Постанова

від 16.04.2013 по справі 18/457/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2013 року Справа № 18/457/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е., суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л., за участю представників: позивача - не з'явився; відповідачів третьої особи прокуратури - 1) Саєнко О.В., дов. від 08.01.2013 №01.1-14/10; 2) Кравченка Ю.О., дов. від 15.04.2013 №270; - не з'явився; - прокурора відділу Гудименко Ю.В., посв. №014715, дійсне до 21.01.2018; розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргусільськогосподарського ТОВ "СКІФ" на рішення та постановугосподарського суду Полтавської області від 06.07.2012 Харківського апеляційного господарського суду від 05.02.2013 у справі№18/457/12 за позовомзаступника прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавської облдержадміністрації до (третя особа 1.Котелевської райдержадміністрації, 2.сільськогосподарського ТОВ "СКІФ" - Більська сільська рада) про визнання недійсними розпорядження та договорів оренди землі, зобов'язання повернути земельні ділянки лісового фонду до земель запасу Більської сільської ради

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 06.07.2012 (суддя Кульбако М.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.02.2013 (судді: Шепітько І.І., Івакіна В.О., Пелипенко Н.М.), позов задоволено частково. Визнано недійсним і скасовано розпорядження Котелевської районної державної адміністрації Полтавської області №305 від 28.07.2004 "Про передачу в користування сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Скіф" на умовах оренди земель лісового фонду". Визнано недійсними укладені між відповідачами 37 договорів оренди землі від 01.04.2010 та від 04.11.2010 згідно переліку, зазначеного в резолютивній частині рішення. В решті позовних вимог відмовлено у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Рішення в частині задоволення позову мотивоване тими обставинами, що в порушення ч.1 ст.123 Земельного кодексу України, ст.16 Закону України "Про оренду землі" та ст.25 Закону України "Про землеустрій" на час прийняття спірного розпорядження відповідні проекти землеустрою не виготовлялися та межі земельних ділянок в натурі не встановлювалися, а позовна давність не поширюється на вимоги про визнання незаконним акта органу державної влади.

Сільськогосподарське ТОВ "СКІФ" (далі - СГТОВ "СКІФ") в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові повністю, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, а саме ст.ст.123,124 Земельного кодексу України (в редакціях від 04.06.2004р. та від 16.03.2010р.), ст.268 ЦК України (в редакції від 15.01.2012р.) та ст.34 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що у відповідності до розробленої у 2005 році технічної документації із землеустрою, яка є складовою частиною спірних договорів оренди, межі суміжних земельних ділянок визначені в натурі. Оскільки зміни цільового призначення земельних ділянок не відбулося, тому, на думку відповідача-2, законодавством, чинним на момент видачі розпорядження від 28.07.2004, не вимагалося виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок Крім того, заявник вказує на підтвердження факту свого правонаступництва стосовно КСП ім.Шевченка наявними у справі статутом СГТОВ "СКІФ" та витягами з ЄДРПОУ, а також на відсутність у поданій прокурором позовній заяві від 06.03.2012 клопотання про поновлення строку позовної давності по вимозі про визнання незаконним акта органу державної влади незважаючи на виключення таких вимог з вичерпного переліку випадків непоширення позовної давності згідно Закону України від 20.12.2011 №4176.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст.111 5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно ст.111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Залишаючи без змін первісне рішення про часткове задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що :

28.07.2004 року головою Котелевської районної державної адміністрації винесено розпорядження №305, яким вирішено передати 331,2 га земель лісового фонду за згодою Більської сільської ради в оренду сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Скіф" терміном на 50 років. У п.2 розпорядження зазначено: СТОВ "Скіф" приступати до використання земельних ділянок після встановлення меж в натурі та укладення договору оренди та її державної реєстрації (т.1 а.с.9).

На підставі вказаного розпорядження 01.04.2010р. та 04.11.2010р. між Котелевською районною державною адміністрацією (орендодавець) та СГТОВ "Скіф" (орендар) були укладено 37 договорів оренди земель лісогосподарського призначення.

