Рішення

від 29.04.2013 по справі 902/401/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 квітня 2013 р. Справа № 902/401/13

Провадження № 2/902/26/13

Господарський суд Вінницької області у складі судді Мельника П.А. , при секретарі судового засідання Віннік О.В. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Прокурора Радивилівського району Рівненської області в інтересах держави в особі Державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" 35500, Рівненська область, м.Радилів, вул.Волковенка, 11

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерноекспорт" 21001, м.Вінниця, вул.Ватутіна, 9В (а/с 520)

про стягнення 31 135,42 грн. заборгованості

За участю представників сторін:

позивача : Цибульський П.П. - за довіреністю;

відповідача: Розштабіга П.В. - за довіреністю;

прокуратури: не з''явився.

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов Прокурора Радивилівського району Рівненської області в інтересах держави в особі Державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерноекспорт" про стягнення 31 135,42 грн. заборгованості за договором на сушіння і зберігання сої, з яких: 26 645,65 грн. - основного боргу, 1998,42 грн. пені, 959,24 грн. інфляційних та 1 532,11 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 20.03.13 р. порушено провадження у даній справі та призначено засідання на 10.04.13 р.

Ухвалою суду від 10.04.13 р. за клопотанням відповідача розгляд справи відкладено до 29.04.13 р.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовільнити з підстав, визначених в позові.

Представник відповідача з наданих усних пояснень та направленого до суду письмового відзиву (вх.№ 08-46/5696/13 від 29.04.13 р.) проти поданого позову заперечив, просив суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник прокуратури в судове засідання не з''явився, причини своєї неявки суду не повідомив.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення представникі сторін, судом встановлено наступне.

18 січня 2011 року між ДП "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" (далі по тексту - "Позивач") та ТОВ "Зерноекспорт" (далі по тексту - "Відповідач") був укладений договір №33, відповідно до положень якого та Додатку №1 до договору, ДП "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" зобов''язався прийняти на сушіння та зберігання від ТОВ "Зерноекспорт" 350 тонн зерна сої до 01 травня 2011 року (п.п. 1.1, 8.5 Договору).

В свою чергу ТОВ "Зерноекспорт" зобов'язалось перед ДП "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" провести оплату за надані послуги на користь останнього не пізніше 01 числа наступного за місяцем надання послуг, за узгодженими сторонами тарифами відповідно до Додатку №1 до Договору та відповідно до рахунків-фактур позивача.

За період з 18 по 27 січня 2011 року відповідач доставив, а позивач прийняв, розвантажив, визначив якісні та кількісні показники, доочистив та помістив в склад на зберігання 424,76 тонн зерна сої.

Загальна вартість наданих послуг по прийманню, очищенню та зберіганню зерна сої ТОВ "Зерноекспорт" складає:

- по рахунку-фактурі №09 від 24.01.2011 року за 362,1 т. - 11231,35 грн.;

- по рахунку-фактурі №010 від 25.01.2011 року за 119,44 т. - 5594,52 грн.;

- по рахунку-фактурі №012 від 28.01.2011 року за 43,22 т. - 8991,83 грн.;

- по рахунку-фактурі №033 від 11.02.2011 року за зберігання - 827,95 грн., що в сукупності складає 26 645,65 грн.

Після сформування власником зазначеної партії зерна сої 1 лютого 2011 року та вивезення її залізничним транспортом, за надані послуги ТОВ "Зерноекспорт" розрахунки з ДП "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" проведені не були.

Неодноразові перемовини з власником зерна з приводу виникнення заборгованості та необхідності проведення повного розрахунку за надані послуги результатів не дали. На направлені претензії позивача відповіді не надходили.

Добровільна відмова відповідача від сплати виниклого боргу за надані послуги змусило прокурора звернутись з даним позовом до суду.

Крім основного боргу, прокурором та позивачем заявлено до стягнення 1998,42 грн. пені, 959,24 грн. інфляційних та 1 532,11 грн. - 3% річних.

Розглянувши подані матеріали суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Пунктом 10 ст.1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" визначено, що зберігання зерна - це комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов укладеного договору відповідачем було передано на зберігання позивачу зерно (сою) в кількості 424,76 т., що підтверджується виданими відповідачу відповідними складськими документами (складськими квитанціями). Факт передачі такої кількості зерна на зберігання не заперечується сторонами.

Позивачем було повернуто відповідачу зі зберігання зерна в цій же кількості.

Повернення зерна відповідачу проводилось позивачем відповідно до Інструкції "Про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах", затвердженої Наказом Мінагрополітики від 13.10.2008 року та "Положення про обіг складських документів на зерно", затвердженого Наказом Мінагрополітики від 27.06.2003р. №198.

