Постанова

від 04.04.2013 по справі 5008/132/2012

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2013 р. Справа № 5008/132/2012

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Гриців В.М.

при секретарі судового засідання Гулі Б.Я.

розглянув апеляційну скаргу прокурора міста Ужгорода за №13-594 вих.13 від 01.02.2013р.

на рішення господарського суду Закарпатської області

від 09.01.2013 р. у справі № 5008/132/2012

за позовом прокурора міста Ужгорода в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров"я України, м. Київ,

державного закладу „Закарпатська обласна санітарно-епідеміологічна станція", м. Ужгород, державного закладу „Ужгородська міська санітарно-епідеміологічна станція", м. Ужгород

до відповідача-1 товариства з обмеженою відповідальністю „С.А.М.С.", м.Ужгород

до відповідача-2 Департаменту міського господарства м.Ужгород

за участю третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору Ужгородської міської ради, м. Ужгород

про визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу від 13.03.08р. № 658 та витребування приміщення із чужого незаконного володіння

за участю представників:

від прокурора Куцик В.Б.

від відповідача-1 Дрюченко О.С.

від позивачів, відповідача-2 та третьої особи не з?явились

Права і обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України, роз'яснено.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 09.01.2013р. у справі №5008/132/2012 (суддя Ушак І.Г.) в позові прокурора міста Ужгорода, заявленого в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров"я України, державного закладу „Закарпатська обласна санітарно-епідеміологічна станція", державного закладу „Ужгородська міська санітарно-епідеміологічна станція" до товариства з обмеженою відповідальністю „С.А.М.С.", за участю третіх осіб на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору - Ужгородської міської ради та департаменту міського господарства, про визнання недійсним і скасування договору купівлі-продажу від 13.03.08р. № 658 та витребування приміщення із чужого незаконного володіння - відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що рішенням господарського суду м.Києва від 13.06.2012р. у справі № 05-5-43/544-32/114-62/177-2012, яке набрало законної сили, відмовлено у визнанні права власності на приміщення, що знаходиться за адресою: м.Ужгород, Київська набережна, 4, за державою в особі Міністерства охорони здоров'я України та встановлено, що спірне приміщення станом на час укладення оспорюваного договору належало до комунальної власності міста Ужгорода, суб'єктом права якої згідно ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" була Ужгородська міська рада в особі управління майном міста (як її структурного підрозділу зі здійснення повноважень щодо управління комунальною власністю), а посилання прокурора на ту обставину, що частково визнано недійсним розпорядження представника Президента України №448 щодо передачі спірної будівлі в комунальну власність міста Ужгорода не є визначальним та достатнім доказом, який може спростувати належність спірного приміщення до комунальної власності, відтак, суд з посиланням на ст.ст. 203, 204, 215, 321 ЦК України, прийшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Дане рішення оскаржується прокурором міста Ужгорода, оскільки, на його думку, прийнято за невідповідністю висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права; просить рішення скасувати і прийняти нове, яким позов задоволити. Зокрема, зазначає, що судом не взято до уваги, що рішенням господарського суду м.Києва від 13.06.2012р. у справі №05-5-43/544-32/114-62/177-2012 (яке набрало законної сили) визнано недійсним розпорядження Представника Президента України від 07.12.1992 р. № 448 в частині передачі будівлі Ужгородської міської санітарно-епідеміологічної станції, що знаходиться за адресою: м.Ужгород, Київська набережна,4 у комунальну власність, оскільки таке було прийнято з порушенням приписів нормативно-правових актів та з перевищенням компетенції посадової особи, встановленої Законом України «Про Представника Президента України», відтак, за відсутності будь-яких інших підстав для набуття права власності на спірне приміщення, вважає відсутніми в Ужгородської міської ради прав щодо розпорядження оспорюваним приміщенням, що є підставою для визнання договору купівлі-продажу №658 від 13.03.2008р., укладеним із ТзОВ «С.А.М.С», недійсним та витребування із чужого незаконного володіння ТзОВ «С.А.М.С.» спірного приміщення.

При цьому, скаржник посилаючись на ст.35 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», розпорядження Кабінету Міністрів України «Про передачу цілісних майнових комплексів санітарно-епідеміологічних станцій із спільної власності територіальних громад областей та комунальної власності територіальної громади м.Севастополя у державну власність» від 28.07.2004р. №520-р та рішення виконкому Ужгородської міської ради №128 від 18.06.1987р., зазначає про правомірність володіння позивачами приміщенням по Київській набережній, 4 у м.Ужгород, яке перебуває у державній власності.

Окрім того, скаржник, з посиланням на ст.32 Закону України «Про власність», постанову Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991р. «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», постанову №285 від 28.04.1980р. Ради Міністрів УРСР «Про порядок передачі підприємств, об?єднань, організацій, установ, будинків і споруд», зазначає про порушення виконавчим комітетом Ужгородської міської ради процедури передачі спірної будівлі, оскільки жодних рішень про формування переліку комунального майна міста із включенням до нього будівлі по Київській набережній, 4, якою правомірно володіли санепідемслужби, не приймав; тощо.