В акті перевірки, складеному 07.03.2012 року державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держкомзему у Полтавській області, зазначено, що надання ТОВ "Скіф" в оренду земельних ділянок лісового фонду загальною площею 331,2га здійснювалося без розробленого у встановленому законодавством порядку проекту землеустрою. Тобто, розпорядження Котелевської районної державної адміністрації від 28.07.2004 №305 прийнято з порушеннями ст.124 Земельного кодексу України, ст.16 Закону України "Про оренду землі", ст.25 Закону України "Про землеустрій" та пункту 2 постанови КМ України "Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" №677 від 26.05.2004. Договори оренди землі між СТОВ "Скіф" та Котелевською РДА укладені з порушенням ст.17 Лісового кодексу України та ст.ст.57,122 Земельного кодексу України (т.3 а.с.80,81).

У ч.ч.1-3 ст.123 Земельного кодексу України зазначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч.4 ст.16 Закону України "Про оренду землі" (у редакції 01.01.2004р.) передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту відведення.

Враховуючи наведені норми чинного законодавства, передача земельної ділянки в оренду без розроблення проекту відведення можлива лише у разі встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та коли її цільове призначення при наданні не змінюється.

Як встановлено судом і не заперечується сторонами, на час прийняття оспорюваного розпорядження відповідні проекти землеустрою не виготовлялися. Посилання відповідачів на відсутність потреби у виготовленні проектної документації з мотивів перебування земельних ділянок у користуванні СТОВ "СКІФ" в порядку правонаступництва апеляційна інстанція визнала помилковими з причин ненадання відповідачами доказів встановлення меж земельних ділянок на час видачі розпорядження. Також відповідачами не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції доказів того, що СТОВ "Скіф" є правонаступником КСП ім.Шевченка. При цьому, до правонаступника не переходить право користування земельними ділянками.

Твердження СТОВ "СКІФ" про сплив строку позовної давності апеляційним судом не прийняті до уваги, оскільки у Рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України №04-06/15 від 02.02.2010 зазначено, що згідно ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги щодо визнання незаконним акту органу державної влади.

Статтею 10 Лісового кодексу України (в редакції від 01.01.2004р.) у тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися на умовах оренди.

Згідно з ч.ч.1,6 ст.9 Лісового кодексу України користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним та тимчасовим. Тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду може бути: короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років.

Згідно зі ст.17 Лісового кодексу України (у редакції від 31.07.2009р.) у постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Відповідно до ст.57 Земельного кодексу України (у редакції від 16.03.2010р.) земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Статут СТОВ "Скіф" не містить положень щодо ведення підприємством лісогосподарської діяльності зі створенням спеціалізованого підрозділу, а тому на час укладання договорів оренди землі в 2010 році СТОВ "Скіф" не мало право займати земельні ділянки лісового фонду на умовах оренди.

Також апеляційний суд зазначив, що на час укладання договорів оренди землі статтею 122 Земельного кодексу України (у редакції від 16.03.2010р.) було передбачено, що обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Таким чином, на час укладання спірних договорів оренди землі питання надання у постійне користування земельних ділянок лісогосподарського призначення комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організація, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства відносилось до компетенції обласної державної адміністрації. Проте, договори оренди укладені з районною державною адміністрацією.

З огляду на встановлені попередніми судовими інстанціями обставини справи, колегія суддів не може погодитися з висновками апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог.

В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено посилання судів на те, що: в порушення ст.ст.57,122,123,124 Земельного кодексу України, ст.17 Лісового кодексу України, ст.16 Закону України "Про оренду землі" та ст.25 Закону України "Про землеустрій" на час прийняття спірного розпорядження відповідні проекти землеустрою не виготовлялися та межі земельних ділянок в натурі не встановлювалися; СГТОВ "СКІФ" не є правонаступником КСП ім.Шевченка та до правонаступника не переходить право користування земельними ділянками; у зв'язку з відсутністю ведення товариством лісогосподарської діяльності та нестворенням спеціалізованого підрозділу СГТОВ "СКІФ" на час укладання договорів оренди землі в 2010 році не мало право займати земельні ділянки лісового фонду на умовах оренди, а районна державна адміністрація, на відміну від обласної державної адміністрації, не мала повноважень на укладення спірних договорів.

