Постанова

від 10.04.2013 по справі 32/5005/8261/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2013 року Справа № 32/5005/8261/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіБожок В.С., суддівКорсака В.А., Сибіги О.М. розглянувши матеріали касаційної скаргиРелігійної громади преподобного Серафима Саровського парафії Дніпропетровської єпархії Української православної церкви в м. Дніпропетровську, м. Дніпропетровськ на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.02.2013 року у справі господарського суду Дніпропетровської області за позовомПриватного підприємства "Фаворит", м. Дніпропетровськ доДніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет споруКомунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради, м. Дніпропетровськ про визнання права власності

за участю представників

скаржника: не з'явився,

позивача: Чимбар А.Д.,

відповідача: не з'явився,

третьої особи: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Фаворит" (далі за текстом - ПП "Фаворит") звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) до Дніпропетровської міської ради за участю комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради про визнання права власності на будинок спортивно-оздоровчого комплексу та огорожу стадіону без додаткового прийняття до експлуатації, що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:01:075:0042 в районі будинку № 31-А по проспекту Воронова в м. Дніпропетровську.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2012 року залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.02.2013 року позовні вимоги було задоволено: визнано за ПП "Фаворит" право власності на будинок спортивно-оздоровчого комплексу та огорожу стадіону, які розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:01:075:0042 в районі будинку № 31-А по проспекту Воронова в м. Дніпропетровську.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що позивач є користувачем земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 11.12.2009 року, укладеного з Дніпропетровською міською радою, позивачем було побудовано одноповерховий будинок частини спортивно-оздоровчого комплексу, вказані роботи проведено без розробки та затвердження робочого проекту будівництва та отримання дозвільної документації, а відтак спірне майно є самочинним будівництвом, яке не порушує прав інших осіб, у зв'язку з чим право власності на таке майно може бути визнано за рішенням суду на підставі ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, Релігійна громада преподобного Серафима Саровського парафії Дніпропетровської єпархії Української православної церкви в м. Дніпропетровську звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2012 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.02.2013 року - скасувати і прийняти нове рішення у справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

ПП "Фаворит" до Вищого господарського суду України подано відзив на касаційну, в якому позивач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Розпорядженням від 08.04.2013 року № 03-05/354 сформовано новий склад колегії суддів: головуючий суддя - Божок В.С., судді - Корсак В.А., Сибіга О.М.

В судовому засіданні представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2012 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.02.2013 року - без змін.

Скаржника, відповідача та третю особу згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти господарських судів попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.03.2005 року відкритим акціонерним товариством "Дніпропетровський металургійний завод ім. Комінтерну" (далі за текстом - ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Комінтерну") (продавець) та ПП "Фаворит" (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу № 1/02-23, відповідно до умов якого продавець зобов'язувався передати у власність покупцю, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити огорожу на стадіоні, розташованому за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Воронцова, 31а, вартістю 198 811, 31 грн.

25.03.2005 року ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Комінтерну" передало, а ПП "Фаворит" прийняло вищезазначену огорожу на стадіоні, про що складено відповідний Акт приймання-передачі.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 14.10.2009 року № 18/51 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та умови передачі земельної ділянки, визначені під час його погодження, та вирішено передати земельну ділянку площею 2,1728 га (кадастровий номер 1210100000:01:075:0042) в оренду строком на три роки ПП "Фаворит" для проектування та будівництва спортивно-оздоровчого комплексу по пр. Воронцова у районі буд. № 31-А за рахунок земель, раніше наданих ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Комінтерну", код цільового використання землі (УКЦВЗ) 1.11.6 (інша комерційна діяльність); встановлено річну орендну плату за користування цією земельною ділянкою у розмірі мінімальної ставки орендної плати, встановленої Законом України "Про оренду землі".

На підставі вищезазначеного рішення 11.12.2009 року Дніпропетровською міськрадою (орендодавець) та ПП "Фаворит" (орендар) було укладено Договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: по пр. Воронцова в районі буд. № 31-А (АНД район) і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:01:075:0042.

Відповідно до п. 6.13 Договору оренди землі початком виникнення права користування земельною ділянкою, що передана в орендну, згідно п.1.1 цього Договору, слід вважати дату державної реєстрації договору оренди земельної ділянки.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що зазначений Договір оренди землі зареєстровано у ДМВ ДРФ ДП "Центр ДЗК" 06.05.2010 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 041010400313, а відтак з урахуванням того, що Договір укладено строком на три роки, Договір діє з 06.05.2010 року до 06.05.2013 року.

Цільове використання земельної ділянки за цим Договором (УКЦВЗ) 1.11.6 (інша комерційна діяльність) (п. 1.2 Договору).