Прокурор, який брав участь в судовому засіданні, підтримав доводи апеляційної скарги.

ДЗ „Закарпатська обласна санітарно-епідеміологічна станція" у письмових поясненнях у справі підтримала доводи апеляційної скарги, просить рішення скасувати і задоволити позовні вимоги прокурора міста Ужгорода (а.с.46-48, том ІІ). У заяві від 28.03.2013р. за №124/22 (вх.ЛАГС №05-05/1047/13 від 01.04.201р.) просить розглянути справу без участі його представника.

Відповідач-1 заперечив доводи скаржника з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (а.с.55-59, том ІІ) та усними поясненнями представника в судових засіданнях, зокрема, зазначив про безпідставність апеляційної скарги та законність оскаржуваного рішення.

Оскільки предметом позовних вимог є визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13.03.08р. № 658, який укладений між Управлінням майном міста Ужгородської міської ради (правонаступником якого є Департамент міського господарства м.Ужгород) та ТзОВ «С.А.М.С.», відтак, належними сторонами спору про дійсність чи недійсність такого правочину повинні бути саме сторони правочину, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 07.03.2013р. змінено процесуальний статус Департаменту міського господарства м.Ужгород з третьої особи на відповідача.

Департамент міського господарства м.Ужгорода відзиву на апеляційну скаргу не подав, участі представника в судові засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляд справи, що підтверджується поштовим повідомленням (а.с.34, том ІІ).

Оскільки явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, за відсутності клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія вважає за доцільне провести розгляд справи за відсутності представників позивачів, відповідача-2 та третьої особи.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

13.03.2008р. між управлінням майном міста Ужгородської міської ради (правонаступником якого є Департамент міського господарства м.Ужгород, продавець по договору) та ТзОВ «С.А.М.С.» (покупець по договору) було укладено договір купівлі-продажу № 658, відповідно до умов якого покупець придбав шляхом викупу як об'єкт приватизації, приміщення будівлі, розташованої по Київській набережній, 4 у м. Ужгороді, загальною площею 1502,2 кв. м., вартістю 5 160 000 грн. (а.с.19-20, том І).

Згідно п.1.1. договору, вказане майно зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно під реєстраційним номером 22468548 та згідно свідоцтва про право власності належить до комунальної власності територіальної громади м.Ужгорода. Вказане свідоцтво видане 07.02.2002р. виконавчим комітетом Ужгородської міської ради на підставі розпорядження представника Президента України №448 від 07.12.1992р. (а.с.21, том І).

Договір посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Єгер Н.Д. та зареєстровано в реєстрі за №1261.

Прокурор, вважаючи продане за вищезазначеним договором приміщення державною власністю, якою не вправі розпоряджатися орган місцевого самоврядування, посилаючись при цьому на рішення судів: при поданні позову - на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.11 по справі № 05-5-43/544-32/114, якою визнано частково недійсним розпорядження № 448, скасовано свідоцтво від 07.02.2002 р. та визнано право власності на спірне приміщення за державою в особі Міністерства охорони здоров'я України; а в ході судового розгляду після скасування зазначеної постанови суду та в процесі перегляду справи в апеляційному провадженні - на рішення господарського суду м. Києва від 13.06.12 у справі № 05-5-43/544-32/114-62/177-2012, яке набрало законної сили, і яким визнано недійсним розпорядження № 448 в оспорюваній частині, звернувся з позовом про визнання недійсним та скасування договору №658 від 13.03.2008р. та про витребування приміщення будівлі, розташованої по Київській набережній, 4 у м. Ужгороді, з чужого незаконного володіння ТзОВ «С.А.М.С.».

При нормативному обґрунтуванні позовних вимог прокурор м.Ужгорода посилається на норми ст.ст. 22, 203, 215, 216,317, 319, 321, 326, 387, 392 ЦК України.

Судова колегія, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Предметом віндикаційного позову є вимога позивача до відповідача про витребування майна із чужого незаконного володіння, яка повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.).

Тобто, позивач повинен довести факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів від 18.06.1987р. № 128 будівля по Київській набережній, 4 у м. Ужгород була передана на баланс обласної санітарно-епідеміологічної станції для розміщення структурних підрозділів санепідемслужби міста.

19.06.1987р. наказом № 31-0 (сітка) головного лікаря Закарпатської обласної санітарно-епідеміологічної станції приміщення будівлі по Київській набережній, 4, що знаходиться на балансі обласної санепідемстанції розподілено між міською санепідемстанцією та дезінфекційною станцією, а з 03.08.1993р. наказом цієї ж посадової особи зазначені приміщення розподілені між структурними одиницями санепідемслужби області.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" затверджено перелік державного майна України, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), відповідно до якого санітарно-епідеміологічні станції віднесено до державного майна, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність).