Вищевказаною Інструкцією передбачено, що (п.4.3.7.) видача зерна проводиться зерновим складом при пред''явленні складської квитанції на зерно та довіреності.

Пунктом 1.7. Інструкції визначено, що кожна партія зерна видається її власнику матеріально відповідальною особою складу за кількістю і за якістю зерна на основі письмового звернення власника, доручення на право отримання зерна, наказу по зерновому складу (форма №16), попередньо складеного акта-розрахунку (п.4.3.5.Договору).

Згідно п.9.1 Положення визначається, що на вимогу власника простого складського свідоцтва повернути йому зерно, здане на зберігання, він зобов'язаний повернути зерновому складу просте складське свідоцтво в обмін на товаротранспортну накладну (квитанцію).

Пунктом 4.1.7. обумовленого Договору сторони визначили, що Замовник зобов''язується організувати вивіз зерна після сплати послуг не пізніше строку дії цього договору.

Виходячи із вищевикладеного, позивач згідно умов договору та чинного законодавства мав право та можливість здійснювати відпуск - повернення зерна відповідачеві його представнику по пред'явленій довіреності та тільки після отримання від відповідача екземпляра складської квитанції для її обміну на товаротранспортну накладну та погашення, а також при подачі відповідачем свого транспорту під завантаження.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем 02.02.11 р. на вимогу, що виставлялась відповідачем із пред'явленням останнім відповідних документів (довіреностей на представника, повернення складських квитанцій та ін.) із застосуванням відповідних процедур відвантаження зерна відвантажувалась, що зберігалась, у відповідній кількості та належній якості, претензій до яких при відпуску не надходило.

На підтвердження надання послуг по зберіганню та сушінню сої позивачем надані реєстри товарно-транспортних накладних, які знаходятьс в матеріалах справи.

З матеріалів справи слідує, що відповідачем взагалі не було проведено оплату вартості послуг позивача по зберіганню та сушінню зерна сої.

Станом на день подання позову та розгляду справи заборгованість відповідача по спірному договору становить 26 645,65 грн.

Статтею 4-2 ГПК України передбачено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В силу ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч.1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господ дарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах зазвичай ставляться. Аналогічні положення містяться в ст. 526 ЦК України.

Згідно з чч. 2, 3 ст. 193 ГК України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 525 ЦК України).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

При розгляді справи встановлено, що позивачем в строки, передбачені договором, відповідач розрахунки з позивачем в повному обсязі не провів.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення 26 645,65 грн. заборгованості за надані послуги зі зберігання та сушіння зерна підлягають задоволенню, оскільки є обгрунтованими та фактично відповідають матеріалам справи.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов"язань позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 1998,42 грн. - пені за період з липня по грудень 2012 року, 959,24 грн. інфляційних за період за період 2011-2012 року та 1 532,11 грн. - 3% річних за період з 02.02.11 р. по 31.12.12 р.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України, відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, що обчислюється у відсотках, розмір яких передбачений обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

У разі якщо Замовник затримає здійснення платежу Виконавцю він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, нарахованої на несплачену суму за кожен день прострочення (п.6.2. Договору).

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги про стягнення пені, інфляційних та 3% річних заявлені позивачем правомірно та підлягають стягненню, оскільки є обгрунтованими та фактично відповідають матеріалам справи.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, отже суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 31 135,42 грн. заборгованості за надані послуги із зберігання за договором правомірна та підлягає задоволенню, відтак, позов підлягає задоволенню в повному обсязі. Твердження відповідача судом до уваги не беруться, оскільки спростовуються вищевикладеним та фактичними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Позов прокурора задовільнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерноекспорт" (21001, м.Вінниця, вул.Ватутіна, 9В (а/с 520), код ЄДРПОУ 32054916) на користь Державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" (35500, Рівненська область, м.Радилів, вул.Волковенка, 11, код ЄДРПОУ 00955791) 26 645,65 грн. - основного боргу, 1998,42 грн. пені, 959,24 грн. інфляційних та 1 532,11 грн. - 3% річних.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерноекспорт" (21001, м.Вінниця, вул.Ватутіна, 9В (а/с 520), код ЄДРПОУ 32054916) в дохід Державного бюджету України 1 720,50 грн. судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам та прокурору.

Повне рішення складено 30 квітня 2013 р.

Суддя Мельник П.А.

віддрук. прим.: 1 - до справи; 2 - прокурору Рівненська область, м.Радилів, вул.Козлинюка, 37; 3 - позивачу 35500, Рівненська область, м.Радилів, вул.Волковенка, 1; 4 - відповідачу 21001, м.Вінниця, вул.Ватутіна, 9В (а/с 520)