними у справі документами та враховуючи їх пояснення надані у попередніх судових засіданнях.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07 лютого 1991 року Верховна Рада Української РСР прийняла Закон №697-ХІІ «Про власність», якій був введений в дію постановою Верховної Ради Української РСР від 26 березня 1991 року за №885-ХІІ.

Відповідно до пункту 5 даної постанови Раді Міністрів Української РСР було доручено забезпечити з участю Уряду Кримської АРСР, а також виконавчих комітетів обласних, Київської міської Рад народних депутатів розмежування майна між власністю Української РСР і власністю відповідно Кримської АРСР, областей, міста Києва. При цьому виходити з того, що у власність Кримської АРСР, областей, міста Києва, крім майна підприємств, установ та організацій республіканського (АРСР), обласного, (міського) підпорядкування, повинно входити також майно підприємств, установ та організацій загальносоюзного і республіканського (Української РСР) підпорядкування, які передаються у власність Кримської АРСР, областей, міста Києва.

Також, вказаною постановою було передбачено, що розмежування майна між власністю Кримської АРСР та адміністративно-територіальних одиниць АРСР провадиться у порядку, який встановлюється законодавчими актами цієї республіки, виходячи з принципів, передбачених частиною першою цієї статті.

В подальшому, на виконання вказаної постанови Верховна Рада Криму 29 червня 1992 року прийняла постанову за №110-1 «Про розмежування майна державної (Республіки Крим) власності та власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної)» якою розмежувала державне майно Криму на державну (Республіки Крим) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну).

З додатку №1 до даної постанови вбачається, що майновий комплекс Ялтинського педагогічного училища (у тому числі будівля гуртожитку, розташована за адресою: м. Ялта, вул. Красноармійська, 15) включено до загальнореспубліканської власності Криму.

Наказом від 26 серпня 1994 року №259 Міністерство освіти України створило на базі Ялтинського педагогічного училища Ялтинський педагогічний коледж.

Згідно з пунктом 1 Наказу Міністерства освіти Криму від 11 листопада 1994 року за №343-а з 26 серпня 1994 року Ялтинське педагогічне училище слід вважати Ялтинським педагогічним коледжем.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 1998 року №1411 у місті Ялті на базі Ялтинського педагогічного коледжу та Євпаторійської філії Сімферопольського педагогічного училища, що ліквідовані, створено Кримський державний гуманітарний інститут. Установлено, що Кримський державний гуманітарний інститут перебуває у сфері управління Міністерства освіти Автономної Республіки Крим, вказано взяти до відома, що створення зазначеного Інституту здійснюється в межах асигнувань, передбачених Міністерству освіти Автономної Республіки Крим на підготовку кадрів.

Також, судом встановлено, що наказом Міністерства освіти України від 24 вересня 1998 року №346 «Про оголошення постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 1998 року №1411» Міністру освіти Автономної Республіки Крим було доручено здійснити організаційні заходи щодо створення Кримського державного гуманітарного інституту та ліквідації Ялтинського педагогічного коледжу і Євпаторійської філії Сімферопольського педагогічного училища.

30 жовтня 2008 року Міністерством освіти Автономної Республіки Крим було видано наказ за №294 «Про створення Кримського державного гуманітарного інституту», пунктом 2 якого було створено Кримський державний гуманітарний інститут на базі ліквідованих Ялтинського педагогічного коледжу і Євпаторійської філії Сімферопольського педагогічного училища Кримського державного індустріально-педагогічного інституту. Вважати його правонаступником майнових прав та обов'язків ліквідованих установ.

Пунктом 6 цього наказу в.о. ректора Кримського державного гуманітарного інституту Глузману А.В. и ректору Кримського державного індустріально-педагогічного інституту Якубову Ф.Я. було доручено здійснити приймання-передачу основних засобів та інших матеріальних цінностей ліквідованих Ялтинського педагогічного коледжу і Євпаторійської філії Сімферопольського педагогічного училища Кримського державного індустріально-педагогічного інституту з подальшим наданням акту приймання-передачі на затвердження до Міністерства освіти Автономної Республіки Крим.

