Ухвала

від 13.05.2013 по справі 5020-9/188-2/236

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

УХВАЛА

13 травня 2013 року справа № 5020-9/188-2/236

за скаргою комунального підприємства «Ремонтно-експлуатаційне підприємство №11» Севастопольської міської Ради на дії Відділу державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції у місті Севастополі (99001, м. Севастополь, пл. Латова,3) у справі №5020-9/188-2/236

за позовом Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси» Кабінету Міністрів України в особі Севастопольського міського управління «Севастопольекокомресурси»

(99029, м. Севастополь, вул. Хрустальова,11, оф. 97)

до комунального підприємства «Ремонтно-експлуатаційне підприємство №11»

(99022, м. Севастополь, вул. Горпіщенко,78)

про стягнення заборгованості у розмірі 252951,47 грн.

суддя Щербаков С.О.

за участю:

представника позивача (стягувач) - не з`явився,

представника відповідача (боржник) - не з`явився,

представника органу державної виконавчої служби (ВДВС Нахімовського районного управління юстиції у м. Севастополі) - не з`явися,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду міста Севастополя перебувала справа №5020-9/188-2/236 за позовом Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси» Кабінету Міністрів України в особі Севастопольського міського управління «Севастопольекокомресурси» до комунального підприємства «Ремонтне експлуатаційне підприємство №11» про стягнення заборгованості у розмірі 252951,47 грн.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 01.03.2011, залишеним без змін постановами Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.04.2011 та Вищого господарського суду від 05.07.2011 позов задоволено повністю. Також було вирішено питання щодо судових витрат.

25.08.2011 в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України виданий наказ по справі №5020-9/188-2/236.

11.03.2013 від комунального підприємства «Ремонтне експлуатаційне підприємство №11» Севастопольської міської Ради надійшла скарга на дії Відділу державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції у місті Севастополі, в якій скаржник просить визнати дії Відділу державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції у місті Севастополі з винесення постанови про накладення арешту на кошти від 25.02.2013 протиправними та скасувати вказану постанову. Вимоги скарги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова про накладення арешту на кошти від 25.02.2013 суперечить діючому законодавству, оскільки зазначений у постанові спосіб проведення виконавчих дій не передбачений ані Законом України «Про виконавче провадження» ані Інструкцією з організації примусового виконання рішень та Податковим кодексом України, а також тим, що залишок суми боргу, зазначений у цій постанові був збільшений державним виконавцем, оскільки до збільшеної суми також врахована інша сума, а саме за проведення додаткових виконавчих дій, які на думку скаржника не потрібно було проводити, оскільки на виконанні вищевкзааного Відділу державної виконавчої служби знаходяться виконавчі провадження про стягнення сум боргу з населення на користь скаржника.

Згідно результатів розподілення автоматизованою системою документообігу суду, суддею для розгляду скарги по справі №5020-9/188-2/236 визначено Щербакова С.О.

Ухвалою суду від 14.03.2013 скаргу прийнято до розгляду та призначено на 02.04.2013.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд скарги відкладався на 02.04.2013 на 17.04.2013 та 17.04.2013 на 13.05.2013.

У судове засідання 13.05.2013 представник відповідача не з'явилась, про дату, час та місце розгляду скарги була повідомлена належним чином, надала на адресу суду письмове клопотання про відкладення розгляду скарги у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому процесі, або у разі неможливості відкладення розгляду цієї скарги, розглянути її без участі представника. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду скарги був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, раніше 28.03.2013 надав письмові пояснення по суті скарги, в яких зокрема вказував, що державним виконавцем при винесенні постанови про накладення арешту на кошти були дотримані вимоги статей 57, 65 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки каса підприємства відповідача є фактично його рахунком за №30, а тому доводи скарги є безпідставними та такими, що затягують процес виконання рішення суду. Також вказував, що посилання боржника на те, що у разі переліміту каси на нього будуть накладені штрафні санкції з боку податкової служби не є переконливими, оскільки на його думку боржник не був обмежений у добровільному порядку виконувати рішення суду шляхом передачі накопичувальної суми у касі державному виконавцю, що також виключало б перевищування ліміту в касі.

Представник органу державної виконавчої служби в судове засідання 13.05.2013 також не з'явився, про дату, час і місце розгляду скарги був повідомлений належним чином, до початку судового засідання надав письмове клопотання про розгляд скарги без участі представника та письмові заперечення на скаргу, в яких вказує, що державним виконавцем не були порушені вимоги діючого законодавства, оскільки після відкриття виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду міста Севастополя №5020-9/188-2/236, боржнику було надано строк для самостійного виконання, однак цей обов'язок боржник не виконав, в зв'язку із чим був накладений арешт на грошові кошти боржника, що знаходяться в касі відповідача для можливості їх вилучення відповідно до вимог статті 65 Закону України «Про виконавче провадження».

