Постанова

від 24.04.2013 по справі 14/94/2012/5003

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

24 квітня 2013 року Справа № 14/94/2012/5003

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Дужич С.П. ,

судді Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Бугай Н.С. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комісії з припинення діяльності Академії суддів України та апеляційну скаргу заступника прокурора м.Вінниці на рішення господарського суду Вінницької області від 12.02.13 р. у справі №14/94/2012/5003

за позовом заступника прокурора Солом'янського району м. Києва в інтересах держави в особі Академії суддів України в особі Комісії з припинення діяльності Академії суддів України (м.Київ)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Поділлябудсервіс" (Вінницька область, Вінницький район, смт. Вороновиця)

про стягнення 3131870 грн. 16 коп.

За участю представників:

Прокурор - Рункевич Ірина Вікторівна (посвідчення №001247 від 22.08.2012 р.)

Позивача - не з'явився

Відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 12.02.2013р. у справі №14/94/2012/5003 позов заступника прокурора Солом'янського району м. Києва в інтересах держави в особі Академії суддів України в особі Комісії з припинення діяльності Академії суддів України до товариства з обмеженою відповідальністю "Поділлябудсервіс" про стягнення 3131870 грн. 16 коп. задоволено частково.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Поділлябудсервіс" на користь Академії суддів України в особі Комісії з припинення діяльності Академії суддів України 2154182 грн. 62 коп. безпідставно отриманих коштів.

В задоволенні 50000 грн. матеріальної шкоди та 927687 грн. 54 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в частині стягнення 2154182 грн. 62 коп. безпідставно отриманих коштів підтверджується вироком Солом'янського районного суду м.Києва від 20.10.2011р., частково зміненим ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17.05.2012р., який набрав законної сили.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 50000 грн. матеріальної шкоди та 927687 грн. 54 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами, суд першої інстанції посилався на те, що вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 10.10.2012р. підтверджено часткове відшкодування підсудним матеріальної шкоди в сумі 50000 грн., крім цього, договором підряду, укладеним між сторонами, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не встановлено.

Не погоджуючись з апеляційною скаргою, позивач - Комісія з припинення Академії суддів України звернулася до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (т.2, арк.справи 46-51).

Посилаючись на ст.ст.22, 536, 1048, 1166, 1172, 1214 Цивільного кодексу України, ч.6 ст.231 Господарського кодексу України, скаржник стверджує, що суд першої інстанції мав стягнути за весь час з моменту перерахування зазначеної суми грошових коштів на розрахунковий рахунок ТзОВ "Поділлябудсервіс" проценти за користування цими чужими грошовими коштами, оскільки відповідачу із зазначеного моменту було відомо про їх безпідставне набуття.

Висновки суду, викладені в рішенні щодо стягнення з ТзОВ "Поділлябудсервіс" процентів за користування безпідставно одержаними грошовими коштами, вважає такими, що не відповідають обставинам справи та нормам матеріального права.

Апелянт стверджує, що вимога Академії суддів України про стягнення з відповідача (ТзОВ "Поділлябудсервіс") відсотків за безпідставне користування грошовими коштами позивача (набутими відповідачем без достатньої правової підстави), підлягає задоволенню з врахуванням облікової ставки Національного банку України за період фактичного безпідставного користування грошовими коштами Академії суддів України в межах строку з 01 грудня 2008 року по 31 січня 2013 року в сумі - 987 157,95 грн.

На підставі викладеного просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 12 лютого 2013 р. у справі №14/94/2012/5003 у частині відмови стягнути з ТзОВ "Поділлябудсервіс" процентів за користування безпідставно одержаними грошовими коштами та прийняти в цій частині нове рішення, яким задоволити позов у цій частині.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.03.2013р. апеляційну скаргу Комісії з ліквідації Академії суддів України прийнято до провадження, справу призначено до слухання (т.2, арк.справи 45).

26.03.2013р. на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга (вх.№642/13) заступника прокурора м.Вінниця на рішення господарського суду Вінницької області від 12.02.13 р. у справі №14/94/2012/5003.

В скарзі, посилаючись на ст.ст.22, 536, 1048, 1166, 1172, 1214 ЦК України, ч.6 ст.231 ГК України, прокурор стверджує, що суд мав стягнути за весь час з моменту перерахування зазначеної суми грошових коштів на розрахунковий рахунок ТзОВ "Поділлябудсервіс" проценти за користування цими чужими грошовими коштами, оскільки відповідачу із зазначеного моменту було відомо про їх безпідставне набуття.

Посилання суду на те, що прокурор обґрунтовував позов в інтересах держави в особі Академії суддів України в особі Комісії з припинення діяльності Академії суддів України положеннями ст.1048 ЦК України вважає надуманими, оскільки в справі відсутні такі письмові обґрунтування прокурора та позивача з посиланням на положення ст.1048 ЦК України.

Стверджує, що суд першої інстанції проігнорував посилання прокурора та позивача на положення ст.1214 ЦК України, згідно з якими передбачено стягнення процентів у разі користування безпідставно одержаними чужими грошовими коштами.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.03.2013р. апеляційну скаргу заступника прокурора прийнято до провадження, розгляд апеляційних скарг комісії з припинення діяльності Академії суддів України та заступника прокурора м.Вінниця прийнято до спільного розгляду.

Відповідач не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення.

Від Комісії з припинення діяльності Академії суддів України надійшов електронний лист-клопотання про розгляд апеляційних скарг без участі її представника (вх.№6147/13 від 24.04.2013р.).

В судовому засіданні апеляційної інстанції 24.04.2013р. прокурор підтримав апеляційну скаргу, з підстав викладених в ній. Вважає, що рішення прийняте судом першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, а саме в частині відмови щодо стягнення з ТзОВ "Поділлябудсервіс" процентів за користування безпідставно одержаними грошовими коштами, тому просить суд в цій частині його скасувати та прийняти нове, яким задоволити позов в цій частині.

Представник відповідача у судове засідання 24.04.2013р. не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоч про час та місце розгляду скарги був повідомлений у встановленому порядку.

Враховуючи приписи ст. 101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

Вироком Солом'янського районного суду м.Києва від 20.10.2011р., частково зміненим ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17.05.2012 р. (т.1, арк.справи 26-30), Стратонова Ю.А., який був технічним директором ТзОВ "Поділлябудсервіс", визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364-1, ч.2 ст.366 КК України (арк.справи 13-16).

Вироком суду було встановлено, що внаслідок злочинних дій Стратонова Ю.А. - технічного директора ТзОВ "Поділлябудсервіс" через внесення в офіційні документи завідомо неправдивих відомостей щодо завищення вартості виконаних будівельних робіт за договором підряду №145 від 05.12.2006р. Академії суддів України завдано збитків у розмірі 2204182,62 грн. Дані кошти зайво та безпідставно перераховані Академією суддів України ТзОВ "Поділлябудсервіс". Крім того, вказаним вироком суду залишено без розгляду цивільний позов прокурора в інтересах Національної школи суддів України про відшкодування збитків у розмірі 2204182,62 грн.

14.09.2012р. Академією суддів України було направлено на адресу ТзОВ "Поділлябудсервіс" претензію з вимогою повернути позивачу зайво перераховані грошові кошти у розмірі 2204182 грн. 62 коп. (т.1, арк.справи 48-49).

В матеріалах справи відсутні докази відповіді на дану претензію.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Статтею 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно п.4 ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачено статтею 1166 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень зазначеної статті, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Частиною 1 статті 1172 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно ст.1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до ч.1 ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Згідно ч.3 ст.35 ГПК України, вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведення факту завдання Академії суддів України збитків (шкоди) в розмірі 2204182,62 грн. внаслідок винних та злочинних дій посадової особи ТзОВ "Поділлябудсервіс", які в силу вимог ч.1 ст.1172 Цивільного кодексу України підлягають відшкодуванню за рахунок останнього.

Даний факт підтверджується вироком Солом'янського районного суду м.Києва від 20.10.2011р., частково зміненим ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17.05.2012р., який набрав законної сили. При цьому, в силу положень ч.2 ст.35 ГПК даний факт є преюдиціальним, відтак не потребує доказуванню при вирішенні цього спору.

Крім цього, вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 10.10.2012р. підтверджено часткове відшкодування підсудним матеріальної шкоди в сумі 50000 грн.

Отже, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги прокурора про відшкодування матеріальної шкоди підлягають задоволенню лише в сумі 2154182 грн. 62 коп.

Прокурор у позовній заяві також заявляв вимогу про стягнення з відповідача 987157 грн. 95 коп. нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами.

Заявляючи до стягнення проценти за користування чужими коштами, прокурор обґрунтовує свою вимогу положенням ст.ст. 536, 1214 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.1214 Цивільного кодексу України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно положень ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до матеріалів справи, договором підряду №145 від 05.12.2006р., укладеним між сторонами, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не встановлено, а чинним законодавством України не передбачено можливості стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами, отриманими за договором підряду.

В апеляційній скарзі позивач посилається на ч.6 ст.231 Господарського кодексу України, відповідно до якої, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Колегія суддів зазначає, що посилання позивача на положення ч.6 ст.231 Господарського кодексу України в обґрунтування визначення розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, підлягаючих до стягнення є помилковими, оскільки згаданою нормою встановлено розмір штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань, а проценти, врегульовані ст.536 ЦК України, які за своєю правовою природою є платою за користування чужими коштами, не можна ототожнювати з санкціями за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України). Відповідно, правомірним є висновок господарського суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог.

Також, господарським судом першої інстанції правомірно не взято до уваги доводи представника відповідача щодо наявності у позивача перед ТзОВ "Поділлябудсервіс" заборгованості за товар, поставлений згідно із накладною №РН-0000067 від 14.11.2007р., оскільки не стосується предмету доказування у даній справі, при цьому не ставиться питання щодо взаємозаліку однорідних вимог, відтак накладна не є належним доказом у даній справі.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи прокурора та позивача зазначені в апеляційних скаргах, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Комісії з припинення діяльності Академії суддів України та заступника прокурора м.Вінниці на рішення господарського суду Вінницької області від 12.02.13 р. у справі №14/94/2012/5003 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Філіпова Т.Л.