Матеріали справи також свідчать про те, що 09 лютого 1998 року розпорядженням Ялтинського педагогічного коледжу №18 Жихарко Л.Ф. була передана у приватну власність квартира №3, розташована за адресою: м. Ялта, вул. Красноармійська, буд. 15. Вказане розпорядження підписано керівником установи Шарко Р.В. та скріплено печаткою Ялтинського педагогічного коледжу.

Разом з тим, відповідно до наказу Ялтинського педагогічного коледжу від 09 грудня 1997 року за №254 директором коледжу на той час був Рисенко О.К., який відбув у чергову відпустку з 09 грудня 1997 року по 13 лютого 1998 року, поклавши виконання обов'язків директора коледжу на свого заступника - Черах Л.Ф.

На підставі розпорядження №18 та заяви Жихарко Л.Ф. 09 лютого 1998 року Ялтинським педагогічним коледжем Жихарко Л.Ф. було видано свідоцтво про право власності №13258-1 на квартиру №3 розташовану за адресою: м. Ялта, вул. Красноармійська, 15, яке підписано Шарко Р.В., як керівником органу приватизації, втім, підпис начальника бюро технічної інвентаризації та печатка бюро на даному свідоцтві відсутні.

В подальшому, 08 квітня 1998 року директор Ялтинського педагогічного коледжу Рисенко О.К., новий призначений директор Глузман А.В. та головний бухгалтер коледжу склали акт приймання-передачі Ялтинського педагогічного коледжу, відповідно до якого Кримському державному гуманітарному інституту, крім інших основних засобів, було передано гуртожиток, розташований за адресою: м. Ялта, вул. Красноармійська, 15.

Вказаний акт приймання-передачі свідчить про те, що будівля, яка розташована за адресою: м. Ялта, вул. Красноармійська, 15а, обліковувалась на балансі Ялтинського педагогічного коледжу як гуртожиток. Крім того, факт того, що будівля, яка розташована за адресою: м. Ялта, вул. Красноармійська, 15а, є гуртожитком підтверджує також акт конкретного використання по б. №15 вул. Красноармійській в м. Ялта, в якому зазначено, що Жихарко Л.Ф. використовує приміщення у гуртожитку літ. А.

Також, судом встановлено, що 15 березня 2000 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим прийняла постанову №982-2/2000 «Про склад майна, що належить Автономній Республіки Крим», якою визначила перелік майна, що належить Автономній Республіці Крим та включила Кримський державний гуманітарний інститут до переліку підприємств, установ, закладів, що належать Автономній Республіці Крим.

21 квітня 2003 року виконавчий комітет Ялтинської міської ради видав свідоцтво №1571 на право власності на будівлю, відповідно до якого будівля гуртожитку літ. А загальною площею 1369,1 м2, яка розташована за адресою: м. Ялта, вул. Красноармійська, 15, дійсно належить Автономній Республіці Крим в особі Верховної Ради Автономної Республіки Крим на праві республіканської власності.

Постановою від 15 лютого 2005 року №41 Рада міністрів Автономної Республіки Крим доручила Міністерству освіти та науки Автономної Республіки Крим реорганізувати Кримський державний гуманітарний інститут, перетворивши його у Кримський державний гуманітарний університет.

У свою чергу, наказом від 18 лютого 2005 року №81 Міністерство освіти та науки Автономної Республіки Крим реорганізувало Кримський державний гуманітарний інститут, перетворивши його у Кримський державний гуманітарний університет, визначивши, що Кримський державний гуманітарний університет є правонаступником Кримського державного гуманітарного інституту.

Наказом Міністерства освіти та науки Автономної Республіки Крим від 28 березня 2005 року №151 на виконання вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», статті 90 Цивільного кодексу України, Положення про порядок управління майном, що належить Автономній Республіці Крим або переданим в її управління, затвердженого Постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 21 квітня 1999 року №459-2/99, назву вищого навчального закладу Кримський державний гуманітарний університет було змінено на Вищий навчальний заклад «Кримський гуманітарний університет», який відповідно до пункту 1 цього наказу слід вважати його правонаступником.

