Постанова

від 23.04.2013 по справі 2а/0270/5063/11

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

23 квітня 2013 р. Справа № 2а/0270/5063/11

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Чернюк Алли Юріївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Котюжанського Володимира Олександровича

представника позивача: Шлапака В.С.

представника відповідача: Охрімовського Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Флоріан-Т"

до: Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції

про: скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ :

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Флоріан-Т" до Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення - рішення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податкове повідомлення рішення №0000492300 від 10 серпня 2011 року прийняте на підставі зафіксованих порушень в ході проведення позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Флоріан-Т" Вінницькою МДПІ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період лютий 2011 року. Даною перевіркою встановлено, що ТОВ "Флоріан-Т" подало занижену суму ПДВ. На підставі чого, 10.08.2011р. податковим органом винесено податкове повідомлення рішення форми "Р" № 0000492300, яким визначено грошове зобов'язання в сумі 588430 грн.

Оскільки зафіксовані порушення не відповідають дійсності, тому позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування вищевказаного податкового повідомлення рішення.

Представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити на підставі та в межах заявлених позовних вимог.

Представник відповідача щодо позову заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, у відповідності до письмових заперечень, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного.

ТОВ "Флоріан-Т" зареєстроване державним реєстратором Вінницької районної ради від 06.07.2005р. за ідентифікаційним кодом 33623240.

У період з 01.02.2011р. по 28.02.2011р. податковим органом було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Флоріан-Т" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за лютий 2011р. результат якої оформлений актом від 28.07.2011р. № 264/23-33623240 (надалі акт перевірки від 28.07.2012р.) Зокрема, перевіркою встановлено порушення п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачу необхідно сплатити до бюджету за лютий 2011 року суму 588430,00 грн. (а.с.29-46).

10.08.2011р. Вінницькою МДПІ на підставі вищевикладених обставин, винесено податкове повідомлення рішення форми "Р" № 0000492300, яким визначено грошове зобов'язання в сумі 588431 грн., з них основного платежу 588430 грн. та 1 грн. за штрафними санкціями (а.с.28).

Оскільки зафіксовані порушення не відповідають дійсності, тому позивач звернувся до суду з позовом з захистом своїх прав.

Визначаючись щодо заявлених позовних, суд виходив з наступного.

Так, п.75.1 ст. 75 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) визначено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки, що визначено п.78.4 ст. 78 ПК України.

Судом встановлено, що перевірка ТОВ "Флоріан-Т" проведена на підставі направлення від 14.07.2011 року №243 та наказу від 14.07.2011 року №485. Даний факт представником позивача в судовому засіданні не заперечувався.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, судом встановлено, що податковим органом дотримано процедуру, строк оформлення результатів перевірки та винесення податкового повідомлення-рішення ТОВ "Флоріан-Т".

Стосовно зафіксованих порушень, що стали підставою для прийняття податкового повідомлення рішення № 0000492300 від 10.08.2011року, судом встановлено наступне.

Відповідно до акту перевірки від 28.07.2011р., податковий орган встановив суму ПДВ по рядку 27 Декларації - 588430 грн.

Як встановлено, 25 лютого 20112 року між товариством з обмеженою відповідальністю "ТДК Трейд" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Флоріан-Т"(покупець), укладено договір поставки №25022011 на поставку товару, а саме електротехнічної продукції виробничо-технічного призначення, передати (поставити) в домовлені строки у власність покупцю товар, а покупець зобов"язується прийняти товар і здійснити оплату за визначену грошову суму (пункти 1.1., 1.2 Договору).

Так, згідно податкових накладних: №22503 від 25.02.2011р. в сумі 311164,72 грн. в т.ч. ПДВ-51860 грн., №22504 від 25.02.2011 р. на суму 559454,10 грн. в т.ч. ПДВ- 93242,35 грн., №22807 від 28.02.2011 в сумі 2659960,40 грн. в т.ч. ПДВ - 443326,73 (на підставі яких придбано товар (послуги) товариство з обмеженою відповідальністю "Флоріан-Т"включило до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 588430 грн., що, на думку податкового органу, є безпідставним.

