Постанова

від 17.04.2013 по справі 18/038-12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2013 року Справа № 18/038-12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Мирошниченка С.В., суддів:Барицької Т.Л., Хрипуна О.О., розглянувши касаційну скаргу Volvo Truck Corporation на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 31.01.2013 та на рішення господарського суду Київської області від 15.11.2012 у справі№18/038-12 господарського суду Київської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Н-Транс" до Volvo Truck Corporation третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватний нотаріус Броварського нотаріального округу Колейчик Володимир Вікторович провизнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Надтогій Д.В., - відповідача Закалюк О.З., - третьої особи повідомлений, але не з'явився; Розпорядженням секретаря першої судової палати від 26.03.2013 №02-05/254 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад суддів: головуючий суддя - Мирошниченко С.В., судді: Барицька Т.Л., Хрипун О.О.

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду Київської області від 15.11.2012 (суддя Паламар П.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2013 (судді: Зеленін В.О., Синиця О.Ф., Мальченко А.О.), задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Н-Транс" (надалі позивач) до Volvo Truck Corporation (надалі відповідач), третя особа у справі - Приватний нотаріус Броварського нотаріального округу Колейчик Володимир Вікторович; за рішенням, визнано такими, що не підлягають виконанню виконавчі написи №№2699, 2700 від 27.12.2011, вчинені на договорах про фінансовий лізинг, укладених між позивачем та відповідачем.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові повністю.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є вимога позивача визнати такими, що не підлягають виконанню виконавчі написи, вчинені нотаріусом (третьою особою у справі) на договорах фінансового лізингу №UKR02/0107F від 10.01.2007 (виконавчий напис №2700) та №UKR63/0706F від 25.07.2006 (виконавчий напис №2699), укладених між позивачем та відповідачем.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що оспорювані ним виконавчі написи вчинено з порушенням норм Закону України "Про нотаріат", Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №20/5 від 03.03.2004, а також інших законодавчих актів.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи даний спір, погодилися із доводами позивача, наведеними в обґрунтування позову, з чим не вбачає підстав не погодитися суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" унормовано, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Отже, виходячи із наведеної норми, вимозі про повернення предмету лізингу у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса має передувати відмова лізингодавця від договору лізингу, і яка (відмова від договору), згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Статтею 87 Закону України "Про нотаріат" та п. 282 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 (чинній на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису нотаріуса, надалі - Інструкція) передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Згідно з пунктом 284 зазначеної Інструкції нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Отже, із аналізу наведених норм, можна зробити висновок, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не тільки кредитора, а й самого боржника, або ж стовідсотково підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.

Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.

Пунктом 283 Інструкції встановлено, що для вчинення виконавчого напису стягувачем або уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, має бути зазначено: відомості про найменування і адресу стягувача та боржника; дата та місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код в ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

При прийнятті судових рішень у справі попередні судові інстанції, керуючись нормами відповідного законодавства, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх наявними у справі доказами, яким дали необхідну оцінку, встановивши, що: • між позивачем та відповідачем були укладені договори фінансового лізингу №UKR02/0107F від 10.01.2007 та №UKR63/0706F від 25.07.2006, відповідно до яких відповідач (лізингодавець) придбав за заявками позивача (лізингоодержувач) обладнання та передав його у лізинг позивачу; • відповідач (лізингоодержувач) зобов'язався здійснювати лізингові платежі в порядку, викладеному в додатках №3 до вказаних договорів; • листом від 22.11.2011 відповідач звернувся до позивача, повідомляючи останнього про порушення ним здійснення лізингових платежів та попереджаючи про відмову від договору; • в той же час, у вказаному листі відповідачем не зазначено, від якого саме договору фінансового лізингу, із двох вищенаведених вище, він відмовляється, а відтак, виходячи із приписів ч. 3 ст. 7 України "Про фінансовий лізинг" (відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову) , не є можливим вважати відмову від вказаних договорів фінансового лізингу вчиненою; • крім того, надані відповідачем (лізингодавцем) третій особі у справі (нотаріусу) документи для вчинення виконавчих написів у зв'язку з наявністю у позивача (лізингоодержувача) заборгованості за договорами фінансового лізингу за період з 17.02.2008 по 17.10.2010 (за договором №UKR63/0706F від 25.07.2006) та з 21.02.2008 по 21.02.2011 (за договором №UKR02/0107F від 10.01.2007) не підтверджують наявність заборгованості останнього саме за вказані періоди і, відповідно, її безспірності, адже, по-перше, рахунки-попередження №№1-02/0107F та 1-63/0706 F, датовані 15.05.2008, в той час, як вказані у заявах самим лізингодавцем періоди заборгованості лізингоодержувача за обома договорами виходять за межі вказаної дати; по-друге, витяги з особового рахунку лізингоодержувача всупереч приписів ст.ст. 32, 33, 34, 36 ГПК України не завірені належним чином (зокрема, відповідним банком), а підписані лише представником лізингодавця; по-третє, акти звірки взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем станом на 19.10.2008 не можуть підтверджувати заборгованість лізингоодержувача за періоди, що виходять за вказану дату, до того ж, в розумінні статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" акт звірки не є первинним документом бухгалтерського обліку та не може підтверджувати факт здійснення господарської операції; акт звірки - це документ, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами, прийшли до правомірного висновку про наявність підстав для визнання оспорюваних позивачем виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню.

