Ухвала

від 24.04.2013 по справі 2а-8252/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-8252/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

24 квітня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Тонус-Н» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.02.2013 року у справі за їх позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Тонус-Н» звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень № 000352308/0 від 01 лютого 2010 року, яким позивачу визначено 11 321 868,00 грн. податкового зобов'язання з податку на прибуток та застосовано 11 321 868,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; № 0000112309/0 від 04 лютого 2010 року, яким позивачу визначено зобов'язання за платежем «комунальний податок» з врахуванням штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 180,20 грн., в т.ч. 10,20 грн. - основного платежу та 170,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.02.2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ «Тонус-Н» подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою позов задовольнити. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, що є підставою для його скасування.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень, з чим апеляційна інстанція повністю погоджується, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Тонус-Н» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2006 р. по 30.06.2009 р., валютного та іншого законодавства за період з 07.03.2003 р. по 30.06.2009 р., за результатами якої складено акт перевірки від 22.01.2010 року № 797/23-08/32373185.

Перевіркою встановлене порушення позивачем вимог п. 1.31, п. 1.32 ст. 1, пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 12 844 875 грн. та порушення ст.ст. 15, 19 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», в результаті чого занижено комунальний податок за Ш-й квартал 2007 р. на суму 10,20 грн.

Наведені обставини стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Перш за все, слід зауважити, що судова колегія повністю підтримує висновок суду першої інстанції щодо відсутності з боку відповідача порушень при проведенні перевірки та зазначає наступне: в разі коли платник податків не скористався правом недопущення податкових органів до перевірки в зв'язку з порушенням, на його думку, вимог чинного законодавства щодо її проведення і перевірка була здійснена, платник податків має право оскаржити рішення органу державної податкової служби, прийняте за результатами перевірки, з підстав не відповідності рішення закону чи компетенції органу державної податкової служби. Недотримання податковим органом вимогзаконодавства під час здійснення такої перевірки не звільняє суб'єкта господарювання від передбаченої чинним законодавством відповідальності за допущені ним порушення вимог податкового та іншого законодавства, які були виявлені у ході проведення перевірки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.12.2010 по справі № 21-25а10 та в постанові Вищого адміністративного суду України від 12.05.2011 по справі № К-15391/08.

Апеляційна інстанція не може не погодитися з доводами суду першої інстанції щодо правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення № 000352308/0 від 01 лютого 2010 року, з огляду на наступне.

Так, у перевіряємий період ТОВ «Тонус-Н» було укладено ряд договорів, зокрема, договори доручення з Вінницькою громадською організацією «Спілка підприємців Мегаспорт» та ТОВ «Мегаспорт», відповідно до яких довіритель доручає повіреному налагодити забезпечення всіма необхідними товарами для спорту та відпочинку в торгових точках торгової мережі Мегаспорт, організувати бізнес-процеси щодо купівлі товарів для спорту і відпочинку, а також прийняти товари для відпочинку та спорту з метою їх подальшої реалізації. Операції із передачі повіреному товарів для наступної реалізації не передбачають переходу права власності на ці товари.

Також позивачем укладались договори купівлі-продажу, згідно яких товариство зобов'язалось поставляти своєму контрагенту - ТОВ «Мегаспорт» - товари для спорту та відпочинку. Вказані договори передбачають перехід права власності на товар від покупця до продавця. Операції з купівлі-продажу товарів оподатковуються в загальному порядку, зокрема, датою збільшення валового доходу вважається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця, або дата відвантаження товарів.

Зі змісту укладених позивачем договорів вбачається, що їх безпосереднім предметом були товарно-матеріальні цінності - товари для спорту та відпочинку.

На момент виникнення спірних правовідносин порядок нарахування, обліку та сплати податку з прибутку підприємств було визначено Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», тому судом при перевірці правомірності оскаржуваного рішення застосовуються норми вказаного Закону.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з п. 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

За п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами. Валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг).

Датою збільшення валового доходу відповідно до пункту 11.3.1 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт,

- послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Згідно п. 1.31 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.

Відповідно до підпункту 7.9.1. пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з урахуванням особливостей, встановлених цим

Законом, не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), а також згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно, з урахуванням положень пп. 7.9.6 цього пункту.

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави судовій колегії прийти до висновку, що кошти, отримані від операцій продажу товарів включаються до суми валового доходу, а кошти, отримані на підставі договорів, які не передбачають передачу права власності на товар - не включаються.

