Ухвала

від 25.02.2009 по справі 2/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького 59

УХВАЛА

"25" лютого 2009 р.                                                                              Справа  № 2/17

Позивач:       Відкрите акціонерне товариство "Рівненська меблева фабрика"   

Відповідач:   Дишкант Василь Іванович

   про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів.

                                                                                                             Суддя             Савченко Г.І.

Секретар судового засідання Маслов К.Г.

Представники сторін:

Від позивача: представник Харамбура С.О. довіреність № 230-8/60 від 01.12.2008 р.

Від відповідача: гр-н. Дишкант В.І.

                            представник  Сокаль В.О. довіреність № 151 від 05.02.2009 р.

Стаття 22 ГПК України роз'яснена.

Оголошувалась перерва з 05 лютого на 11 лютого 2009 р., з 11 лютого на 25                                                                лютого 2009 р.                                   

ВСТАНОВИВ:      В позовній заяві підписаній ліквідатором Литвином І.М. позивач  Відкрите акціонерне товариство "Рівненська меблева фабрика" просить визнати недійсним  договір купівлі-продажу цінних паперів від листопада 2000 р., укладений акціонерним товариством з акціонером Дишкантом В.І., відповідно до якого продавець Дишкант В.І. продав покупцю Відкритому акціонерному  товариству "Рівненська  меблева фабрика" 194000 простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25 грн. за одну штуку, а покупець передав продавцю  майно на суму 4800 грн. Позивач вважає, що спір є корпоративним. Свої вимоги обгрунтовує в позовній заяві та письмовому поясненні від 11.02.2009 р.

Посилається на те, що порядок купівлі та продажу товариствами власних акцій визначений законодавством.

Так згідно вимог Закону України від 18.06.1991 року за №1201-Х11 «Про цінні папери та фондову біржу»(ст.8 3акону) та «Положення про придбання, реалізацію та анулювання акціонерними товариствами власних акцій», затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку 19.04.2000 року №42, затвердженого в Мінюсті України 11.05.2000 року за №273/4494, а саме п. п. 2 чітко передбачено яким чином повинно було вирішуватись питання щодо купівлі-продажу власних акцій (п.2.1. -п.2.8.).

Відповідно до п.2 Положення - Придбання товариством власних акцій:

2.1. Товариство має право придбати в акціонерів (за їх згодою,) оплачені ними акції для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання.

2.2.  Процедура придбання товариством власних акцій   проходить за таким порядком:

-  прийняття   уповноваженим  органом  управління товариства рішення про придбання власних акцій;

-   повідомлення товариством акціонерів стосовно рішення про придбання власних акцій;

-   прийняття  акціонерним товариством  пропозицій від акціонерів щодо реалізації акцій;

-  укладання  цивільно-правових угод з придбання товариством власних акцій та їх виконання.

Уповноважений орган управління товариства - загальні збори акціонерів, якщо статутом не передано питання придбання акцій до компетенції іншого органу управління.

2.3.  У  рішенні   про  придбання   акцій повинна бути визначена мета придбання акцій,  тип та категорія акцій, їх кількість, ціна придбання, термін   оплати   та  термін   придбання, а  також   порядок  та  термін прийняття товариством пропозицій акціонерів щодо реалізації акцій, порядок вирішення спорів.

2.4.  Не пізніше ніж за 30 днів до початку терміну,  протягом якого буде здійснюватися придбання акцій,  товариство зобов'язане повідомити про це акціонерів.

Повідомлення акціонерів здійснюється шляхом надання їм персонального  письмового повідомлення а також шляхом загального повідомлення передбаченим статутом способом.

Персональне та загальне повідомлення повинно містити відомості, зазначені в п.2.3 Положення.

2.5. Кожний акціонер товариства. Якщо уповноваженим органом товариства прийнято  рішення про викуп акцій, а товариство зобов'язане придбати їх. Якщо загальна кількість акцій, запропонованих акціонерами до реалізації, перевищує кількість акцій, яку має намір придбати товариство, товариство здійснює придбання цілого числа акцій у кожного акціонера пропорційно його частці в загальному обсязі заявлених пропозицій.

Акціонер, який має намір реалізувати товариству належні йому акції, повинен протягом встановленого рішенням про придбання акцій терміну надати товариству письмову заяву про реалізацію акцій із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові (найменування), місця проживання (місцезнаходження), кількості, типу та категорії акцій, запропонованих до реалізації.

Термін, протягом якого здійснюється прийняття товариством заяв на реалізацію акцій, встановлюється в рішенні про придбання акцій уповноваженим органом управління товариства.

