Ухвала

від 15.04.2013 по справі 2а-10877/12/0170/4

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-10877/12/0170/4

15.04.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Санакоєвої М.А.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "ОРЕН-КРИМ"- Шпакович Катерина Володимирівна, довіреність № б/н від 04.10.12

представник відповідача, Державної податкової інспекції у місті Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- Винятинський Максим Сергійович, довіреність № 5409/10/10-024 від 12.11.12

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "ОРЕН-КРИМ"- Колмиков Ігор Володимирович, довіреність № б/н від 01.02.13

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Циганова Г.Ю. ) від 28.02.2013 у справі № 2а-10877/12/0170/4

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "ОРЕН-КРИМ" (вул. Фрунзе, 17, місто Євпаторія, Автономна Республіка Крим,97400)

до Державної податкової інспекції у місті Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. Д.Ульянова, 2 Б, місто Євпаторія, Автономна Республіка Крим,97416)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.02.2013 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "ОРЕН-КРИМ" задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0000582304 від 20.09.2012 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Санаторій "ОРЕН-КРИМ" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 289947,35 грн., у тому числі 232911,40 грн. за основним платежем та 57035,95 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0000592304 від 20.09.2012 про зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Санаторій "ОРЕН-КРИМ" суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 17426,00 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0000602304 від 20.09.2012 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Санаторій "ОРЕН-КРИМ" суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів на загальну суму 191528,25 грн., у тому числі 155875,00 грн. за основним платежем та 35653,25 грн. за штрафними санкціями, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у місті Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.02.2013 скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія "Санаторій "ОРЕН-КРИМ" (далі-позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.09.2012: №0000582304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 289947,35 грн., у тому числі за основним платежем 232911,40 грн., за штрафними санкціями 57035,95 грн.; №0000592304, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 17426,00 грн.; №0000602304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів у розмірі 191528,25 грн., у тому числі за основним платежем 155875,00 грн., за штрафними санкціями 35653,25 грн.

Позов мотивовано помилковістю висновків відповідача про заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, завищення від`ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток по правовідносинам з сумнівними контрагентами, що мають ознаки фіктивності та безтоварність зазначених господарських операцій.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що акт перевірки, на підставі якого винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, містить помилкові висновки, що не узгоджуються із фактичними обставинами даної справи.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач .

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 20.09.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000582304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 289947,35 грн., у тому числі за основним платежем 232911,40 грн., за штрафними санкціями 57035,95 грн.; №0000592304, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 17426,00 грн.; №0000602304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів у розмірі 191528,25 грн., у тому числі за основним платежем 155875,00 грн., за штрафними санкціями 35653,25 грн.