Розглянувши у судовому засіданні скаргу комунального підприємства «Ремонтне експлуатаційне підприємство №11» Севастопольської міської Ради на дії відділу державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції у місті Севастополі, суд приходить до висновку що скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

З даною конституційною нормою узгоджується частина 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій України і статус суддів», згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Статтею 115 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, які набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», в якому детально визначена виконавча процедура, коло осіб, які мають право проводити виконання рішень, їх повноваження, строки та способи виконання.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно положень статті 11 Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

25.08.2011 господарським судом міста Севастополя на виконання рішення господарського суду міста Севастополя від 01.03.2011 та постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.04.2011, які набрали законної сили 20.04.2011 та ухвали господарського суду міста Севастополя від 25.08.2011 в межах даної справи був виданий наказ про примусове виконання рішення, а саме стягнення з відповідача на користь позивача суму заборгованості у розмірі 252951,47 грн. та витрат по сплаті державного мита у розмірі 2529,51 грн. і на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

З копій наданих матеріалів виконавчого провадження у справі №5020-9/188-2/236 вбачається, що 31.08.2011 заступником начальника відділу державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції у м. Севастополі була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду міста Севастополя від 25.08.2011 у справі №5020-9/188-2/236, в якій також було запропоновано боржнику у семиденний строк добровільно виконати рішення, проте у встановлений строк заборгованість сплачена не була.

Постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції у місті Севастополі від 25.02.2013 в межах здійснення заходів щодо виконання рішення суду накладений арешт на грошові кошти, які належать боржнику, що знаходяться в касі підприємства (рахунок 30 «каса») шляхом заборони витрачати кошти по розпорядженням власника каси до накопичення суми у розмірі 226074,03 грн, з урахуванням виконавчого збору.

Скаржник посилається на ті обставини, що винесена державним виконавцем постанова про накладення арешту на кошти від 25.02.2013 суперечить діючому законодавству, оскільки зазначений у постанові спосіб проведення виконавчих дій не передбачений ані Законом України «Про виконавче провадження» ані Інструкцією з організації примусового виконання рішень та Податковим кодексом України, оскільки виконання оскаржуваної постанови призведе до перевищення ліміту каси підприємства, що в свою чергу призведе до штрафних санкцій з боку податкових органів. Також вказував, що залишок суми боргу, зазначений у постанові державного виконавця про накладання арешту на грошові кошти був збільшений державним виконавцем, оскільки до цієї суми також врахована інша сума, а саме за проведення додаткових виконавчих дій, які на думку скаржника не потрібно було проводити, оскільки на виконанні Відділу державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції у місті Севастополі знаходяться виконавчі провадження про стягнення сум боргу з населення на користь скаржника, а тому державний виконавець повинен був звернути стягнення на ці кошти як на майно боржника, що знаходиться у інших осіб у порядку статті 55 Закону, про що також скаржником подавалась відповідна заява.

Згідно з підпунктом шостим частини третьої статті 11 Закону до повноважень державного виконавця в процесі здійснення виконавчого провадження віднесено накладення арешту на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах.

Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, визначений статтею 52 Закону.

Згідно положень частин 2 та 4 статті 52 Закону стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

Відповідно до частини 5 зазначеної статті, у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Частинами 1 та 2 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем зокрема шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї.

В свою чергу, відповідно до п. 4.1.8. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 №512/5 (далі -Інструкція), розпочинаючи виконання рішення про стягнення коштів, державний виконавець зобов'язаний винести постанову відповідно до частини 2 статті 57 Закону.

Крім того, згідно п. 4.1.9. цієї Інструкції, на кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших фінансових установах, накладається арешт, про що виноситься постанова державного виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчими документами, виконавчого збору, витрат на організацію та проведення виконавчих дій та вказується номер рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту. За приписами статті 65 Закону державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки і вклади державний виконавець отримує в податкових органах, інших органах державної влади, підприємствах, установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Частиною четвертою статті 65 Закону визначено, що державний виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що знаходяться на його рахунках, а також на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.

Дослідивши зміст вчинених державним виконавцем дій суд приходить до висновку, що права та охоронювані законом інтереси боржника - комунального підприємства «Ремонтне експлуатаційне підприємство №11» Севастопольської міської Ради не були порушені, оскільки в даному випадку державний виконавець діяв в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, зокрема Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень.