З наявного в матеріалах справи свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30 червня 2007 року, виданого виконавчим комітетом Ялтинської міської ради, вбачається, що будівля гуртожитку літ. А загальною площею 1369,1 м2, розташована за адресою: м. Ялта, вул. Красноармійська, 15а, належить Автономній Республіці Крим в особі Верховної Ради Автономної Республіки Крим та знаходиться в оперативному управлінні Вищого навчального закладу «Кримський гуманітарний університет».

Відповідно до листа комунального підприємства Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації» від 06 квітня 2012 року (за вих. №3407) на даний час будівля гуртожитку, розташована за адресою: м. Ялта, вул. Красноармійська, 15а, зареєстровано за Автономною Республікою Крим в особі Верховної Ради Автономної Республіки Крим, в оперативному управлінні Вищого навчального закладу «Кримський гуманітарний університет» на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Ялтинської міської ради 30 червня 2007 року, що також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 30 червня 2007 року №15068278.

Так, вважаючи, що Ялтинський педагогічний коледж, правонаступником якого є відповідач, в порушення вимог діючого у 1998 році законодавства, неправомірно видав розпорядження №18 від 09 лютого1998 року „Про безоплатну передачу квартири у приватну власність", свідоцтво про право власності на житло, «Акт конкретного користування» по буд. №15 по вул. Красноармійській у місті Ялта та «Акт користування» начальника БТІ міста Ялти Осипенко З.А., Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, як орган на який покладено керівництво та контроль діяльності учбових закладів та установ, віднесених до сфери управління міністерства, звернулось до суду з відповідними позовними вимогами.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, подані позивачем докази та його викладену правову позицію, суд вважає заявлені Міністерством освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Предметом доказування у даній справі є встановлення наявності чи відсутності підстав для визнання недійсними приватизації кімнат у спірному гуртожитку (житлова кімната: літер - 3.35 = 14,2 кв.м; житлова кімната: літер - 3.35-а = 23,6 кв.м.; коридор: літер - VIII = 15.4 кв.м; санвузол: літер - IX = 4.9 кв.м); розпорядження від 09 лютого 1998 р. №18 «Про безоплатну передачу у приватну власність квартири №3 будинку по вул. Червоноармійська, 15-А в м. Ялті громадянці Жихарко Лідії Федорівні»; свідоцтва №13285-1 від 09 лютого 1998 р. про право власності на житло; «Акту конкретного користування» по буд. №15 по вул. Красноармійській у місті Ялта та «Акту користування» начальника БТІ міста Ялти Осипенко З.А.

Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», в редакції, що діяла на момент прийняття спірного розпорядження та складення акту, було визначено правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, його подальшого використання і утримання.

Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Відповідно до статті 1 вказаного вище Закону, приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Об'єкти приватизації визначені у статті 2 названого Закону. Так, до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Слід звернути увагу на те, що не підлягають приватизації : квартири-музеї; квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено організацію проведення приватизації та оформлення права власності. Так, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків) може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).

Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Також, встановлено, що органи приватизації, які здійснюють приватизацію державного житлового фонду, мають право на діяльність по оформленню та реєстрації документів про право власності на квартиру (будинок). Це право засвідчується ліцензією, що видається в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.00 у справі № 1-16/2000 встановлено, що правовий механізм приватизації, власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном визначаються законами.

У розумінні чинних на час виникнення правовідносин з приватизації Закону України «Про власність» та Постанови Верховної Ради України від 26 березня 1991 року N885-ХІІ «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність» до державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна власність, власність Кримської АРСР, та комунальна власність.

Відповідно до статті 39 Закону України «Про власність» майно, що є державною власністю і закріплене за державною установою (організацією), яка перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління.

