Рішення

від 01.04.2013 по справі 48/471

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/471 01.04.13 р.

За позовомПублічного акціонерного товариства «Київенерго» доЖитлово-будівельного кооперативу «Харчовик-3» простягнення 363 233,52 грн.

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Іваненко І.П. від відповідача:Вакулюк Н.Г.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» звернулася до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Харчовик-3» 363 233,52 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання вимог договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 690453 від 01.07.1999 р. позивач поставив відповідачу теплову енергію, проте відповідач грошові зобов'язання по оплаті поставленої енергії виконав не в повному обсязі, в зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 257 615,61 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 28 973,53 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 64 861,49 грн. та 3% річних у розмірі 11 782,89 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.12.2009 р. порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 27.10.2010 р.

В судовому засіданні 27.10.2010 р. оголошувалась перерва до 15.02.2010 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.02.2010 р. зупинено провадження у справі № 48/471 вирішення справи за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Престиж» до Київської міської державної адміністрації про визнання протиправними та скасування розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради від 30.05.2007 р. №640, від 30.05.2007 р. №641, від 30.05.2007 р. №642, від 30.05.2007 р. № 643, що розглядається Шевченківським районним судом міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.03.2013 р. поновлено провадження у справі № 48/471 та призначено розгляд справи на 01.04.2013 р.

28.03.2013 р. до суду надійшло клопотання позивача про зміну найменування сторони.

Як вбачається з наданих позивачем документів, зокрема статуту підприємства, свідоцтва про державну реєстрацію та довідки з ЄДРПОУ, з метою приведення у відповідність до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» найменування позивача - Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» змінено на Публічне акціонерне товариство «Київенерго».

Представник позивача в судове засідання з'явилася, надала пояснення по справі, повідомила суд про сплату відповідачем основної заборгованості.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.07.1999 р. між АЕК «Київенерго» (енергопостачальна організація) та ЖБК «Харчовик-3» (абонент) було укладено договір № 690453 на постачання теплової енергії у гарячій воді (надалі - «Договір»).

Відповідно до пункту 2.2.1 Договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості і обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору.

Абонент, відповідно до пунктів 2.3.1, 2.3.2 Договору, зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії і виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.

Договір № 690453 на постачання теплової енергії у гарячій воді є договором енергопостачання, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями параграфу 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Позивач вказує, що за період з 01.10.2007 р. по 01.11.2009 р. у відповідача виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.12.2009 р. становить 257 615,61 грн. При цьому, в ході розгляду справи між сторонами виникали спірні питання щодо правомірності застосування при здійсненні розрахунку вартості спожитої теплової енергії тарифів, встановлених розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), у зв'язку з відсутністю їх державної реєстрації.

Згідно із п. 2 Указу Президента України від 03.10.1992 р. «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» встановлено, що з 01.01.1993 р. підлягають державній реєстрації нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України, від 28.12.92 № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Пунктом 1.4 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 р. № 34/5, нормативно - правовий акт - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

За змістом п. 1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. №02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні. Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Таким чином, державній реєстрації підлягають виключно нормативно-правові акти, визначальними рисами яких у порівнянні з актами індивідуальної дії є встановлення, зміна чи скасування норми права, неперсоніфікований характер та спрямованість на неодноразове використання.

В той же час, спірними розпорядженнями погоджено/встановлено певні тарифи на комунальні послуги, і в розумінні Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 р. № 34/5, вони в цій частині не містять норми права, а відтак не є нормативно-правовими актами.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 13.03.2012 р. у справі №21-967во10 за позовом ВАТ «Полтавський турбомеханічний завод» до Державної інспекції з контролю за цінами в Полтавській області про скасування рішення.

Відповідно до частини 4 ст. 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» акти місцевих державних адміністрацій ненормативного характеру, прийняті в межах їх повноважень, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. Ці акти доводяться до їх виконавців, а при потребі - оприлюднюються.

Таким чином, розпорядження в частині погодження/встановлення тарифів набрали чинності в момент прийняття.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність застосування позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості тарифів, встановлених наведеними у розрахунку розпорядженнями Київської міської державної адміністрації.

Дослідивши подані сторонами докази та перевіривши наданий позивачем розрахунок, судом встановлено, що за період з квітня 2007 р. по листопад 2009 р. відповідачем було спожито теплову енергію на загальну суму 594 500,45 грн.

Додатком №4 до Договору сторони погодили, що абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду та платіжну вимогу - доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду (п.2 додатку). Сплату за вказаними в п. 2 Договору документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця (п.4 Договору).

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Однак, як свідчать матеріали справи, свої зобов'язання щодо здійснення оплати за поставлену в періоді з 01.10.2007 р. по 01.11.2009 р. на підставі Договору теплову енергію відповідачем виконано частково, а саме: станом на момент подачі позову сплачено 336 884,84 грн.

