Ухвала

від 27.03.2013 по справі 2а-0870/4935/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" березня 2013 р. м. Київ К/9991/47532/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників: позивача:ОСОБА_5, відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08.09.2011

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2012

у справі № 2а-0870/4935/11

за позовом Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Публічне акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» (надалі - позивач, ПАТ «Запорізький завод феросплавів») звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби (надалі - відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі ДПС), у якому просило суд скасувати податкові повідомлення -рішення від 17.06.2011 № 0000910808 та від 17.06.2011 № 0000920808.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 08.09.2011, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2012, адміністративний позов публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі задоволено у повному обсязі: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення №0000910808 від 17.06.2011 та №0000920808 від 17.06.2011.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Згідно наданих до Вищого адміністративного суду України письмових заперечень на касаційну скаргу, позивач проти заявлених вимог відповідача заперечує з мотивів їх необґрунтованості, та просить скаргу відхилити.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з постачальниками товарів (послуг): ЗАТ «Корпорація сталь», ТОВ «Консорціум «Енергомашінжиніринг», ТОВ «ПІК Лемар», ТОВ «Укрмет» за період з 01.12.2010 по 31.12.2010, за результатами якої 31.05.2011 складено акт № 126/08-01/00186542 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення суми податкового кредиту, від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за грудень 2010 року у сумі 773 965,00 грн. та заниження суми, що підлягає сплаті до бюджету в січні 2011 року на 773 965,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення: від 17.06.2011 № 0000910808, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2010 року на суму 773 965,00 грн.; від 17.06.2011 № 0000920808, яким ПАТ «Запорізький завод феросплавів» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 773 965,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 1,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача мають реальний характер, та підтверджуються відповідними документами, оформленими у відповідності до вимог бухгалтерського та податкового обліку. Крім того, суд зазначив, що посилання відповідача на ту обставину, що якісь із контрагентів в ланцюгах постачання мають ознаки «ризикованого кредиту», «транзитера», «податкової ями», а угоди із такими контрагентами мають ознаки нікчемності та є нікчемними по ланцюгу постачання, не є належним доказом нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його постачальниками, оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім в ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд апеляційної інстанції погодився із такими висновками суду першої інстанції, посилаючись на те, що під час вирішення справи останнім не було допущено порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у періоді, що перевірявся, ПАТ «Запорізький завод феросплавів» перебувало у господарських відносинах з ЗАТ «Корпорація сталь», за результатами яких сума податкового кредиту позивача склала 10 850,84 грн.

Факт постачання товарів позивачу від ЗАТ «Корпорація сталь» підтверджено: договором від 29.03.2010 № 379 із додатковою угодою до нього від 21.10.2010 № 1, податковою накладною від 06.12.2010 № 57120671, прибутковим ордером від 06.12.2010 № 399, платіжним дорученням від 06.12.2010 № 172582, накладною від 06.12.2010 № 47120671, сертифікатами якості.

Відповідно до зазначених документів позивач отримав у власність продукцію (товари) від ЗАТ «Корпорація сталь», а суму податку на додану вартість у розмірі 10 850,84 грн. включив до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року.

Також позивач мав господарські відносини щодо постачання товарів з ТОВ «Консорціум «Енергомашінжиніринг», сума податкового кредиту позивача цими операціям склала 318 830,00 грн.

Факт постачання товарів позивачу від ТОВ «Консорціум «Енергомашінжиніринг» підтверджено: договором від 22.03.2010 № 348 із додатковими угодами до нього від 13.08.2010 № 1 та від 22.12.2010 № 2, податковими накладними від 07.12.2010 № 128, від 21.12.2010 № 129 та від 28.12.2010 № 130, рахунками на сплату, видатковими накладними, прибутковими ордерами, платіжними дорученнями.

Відповідно до зазначених документів позивач отримав у власність продукцію (товари) від ТОВ «Консорціум «Енергомашінжиніринг», а суму податку на додану вартість у розмірі 318 830,00 грн. включив до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року.

Також, у відповідному періоді позивач мав господарські відносини з постачання товарів з ТОВ «ПІК Лемар», сума податкового кредиту за якими склала 32 398,13 грн.