2.6. Розрахунки за придбані товариством акції здійснюються на підставі цивільно-правових угод, які укладаються за підсумками прийняття пропозицій від акціонерів щодо реалізації акцій.

2.7. Ціна придбання акцій визначається   в   рішенні   про придбання акцій    органом    управління    товариства,    уповноваженим приймати відповідне рішення.

2.8. Придбання акцій здійснюється товариством тільки  за рахунок сум, що перевищують розмір статутного фонду.

Термін оплати акцій визначається в рішенні про придбання акцій органом управління товариства, уповноваженим приймати відповідне рішення.

Відповідно до вимог ст.8 Закону України від 18.06.1991 року за №1201-ХІ1 "Про цінні папери та фондову біржу":

Акції оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених статутом акціонерного товариства, також у іноземній валюті або шляхом передачі майна. Незалежно від форми внесеного вкладу вартість акції виражається у гривнях.

Підприємства, установи і організації можуть придбати акції за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит.

Акції можуть бути видані одержувачу (покупцю) тільки після повної оплати їх вартості.

Акціонерне товариство може викуповувати в акціонера акції, що належать йому, для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Ці акції повинні бути реалізовані або анульовані в строк не більше одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів провадиться без урахування придбаних акціонерним товариством власних акцій.

(Стаття 8 із змінами, внесеними згідно із Законом №719-ХІV (719-14) від 03.06.99)

Фактично при придбанні товариством власних акцій були знехтувані вимоги «Положення про придбання, реалізацію та анулювання акціонерними товариствами власних акцій»від 19.04.2000 року №42 та Закону України від 18.06.1991 року за №І2О1-ХІІ «Про цінні папери та фондову біржу».

Однак, не зважаючи на вищевказані вимоги законодавства та їх порушення, укладення спірного договору потягло за собою порушення прав як акціонерів Товариства так і самого Товариство, яке будучи у складному матеріальному становищі, маючи заборгованість як по заробітній платі так і перед бюджетом та фондами, не маючи власних коштів (оборотних коштів -прибутку), діючи в інтересах та на користь одного лише акціонера, купляє 1.5% акцій підприємства.

Позивач доводить, що долю куплених акцій не визначено, тобто не перепродано, не розповсюджено серед своїх працівників або ж анульовано, таким чином, витративши кошти підприємства, ще більше затягнувши у борги.

Як продавець 15% акцій згідно договору купівлі-продажу цінних паперів від 2000 року, Дишкант В.І. діяв з використанням корпоративних прав.

Позивач зауважує, що предметом спору є лише договір купівлі-продажу цінних паперів, укладений між Товариством та акціонером Дискантом В.І., який будучи директором ВАТ «Рівненська меблева фабрика», знаючи про існування податкової застави з 13.08.1998 року на усе майно та майнові зобов'язання підприємства, на засіданні загальних зборів акціонерів ВАТ «Рівненська меблева фабрика»від 31.07.1998 року щодо придбання до 15% акцій власної емісії Товариством для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або їх анулювання та членами на засіданні Спостережної Ради та дирекції Товариства від 05.10.1999 року щодо придбання власних акцій, допустив грубі порушення законодавства, чим порушив законні права як підприємства так і інших, акціонерів Товариства.

Вважає, що  відповідач умисно замовчує, що з боку ДПІ м. Рівне як директор Товариства був проінформований про накладення 13.08.1998 року податкової застави на усе майно та на майнові зобов'язання РАТ «Рівненська меблева фабрика», однак не отримавши офіційного дозволу від ДПІ м. Рівне з приводу вчинення будь-яких дій щодо активів та пасивів Позивача, в тому числі купівлі власних акцій, особисто проголосував за прийняття рішення та в подальшому продав свої акції.

Позивач наголошує,  що згідно оспорюваного договору купівлі-продажу цінних паперів, предметом якого були іменні акції ВАТ «РМФ»в кількості 194000 шт., відповідно до п.2.2. Покупець зобов'язується передати Продавцю майна на суму 48500 грн., згідно акту експертної оцінки.

Таким чином, вбачається що сторонами по договору було укладено не договір купівлі-продажу цінних паперів, а договір міни.

Укладення договору міни акцій на майно підприємства забороняється у відповідності    до  вище наведеного законодавства та порушує матеріальні права акціонерів та Товариства, а саме: згідно ч.2 ст.8 Закону № 1201-Х ІІ "Підприємства, установи і організації можуть придбати акції за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит" (тобто прибутку).

