Постанова

від 23.04.2013 по справі 5002-33/3892-2012

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2013 року Справа № 5002-33/3892-2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Балюкової К.Г.,

суддів Плута В.М.,

Волкова К.В.,

за участю представників сторін:

позивача - Мартьянов Олександр Вікторович, довіреність б/н від 06 лютого 2012 року (Приватне підприємство "Фірма Український нафтопродукт");

відповідача - Лисенко Олена Володимирівна, довіреність №36 від 22 січня 2013 року (Державне підприємство Радгосп-завод ім. 1 Мая);

розглянувши апеляційні скарги державного підприємства Радгосп-завод ім. 1 Мая на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Радвановська Ю.А.) від 13 грудня 2012 року та на ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Радвановська Ю.А.) від 26 грудня 2012 року у справі № 5002-33/3892-2012

за позовом приватного підприємства "Фірма Український нафтопродукт" (вул. Московська, буд. 134/1, м. Джанкой, 96100)

до державного підприємства Радгосп-завод ім. 1 Мая (вул. Б. Хмельницького, 11, смт. Первомайське, Первомайський р-н, 96300)

про стягнення 154533,15 грн.

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство „Фірма Український нафтопродукт" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до державного підприємства Радгосп - Завод ім. 1 Мая про стягнення 154533,15 грн., з яких: 140000,00 грн. - основна заборгованість, 10678,36 грн. - пеня, 3854,79 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги, з посиланням на статті 610, 623, 625 Цивільного кодексу України та статті 193, 230, 232 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу товару № 118 від 05 жовтня 2011 року в частині повної та своєчасної оплати вартості товару.

06 грудня 2012 року представник позивача надав суду заяву в порядку частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 152104,77 грн., з яких: 137800,00 грн. - основна заборгованість, 10510,55 грн. - пеня, 3794,22 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2012 року заяву про зменшення розміру позовних вимог прийнято до розгляду.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2012 року позов приватного підприємства "Фірма Український нафтопродукт" задоволено частково.

Стягнуто з державного підприємства Радгосп-Завод ім. 1 Мая на користь приватного підприємства "Фірма Український нафтопродукт" 137800,00 грн. заборгованості, 10499,10 грн. пені, 3794,22 грн. 3 % річних та 3090,43 грн. судового збору. В частині позовних вимог про стягнення пені в сумі 11,45 грн. - відмовлено.

Рішення мотивоване доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог.

Відмовляючи частково у задоволенні вимог про стягнення пені в сумі 11,45 грн., суд першої інстанції вказав, що позивачем здійснено нарахування пені понад 182 дні, а отже, з огляду на вимоги статті 232 Господарського кодексу України, стягненню підлягає тільки пеня, яка розрахована за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 грудня 2012 року внесено виправлення до пункту 2 резолютивної частини рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2012 року по справі № 5002-33/3892-2012 та викладено його в наступній редакції:

"Стягнути з державного підприємства Радгосп-Завод ім. 1 Мая (вул. Б. Хмельницького, буд. 11, смт. Первомайське, Первомайський район, АР Крим, 96300, р/р 26000000111063 в АТ "Укрексімбанк", м. Сімферополь, МФО 324786, код ЄДРПОУ 00413009) на користь приватного підприємства "Фірма Український нафтопродукт" (вул. Московська, буд. 134/1, м. Джанкой, АР Крим, 96100, р/р 26002300135478 в КРУ АТ "Ощадбанк", м. Сімферополь, МФО 324805, код ЄДРПОУ 37463592) 137800,00 грн. заборгованості, 10499,10 грн. пені, 3794,22 грн. 3 % річних, 7500,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката та 3090,43 грн. судового збору".

Ухвала мотивована тим, що при роздрукуванні повного тексту рішення судом було допущено технічну помилку та не зазначено у його резолютивній частині про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката в сумі 7500,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду від 13 грудня 2012 року та ухвалою від 26 грудня 2012 року, державне підприємство Радгосп-завод ім. 1 Мая звернулося до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просить скасувати рішення та ухвалу суду першої інстанції та направити справу на новий розгляд.