Факт постачання підтверджено: договором на поставку окалини від 12.07.2010 № 767 із додатковою угодою до нього від 15.12.2010 № 3, податковими накладними від 08.12.2010 № 31, від 27.12.2010 № 36, від 27.12.2010 № 33, від 11.12.2010 № 32, від 30.12.2010 № 39 та від 30.12.2010 № 38, залізничними накладними, у яких зазначено, що власником товару, що постачається, є ТОВ «ПІК «Лемар», прибутковими ордерами, платіжними дорученнями.

Відповідно до зазначених документів позивач отримав у власність продукцію (товари) від ТОВ «ПІК Лемар», а суму податку на додану вартість у розмірі 32 398,13 грн. включив до відповідної податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року.

Окрім того, позивач у грудні 2010 року мав господарські відносини щодо постачання товарів також з ТОВ «Укрмет», сума податкового кредиту позивача за цими операціями склала 411 886,00 грн.

Факти постачання товарів підтверджено: договором на поставку стальної стружки від 13.01.2009 № 18 та додатковими угодами до нього від 30.12.2009 та від 01.12.2010, податковими накладними від 27.12.2010 № 122702, від 11.12.2010 № 121003, від 11.12.2010 № 121104, від 10.12.2010 № 121006, від 10.12.2010 № 121005, від 12.12.2010 № 121204, від 12.12.2010 № 121203, від 14.12.2010 № 121402, від 14.12.2010 № 121401, від 18.12.2010 № 121805, від 18.12.2010 № 121804, від 19.12.2010 № 121903, від 19.12.2010 № 121902, від 24.12.2010 № 122404, від 24.12.2010 № 122403 та від 28.12.2010 № 122806, залізничними накладними, у яких зазначено, що товар, який постачався, є власністю ТОВ «Укрмет», прибутковими ордерами, платіжними дорученнями.

Відповідно до зазначених документів позивач отримав у власність продукцію (товари) від ТОВ «Укрмет», а суму податку на додану вартість у розмірі 411 886,00 грн. включив до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року.

При цьому, висновки відповідача щодо нікчемності правочинів та безтоварності задекларованих господарських операцій мотивовані лише тим, що контрагенти позивача мали відносини із товариствами, метою яких не було здійснення господарської діяльності, а саме: АТ «Корпорація сталь» із ТОВ «Хімсталь-М» та ТОВ «БМТЗ Комплект», ТОВ «Консорціум «Енергомашінжиніринг» з ТОВ «Майбуд», ТОВ «ПІК Лемар» з ТОВ «ЗАГІП», ТОВ «Техметсервіс КО», ТОВ «Торгсервіс» та ТОВ «Укрмет» із ТОВ «Тонмет», ТОВ «ТК Ника-Транс».

Однак, матеріали справи не містять жодних доказів того, що придбані позивачем за вказаними вище господарськими операціями товари отримані його контрагентами за наслідками відносин із ТОВ «Хімсталь-М», ТОВ «БМТЗ Комплект», ТОВ «Майбуд», ТОВ «ЗАГІП», ТОВ «Техметсервіс КО», ТОВ «Торгсервіс», ТОВ «Тонмет» та ТОВ «ТК Ника-Транс», а суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що спірні правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Так, на виконання умов вищезазначених договорів поставки позивач отримав товари, які зазначені у договорах, сплатив їх вартість, про що свідчать наявні у справі первинні документи. Крім того, зазначені товари використовувались позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується наданими позивачем документами про рух цих товарів.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-XIV «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (надалі Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні») господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (стаття 3 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»).

У відповідності до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявними у матеріалах справи фактичними даними підтверджено реальність здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) між позивачем та його контрагентами.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 цього Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту. Підпунктом 7.2.3 названого пункту Закону передбачено, що податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Із аналізу наведених положень Закону України «Про податок на додану вартість» вбачається, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто, Закон України «Про податок на додану вартість» пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Як зазначалось вище, судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б свідчило про порушення позивачем порядку формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податково кредиту .

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про неправомірне зменшення позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 773 965,00 грн., збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 773 965,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн. є правильними.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що податковим органом зроблено частково.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08.09.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2012 у справі № 2а-0870/4935/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)Лосєв А.М. Судді (підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.