Крім цього, міна акцій на майно підприємства не передбачено у статуті Товариства,  тобто заборонена,  про що  чітко  наголошує  ч.1 ст.8 Закону України від 18.06.1991 року за №1201-ХІІ "Про цінні папери та фондову біржу", фактично є шахрайством.

Як висновок, позивач вважає, що відповідач передав іменні акції Товариству, не отримавши за це кошти (так як кошти у Товариства були відсутні через важкий матеріальний стан та борги і податкову заставу), а Товариство в рахунок отриманих коштів передало майно підприємства (так званий «договір міни»).

Відповідач позов заперечує. Вважає спір не корпоративний. Обгрунтовує свої заперечення  по суті спору. Вважає, що договір купівлі-продажу цінних паперів укладений з дотриманням вимог чинного законодавства.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до висновку, що провадження у справі підлягає припиненню - спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Господарський  суд  виходить  з  того,  що  сторонами  (позивачами  і  відповідачами)  в судовому процесі, згідно зі ст. 21 ГПК України можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України, тобто підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до ч.2 ст.1 ГПК України до господарського суду також мають право звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, але у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Статтею 167 Господарського кодексу визначений зміст корпоративних прав та корпоративних відносин. Так, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Позов подано акціонерним товариством до фізичної особи.

З аналізу ст.167 ГК України, ст.12 ГПК України інших нормативних актів на які посилається позивач акціонерне товариство  не є носієм корпоративних прав.

У корпоративному спорі позивачем може бути лише особа  частка якої визначена у статутному фонді (майні) господарської організації.

Посилання позивача на те, що договором купівлі-продажу цінних паперів порушуються корпоративні права товариства та і інших акціонерів, не означає що даний спір повинен вирішуватись в господарському суді, оскільки позивачем не є акціонер корпоративне право якого порушено.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні. Таким чином, договір купівлі-продажу пов'язаний з набуттям права власності сторонами, тобто з реалізацію сторонами своїх майнових прав.

У відповідності до ст. 4 Господарського кодексу України майнові та особисті немайнові відносини, регулюються Цивільним кодексом України.

Також стаття 177 Цивільного кодексу України, зазначає, що цінні папери є об'єктами цивільних прав.

Враховуюче те, що предметом позову є вимога про визнання недійсним цивільно-правового договору з тих підстав, що він був укладений з порушенням чинного законодавства, а також те, що позов був поданий акціонерним товариством, яке не є носієм корпоративних прав, відповідачем є фізична особа - спір повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства в судах загальної юрисдикції.

Дана позиція викладена в п. 1.11. Рекомендації Президії Вищого Господарського суду України від 28.12.2007 р. №04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин», де зокрема зазначається, що у визначенні підвідомчості справ зі спорів, пов'язаних з обігом акцій, господарським судам необхідно розрізняти правовідносини щодо акцій як речей та правовідносини з приводу реалізації корпоративних прав посвідчених акціями. Хоча змістом акцій є посвідчені ними корпоративні права, однак відповідно до ст.177 ЦК України, цінні папери (в тому числі акції) є речами. Корпоративними є відносини, пов'язані з реалізацією корпоративних прав, посвідчених акціями. Відносини, пов'язані з обігом акцій, до корпоративних не належать. З урахуванням наведеного, спори про визнання права власності на акції, укладання, розірвання, зміну, виконання а також визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій та спори щодо інших правочинів з акціями, крім спорів, пов'язаних з порушенням переважного права на придбання акцій, не є такими, що виникають з корпоративних відносин і залежно від суб'єктивного складу сторін підлягають розгляду господарськими або загальними судами. В даному випадку загальними судами.

Спір не пов'язаний з порушенням переважного права на придбання акцій.

Крім того, за спірним договором купівлі-продажу акціонерне товариство в обмін на акції здійснило продаж відчудження свого майна. Продаж акціонерним товариством свого майна є цивільно-правовою угодою, тому спір з цього приводу не підпадає під визначення корпоративного спору.

На підставі викладеного та  керуючись  п.1 ч.1 ст.80, ст. 49 ГПК України, суд -

   УХВАЛИВ:

1. Провадження у справі №2/17 припинити.

2.  Позивачеві (33001, м.Рівне, вул.Петра Могили, 28, код ЄДРПОУ 00275458)  видати довідки на повернення з державного бюджету 85 грн. 00 коп. державного мита та 118 грн. 00 коп. оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення господарського процесу.

        Суддя                                                                                 

Ухвала підписана:   "      "  лютого 2009 року.