Апеляційні скарги мотивовані порушенням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав відповідачу можливості представити документи, які свідчать про виконання договору купівлі-продажу товару № 118 від 05 жовтня 2011 року, та прийняв рішення, беручи до уваги лише докази, подані позивачем.

Крім того, відповідач стверджує, що суд розглянув заяву про зменшення розміру позовних вимог без належного повідомлення відповідача як учасника судового процесу.

Апелянт також вказує на те, що питання про стягнення витрат на правову допомогу адвоката в сумі 7500,00 грн. не ставилося ні в позовній заяві, ні в заяві про зменшення позовних вимог. При прийнятті судом першої інстанції рішення дане питання також не вирішувалося та не досліджувалося, тому вважати вказаний факт помилкою в розумінні статті 89 Господарського процесуального кодексу України неможливо, оскільки це накладає матеріальне обтяження на відповідача.

Ухвалами Севастопольського апеляційного господарського суду від 28 березня 2013 року державному підприємству Радгосп-Завод ім. 1 Мая відновлено строк на подачу апеляційних скарг, апеляційні скарги на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2012 року та на ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 грудня 2012 року прийняті до провадження та призначені до розгляду колегією суддів у складі: головуючий - суддя Балюкова К.Г., судді Видашенко Т.С. та Волков К.В.

За розпорядженням в.о. секретаря судової палати від 09 квітня 2013 року у зв'язку з хворобою суддя Видашенко Т.С. замінена у складі колегії з розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду від 26 грудня 2012 року на суддю Плута В.М.

09 квітня 2013 року в судовому засіданні по розгляду апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 грудня 2012 року у справі № 5002-33/3892-2012 оголошено перерву до 23 квітня 2013 року.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 09 квітня 2013 року апеляційні скарги державного підприємства Радгосп-завод ім. 1 Мая на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2012 року та на ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 грудня 2012 року у справі № 5002-33/3892-2012 об'єднано в одне апеляційне провадження.

За розпорядженням в.о. секретаря судової палати від 09 квітня 2013 року у зв'язку з хворобою судді Видашенко Т.С. та у зв'язку з об'єднанням апеляційних скарг, склад колегії з розгляду апеляційних скарг у справі № 5002-33/3892-2012 був визначений наступним чином: головуючий суддя - Балюкова К.Г., судді - Плут В.М., Волков К.В.

Представник відповідача в судовому засіданні 23 квітня 2013 року підтримав апеляційні скарги з підстав, викладених в них, та просив їх задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні просив в задоволенні апеляційних скарг відмовити, рішення та ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

05 жовтня 2011 року між приватним підприємством „Фірма Український нафтопродукт" (продавець) та державним підприємством Радгосп-Завод ім. 1 Мая (покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 118 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого продавець зобов'язався поставити та передати у власність покупця нафтопродукти, газ або іншу продукцію, а також надати послуги, іменовані надалі товар, а покупець - прийняти та оплатити його на умовах даного договору (арк. с. 7).

Відповідно до пункту 1.2. Договору сума договору визначається відповідно до накладних.

Підставою для оплати за товар є рахунок-фактура продавця, виписаний покупцю згідно до його замовлення (пункт 3.1. Договору).

Пунктом 3.2. Договору сторони визначили, що розрахунки за товар здійснюються шляхом оплати на розрахунковий рахунок продавця або оплатою готівкою.

Товар може бути виданий з відстрочкою платежу на строк, зазначений у листі покупця, при цьому за несвоєчасну оплату за отриманий товар винна сторона сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки від суми заборгованості (пункт 3.3. Договору).

Відповідно до пункту 6.1. Договору строк дії договору визначається з моменту підписання до 31 грудня 2011 року.

Як стверджує позивач, на виконання умов Договору, ним було поставлено відповідачу товар на загальну суму 137 800,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 931, 928, 929 від 21 жовтня 2011 року та податковими накладними № 185, 186, 184 від 21 жовтня 2011 року (арк. с. 10-15).

Відповідач листом від 05 жовтня 2011 року гарантував позивачу, що у строк до 05 грудня 2011 року здійснить повну оплату вартості отриманого товару (арк. с. 9), проте, до теперішнього часу вартість товару відповідачем не оплачена.