Частиною 1 Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 15 жовтня 1997 року №1343-1 «Про порядок управління майном, що належить Автономній Республіці Крим» Верховна Рада Автономної Республіки Крим є суб'єктом права власності на майно, що належить Автономній Республіці Крим.

Відчуження майна, що належить Автономній Республіці Крим, здійснюється виключно за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Розглядаючи вимоги Міністерства про визнання незаконною приватизації кімнат у гуртожитку (житлова кімната: літер - 3.35 = 14,2 кв.м; житлова кімната: літер - 3.35-а = 23,6 кв.м.; коридор: літер - VIII = 15.4 кв.м; санвузол: літер - IX = 4.9 кв.м), що належать університетові, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 4 1 вказаного кодексу, господарські суди вирішують господарські спори в порядку позовного провадження.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України. Підставою позову, у свою чергу, є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.

Так, відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (абзац 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

Аналогічним чином способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання викладені у статті 20 Господарського кодексу України, якою, зокрема встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Дослідивши вищевказані норми та застосувавши їх до виниклих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що визнання незаконною приватизації кімнат у гуртожитку (житлова кімната: літер - 3.35 = 14,2 кв.м; житлова кімната: літер - 3.35-а = 23,6 кв.м.; коридор: літер - VIII = 15.4 кв.м; санвузол: літер - IX = 4.9 кв.м), що належать університетові, не є належним способом захисту порушеного права та інтересу позивача.

Таким чином, не вірно обраний позивачем спосіб захисту свого права та майнового інтересу не відповідає вимогам діючого законодавства, отже, у суду відсутні обґрунтовані правові підстави для задоволення позову в цій частині.

Щодо вимоги позивача про скасування розпорядження Ялтинського педагогічного коледжу від 09 лютого 1998 р. №18 за підписом Шарко Р.В. «Про безоплатну передачу у приватну власність квартири №3 будинку по вул. Червоноармійська, 15-А в м. Ялті громадянці Жихарко Лідії Федорівні» суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 5 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Як зазначалось вище, будівля, яка є предметом спору, розташована за адресою: м. Ялта, вул. Красноармійська, 15а, ураховувалася на балансі Ялтинського педагогічного коледжу як гуртожиток та спочатку входила до майнового комплексу Ялтинського педагогічного училища і на теперішній час входить до майнового комплексу Вищого навчального закладу «Кримський гуманітарний університет», як його правонаступника, і з 1992 року є майном, що належить Автономній Республіці Крим.

З огляду на приписи статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного розпорядження) Ялтинський педагогічний коледж не є суб'єктом права власності Автономної Республіки Крим та відповідно до чинного на час прийняття оскаржуваного розпорядження законодавства України і нормативно-правових актів Автономної Республіки Крим не мав права відчужувати або іншим способом розпоряджатись будь-яким нерухомим майном, що належить Автономній Республіці Крим та знаходилось у нього в оперативному управлінні без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить. Більш того, гуртожитки у спірний період не відносились до об'єктів державного житлового фонду, який би підлягав приватизації громадянами України або підлягав передачі у комунальну власність, отже відповідач не мав права відчужувати кімнати у гуртожитку, через заборону на їх приватизацію встановлену частиною другою статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

З огляду на викладене, суд вважає, що задоволення позовної вимоги про скасування розпорядження від 09 лютого 1998 р. №18 буде належним способом захисту прав позивача внаслідок неправомірних дій відповідача, направлених на відчуження належного Автономній Республіці Крим спірного нерухомого майна та матиме наслідком відновлення порушеного права держави в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, як органу, на який державою покладено керівництво та контроль діяльності учбових закладів та установ, віднесених до сфери управління міністерства та до сфери управління якого віднесено Республіканський вищий навчальний заклад "Кримський гуманітарний університет".

Таким чином, виходячи із вищенаведеного, господарський суд вважає, що позов Міністерства освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим в цій частині підлягає задоволенню.

Що стосується позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва №13285-1 від 09 лютого 1998 року про право власності на житло, видане Ялтинським педагогічним коледжем на ім'я Жихарко Лідії Федорівни, суд зазначає наступне.