Крім того, доказів на підтвердження виконання рішення суду боржником у повному обсязі у добровільному порядку станом на час винесення державним виконавцем спірної постанови заявником суду не надано.

За приписами ст.ст. 33-34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, суд вважає, що при накладенні арешту на грошові кошти боржника державний виконавець відділу державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції у м. Севастополі діяв в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, а заявник в порядку статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не довів суду наявності у нього порушеного права як сторони виконавчого провадження під час вчинення виконавчий дій, а заборона державним виконавцем витрачувати кошти до накопичення суми, що перевищує ліміт каси, не позбавляло останнього з метою не перевищення ліміту касу у добровільному порядку частками виконати рішення суду, у зв`язку із чим, підстави для задоволення скарги відсутні.

Також, не можуть бути прийняті судом доводи скаржника про відсутність підстав для застосування додаткових мір примусового стягнення у вигляді арешту грошових коштів із посиланням на наявність на виконанні Відділу державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції у місті Севастополі виконавчих проваджень про стягнення сум боргу з населення на користь скаржника, на які державний виконавець на думку скаржника повинен був звернути стягнення у порядку статті 55 Закону, оскільки цією статтею чітко передбачене саме право, а не обов'язок на таке звернення.

Крім того, посилання заявника на той факт, що виконавчі дії по цій справі не можуть проводитись до заміни сторони в виконавчому провадженні правонаступником, не можуть бути прийняті судом з огляду на таке.

Так, дійсно за рішенням господарського суду міста Севастополя від 01.03.2011 у справі №5020-9/188-2/236 з боржника була стягнута заборгованість на користь Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси» Кабінету Міністрів України в особі Севастопольського міського управління «Севастопольекокомресурси».

Як вбачається з пункту 1.1. Статуту Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2002 №1393 (зі змінами від 22.11.2010, якими було змінено найменування підприємства) офіційне найменування Підприємства: українською мовою: повне - Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, скорочене - Державне підприємство «Укрекоресурси».

Відповідно до пункту 3.5. Статуту, підприємство має територіальні структурні підрозділи в Автономній Республіці Крим, областях, м.м. Києві та Севастополі, які діють на підставі положень, що затверджуються директором Підприємства. Положення про територіальні структурні підрозділи Підприємства розробляються відповідно до типового положення, погодженого з наглядовою радою.

Міське управління «Севастопольекоресурси» Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (ЄДРПОУ 25726790) є територіальним структурним підрозділом Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною.

Попередня назва Міського управління - Севастопольське міське управління «Севастопольекокомресурси» Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини Кабінету Міністрів України.

У пункті 1.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (зі змінами та доповненнями від 16.01.2013) зокрема зазначено, що господарським судам необхідно враховувати, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи.

А отже, сама лише зміна найменування підприємства не означає його реорганізації, що в свою чергу не потребує вчинення судом процесуальної дії, зазначеної в частині 3 статті 25 Господарського процесуального кодексу України.

Що стосується доводів заявника стосовно того, що постанова Вищого господарського суду України від 05.07.2011 у справі №5020-9/188-2/236 не містить відомостей про поновлення виконання судового рішення, слід зазначити таке.

Як вже зазначалось, постановою Вищого господарського суду України від 05.07.2011 у справі №5020-9/188-2/236, рішення господарського суду міста Севастополя від 20.04.2011 та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.03.2011 були залишені без змін.

Також, ухвалою Вищого господарського суду України від 17.06.2011 по цій справі, зокрема пунктом 4 її резолютивної частини було зупинено виконання рішення господарського суду міста Севастополя від 01.03.2011 та постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.04.2011 до закінчення перегляду справи №5020-9/188-2236 в касаційному порядку.

Згідно статті 4-5 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.

А отже, суд касаційної інстанції в своїй ухвалі від 17.06.2011 чітко вказав, що виконання рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції зупиняється до закінчення перегляду справи №5020-9/188-2236 в касаційному порядку , а оскільки постановою суду касаційної інстанції від 05.07.2011 був завершений розгляд зазначеної справи у касаційному порядку, яким рішення та постанова судів першої і апеляційної інстанцій були залишені без змін і справа була повернута до господарського суду міста Севастополя, тому на думку суду вищевказані доводи заявника з цих підстав також не підлягають задоволенню.

У пункті 9.13. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» (зі змінами та доповненнями від 16.01.2013) зазначено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення скарги відсутні.

Керуючись статтями 86, 121 2 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Скаргу комунального підприємства «Ремонтне експлуатаційне підприємство №11» Севастопольської міської Ради на дії відділу державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції у місті Севастополі відхилити.

Суддя С.О. Щербаков