Однак, такий передчасний висновок судів суперечить фактичним обставинам справи та не ґрунтується на законодавстві, чинному на момент видачі спірного розпорядження та на момент укладення оспорюваних договорів оренди, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.10 та ч.6 ст.31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. При перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства.

Статтею 7 вказаного Закону до об'єктів права власності колективного сільськогосподарського підприємства віднесено в тому числі і землю.

Згідно п.п.1.1,1.4 статуту СГТОВ "СКІФ", воно засноване на базі шляхом перетворення колективного сільськогосподарського підприємства ім.Шевченка, що реорганізується і утвореним на засадах угоди громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності у сільському господарстві з метою одержання прибутку. Товариство набуває та здійснює правомочності власника землі і майна, необхідних йому для досягнення статутної мети.

Колегія також зазначає, що відповідно до ст.28 Земельного кодексу України (в редакції від 13.03.1992р., чинній на момент створення СГТОВ "СКІФ" внаслідок реорганізації КСП ім.Шевченка у березні 2000 року), право колективної та приватної власності на земельну ділянку чи її частину припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) відчуження (продажу) земельної ділянки Раді народних депутатів; 3) викупу земельної ділянки для державних або громадських потреб; 4) припинення у випадках, передбачених пунктами 4,6-8 статті 27 цього Кодексу. Припинення права власності на земельну ділянку у випадках, передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті, провадиться за рішенням відповідної Ради народних депутатів. В разі незгоди власника земельної ділянки у випадку, передбаченому пунктом 3, а також при вилученні земельної ділянки відповідно до пункту 4 частини першої цієї статті, припинення права власності на землю провадиться в судовому порядку.

Таким чином, припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства, передбачене пунктом 3 статті 27 цього Кодексу, не входить до переліку підстав для припинення право колективної та приватної власності на земельну ділянку, визначених ст.28 Земельного кодексу України (в редакції від 13.03.1992р.).

За таких обставин, сама по собі реорганізація КСП ім.Шевченка у сільськогосподарське ТОВ "СКІФ", яка була проведена у березні 2000р., не є юридичним фактом припинення права колективної власності КСП та його правонаступника на землю (в тому числі й на спірні земельні ділянки лісового фонду), оскільки припинення КСП як юридичної особи не входить до кола підстав припинення права власності на землю, передбачених як ст.ст.27,28 чинного на той час Земельного кодексу України (в редакції від 13.03.1992р.), так і ст.140 чинного Земельного кодексу України (в редакції від 25.10.2001р.). Судами не досліджено, у якій формі відбулася реорганізація КСП ім.Шевченка, що свідчить про неповне з'ясування обставин справи. Адже, у разі, якщо реорганізація була здійснена шляхом перетворення, то згідно з вимогами ст.ст.7,10 та ч.6 ст.31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" заявник (СГТОВ "СКІФ"), як правонаступник всіх майнових прав та обов'язків колишнього (реорганізованого) КСП ім.Шевченка, на той час (в березні 2000 року) міг вважатися законним власником спірної землі. Тим більше, що згідно з пунктом 7 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції від 25.10.2001р., громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше чинним законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах зі спорів про визнання права власності на землі реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств (постанові ВГСУ від 15.04.2008 у справі №5/137).