На виконання вказаної постанови Кабінету Міністрів України № 311 виконавчим комітетом Закарпатської обласної ради народних депутатів 09.04.1992р. прийнято рішення № 59 "Про розмежування державного майна України, яке передається до комунальної власності, між власністю області та власністю районів і міст обласного підпорядкування", яким затверджено перелік підприємств, об?єднань установ, організацій, майно яких передається до комунальної власності районів і міст обласного підпорядкування згідно з додатком №2, відповідно до якого майно міської санепідемстанції (м. Ужгород) передано до комунальної власності міста Ужгорода.

Розпорядженням Представника Президента України № 448 від 07.12.1992р. "Про розмежування державного майна України, переданого до комунальної власності між власністю області та власністю районів і міст обласного підпорядкування" майно міської санепідемстанції (м. Ужгород) передано до комунальної власності міста Ужгорода, та визнано таким, що втратило чинність вищенаведене рішення № 59.

На підставі розпорядження № 448 від 07.02.2002р. видано свідоцтво про право комунальної власності територіальної громади м. Ужгорода на будівлю, що знаходиться на Київській набережній, 4 у м. Ужгороді, яка, в подальшому, була відчужена ТзОВ «С.А.М.С.» згідно договору купівлі-продажу від 13.03.2008р. №658.

Рішенням господарського суду м.Кива від 13.06.2012р. у справі №05-5-43/544-32/114-62/177-2012 (яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2012р.) визнано недійсним розпорядження № 448 в частині щодо передачі приміщення будівлі, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, Київська набережна, 4, в комунальну власність міста Ужгорода, з підстав перевищення встановленої Законом України "Про Представника Президента України" компетенції посадової особи, що прийняла розпорядження. Однак, вказаним рішенням у задоволенні решти позовним вимог прокурора м.Ужгорода, а саме, про скасування свідоцтва від 07.02.2002р. та визнання права власності на спірне приміщення за державою в особі Міністерства охорони здоров'я України - відмовлено. Відтак, згідно ст.35 ГПК України, факти, встановлені вказаним рішенням, не потребують доведення при вирішенні даної справи.

Як встановлено рішенням від 13.06.2012р. у справі №05-5-43/544-32/114-62/177-2012, за умови проведення нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору купівлі-продажу №658 від 13.03.2008р., проведення ТзОВ «С.А.М.С.» оплати придбаного за таким договором майна, таке товариство правомірно набуло право власності на будівлю за адресою: м.Ужгород, Київська набережна, 4, відтак, є належним власником такого майна, що підтверджується свідоцтвом про право власності на вказане майно, виданим Ужгородською міською радою 11.04.2008р.

Що стосується доводів скаржника про відсутність повноважень органу місцевого самоврядування відчужувати спірне приміщення, оскільки таке майно є державним, то за відсутності доказів скасування чи визнання недійсним рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів 09.04.1992р. № 59 "Про розмежування державного майна України, яке передається до комунальної власності, між власністю області та власністю районів і міст обласного підпорядкування", яким майно міської санепідемстанції (м. Ужгород) передано до комунальної власності міста Ужгорода, а також за відсутності будь-яких інших доказів, якими б підтверджувався факт передачі спірного майна з комунальної власності, а також за відсутності доказів, якими підтверджується право власності держави за спірним майном, судова колегія зазначає про безпідставність таких тверджень.

Разом з цим, судова колегія погоджується з доводами суду першої інстанції, що будівля по Київській набережній, 4 у м. Ужгород рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів №128 від 18.06.1987р. була передана на баланс обласної санітарно-епідеміологічної станції для розміщення структурних підрозділів санепідслужби, однак, баланс підприємства чи організації не визначає підстав перебування майна у володінні підприємства, оскільки баланс є лише формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату.

З огляду на вищенаведене, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права, відповідно його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати за розгляд справи, згідно вимог ст.49 ГПК України, ч.2 ст.8 Закону України «Про судовий збір», п.4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р., слід покласти на позивачів.

Керуючись, ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Рішення господарського суду Закарпатської області від 09.01.2013 р. у справі №5008/132/2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора міста Ужгорода - без задоволення.

Стягнути з Міністерства охорони здоров?я (м.Київ, вул.Грушевського, 7; ідент.код 00012925) в дохід Державного бюджету України 1433,75грн. судового збору за розгляд справи.

Стягнути з державного закладу «Закарпатська обласна санітарно-епідеміологічна станція» (м.Ужгород, вул.Собранецька, 96; ідент.код 01992185) в дохід Державного бюджету України 1433,75грн. судового збору за розгляд справи.

Стягнути з державного закладу «Ужгородська міська санітарно-епідеміологічна станція» (м.Ужгород, вул.Грибоєдова, 20г; ідент.код 01992305) в дохід Державного бюджету України 1433,75грн. судового збору за розгляд справи.

Місцевому господарському суду видати накази на виконання даної постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 10.04.2013р.

Головуючий суддя Орищин Г.В.

суддя Галушко Н.А.

суддя Гриців В.М.