Передумовою прийняття спірних повідомлень-рішень став акт від 05.09.2012 №1343/22-03/13786640 позапланової виїзної перевірки позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток, податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з КП «Альянс», БВП «Строитель-плюс», ПП «Севелітетрой», ПП «Пан Буд», ТОВ БК «Акрополь», ПП Базіс Торг» за період з 011.01.2009 по 31.03.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 8.1, пункту 8.2 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пункту 44.1 статті 44, пункту 138.1, пункту 138.2, підпункту138.8.1, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 155875,00 грн., у тому числі за періоди: за 3 квартали 2009 року - на 3530,00 грн.; за 2009 рік - на 9245,00 грн.; за 1 півріччя 2010 року - на 10568,00 грн.; за 3 квартали 2010 року - на 130220,00 грн.; за 2010 рік - на 133368,00 грн.; за півріччя 2011 року - на 13262,00 грн.; за 3 квартали 2011 року - на 13262,00 грн.; підпунктів7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункту 198.1, пункту198.3, пункту198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 232911,41 грн., у тому числі за періоди: за серпень 2009 року - на 2439,84грн.; за жовтень 2009 року - на 40685,30грн.; за березень 2010 року - на 9618,46грн.; за квітень 2010 року - на 63552,86грн.; за травень 2010 року - на 979,62грн.; за липень 2010 року - на 5445,41грн.; за серпень 2010 року - на 47062,46грн.; за вересень 2010 року - на 52207,80грн.; за березень 2011 року - на 2188,69грн.; за квітень 2011 року - на 5657,00грн.; за березень 2012 року - на 3073,97грн. Крім того, перевіркою встановлено завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств на суму 17426,02 грн. за періодом 1 квартал 2012 року.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Дата виникнення у платника податку права на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту визначається датою події, що відбулася раніше: датою списання коштів з банківського рахунку платника податку в рахунок оплати товарів (робіт, послуг), датою виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або датою отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ). При цьому податкова накладна має бути оформлена, видана та зареєстрована платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг) відповідно до вимог пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підставою для включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) є податкові накладні чи митні декларації (інші подібні документи відповідно до підпункту 7.2.6 цього пункту). Згідно з приписами абзацу другого зазначеного підпункту у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підставою для відображення в податкових деклараціях з податку на додану вартість результатів обліку є проведені платником податку господарські операції, підтверджені податковими накладними чи іншими документами відповідно до вимог закону. Закон України "Про податок на додану вартість" не містить будь-яких обмежень щодо формування платником податків податкового кредиту на підставі однієї податкової накладної в кількох звітних періодах.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що у позивача наявні необхідні первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій з КП «Альянс, БВП «Строитель-плюс», ПП «Севелітетрой», ПП «Пан Буд», ТОВ БК «Акрополь», ПП Базіс Торг» за період з 01.01.2009 по 31.03.2012, у тому числі: по правовідносинам з КП «Альянс» за договорами поставки №221/1397 від 20.08.2009; №267/1643 від 12.09.2009; договорами підряду №596 від 25.05.2010; №992/210 від 07.07.2010; №1086 від 01.07.2010; №1134/228 від 01.08.2010; №4252/240 від 21.08.2010; №1353/250 від 06.09.2010 всього на суму 639 468,79 грн., у тому числі податок на додану вартість 106578,13 грн., що підтверджується відповідними накладними, актами приймання виконаних робіт, платіжними дорученнями та копіями банківських виписок; по правовідносинам з ТОВ «БК «Акрополь» за договорами підряду №552 від 25.09.2009, №622 від 29.10.2009, №853 від 10.11.2009, №942 від 02.12.2009, №941 від 02.12.2009, №947 від 01.12.2009, №959 від 18.12.2009, №33 від 19.01.2010 всього на суму 380 505,20 грн., у тому числі податок на додану вартість 63417,53 грн., що підтверджується актами приймання виконаних робіт, платіжними дорученнями та копіями банківських виписок; по правовідносинам з БВП «Строитель-Плюс» за договорами підряду №613 від 26.10.2009, №612 від 14.10.2009 всього на суму 282122,72 грн., у тому числі 47020,46 податок на додану вартість грн., що підтверджується актами приймання виконаних, платіжними дорученнями; по правовідносинам з ПП «Базис-Торг» всього на суму 86070,00 грн., у тому числі 14345,00 грн. податок на додану вартість, зокрема, за договором поставки №268/84 від 10.11.2009, що підтверджується накладними №984 від 09.12.2009, №1009 від 24.12.2009, платіжними дорученнями; по правовідносинам з ПП «Севелітстрой» всього на суму 8722,00 грн., у тому числі 1453,67 податок на додану вартість, у тому числі за договором про надання послуг №159 від 12.04.2010, що підтверджується актом виконаних робіт, накладною, платіжними дорученнями, по правовідносинам з ПП «ПАН БУД» за договором купівлі-продажу №39 від 25.03.2011, договором підряду №245 від 14.03.2012 всього на суму 74054,16 грн., у тому числі податок на додану вартість 12342,36 грн., що підтверджується накладною, актом приймання виконаних робіт, платіжними дорученнями.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що право позивача на отримання податкового кредиту по вказаним господарським операціям з вищезазначеними контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, виданими контрагентами позивача. Крім того, використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача одержаних від зазначених контрагентів товарів, робіт та послуг підтверджується актами приймання-передачі, актами на приймання основних засобів (внутрішнього переміщення), актами списання, інвентаризаційними описами, накладними на внутрішнє переміщення, журналами - ордерами та Відомостями рахунку 631, Актами приймання - передачі та довіреністю.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами за період з 01.01.2009 по 31.03.2012 та фактичне використання в подальшій господарській діяльності товарів/робіт/послуг, отриманих позивачем за угодами від цих контрагентів підтверджується висновком проведеної у справі судової економічної експертизи.

