Ухвала

від 24.04.2013 по справі 2а-3685/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2013 р. м. Київ К/800/15522/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенка М. І. за участю секретаря судового засідання Паламарчук А.О.

та представників сторін: від позивача - Фесенко О. М.,

від відповідача - Харко Д. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 17.12.2012 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013 р.

у справі № 2а-3685/12/2670

за позовом приватного акціонерного товариства «Золота краплина»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне акціонерне товариство «Золота краплина» (далі - позивач, ПАТ «Золота краплина») звернулось до окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ) про протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.09.2011р. № 0008442306, № 0008432306 та від 26.12.2011 р. № 0011892306.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 17.12.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013р., позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 17.12.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржені рішення прийнятими у відповідності до норм матеріального та процесуального права, надав заперечення на касаційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами ДПІ було проведено виїзну планову перевірку ПАТ «Золота краплина» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 31.03.2011 р., за результатами якої складено акт № 1264/23-6/32664333 від 14 вересня 2011 р. та встановлено порушення позивачем п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

На підставі зазначеного акту відповідач 28.09.2011 р. прийняв спірні податкові повідомлення-рішення: № 0008432306, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 706 100 грн., а також нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 141 220 грн.; та № 0008442306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 5 286 195 грн., з яких за основним платежем - на 4 316 583 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 969 612 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення № 0008442306 від 28.09.2011 р. було залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення № 0008432306 від 28.09.2011 р. скасоване в частині завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 141 220 грн. (податкове повідомлення-рішення від 26.12.2011 р. №0011892306).

Висновок щодо заниження податку на прибуток, податковий орган обґрунтовує недотриманням вимог податкового законодавства, а також нікчемністю правочинів укладених позивачем з ПП «Павлоград-Інвест-Агро» згідно положень ч. 1 ст. 203, ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України, як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обмовлені ними.

Суди попередніх інстанції приймаючи рішення про задоволення позовних вимог виходили з того, що відповідачем не доведено правомірність спірних рішень. Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів першої та апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

В свою чергу, підпункт 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону передбачає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Із аналізу положень статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» випливає, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто Закон пов'язує виникнення у платника ПДВ права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Згідно п.198.1 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01.01.2011р. та діяв в період взаємовідносин позивача з ПП «Павлоград-Інвест-Агро») право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, позивач у межах своєї господарської діяльності уклав із ПП «Павлоград-Інвест-Агро» низку договорів поставки: № 15111233 від 2115.11.2010 р., №18110133 від 18.11.2010 р., №23110333 від 23.11.2010 р., №30110233 від 30.11.2010 р., за умовами яких постачальник (ПП «Павлоград-Інвест-Агро») зобов'язується поставити та передати у власність, а покупець (позивач) прийняти та оплатити насіння соняшника врожаю 2010 р. українського походження на умовах EXW, згідно «ІНКОТЕРМС-2000».

Судами попередніх інстанцій з врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» досліджено питання щодо реального вчинення зазначених правочинів та за наявності доказів: договорів поставки, податкових накладних, видаткових накладних, актів прийому-передачі, платіжних доручень тощо, встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій.

Як вбачається із акту перевірки, податковий орган обґрунтовує свою позицію щодо нікчемності/недійсності зазначених правочинів як таких, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України. Проте, відповідач не надав суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Отже, зазначені висновки податкового органу є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства, а посилання відповідача на частини 1, 5 ст. 203, ст. 215, частину 1 ст. 216 Цивільного кодексу України є юридично неспроможними, оскільки зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Крім того, судами обґрунтовано було прийнято до уваги висновки судово-економічної експертизи № 8448/8449/12-45 від 30.10.2012 р. та здійснено вірні висновки, що нормами Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів від 10.01.2007 р. № 2.1.1 передбачено ведення аналітичного обліку в розрізі місць зберігання запасів, що допускає здійснення оцінки запасів за методом ФІФО не в розрізі підприємства в цілому, а в розрізі конкретних місць зберігання, тобто оцінку не будь-яких запасів, які зберігаються на підприємстві, а оцінку запасів, що зберігаються на певному місці зберігання. Отже, з урахуванням тієї обставини, що позивачем зберігається велика кількість сировини, у більш ніж 170 місцях зберігання, вбачається логічним визначення вартості цієї сировини у конкретному місці зберігання, а не штучне визначення вартості сировини в межах юридичної особи (підприємства).

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий орган не довів при вирішенні справи те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість для отримання бюджетного відшкодування.

Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 28.09.2011р. № 0008442306, № 0008432306 та від 26.12.2011 р. № 0011892306, вимоги щодо скасування зазначених рішень були обґрунтовано задоволені.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 17.12.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013 р. у справі № 2а-3685/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І. В. Приходько Судді: (підпис) І. О. Бухтіярова Помічник судді (підпис) М. І. Костенко З оригіналом згідно Т. В. Давидовська