Викладене стало підставою для звернення приватного підприємства „Фірма Український нафтопродукт" до суду з даним позовом.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційні скарги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини з договору купівлі-продажу товару, які регулюються главою 54 Цивільного кодексу України, загальними положеннями про зобов'язання, визначеними Цивільним та Господарським кодексами України, а також умовами самого Договору.

Предметом спору сторін є оплата товару за договором купівлі-продажу.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статті 525 та 526 Цивільного кодексу України встановлюють, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач умови Договору виконав у повному обсязі, поставивши відповідачу товар на загальну суму 137800,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 931, 928, 929 від 21 жовтня 2011 року та податковими накладними № 185, 186, 184 від 21 жовтня 2011 року.

Видаткові накладні № 931, 928, 929 від 21 жовтня 2011 року були отримані та підписані уповноваженими представниками відповідача, повноваження яких підтверджуються довіреністю № 66 від 31 жовтня 20011 року (арк. с. 8).

Таким чином, на підставі укладеного договору купівлі-продажу, у зв'язку з прийняттям товару відповідач взяв на себе зобов'язання щодо його оплати.

Строк оплати товару настав, відповідач листом від 05 жовтня 2011 року гарантував позивачу, що у строк до 05 грудня 2011 року здійснить повну оплату вартості отриманого товару.

Факт наявності заборгованості в розмірі 137 800,00 грн. перед позивачем відповідач також підтвердив в акті звіряння взаємних розрахунків, підписаному сторонами та скріпленому печатками сторін (арк. с. 61).

Оскільки докази оплати товару, поставленого за Договором, в матеріалах справи відсутні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача 137 800,00 грн. заборгованості за Договором.

Судова колегія, перевіривши також розрахунок 3% річних, наявний в матеріалах справи, визнала його вірним, а позовні вимоги про стягнення 3794,22 грн. 3% річних такими, що підлягають задоволенню як відповідні вимогам статті 625 Цивільного кодексу України.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 10510,55 грн. за період з 06 грудня 2011 року по 06 червня 2012 року.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3.3. Договору сторони встановили, що за несвоєчасну оплату за отриманий товар винна сторона сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки від суми заборгованості.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судова колегія, перевіривши розрахунок пені, зроблений судом першої інстанції, дійшла висновку про правомірність часткового задоволення судом позовних вимог про стягнення з відповідача пені - у розмірі 10499,10 грн.

Викладене вище спростовує доводи апеляційної скарги на рішення господарського суду від 13 грудня 2012 року, у зв'язку з чим судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Посилання відповідача на те, що він не мав можливості надати докази на підтвердження виконання Договору у зв'язку з проведенням на підприємстві перевірки, судовою колегією не можуть бути взяті до уваги, оскільки справа призначалась до розгляду тричі, проте відповідач жодного разу в судове засідання не з'явився, письмового відзиву на позов не надав, хоча продовжував вести господарську діяльність, мав в наявності необхідні бухгалтерські документи, про що свідчить підписання ним акту звіряння взаємних розрахунків.

Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції розглянув заяву про зменшення розміру позовних вимог без належного повідомлення відповідача як учасника судового процес, чим грубо порушив його права, судова колегія також вважає безпідставними, оскільки, по-перше, заява про зменшення розміру позовних вимог не порушує будь-яких прав відповідача, оскільки не збільшує обсяг його відповідальності, по-друге, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою від 06 грудня 2012 року суд відклав розгляд справи та зобов'язав позивача надати докази відправлення зави про зменшення розміру позовних вимог на адресу відповідача. Таким чином, суд першої інстанції вжив заходів щодо повідомлення відповідача про зміст заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Що стосується доводів апеляційної скарги на ухвалу господарського суду від 26 грудня 2013 року, судова колегія зазначає наступне.