Суди передчасно дійшли висновку про недоведеність правонаступництва СГТОВ "СКІФ" по відношенню до КСП ім.Шевченка, не врахувавши, по-перше, що згідно з ч.1 ст.4 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції від 27.05.1999р., чинній на момент створення СГТОВ "СКІФ" у березні 2000 року) акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту , повне і командитне товариство - установчого договору. Судами залишено поза увагою та без правової оцінки наявний у справі установчий договір про створення СГТОВ "СКІФ" (а.с.13-20 том 10), відповідно до п.7 якого товариство є правонаступником КСП ім.Шевченка (а.с.15 том 10). При цьому, в силу вимог ч.1 ст.4 Закону України "Про господарські товариства" незазначення таких відомостей безпосередньо у Статуті СГТОВ "СКІФ" не спростовує факт такого правонаступництва, зафіксований в іншому установчому документі, зареєстрованому у встановленому порядку. По-друге, на виконання п.20 чинної на той час постанови КМ України від 25.05.1998р. №740 згідно розпорядження Котелевської РДА від 13.03.2000р. №72 здійснено державну перереєстрацію КСП ім.Шевченка на СГТОВ "СКІФ" у зв'язку зі зміною назви та організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності (а.с.21 том 10). Відповідно до ч.7 ст.34 чинного на той час Закону України "Про підприємства в Україні" при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства. Аналогічні правила закріплено у ст.108 ЦК України, згідно якої перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

Разом з тим, зважаючи на те, що як положення ст.ст.6,9,10 Лісового кодексу України (в редакції від 17.02.2000р., чинній на момент реорганізації КСП ім.Шевченка), так і чинний Земельний кодекс України (в редакції від 25.10.2001р.) не допускають можливості набуття права власності на земельні ділянки лісового фонду правонаступниками колишніх землевласників, а допускають виключно можливість їх закріплення на праві постійного користування (за спеціалізованими лісогосподарськими підприємствами, до яких відповідач-2 не відноситься) та на праві тимчасового користування - оренди (для чітко визначеного спецвикористання та потреб), то заявник мав право і повинен був переоформити право колективної власності на землю на право оренди землі, що власне й було реалізовано шляхом видачі спірного розпорядження та укладення оспорюваних договорів оренди. Необхідність такого переоформлення прав на землю для відповідача-1, як правонаступника КСП ім.Шевченка, також вимагається приписами ст.145 чинного Земельного кодексу України, згідно яких у разі, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду. Особа, до якої переходить право власності на земельну ділянку і яка не може набути право власності на землю, має право отримати її в оренду .

Таким чином, наслідком невиконання відповідачем-2 вимог ст.145 Земельного кодексу України є припинення права власності на землю в примусовому порядку за рішенням суду.

Подібна правова позиція щодо необхідності переоформлення права постійного землекористування правонаступниками попередніх землекористувачів викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2002 по справі №6/24-1/87 та постанові ВГСУ від 01.06.2010 у справі №11/49-04(8/79-03).

Згідно зі ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.101 та п.7 ч.2 ст.105 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази , мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Однак, в порушення вимог ст.ст.43,84,101,105 ГПК України судами першої та апеляційної інстанцій не відхилено та не спростовано доводи заявника щодо визначення меж спірних земельних ділянок в натурі відповідно до виготовленої у 2005 році технічної документації із землеустрою (в тому числі згідно наявних у справі актів встановлення меж земельної ділянки в натурі), яка є складовою частиною спірних договорів оренди. Крім того, суди не перевірили тих обставин, що такі межі могли бути виділені в натурі ще в період діяльності правопопередника скаржника (КСП ім.Шевченка), а саме оформленням останньому державного акту на право колективної власності на землю. З огляду на те, що при передачі спірних земель лісового фонду в оренду заявнику їх цільове (лісогосподарське) призначення не змінилося, вказані обставини відповідно до ст.123 Земельного кодексу України (в редакції від 16.03.2010р.) та ч.4 ст.16 Закону України "Про оренду землі" (в редакції від 01.01.2004р., чинній на момент видачі спірного розпорядження Котелевської райдержадміністрації від 28.07.2004) не виключають наявність достатніх підстав вважати, що орендар (відповідач-2) звільнений від обов'язку розробляти проекти землеустрою щодо спірних земельних ділянок, а Котелевська райдержадміністрація, в свою чергу, не зобов'язана ці проекти затверджувати, чим спростовується передчасний висновок судів про необхідність виготовлення та затвердження проекту землеустрою, покладений в основу оскаржуваного рішення.

