Рішення

від 11.02.2009 по справі 48/401

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

48/401

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  

За позовомВідкритого акціонерного товариства «Завод «Львівсільмаш»

До1) Закритого акціонерного товариства «Міжнародна агропромислова корпорація»;2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Тенісний клуб «Дніпро - 2»

Провизнання недійсним договору відступлення права вимоги

Суддя Сулім В.В.

Представники:

Від позивача:           не з'явився

Від відповідачів:           1) Задорожний Ю.В. –пред. за довір.

                              2) не з'явився

Судове засідання 20.01.09р. відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладалося.

У судовому засіданні 11.02.09р. за згодою присутніх сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 22.05.08р., що укладений між Закритим акціонерним товариством «Міжнародна агропромислова корпорація»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тенісний клуб «Дніпро – 2», а також просив покласти на Відповідачів судові витрати.

09.12.08р. ухвалою Господарського суду міста Києва порушено провадження по справі № 48/401 та призначено її до розгляду.

Перед початком розгляду справи по суті представника Відповідача 1 було ознайомлено з його правами та обов'язками у відповідності із ст. 22 ГПК України.

Представнику Відповідача 1 у судовому засіданні роз'яснено вимоги ст.81-1 ГПК України.

Судом у відповідності з вимогами ст.81-1 ГПК України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Відповідач 1 надав суду 05.02.09р. відзив на позовну заяву ВАТ «Завод «Львівсільмаш» у справі № 48/401, в якому зазначає, що вважає позовну заяву безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню з наступних мотивів: спірний договір не містить положень, які б передбачали фінансування Відповідачем 1 за плату Відповідача 2, а тому договір не містить ознак договору факторингу, а є договором уступки права вимоги; уступка права вимоги не є фінансовою послугою.

Заслухавши пояснення представника Відповідача 1, дослідивши наявні у матеріалах справи докази господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22 травня 2008 року Закрите акціонерне товариство «Міжнародна агропромислова корпорація»(цедент) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Тенісний клуб «Дніпро –2»(цесіонарій) уклали договір відступлення права вимоги (цесії) (надалі –«Договір»).

Відповідно до п. 1 Договору цедент в порядку та на умовах Договору відступає цесіонарію, а цесіонарій набуває право вимоги, належне цеденту, і стає кредитором за Договором поставки товарів № 73 від 03.04.06р., укладеного між цедентом і Відкритим акціонерним товариством «Завод «Львівсільмаш»(боржник). За Договором цесіонарій набуває право вимагати від боржника повернення коштів в сумі 2700000,00 грн., які були  перераховані цедентом на рахунок боржника відповідно до платіжного доручення № 000039 від 04.08.06р. (п. 2 Договору).

У п. 5 Договору Відповідачі погодили, що порядок та умови розрахунків між сторонами за відступлення права вимоги визначаються у додатку до Договору.

До цесіонарія переходять усі права, які забезпечують виконання обов'язків боржника (п. 6 Договору).

Відповідно до Додатку № 1 до Договору про відступлення права вимоги (цесії) сторони Договору погодили, що вказана у п. 1 Договору цесіонарій сплачує цеденту кошти в сумі 1500000,00 грн. (п. 1.1); кошти, вказані у п. 1.1 даного додатку, цесіонарій перераховує цеденту на його розрахунковий рахунок протягом 10 банківських днів з моменту стягнення усієї суми заборгованості з Відкритого акціонерного товариства «Завод «Львівсільмаш»за договором поставки товарів № 73 від 03.04.06р., укладеного між цедентом і Відкритим акціонерним товариством «Завод «Львівсільмаш».

Статтею 510 Цивільного кодексу України встановлено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

У ст. 512 Цивільного кодексу України встановлено підстави, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Згідно із ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. У ст. 516 Цивільного кодексу України встановлено порядок заміни кредитора у зобов'язанні, а саме: заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, відповідно до приписів ст.ст. 510-516 Цивільного кодексу України внаслідок укладання договору відступлення права вимоги первісний кредитор передає своє право вимоги іншій особі –новому кредитору, при цьому новий кредитор не здійснює функцій фінансування первісного кредитора. Зобов'язання, за яким передається вимога, може бути за своєю природою, - тобто як грошовим, так й будь-яким іншим.

В той же час, згідно із ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Отже, за договором факторингу фактор здійснює фінансування клієнта за плату, а клієнт зобов'язується передати право грошової вимоги до третьої особи. Умови спірного Договору не передбачають обов'язку Відповідача 1 здійснювати фінансування Відповідача 2 за плату. В той же час умови Договору, викладені у додатку № 1 до Договору, встановлює обов'язок здійснення розрахунків за відступлення права вимоги лише після стягнення заборгованості з Позивача за договором поставки № 73 від 03.04.06р. та платіжним дорученням № 000039 від 04.04.06р., що підтверджує відсутність обов'язку Відповідача 1 здійснювати фінансування Відповідача 2.

Спірний Договір спрямований на заміну сторони у зобов'язані Відповідача 2 як первісного кредитора на нового –Відповідача 1, в той же час за договором факторингу не передбачається заміни кредитора, тобто не передбачається передача повного обсягу прав та обов'язків кредитора за договором, а лише частина –право грошової вимоги.

Згідно із ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Надані Позивачем докази свідчать, що спірний Договір за своєю правовою природою є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу. Належних та допустимих доказів, які б могли підтвердити його твердження про те, що договір є факторингом, не було надано суду.

Згідно із ст. 1079 Цивільного кодексу України фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно із ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності. Відповідно до ст. 1 цього Закону фінансовою установою є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг; а фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Законом у ст. 4 встановлено перелік видів діяльності, які вважаються фінансовими послугами, а саме: 1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;  2) довірче управління фінансовими активами; 3) діяльність з обміну валют; 4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; 5) фінансовий лізинг; 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; 7) надання гарантій та поручительств; 8) переказ грошей; 9) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; 10) торгівля цінними паперами; 11) факторинг; 12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті 1 цього Закону.

Отже, як вбачається із положень Закону договір відступлення права вимоги не є фінансовою послугою, а тому до нового кредитора за Договором не можуть встановлюватися такі самі вимоги, що й до фактора, в тому числі й щодо ліцензування його діяльності в порядку ст. 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.   Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає безпідставними та необґрунтованими твердження Позивача про те, що спірний Договір є договором факторингу, а тому до сторін договору мають застосовуватися ті самі правила, що й до сторін договору факторингу.

У п. 4 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»передбачено, якщо чинне законодавство не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням угод недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статті 2 ГПК. Отже, крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода.

Позивач не вказав, які саме його права та охоронювані законом інтереси були порушені внаслідок спірного Договору, та не надав належних та допустимих доказів такого порушення.

Всебічно та об'єктивно дослідивши надані сторонами докази, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов до висновку, що позов Відкритого акціонерного товариства «Завод «Львівсільмаш»до Закритого акціонерного товариства «Міжнародна агропромислова корпорація»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Тенісний клуб «Дніпро - 2»є необґрунтованим та безпідставним, а тому не підлягає задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволені позову відмовити повністю.

          Рішення набуває законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя                                                                                                               В.В.Сулім