Відповідач в судовому засіданні стверджував, що суд першої інстанції не вирішував питання про стягнення витрат на правову допомогу адвоката в сумі 7500,00 грн. та не зазначав про це в своєму рішенні, а тому не міг вносити виправлення в його резолютивну частину. В даному випадку суд повинен був прийняти додаткове рішення на підставі статті 88 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач в судовому засіданні пояснив, що судом першої інстанції при проголошенні вступної та резолютивної частини рішення було вирішено питання про стягнення витрат на правову допомогу адвоката в сумі 7500,00 грн.

Запис розгляду судової справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу „Діловодство суду".

Прослухавши звукозапис судового засідання від 13 грудня 2012 року, судова колегія встановила, що в даному засіданні судом першої інстанції дійсно було проголошено про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката в сумі 7500,00 грн.

Крім того, в пункті 2 вступної та резолютивної частини рішення від 13 грудня 2012 року також зазначено про стягнення таких витрат (арк. с. 75).

З викладеного вбачається, що судом при виготовленні повного тексту рішення було допущено описку, яка підлягала виправленню у відповідності зі статтею 89 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, в позовній заяві та в заяві про зменшення позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача на його користь, зокрема, вартість правової допомоги адвоката (у випадку надання такої).

Згідно з частиною першою статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Тобто, витрати, пов'язані з наданням послуг адвоката, є судовими витратами, та повинні розподілятися судом між сторонами за результатами розгляду справи незалежно від того чи були заявлені такі вимоги. Такі вимоги не є позовними, як помилково вважає заявник апеляційної скарги, тому вони не підлягають обов'язковому викладенню в позовній заяві або в заяві про зменшення позовних вимог.

У пункті 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (далі - Постанова Пленуму) зазначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Позивач на підтвердження надання правової допомоги адвоката надав всі необхідні докази: копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордеру, угоди про надання правової допомоги №29-б від 08 листопада 2012 року, акту передачі-прийняття робіт по наданню правової допомоги від 13 грудня 2012 року, та оригінал платіжного доручення №1956 від 10 грудня 2012 року про сплату 7500,00 грн. з призначенням платежу: правова допомога адвоката.

У пункті 6.5. Постанови Пленуму вказано, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Статтею 33 Правил адвокатської етики визначено, що фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе:

1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення;

2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі;

3) необхідність виїзду у відрядження;

4) важливість доручення для клієнта;

5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт;

6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт;

7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення;

8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом;

9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з факторів, вказаних у частині третій цієї статті, не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню в їх взаємозв'язку стосовно до обставин кожного конкретного випадку.

Розмір гонорару і порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги.

В угоді №29-б про надання правової допомоги від 08 листопада 2012 року був визначений розмір гонорару в сумі 7500,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу, 3% річних та пені. Поставка товару позивачем була здійснена за трьома накладними. Адвокатом на виконання договору про надання правової допомоги було складено позовну заяву, заяву про зменшення розміру позовних вимог, додаткове нормативне обґрунтування позовних вимог, здійснено розрахунок 3% річних та пені, проведено роботу з підписання акту звіряння взаємних розрахунків. Розгляд справи був здійснений судом першої інстанції впродовж трьох судових засідань.

Оцінюючи наведене у сукупності, судова колегія вважає, що витрати позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 7500,00 грн., що не перевищує 5% від суми позову, відповідають вимогам співрозмірності щодо складності справи.

Отже, по результатам розгляду справи судом апеляційної інстанції доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження, рішення та ухвалу суду першої інстанції постановлено при повному дослідженні та правильній оцінці судом всіх обставин справи та правильному застосуванні норм права, тому підстав для скасування або зміни такого рішення та ухвали судова колегія не вбачає.

Відповідно до пункту 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною п'ятою статті 106 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтями 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги державного підприємства Радгосп-Завод ім. 1 Мая залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2012 року та ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 грудня 2012 року у справі № 5002-33/3892-2012 залишити без змін.

Головуючий суддя К.Г. Балюкова

Судді В.М. Плут

К.В. Волков

Розсилка:

1. Приватне підприємство "Фірма Український нафтопродукт"

(вул. Московська, буд. 134/1, м. Джанкой, 96100)

2. Державне підприємство Радгосп-завод ім. 1 Мая

(вул. Б. Хмельницького, 11, смт. Первомайське, Первомайський р-н, 96300)