Крім того, помилковість висновку суду першої інстанції з цього приводу випливає з положень ч.ч.1,2 ст.14 ЦК України: цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Відтак, в силу приписів ч.2 ст.14 ЦК України відповідач-2 перед укладенням спірних договорів оренди землі не може бути примушений до вчинення дій по виготовленню проектів землеустрою, оскільки, у разі визначення меж спірних земельних ділянок в натурі та відсутності зміни їх цільового призначення, орендар законодавцем звільняється від вчинення таких дій.

Безпредметними визнаються також посилання апеляційного суду на норми Земельного та Лісового кодексів України, які регулюють питання надання землі у постійне користування, в той час як в рамках даної справи прокурором оспорюється право оренди СГТОВ "СКІФ" на землю, які (постійне користування та оренда) не є тотожними правовими режимами землекористування та регулюються окремо.

Висновок апеляційного суду про укладення райдержадміністрацією спірних договорів оренди з перевищенням повноважень, а саме з порушенням ч.4 ст.122 Земельного кодексу України (в редакції від 16.03.2010р.), згідно якої такі повноваження належать обласній держадміністрації, суперечить змісту ст.122 цього Кодексу та фактичним обставинам справи, оскільки, по-перше, у ч.4 ст.122 Кодексу йдеться про передачу у користування земельних ділянок для всіх потреб за межами населених пунктів із застереженням ("крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті"), а ч.3 ст.122 Кодексу якраз і наділяє райдержадміністрації правом на передачу земельних ділянок із земель державної власності у власність або у користування за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання. Як встановлено судами, зі Статуту СГТОВ "СКІФ" не вбачається створення у структурі товариства спеціалізованого лісогосподарського підрозділу, оскільки предметом господарської діяльності СГТОВ "СКІФ" є ведення сільськогосподарського виробництва та пов'язані з цим види діяльності (переробка сільгосппродукції, торгівля нею, надання агротехнічних послуг тощо), а з цією метою надавати землю законом уповноважено і райдержадміністрації. По-друге, суди не врахували, що оспорювані договори оренди землі укладено на виконання розпорядження РДА від 28.07.2004, на час прийняття якого діяла інша редакція ч.3 ст.122 Земельного кодексу України (від 04.06.2004р.), що дозволяла райдержадміністраціям надавати у користування юридичним особам земельні ділянки державної власності за межами населених пунктів як для сільськогосподарського використання, так і для ведення лісового господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті. У ч.7 ст.122 Земельного кодексу України з подальшим посиланням на ст.149 цього ж Кодексу йдеться, зокрема, про повноваження Кабінету Міністрів України надавати із земель державної власності у постійне користування юридичним особам земельні ділянки, зайняті лісами першої групи площею понад 10 гектарів. Проте, судами не досліджено тих обставин, чи на спірних земельних ділянках знаходяться ліси першої групи та якою площею, що також вказує на неповне з'ясування судами обставин справи.

Обґрунтованим є також посилання заявника на помилкове відхилення судами заяви відповідача-2 про застосування строку позовної давності, пропущеного прокуратурою в частині вимоги про визнання недійсним розпорядження від 28.07.2004, що суди мотивували непоширенням позовної давності на вимогу про визнання незаконним акту органу державної влади згідно з п.4 ч.1 ст.268 ЦК України. Адже, вказаний пункт з 15.01.2012р., а саме на підставі Закону України від 20.12.2011 №4176, було виключено з вичерпного переліку випадків незастосування позовної давності, тому станом на момент пред'явлення прокурором позову (06.03.2012р.) питання щодо пропуску строку позовної давності, наявності чи відсутності поважних причин для його відновлення мало розглядатися судом першої інстанції.