Обґрунтовуючи таку позицію, представник відповідача вказує на те, що відповідно до вимог п.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно п.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно п.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст.228 ЦКУ правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

П.2 ч.1 ст. 30 ЦКУ - цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїмидіями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов"язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст.91 ЦКУ).

Статтею 92 ЦКУ встановлено, що юрична особа набуває цивільних прав та обов"язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Вказана підстава, відповідно до ст.234 ЦКУ є безумовною підставою для визнання вказаного правочину нікчемним, адже відповідно до ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст.62 Господарського кодексу України, підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до п.4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.202 ЦКУ).

Стаття 626,529 ЦКУ передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків. При цьому договір є обов"язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст.656 ЦКУ). За ст.662 ЦКУ продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.658 ЦКУ, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Моментом виконання обов"язку продавця щодо передачі товару, згідно 664 ЦКУ є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємств-постачальників за період 01.02.2011 року по 01.04.2011 року.

Оцінюючи обґрунтованість наведених податковим органом доводів, суд виходить з наступного.

Стаття 198 ПК України визначає право та підстави для віднесення сум податку до податкового кредиту.

Так, згідно пункту 198.3 наведеної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 180.1 статті 180 ПК України для цілей оподаткування платником податку є: будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

З аналізу наведених норм вбачається, що податковий кредит формується за таких умов:

- право на нього виникає лише у платника ПДВ;

- податковий кредит визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг;

- податковий кредит складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

- може формуватись у разі наявності мети подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

На підтвердження того, що придбані позивачем товари (послуги) використовувались в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку суду надано низку документів. А саме: договір поставки №25022011 від 25 лютого 2011 року укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "ТДК Трейд" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Флоріан-Т"(покупець), згідно умов якого постачальник зобов"язується здійснити поставку товару, а саме електротехнічної продукції виробничо-технічного призначення, передати (поставити) в домовлені строки у власність покупцю товар, а покупець зобов"язується прийняти товар і здійснити оплату за визначену грошову суму (пункти 1.1., 1.2 Договору); свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи № 148251 від 06.07.2005р., довідку про взяття на облік платника податків №1036 від 14.07.2005р., податкові, видаткові накладні, платіжні доручення.

За сукупністю наведених обставин, враховуючи наявність документів, що підтвердужють право позивача на податковий кредит, суд дійшов висновку про необгрунтованість доводів податкового органу, покладених в основу оскаржуваного рішення.

Таким чином, здійснивши системний аналіз правових норм, дослідивши надані докази, надавши всім фактам юридичну оцінку, суд приходить до висновку, що в обов'язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень рішень, податковим органом не доведено підстави та порушення, які зафіксовані в ході здійснення перевірки, а тому податкове повідомлення рішення форми «Р» від 10.08.2011р. №0000492300 є таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Мотивація та докази, надані позивачем, дають суду підстави для постановлення висновків, які спростовують доводи відповідача, та встановлені у справі обставини підтверджують позиції позивача.

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) згідно до положень статті 94 КАС України. Враховуючи вищенаведене наявні підстави для відшкодування з Державного бюджету України на користь - товариства з обмеженою відповідальністю "Флоріан-Т" судові витрати на сплату судового збору в сумі 29грн. 55коп.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовільнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької МДПІ № 0000492300 від 10.08.2011 року про визачення ТОВ "Флоріан-Т" грошового зобовязання з ПДВ +588430 грн. та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Флоріан-Т" судові витрати в розмірі 29 грн. 55 коп., сплаченого згідно платіжного доручення № 4856 від 08.11.2011року, шляхом їх безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунку Вінницької обєднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Чернюк Алла Юріївна