У зв'язку з наведеним, в останнього перед позивачем за вказаний період утворилась заборгованість, розмір якої станом на момент звернення з позовом до суду становив 257 615,61 грн.

В судовому засіданні 01.04.2013 р. представник позивача подав суду розрахунок заявленої до стягнення суми заборгованості, з урахуванням здійснених відповідачем в період з грудня 2009 р. по листопад 2010 р. проплат, з якого вбачається, що сума основної заборгованості у розмірі 257 615,61 грн. була погашена в повному обсязі.

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки матеріалами справи підтверджується та позивачем не заперечується, що станом на 01.04.2013 р. у відповідача відсутня будь-яка заборгованість по сплаті грошових коштів за спожиту теплову енергію за заявлений до стягнення період, то провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 257 615,61 грн. підлягає припиненню згідно п.1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Крім основної заборгованості, за прострочення виконання грошового зобов'язання, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 28 973,53 грн., нараховану на суму заборгованості, що виникла в періоді з 01.10.2007 р. по 01.11.2009 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно із положень ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.

Відповідно до ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Пунктом 3.5 додатку №4 до Договору сторони визначили, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду, енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

З поданого позивачем розрахунку вбачається, що останній нараховує пеню із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України. Проте, суд здійснює перерахунок заявленої до стягнення суми пені, оскільки при здійсненні розрахунку позивачем не враховано положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, відповідно до якого нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За перерахунком суду за прострочення виконання зобов'язання з оплати поставленої теплової енергії з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені у розмірі 10 574,04 грн. за період з 26.06.2009 р. по 25.12.2009 р.

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У відповідності до частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи цей припис, слід враховувати вказівку, що міститься в п. 2.4. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань». Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Суд враховує, що відповідач не є фактичним споживачем теплової енергії, заборгованість перед позивачем виникла у зв'язку із несплатою мешканцями житлових будинків послуг з постачання теплової енергії, чинне у спірний період законодавство не дозволяє стягнення пені з фактичних споживачів послуг (мешканців будинку), а також те, що відповідач після порушення провадження у справі сплатив суму заборгованості у повному обсязі. При цьому, відповідні кошти перераховувались відповідачем одразу по мірі виникнення такої можливості, а заборгованість була погашена протягом 2010 року до поновлення провадження у справі.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Таким чином, враховуючи вищевказані обставини, керуючись п.6 ч.1 ст. 3 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне реалізувати надане йому право та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь ПАТ «Київенерго» до 10,00 грн.

Також, позивач просить стягнути інфляційну складову боргу у розмірі 64 861,49 грн. та 3% річних у розмірі 11 782,89 грн., нараховані за період прострочення з листопада 2007 р. по листопад 2009 р.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення вказаної норми не передбачають можливості вибіркового обрання особою індексів інфляції за окремі періоди в межах заявленого періоду за який нараховуються інфляційній, а тому мають враховуватися всі індекси інфляції (в т.ч. з від'ємним значенням). Наведене додатково підтверджується листом Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р.

Із поданого розрахунку вбачається, що позивачем неправомірно не враховані індекси інфляції за липень, серпень 2008 р., липень, серпень 2009 р., які мають від'ємне значення, а тому з урахуванням викладеного за перерахунком суду розмір інфляційної складової боргу становить 51 185,10 грн.

Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 27.01.2011 р. у справі №37/345 та від 28.02.2011 р. у справі №37/340.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе задовольнити вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 11 782,89 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Харчовик-3» на користь позивача пені у розмірі 10,00 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 51 185,10 грн. та 3% річних у розмірі 11 782,89 грн.

Провадження у справі в частині стягнення 257 615,61 грн. підлягає припиненню згідно п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

В іншій частині заявлених позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.

Оскільки погашення боргу здійснено після звернення позивача до суду судові витрати в цій частині покладаються на відповідача. Судові витрати за розгляд вимог про стягнення решти заявленої до стягнення заборгованості, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго» задовольнити частково.

2.Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Харчовик-3» (02166, м. Київ, вул. Мілютенка, 42, ідентифікаційний код 22885364) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) пеню у розмірі 10 (десять) грн. 00 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 51 185 (п'ятдесят одна тисяча сто вісімдесят п'ять) грн. 10 коп., 3% річних у розмірі 11 782 (одинадцять тисяч сімсот вісімдесят дві) грн. 89 коп., державне мито у розмірі 3 205 (три тисячі двісті п'ять) грн. 89 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 208 (двісті вісім) грн. 94 коп. Видати наказ.

3.Провадження у справі в частині стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Харчовик-3» основної заборгованості у розмірі 257 615,61 грн. припинити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

4. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення - 05.04.2013 р.

Суддя Р.В. Бойко