Наведене вище переконливо свідчить про на неповне з'ясування судами обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, та, як наслідок, є підставою для передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна інстанція також вважає за необхідне на підставі ст.111 12 ГПК України при новому розгляді справи судом першої інстанції звернути увагу на те, що згідно з п.17 установчого договору про створення СГТОВ "СКІФ", його учасниками-громадянами в якості вкладів до статутного фонду товариства внесено земельні частки (паї), належні учасникам на праві власності, що, в свою чергу, потребує з'ясування того, чи стосуються вказані земельні паї певним чином спірних орендованих земельних ділянок лісового фонду та чи не порушуються у зв'язку з цим права та інтереси громадян як власників земельних паїв.

Водночас, підлягає додатковій перевірці при новому розгляді справи і передчасний висновок апеляційного суду про недоведеність ведення відповідачем-2 лісогосподарської діяльності зі створенням спеціалізованого підрозділу, який (висновок) ґрунтується виключно на тому, що Статут СГТОВ "СКІФ" не містить положень з цього приводу, оскільки, по-перше, в оспорюваному розпорядженні чітко зазначено про наявність у СТОВ "СКІФ" спеціалізованого лісогосподарського підрозділу. По-друге, судами залишено без надання правової оцінки перспективний план організації та ведення лісового господарства СТОВ "СКІФ" на 2011р. (а.с.22-30 том 10), який після укладення оспорюваних договорів в квітні та листопаді 2010 року був погоджений з начальником Харківської державної лісовпорядної експедиції Глушко Г.М. До того ж, відомості щодо створення відповідачем-2 спеціалізованого лісогосподарського підрозділу та існування останнього станом на момент видачі спірного розпорядження та укладення оспорюваних договорів оренди землі можуть бути надані сторонами або витребувані судом від компетентного територіального органу виконавчої влади з питань лісового господарства чи його посадових осіб в порядку, передбаченому ст.ст.30,38,65 ГПК України.

За таких обставин, апеляційний суд передчасно послався на складений державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держкомзему у Полтавській області акт перевірки від 07.03.2012 в обґрунтування висновків щодо доведеності порушення відповідачами норм ст.ст.57,122,124 Земельного кодексу України, ст.17 Лісового кодексу України, ст.16 Закону України "Про оренду землі", ст.25 Закону України "Про землеустрій" та п.2 постанови КМ України №677 від 26.05.2004 "Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" при видачі спірного розпорядження та укладенні оспорюваних договорів оренди землі.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо наявності чи відсутності у складі СГТОВ "СКІФ" спеціалізованого лісогосподарського підрозділу на час укладання договорів оренди землі, наявності чи відсутності встановлення меж спірних земельних ділянок в натурі, правонаступництва СГТОВ "СКІФ" стосовно КСП ім.Шевченка, спливу позовної давності, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.111 7 ГПК України), тому є підставою для скасування рішення і постанови з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням судами обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст.111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вказані вище процесуальні порушення, які були допущені судами першої та апеляційної інстанцій, неможливо усунути на стадії касаційного перегляду справи в силу недопустимості виходу касаційної інстанції за межі перегляду справи в порядку касації, оскільки відповідно до імперативних приписів ч.ч.1,2 ст.111 7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правомірність відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача-2 повернути земельні ділянки лісового фонду до земель запасу Більської сільської ради не є предметом даного касаційного оскарження, в зв'язку з чим законність та обґрунтованість судових рішень в цій частині касаційною інстанцією не перевіряється виходячи з меж перегляду справи в порядку касації.

Зважаючи на вищенаведене, колегія вбачає підстави для часткового задоволення скарги.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.111 5 ,111 7 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу сільськогосподарського ТОВ "СКІФ" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 06.07.2012 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.02.2013 у справі №18/457/12 скасувати в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсними розпорядження Котелевської райдержадміністрації №305 від 28.07.2004 "Про передачу в користування сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Скіф" на умовах оренди земель лісового фонду" та 37 договорів оренди землі від 01.04.2010 та від 04.11.2010, укладених між Котелевською райдержадміністрацією та сільськогосподарським ТОВ "СКІФ", з передачею справи на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду Полтавської області.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун