Рішення

від 07.02.2013 по справі 5006/36/152а/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.02.2013р. Справа № 5006/36/152а/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Гриник М.М.

при секретарі судового засідання Новіковій В.Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Горлівської міської ради, м.Горлівка

до відповідача колективного сільськогосподарського підприємства « 40 років Жовтня», смт. Зайцеве, м.Горлівка

від третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління Держкомзему у м.Горлівка Донецької області

про визнання недійсним та скасування державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ДН №003283, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 07.02.2000р. за №00252, площею 549,2 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

Горлівська міська рада, м. Горлівка звернулась із позовом до колективного сільськогосподарського підприємства « 40 років Жовтня», смт.Зайцеве, м.Горлівка про визнання недійсним та скасування державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ДН №003283, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 07.02.2000р. за №00252, площею 549,2 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Позовні вимоги мотивовано тим, що передача земельних ділянок у постійне користування КСП « 40 років Жовтня» на виконання рішення Горлівської міської ради від 27.08.1999р №ХХІІІ/10-14, прийнято після визнання Арбітражним судом Донецької області відповідача банкрутом, що суперечить положенням Земельного кодексу України щодо порядку використання земель в частині виконання зобов'язань землекористувача щодо належної плати за землю.

Крім того, в додатку до рішення розподілення земель за формами власності представлено експлікацію угідь, в якій зазначено, що площа земель, переданих у постійне користування, складається із: резервного фонду -482,9га; водного фонду - 10,8га, лісового фонду - 54,1га, історико - культурного призначення - 1,4га, площі окремих угідь складають 549,2га, що не відповідає даним земельної ділянки, зазначеної у п.2.2 рішення. Відсутність документації із землеустрою щодо встановлення меж земель історико - культурного призначення та їх охоронних зон є порушенням вимог ст. ст.19, 48, 75, 82, 83 Земельного кодексу України стосовно порядку передачі, охорони та раціонального використання земель.

Ухвалою суду від 07.12.2012р. позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №5006/36/152а/2012, сторони зобов'язані надати документи та виконати певні дії. Зазначеною ухвалою суд залучив в якості третьої особи Управління Держкомзему у м.Горлівка Донецької області.

За приписами ст.64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

У п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за належною відповідачу адресою, враховуючи позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача 3 про час і місце розгляду справи.

Ухвалою від 29.01.201р. за клопотанням позивача строк розгляду справи продовжено на 15 днів.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав. Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позов та витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Зважаючи на достатність представлених позивачем документів, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні, яке відбулось 07.02.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Розглянувши подані матеріали справи, та заслухавши пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, господарський суд Донецької області , -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Горлівської міської ради від 27.08.1999р. № ХХІІІ/10-14 „Про затвердження проекту роздержавлення та приватизації земель колективного сільськогосподарського підприємства « 40 років Жовтня»" вирішено передати відповідачу в постійне користування - 548,5га, в т.ч. резервний фонд - 482,9га, водний фонд - 10,8га, лісовий фонд - 54,1га.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ст.ст. 22, 23 Земельного кодексу Української РСР (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (від 5 травня 1993 року)) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

На виконання зазначеного рішення відповідачу видано Державний акт на право постійного користування землею (серія ІІ-ДН №003283) від 07.02.2000р., площею 549,2 га із земель Горлівської міської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів за №00252.

Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

В подальшому, Рішенням Горлівської міської ради від 25.11.2011р. №VI/17-29 «Про визнання недійсним рішення Горлівської міської ради від 27.08.1999р. № ХХІІІ/10-14 „Про затвердження проекту роздержавлення та приватизації земель колективного сільськогосподарського підприємства « 40 років Жовтня» визнано недійсним та виключено пункт 2.2 рішення міської ради від 27.08.1999р. №ХХІІІ/10-14» та пункт 2 із таблиці «Розподіл земель за формами власності колективного сільськогосподарського підприємства « 40 років Жовтня», яка є додатком до рішення. Зазначеним рішенням було вирішено звернутися до суду з позовом про визнання недійсним зазначеного державного акту на право постійного користування землею.

Зі змісту вище означеного Рішення вбачається, що відповідно до статті 48 Земельного кодексу України (від 18.12.90 № 561-XII) колективним сільськогосподарським підприємствам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва передавались землі виключно сільськогосподарського призначення.

Передачею у постійне користування КСП « 40 лет Октября» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земель історико-культурного призначення, без визначення в натурі їх меж було порушено вимоги статей 19, 48, 75, 82, 83 Земельного кодексу України (від 18.12,90 № 561-ХІІ) щодо порядку передачі, охорони та раціонального використання земець.

З вищевикладеного випливає, що рішення міської ради від 27.08.99 № ХХШ/10-14 в частині передачі у постійне користування земельних ділянок було прийнято в порушення вимог діючого на той час земельного законодавства.

Наявність державного акта на право постійного користування землею від 07.02.2000 № 00252, виданого на підставі рішення міської ради від 27.08.99 № ХХШ/10-14, унеможливлює використання земель за цільовим призначенням відповідно до вимог чинного законодавства.

Господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності (п.1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин").

З приписів статей 13, 14 Конституції України вбачається, що земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

Справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.

Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

За приписами глави 15 Земельного кодексу України користування землею може здійснюватись на праві постійного користування, тобто користування без обмеження строку, або тимчасового користування на умовах оренди.

Статтею 92 вказаного Кодексу встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування (п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин").

Підстави набуття прав на землю визначені розділом IV ЗК України.

Згідно з ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Після прийняття органом державної влади або місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки у власність або в користування, затвердження результатів аукціону, укладення відповідної цивільно-правової угоди, набуття права власності на житловий будинок, будівлю, споруду особа має право на одержання земельної ділянки у власність або в користування і право вимагати оформлення документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою (п.2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин").

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

В п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначено, що за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, з огляду на те, що Рішення Горлівської міської ради від 27.08.1999р. № ХХІІІ/10-14 „Про затвердження проекту роздержавлення та приватизації земель колективного сільськогосподарського підприємства « 40 років Жовтня»" скасовано, тому у колективного сільськогосподарського підприємства « 40 років Жовтня» відсутні підстави користуватися вказаними земельними ділянками на підставі зазначеного рішення, та враховуючи, що оспорюванні державні акти порушують права та обов'язки позивача, як особи, яка у встановленому законом порядку набула право на оренду спірної земельної ділянки і фактично перешкоджає позивачу у реалізації цього права, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача щодо визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ДН №003283, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 07.02.2000р. за №00252 та скасувати реєстрацію вказаних державних актів

При цьому враховано, що пункт 3.10 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 № 43, був виключений згідно з наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 03.06.2010 № 433, який у свою чергу був прийнятий на виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 20.04.2010 № К-8025/09, якою цей же пункт Інструкції був скасований як такий, що не відповідає нормам матеріального права, які регулюють ці правовідносини, й суперечить їм.

Зважаючи на те, що спір виник не з вини відповідача, судовий збір покладається на позивача, в порядку ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 22, 32, 33, 43, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Горлівської міської ради, м.Горлівка до колективного сільськогосподарського підприємства « 40 років Жовтня», смт.Зайцеве, м.Горлівка, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління Держкомзему у м.Горлівка Донецької області про визнання недійсним та скасування державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ДН №003283, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 07.02.2000р. за №00252, площею 549,2 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - задовольнити.

Визнати недійсним Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ-ДН №003283, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 07.02.2000р. за №00252, площею 549,2 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Скасувати реєстрацію Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ-ДН №003283, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 07.02.2000р. за №00252, площею 549,2 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Гриник

Повний текст рішення складено та підписано 12.02.2013р.