Судова колегія, дослідивши висновок експерту №266/12 від 21.01.2013, оцінив його в порядку статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, не знайшла підстав не довіряти висновкам експерта.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про те, що позивач не мав правових підстав для формування податкового кредиту та валових витрат по невідбувшимся безтоварним та фіктивним господарським операціям з контрагентами, через наступне.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 Податкового кодексу України виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, експлуатація устаткування, використання матеріалів в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу- землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Слід зазначити, що згідно листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані в актах недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочинів.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а 10, від 09.09.2008 у справі № 08/158, від 01.06.2010 у справі № 21-573воЮ, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 20.10.2011 у справі № К-39661/09, від 13.10.2011 у справі № К-32409/09, від 15.12.2011 у справі № К/9991/59716/11, від 08.12.2011 у справі № К/9991/50633/11, у постанові Вищого адміністративного суду України від 23.09.2008 у справі № К-19900/07.

До того ж, як зазначено в оглядовому листі Вищого адміністративного суду України «Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби» (за матеріалами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку) від 06.07.2009 № 982/13/13-09, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг/товарів, що повністю узгоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що акт перевірки не містить посилань на такі факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентом суду не надано. Будь-яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди. Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про визнання судом недійсним (нікчемним) правочинів, вчинених між позивачем та його контрагентами.

Слід зазначити, що невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем. Законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалах: від 24.01.2012 №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 №К-19705/10, від 25.04.2012 №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 №К-14542/08, від 22.08.2012 №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 №К/9991/90896/11.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Помилковими вважаються доводи апеляційної скарги про те, що господарські операції позивача з зазначеними вище контрагентами, не спричиняють реального настання правових наслідків, оскільки відповідачем в порушенні статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не надано доказів невиконання своїх договірних зобов'язань контрагентами позивача, доказів, які б свідчили про отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операцій за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб.

Не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги щодо порушень позивачем податкового законодавства, оскільки не можуть ґрунтуватися на викладених даних досудового слідства по кримінальних справах порушених відносно посадових осіб постачальників контрагентів позивача за фактами фіктивного підприємництва, умисного ухилення від сплати податків, тому що ці факти не містять конкретних даних про здійснені операцій та не містять доказів наявності причинного зв'язку між взаємовідносинами контрагентів позивача з такими юридичними особами та відносинами позивача з контрагентами по вказаних вище договорах.

Судова колегія звертає увагу на те, що на час розгляду справи суду не наданий вирок суду по вказаних кримінальних справах, отже, обставини встановлені у ході досудового слідства судом не можуть бути прийняті в якості доказів, оскільки згідно до приписів частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентами з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.

Враховуючи викладене, судова колегія зауважує, що висновки податкового органу щодо не встановлення факту передачі товарів, відсутність умов здійснення господарської діяльності, відсутність мети настання реальних наслідків, а відтак нікчемність укладених між позивачем та контрагентами правочинів не відповідають дійсності, суперечать правозастосовній практиці Вищого адміністративного та Верховного Суду України та спростовуються відповідними доказами.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 20.09.2012: №0000582304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 289947,35 грн., у тому числі за основним платежем 232911,40 грн., за штрафними санкціями 57035,95 грн.; №0000592304, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 17426,00 грн.; №0000602304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів у розмірі 191528,25 грн., у тому числі за основним платежем 155875,00 грн., за штрафними санкціями 35653,25 грн., діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.02.2013 у справі № 2а-10877/12/0170/4 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 22 квітня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко