Постанова

від 17.04.2013 по справі 2а-5967/12/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 квітня 2013 року 2а-5967/12/1070

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтрансгруп МЗ»

до Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Будтрансгруп МЗ» (надалі - позивач) з адміністративним позовом до Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.11.2012 № 0000742332, № 0000732332 та №0004881730.

Ухвалами суду від 07.12.2012 було відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання 17 квітня 2013 року, сторони повідомлені належним чином про розгляд справи не з'явились. Від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності та у порядку письмового провадження, у зв'язку з неявкою відповідача.

Від представника відповідача до суду надійшло клопотання про перенесення розгляду справи, у зв'язку з перебуванням представників відповідача у відпустці.

Згідно з частиною другою статі 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи ту обставину, що відповідач є суб'єктом владних повноважень та забезпечити явку уповноваженого представника суб'єкта владних повноважень у судове засідання є його безпосереднім обов'язком, з метою забезпечення своєчасного процесуального строку розгляду справи та запобігання порушення прав сторін, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про розгляд справи, за відсутності належним чином повідомлених сторін та у порядку письмового провадження.

Дослідивши обставини справи та наявні докази у справі, суд встановив наступне.

У жовтні 2012 року відповідачем була проведена перевірка позивача за наслідками якої відповідачем складено Акт № 740/22/35694659 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Будтрансгруп МЗ» (код ЄДРПОУ 35694659) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2012 валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2012.

Із Акта перевірки слідує, що відповідач встановив наступні порушення позивачем норм податкового законодавства:

- п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п.п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), у зв'язку з тим, що не віднесено до інших доходів суми доходу визначено безнадійною кредиторською заборгованістю та до складу витрат на придбання товарів (робіт, послуг) безпідставно віднесені витрати, не пов'язані з виконанням поставок товарів (надання послуг), занижено податок на прибуток на загальну суму 275586,00 грн., в тому числі за ІУ квартал 2010 року, в сумі 44891,00 грн., ІІ квартал 2012 року в сумі 99208,00 грн.;

- п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями; п. 185.1 ст. 185, п.п. 186.2.1 п. 186.2 ст. 186, п. 188.1,ст. 188, п. 198.1 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-УІ із змінами та доповненнями, занижено податок на додану вартість на загальну суму154288, 00 грн., в тому числі за грудень 2010 року в сумі 35913,00 грн., лютий 2010 року в сумі 14778,00 грн., травень 2011 року в сумі 52518,00 грн., листопад 2011 року в сумі 51079,00 грн.;

- п.п. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ, а саме неперераховано податок з доходів фізичних осіб до бюджету, у зв'язку з чим підприємству було донараховано ПДФО в сумі 14200,74 грн.

Як слідує зі змісту Акта перевірки, підставою донарахування позивачу сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість, податку на прибуток та податок з доходів фізичних осіб є факт господарських правовідносин у перевіряємому періоді з контрагентами - ТОВ «Автопартнерс», ТОВ «ТБК Оріон» та ТОВ «Мевік 2011».

Відповідач обґрунтовує порушення позивачем встановлені в Акті перевірки даними, отриманими від ДПІ у Печерському районі м. Києва, щодо контрагента ТОВ «Автопартнерс», а саме на пояснення директора ТОВ «Автопартнерс», що він немає відношення до вказаного підприємства, вказане підприємство не знаходиться за юридичною адресою, а також в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємств-постачальників з 01.03.2010 по 31.03.2010. Так, відповідач зазначив, що у ТОВ «Автопартнерс», відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення та транспортні засоби, у зв'язку з чим відповідач дійшов висновку, що ТОВ «Автопартнерс» здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних із наданням податкової вимоги третім особам.

Щодо контрагента позивача - ТОВ «ТБК «ОРІОН» відповідач послався на висновки Акту ДПІ у Печерському районі м. Києва, згідно якого ТОВ «ТБК «Оріон» укладало правочини з ТОВ «Дім Пива», які не були спрямовані на реальне настання наслідків правочину, документів для проведення зустрічної звірки ТОВ «ТБК «Оріон» не було надано. У зв'язку із наведеним, відповідач дійшов висновку, що ТОВ «ТБК «Оріон» безпосередньо не мало можливості надавати послуги по перевезенню вантажів позивачу.

Щодо правовідносин між позивачем та контрагентом - ТОВ «Мевік 2011», відповідач зазначив наступне. ДПІ у Печерському районі м. Києва було складено Акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Мевік 2011», стан платника « 9» - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням, не звітує про наявність основних фондів, чисельність працюючих - 1 особа. Враховуючи наведене, відповідач дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з ТОВ «Мевік 2011» не спричиняють реального настання правових наслідків та мають ознаки безтоварних операцій.

Посилаючись на вказані обставини, викладені в Акті перевірки від 24.10.20012 відповідач дійшов висновку про нікчемність правочинів укладених між позивачем та контрагентами - ТОВ «Автопартнерс», ТОВ «ТБК Оріон» та ТОВ «Мевік 2011».

На підставі вказаного Акта перевірки від 24.10.2012 відповідачем було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 15.11.2012 №0000742332, №0000732332 та №0004881730.

Позивач не погоджуючись із прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Досліджуючи правомірність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, суд надав оцінку документам, які були досліджені і відповідачем при проведенні перевірки позивача, а саме:

- копіям договорів;

- копіям податкових накладних;

- копіям актів прийому-здачі робіт;

- копіям рахунків - фактур;

- копіям товарно-транспортних наклданих;

- копії Акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 16.05.2011 № 519/23-10/37001806 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопартнерс» (код ЄДРПОУ 37001806) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.03.2010 по 31.03.2011;

- копії Акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 17.05.2012 № 1344/22-9/37770982 «Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Мевік 2011», код за ЄДРПОУ - 37770982, щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 29.07.2011-30.04.2012».

Із вищезазначених документів слідує, що у перевіряємому періоді між позивачем та контрагентом - ТОВ «Автопартнерс» було укладено угоду від 01.12.2010, про надання послуг по виконанню робіт з перевезення сипучих матеріалів; контрагентом - ТОВ «ТБК «Оріон» від 18.05.2011 № 0305 про надання послуг по перевезенню відсіву та сипучих будівельних матеріалів та з контрагентом - ТОВ «Мевік 2011» від 01.11.2011 №02/11, від 01.11.2011 № 03/11, від 14.11.2011 № 04/11 про перевезення сипучих будівельних матеріалів.

Дійсність виконання вказаних договорів була підтверджена представником позивача в судовому засіданні наступними документами, які наявні в матеріалах справи, а саме: податковими накладними, рахунками-фактурами; актами здачі-прийняття робіт та товарно-транспортними накладними (т.І - а.с. 212-250; т. ІІ - а.с. 1-250 та т. ІІІ - а.с. 1-47, 63-149).

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які складають предмет спору у даній справі, суд виходить з наступного.

Зважаючи на період в якому, було проведено частину господарських операцій між позивачем та контрагентами, відносини щодо формування позивачем податкового кредиту регулювались Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97 (надалі - Закону України від 03.04.1997 №168/97).

Так, відповідно до п.7.2.6 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97, - податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Відповідно до п.7.4.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97, - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.7.4.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97, - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Період в якому, було проведено господарські операції між позивачем та контрагентами, відносини щодо формування позивачем валових витрат з податку на прибуток регулювались Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (надалі - Закон України від 28.12.1994 №334/94-ВР).

Відповідно до п.5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР, - валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.5.3.9 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР, - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Щодо правового врегулювання відносин визначення платником податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 7 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (надалі - Закон України від 22.05.2003 № 889-IV), ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті.

Згідно з підпунктом 19.1.а пункту 19.1 статті 19 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов'язаний цим Законом подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

З 01.01.2011 до спірних правовідносин застосовуються положення Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV, до складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.

З 01.01.2011 до спірних правовідносин застосовуються норми Податкового кодексу України.

Так, щодо правового врегулювання відносин визначення платником податкового кредиту з податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.14.1.181 статті 181 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.1. статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема і з придбання товарів.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відносно твердження податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Щодо висновку відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та контрагентами - ТОВ «Автопартнерс», ТОВ «ТБК Оріон» та ТОВ «Мевік 2011», суд зазначає наступне.

Чинним законодавством не передбачено такого наслідку (санкції) встановлення факту нікчемності (недійсності) правочину, як донарахування податкових платежів за такими правочинами, зокрема і платежів з ПДВ.

Донарахування податкових зобов'язань, є за своїм змістом санкцією за допущене порушення платником податку у сфері виключно податкових правовідносин, а встановлення ознак недійсності чи правомірності правочину є суть цивільних правовідносин, в сфері дії яких податкові органи не наділені управлінськими повноваженнями. Тому, висновок відповідача про недійсність (нікчемність) договорів укладених між позивачем та його контрагентами в Акті перевірки не може бути належною юридичною підставою для винесення оскаржуваного рішення та має лише інформативний характер.

За умов відсутності вказівки та доказів вчинення позивачем правопорушення у сфері саме податкових правовідносин, застосування санкцій податкового законодавства у вигляді донарахування податкових зобов'язань та штрафу є безпідставним та необґрунтованим.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Суд звертає увагу, що відповідно до Акта перевірки відповідач дійшов висновку про нікчемність укладених між позивачем і його контрагентами правочинів на підставі розгляду матеріалів перевірки, яка здійснена податковими органами щодо діяльності ТОВ «Автоапартнерс», ТОВ «ТБК Оріон» та ТОВ «Мевік 2011» та відповідач не врахував, що на момент здійснення позивачем господарських операцій з вказаними контрагентами останні перебували на обліку в органах податкової служби, значились в ЄДРПОУ та були платниками податків і зборів.

Таким чином, суд вивчивши документи подані представником позивача, не може виключити дійсність проведення господарських операцій на виконання договорів укладених між позивачем та ТОВ «Автоапартнерс», ТОВ «ТБК Оріон» та ТОВ «Мевік 2011», оскільки виконання вказаних договорів та право позивача на формування податкового кредиту за такими господарськими операціями та віднесення сум по господарських операціях до валових витрат, підтверджено позивачем первинними бухгалтерськими документами. Також, зазначені договори не можуть бути оцінені недійсними (нікчемними) з підстав зазначених в Акті перевірки.

У свою чергу, відповідачем суду не надано доказів того, що позивач неправомірно сформував податковий кредит по господарських взаємовідносинах з контрагентами - ТОВ «Автоапартнерс», ТОВ «ТБК Оріон» та ТОВ «Мевік 2011» та відніс до валових витрат суми по таких господарських операціях, а висновки податкового органу викладені в Акті перевірки є не підтвердженими і необґрунтованими.

Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення від 15.11.2012 № 0000742332, № 0000732332 та №0004881730, - є протиправними і підлягають скасуванню.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті Баришівською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби від 15.11.2012 № 0000742332, № 0000732332 та №0004881730.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Терлецька О.О.