Згідно з п. п. 2.1, 2.2 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 2,1728 га; на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, інші об'єкти інфраструктури, які зазначені в акті приймання-передачі земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що на вказаній земельній ділянці ПП "Фаворит" було здійснено самочинне (без отримання відповідного дозволу) будівництво одноповерхового будинку частини спортивно-оздоровчого комплексу.

Згідно бухгалтерської довідки ПП "Фаворит" станом на 01.09.2012 року залишкова вартість будинку спортивно-оздоровчого комплексу, що розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 1210100000:01:075:0042 ) по пр. Воронцова в районі буд. № 31 А, складає 57 000,00 грн.

В подальшому за результатами присвоєння земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:01:075:0042 адреси - пр. Воронцова, 31-К (копія ухвали Вищого адміністративного суду України від 08.11.2012 року у справі № 412/6002/2012, провадження № 2а/412/268/2012 та розпорядження № 812-р від 18.12.2012 року) позивачем було проведено технічну інвентаризацію спірних об'єктів на зазначеній земельній ділянці (копія технічного паспорту від 17.01.2013 року інвентаризаційної справи № 6847-Б).

Відповідно до звіту про технічний стан будівельних конструкцій, наданого експертом Зоріним П.М. (кваліфікаційний сертифікат відповідального виконавця окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єкта архітектури серії АЕ № 000542, виданий Атестаційною архітектурно-будівельною комісією Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 31.07.2012 року) на підставі візуально-інструментального дослідження та результатів аналізу стану нежитлової будівлі спортивного комплексу, розташованого на земельній ділянці (кадастровий номер 1210100000:01:075:0042) по пр. Воронцова в районі буд. № 31 А встановлено, що несучі, огороджувальні конструкції та вироби знаходяться в нормальному та задовільному стані; конструкції відповідають вимогам будівельних норм та правил, нормативним актам пожежної безпеки та санітарному законодавству; огорожа - конструкції знаходяться в задовільному стані та відповідають вимогам категорії К-2; у зв'язку з нормальним та задовільним станом конструкцій можлива експлуатація будівлі за функціональним призначенням.

Станом на момент розгляду справи апеляційним господарським судом декларація про готовність об'єкта до експлуатації була зареєстрована в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області відповідно до вимог ст. 39 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності".

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Конституції України, Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Основного закону та ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право приватної власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до положень ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ПП "Фаворит" звернулось до місцевого господарського суду з позовними вимогами до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ „Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" від 30.03.2012 року № 6 за загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України, частина перша статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що в силу приписів ст. 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності, а такі факти звернення позивача до відповідача у встановленому законом порядку для оформлення права власності, порушення чи заперечення прав позивача відповідачем в матеріалах справи - відсутні, оскільки останній право власності на об'єкт нерухомого майна не оспорював в судовому порядку та не заявляв претензій до позивача.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на ту обставину, що ст. 392 Цивільного кодексу України передбачено захист прав існуючого власника, право власності якого не визнається або оспорюється іншою особою, в той час як позивач у спорі про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, не будучи власником спірного об'єкта нерухомості, звертається до суду з метою набуття права власності на таке майно, тобто визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частиною 2 вказаної статті чітко передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Однак, в окремих випадках ст. 376 Цивільного кодексу України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п'ятою цієї статті.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

При цьому, частиною 5 цієї статті визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З вказаної правової норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту; а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки (частина 4 ст. 376 Цивільного кодексу України) та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Разом з тим, судами не враховано, що сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, що мають юридичну заінтересованість у результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів. Відповідачем є особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнає чи оспорює його суб'єктивне право, свободи чи інтерес, який охороняється законом.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на ту обставину, що з наявних у матеріалах справи документів не вбачається порушення Дніпропетровською міською радою прав позивача як власника майна, оскільки позивачем не було надано жодних доказів того, що вказане право власності на майно оспорюється або не визнається відповідачем чи іншими особами.

Вищевказані обставини та вимоги законодавства не були досліджені господарськими судами попередніх інстанції, а, отже, судами не надано належної правової оцінки обставинам справи та вимогам закону на підставі яких заявлено вимоги про визнання права власності, що призвело до неповного з'ясування всіх обставин справи, що мають значення для вирішення даного спору.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що господарським судам попередніх інстанцій необхідно було ретельно дослідити питання наявності чи відсутності порушення прав інших осіб у разі задоволення позовних вимог, що буде безпосередньо впливати на правильне вирішення спору.

Неповне дослідження фактичних обставин справи та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи суди на вищенаведене уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 10 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, визначити повне коло та правовий статус учасників цієї справи і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, касаційна скарга Релігійної громади преподобного Серафима Саровського парафії Дніпропетровської єпархії Української православної церкви в м. Дніпропетровську на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.02.2013 року підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2012 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.02.2013 року у справі № 32/5005/8261/2012 - скасувати.

3. Справу № 32/5005/8261/2012 направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий суддя В.С. Божок

Судді: В.А. Корсак

О.М. Сибіга