Крім того, колегія суддів погоджується із відхиленням судами попередніх інстанцій доводів відповідача, на яких він наполягає і в касаційній скарзі, про непідвідомчість даного спору господарським судам України у зв'язку з наявністю арбітражного застереження (пункти 15) у договорах фінансового лізингу №UKR02/0107F від 10.01.2007 та №UKR63/0706F від 25.07.2006, з огляду на таке.

Так, дійсно, відповідно до пунктів 15 договорів фінансового лізингу, будь-які спори або розбіжності, що виникають з цього договору, включаючи ті, що стосуються його юридичної сили і тлумачення, будуть вирішуватися виключно і остаточно Арбітражним Трибуналом Арбітражного Інституту Стокгольмської Торгової палати відповідно до арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ.

В той же час, пунктами 6.5. договорів фінансового лізингу сторони, будучи вільними у визначенні умов договору відповідно до ст. 627 ЦК України, узгодили, що у випадку несплати лізингоодержувачем лізингового платежу протягом 30 календарних днів після чергового строку, встановленого в додатку №4 до цього договору, обладнання підлягає поверненню у безспірному порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса , незалежно від інших положень цього договору.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про нотаріат" нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Згідно з ст. 50 Закону України "Про нотаріат" нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду.

Спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 ГПК (п. 8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам").

В даному випадку, приймаючи до уваги зміст узгодженого сторонами п. 6.5. договорів фінансового лізингу (який не містить застереження щодо повернення обладнання у безспірному порядку за виконавчим написом нотаріуса, вчиненим не нотаріусом України і не у відповідності до законодавства України), та, виходячи із вищевказаних норм, спір щодо оскарження нотаріальних дій, вчинених нотаріусом відповідно до законодавства України (в даному випадку - вчинені нотаріусом та оспорювані позивачем виконавчі написи), з урахуванням суб'єктного складу сторін даного спору, підвідомчий господарському суду.

Стосовно доводів скаржника, обґрунтованих посиланнями на п. 21. рекомендацій Вищого господарського суду України від 27.06.2007 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", про непідвідомчість спорів щодо визнання такими, що не підлягають виконанню, виконавчих написів господарським судам, колегія суддів зазначає.

По-перше, вказані рекомендації Вищого господарського суду України втратили чинність згідно з постановою пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №10; по-друге, статтею 15 ГПК України чітко унормовано, що справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків суду апеляційної інстанції, що покладені в основу прийнятої у даній справі постанови, а тому не є підставою для її скасування; крім того, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111 7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції, адже відповідно до вказаної норми переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Volvo Truck Corporation залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2013 та рішення господарського суду Київської області від 15.11.2012 у справі №18/038-12 залишити без змін.

Головуючий суддя С.В. Мирошниченко

Судді Т.Л. Барицька

О.О. Хрипун