Видача свідоцтва про право власності передбачена у пункті 6 цього Тимчасового положення, що регулює оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, яке здійснюється місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, державними органами приватизації.

Свідоцтво про право власності не є актом ненормативного характеру, оскільки воно самостійно не породжує певні правові наслідки, а є лише похідним документом від рішення. Свідоцтво про право власності, видане на підставі відповідного акта, не може виступати предметом спору, оскільки не має статусу акта державного чи іншого органу.

Таким чином, свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, а не документом, на підставі якого набувається чи припиняється право власності.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередньо мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно з частиною 2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Захист відносин власності в Україні здійснюється на загальних засадах, визначених Конституцією України, Цивільним кодексом України.

Держава, згідно з частини 1 статті 386 Цивільного кодексу України, забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

У разі, якщо особа вважає себе власником майна, право власності на яке було зареєстровано на іншу особу, вона має обрати способи захисту права власності, що передбачені главою 29 Цивільного кодексу України, зокрема шляхом пред'явлення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України), про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (стаття 392 Цивільного кодексу України), визнання незаконним правового акта, що порушує право власності (стаття 393 Цивільного кодексу України), під час розгляду якого досліджуватиметься наявність (відсутність) права власності на спірне майно.

Вважаючи свої права порушеними, позивач зобов'язаний обрати спосіб захисту порушеного права, що відповідає зазначеним нормам законодавства.

Проте, всупереч наведеним положенням законодавства позивач обрав спосіб захисту свого порушеного права шляхом звернення з позовом про визнання свідоцтва про право власності недійсним, який не відповідає передбаченим статтям 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України способам захисту цивільних прав та інтересів.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

В решті позовних вимог, зокрема про визнання недійсним «Акту конкретного користування» по буд. №15 по вул. Красноармійській у місті Ялта та «Акту користування» начальника БТІ міста Ялти Осипенко З.А., суд також звертає увагу на те, що обраний позивачем спосіб захисту суперечить приписам статті 16 Цивільного кодексу України та роз'яснює, що в даному випадку, заявлені вимоги фактично направлені на встановлення факту, що має юридичне значення. Однак, в силу приписів статей 1, 2, 12 Господарського процесуального кодексу України, вимога про встановлення факту, що має юридичне значення, не може бути предметом спору в господарських судах і самостійно розглядатися в окремій справі. Встановлення факту, що має юридичне значення може бути лише елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене вище позов підлягає задоволенню тільки в частині скасування розпорядження Ялтинського педагогічного коледжу від 09 лютого 1998 р. №18 за підписом Шарко Р.В. «Про безоплатну передачу у приватну власність квартири №3 будинку по вул. Червоноармійська, 15-А в м. Ялті громадянці Жихарко Лідії Федорівні».

Враховуючи, що із заявлених позивачем п'яти вимог (визнання приватизації незаконною, скасування розпорядження, визнання недійсними свідоцтва, «Акта конкретного користування» та «Акта користування») судом визнано обґрунтованими лише одну - скасування розпорядження, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 214,60 грн. судового збору, що узгоджується з приписами статті 49 Господарського процесуального кодексу України та роз'ясненнями викладеними у пункті 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 01 квітня 2013 року були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повне рішення складено 08 квітня 2013 року.

Керуючись статтями 49, ч. 3 ст. 50, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Скасувати розпорядження Ялтинського педагогічного коледжу від 09 лютого 1998 року №18 за підписом Шарко Р.В. «Про безоплатну передачу у приватну власність квартири №3 будинку по вул. Червоноармійська, 15-А в м. Ялті громадянці Жихарко Лідії Федорівні».

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Республіканського вищого навчального закладу "Кримський гуманітарний університет " (вул. Севастопольська, 2-А, м. Ялта, АР Крим, 98635, код 25150918) на користь Міністерства освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим (пров. Совнаркомовський, 3, м. Сімферополь, АР Крим, 95000, код 33187881) судовий збір у розмірі 214,60 грн.

5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя І.І. Дворний