Крім того, необхідно зазначити, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Виходячи з приписів ст. 1000 Цивільного кодексу України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Отже, правовий аналіз наведених положень ЦК України у взаємозв'язку з нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» дає підстави апеляційній інстанції погодитися з висновком суду першої інстанції, що операції із передачі повіреному товарів для наступної реалізації та придбання повіреним товарів від імені довірителя не передбачають переходу права власності на ці товари повіреному. Лише у випадку реалізації товару, який належить довірителю, у повіреного не виникають податкові зобов'язання. При цьому, у разі вчинення повіреним правочинів на підставі договору доручення такий правочин має укладатися (вчинятись) від імені довірителя.

Таким чином, позивач, як повірений, виконуючи договори доручення повинен був діяти від імені та за рахунок своїх довірителів - Вінницької міської громадської організації «Спілка підприємців Мегаспорт» та ТОВ «Мегаспорт».

На підтвердження факту виконання доручення з постачання товарів та організації бізнес-процесів апелянт посилається на договори купівлі-продажу, укладені з ТОВ «Тріакс». В свою чергу, з аналізу змісту даних договорів слідує, що вони були укладені позивачем від власного імені , жодного посилання на договори доручення, як і вказівки про укладання позивачем таких договорів в інтересах та від імені довірителя, зазначені договори не містять.

Отже, позивач, укладаючи договори з ТОВ «Тріакс» та здійснюючи операції з придбання товарів у ПП «Іменс», позивач виступав як покупець товару від свого імені, а не від імені довірителя, тобто набував товар у власність.

При цьому слід відмітити, що матеріали справи не містять жодного документу, який би підтверджував купівлю товару або вчинення інших дій на виконання договорів доручення від імені довірителя .

Та обставина, що «Тонус-Н» за вказаними договорами виступали продавцем товару та передавали право власності на товар від свого імені, а не від імені довірителів підтверджується також договорами про уступку права вимоги, за умовами яких позивач, як продавець товару (власник майна), передає Вінницькій міській громадській організації «Спілка підприємців Мегаспорт», право вимоги заборгованості ТОВ «Мегаспорт».

Судом першої інстанції також правомірно відзначено, що в результаті здійснюваних правочинів відбулось об'єднання в одній особі - Вінницькій міській громадській організації «Спілка підприємців «Мегаспорт» - довірителя за договорами доручення від 01.11.2005 року № 0002840 та від 01.01.2009 року № 408 у правовідносинах з ТОВ «Тонус-Н» та кредитора (продавця) за договором купівлі-продажу № 0002995 від 01.11.2005 року у правовідносинах з ТОВ «Мегаспорт».

Тобто ВМГО «Спілка підприємців «Мегаспорт» фактично отримали від ТОВ «Мегаспорт» право вимоги сплати грошових коштів за поставлений ТОВ «Тонус-Н» товар, який придбано за грошові кошти самої ж ВМГО «Спілка підприємців «Мегаспорт».

З витягів із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців прослідковується, що ТОВ «Мегаспорт» та ВМГО «Спілка підприємців Мегаспорт» знаходяться за однією юридичною адресою - м. Вінниця, вул. 600-річчя, буд. 17, директором обох підприємств згідно укладених договорів значиться одна й та ж сама особа - Килимчук О.В..

Отже, ТОВ «Мегаспорт» та ВМГО «Спілка підприємців Мегаспорт» у розумінні п. 1.26 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є пов'язаними особами, оскільки перебували під керівництвом однієї особи, а відтак не могли не бути обізнаними стосовно один одного.

За ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

За таких обставин апеляційна інстанція не може не погодитися з правовою позицією суду першої інстанції, що договори доручення від 01.11.2005 року № 0002840, від 01.01.2009 року № 408, від 01.10.2005 року №СП/ТН-1 є удаваними правочинами, які були вчинені сторонами свідомо, на приховання правочинів з купівлі-продажу товарів, з метою заниження об'єкта оподаткування з податку на прибуток.

Суд звертає увагу на те, що дані удавані договори не є недійсними, однак до правовідносин, які виникли на підставі таких правочинів, застосовуються норми, які регулюють порядок оподаткування правочинів, які сторони насправді вчинили, а відтак, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які регулюють порядок оподаткування операцій купівлі-продажу.

Згідно п.п. 4.1.1. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Пп. 11.3.1 п. 11.3. ст. 11 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлює, що датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає па податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку, або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Враховуючи наведене, апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку, що доходи, отримані позивачем від здійснення операцій купівлі-продажу товарів з ВМГО «Спілка підприємців «Мегаспорт» та ТОВ «Мегаспорт», є об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств та включаються до валового доходу отримувача.

Оскільки позивач не зарахував кошти, отримані від Вінницької міської громадської організації «Спілка підприємців Мегаспорт», до складу валових доходів підприємства, то відповідач правомірно встановив порушення вимог пункту 1.31, пункту 1.32 статті 1, підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Колегія суддів також знаходить правомірним не взяття до уваги судом першої інстанції висновку експерта від 19.06.2012 року № 3707/3708/12-45, яким встановлено, що висновки акту перевірки від 22.01.2010 року № 797/23-08/32373185 документально не підтверджуються, оскільки висновки даного акту перевірки суперечать фактичним обставинам справи та спростовуються наявними у справі доказами.

При цьому апеляційна інстанції виходить з наступного

З описової частини висновку експертизи слідує, що на клопотання експерта ТОВ «Тонус-Н» було надано ряд додаткових документів, зокрема, картки рахунків, отримані та видані податкові накладні, декларації з податку на прибуток, фінансові звіти, договори відповідального зберігання, договори купівлі-продажу та додаткові угоди до них, перелік яких наведено на стор. 3 -6 наданого висновку.

Однак, в порушення п. 4.10 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, вказані документи, що були об'єктом дослідження, не були передані суду після проведення експертизи. Як зазначено в експертному висновку, додатково надані документи були повернуті позивачу, однак відповідних повноважень наведеною вище Інструкцією експерту не надано. Крім того, зазначені документи не були надані апелянтом ні суду першої, ні суду апеляційної інстанцій.

Судова колегія також знаходить законним та обґрунтованим податкове повідомлення-рішення від 04.02.2010 року № 0000112309/0 та не вбачає правових підстав для його скасування, з огляду на слідуюче.

Як вже зазначалося вище, актом перевірки було встановлено порушення з боку позивача вимог ст. 15 та 19 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», внаслідок чого занижено комунальний податок за III квартал 2007 рік на суму 10,20 грн.

За ст. 15 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. А стаття 19 цього Декрету визначає, що місцеві податки і збори перераховуються до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному Радами народних депутатів, якими вони встановлюються. Стягнення не внесених в установлений термін місцевих податків і зборів здійснюється згідно з чинним законодавством.

Органи місцевого самоврядування відповідно до закону можуть встановлювати місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів (ч. 1 ст. 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно розділу II Положення про комунальний податок у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 18 березня 2004 року N 81/1291, платниками комунального податку є юридичні особи - підприємства і організації незалежно від форм власності та відомчої підпорядкованості, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, іноземні юридичні особи, філії підприємств, які зареєстровані на території міста Києва, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств.

Розділ III Положення визначає, що ставка комунального податку становить 10 відсотків річного фонду оплати праці працівників підприємств (організацій), нарахованого виходячи з встановленого чинним законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів працівників.

Відповідно до п. 5.1. розділу IV Положення комунальний податок нараховується підприємствами та організаціями щомісячно в розмірі 10 відсотків від фонду оплати праці працівників за звітний період, нарахованого виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів працівників. Кількість працівників при розрахунку податку визначається як середньооблікова кількість штатних працівників.

Підпункт 4.2.2. п. 4.2. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлює, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях; в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

Так, згідно розрахунку з комунального податку за відповідний податковий період (№ 217023 від 09.2007 року) позивачем визначено суму податку у розмірі 5 грн. 10 коп., що визначено із розрахунку за трьох працівників. В ході перевірки встановлено наявність на підприємстві 9-ти працівників, отже, сума податку, що підлягає сплаті, становить 15,30 грн.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про заниження позивачем комунального подату за III квартал 2007 рік на суму 10,20 грн., що свідчить про порушення ст.15 та 19 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори».

Крім того, позивачем визнано та погашено податкове зобов'язання по комунальному податку, визначене податковим повідомленням-рішенням від 04.02.2010 року № 0000112309/0.

За ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до наведених вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність прийнятих ним спірних рішень.

За таких обставин Окружним адміністративним судом м. Києва зроблено правильний висновок щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Тонус-Н» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.02.2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Безименна Н.В.

Кучма А.Ю.