Постанова

від 20.05.2013 по справі 5011-10/5200-2012-14/525-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2013 р. Справа№ 5011-10/5200-2012-14/525-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Синиці О.Ф.

Шевченка Е.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:Шейко Р.В., довіреність б/н від 06.03.2012;

відповідача 1: Сердюк Є.В., довіреність № 930 від 13.05.2013;

відповідача 2: Сердюк Є.В., довіреність № 220/765 від 29.11.2012;

розглянувши апеляційну скаргу Військової частини № А1356, Міністерства оборони України

на рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2013

у справі № 5011-10/5200-2012-14/525-2012 (суддя: Мельник С.М.)

за позовом Приватного підприємства «Брокмайстер»

до 1.Військової частини № А1356;

2. Міністерства оборони України;

про стягнення грошових коштів у розмірі 99284,77 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.01.2013 у справі № 5011-10/5200-2012-14/525-2012 позов задоволено повністю.

Стягнуто солідарно з Військової частини А1356 та Міністерства оборони України на користь Приватного підприємства "Брокмайстер" 91166,69 грн. основного боргу, 6801,63 грн. пені., 1316,45 грн. 3% річних та 1985,70 грн. судових витрат.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Військова частина № А1356, Міністерство оборони України звернулись до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просять скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2013 у справі № 5011-10/5200-2012-14/525-2012 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального права.

Розпорядженням в.о. голови Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2013 № 5011-10/5200-2012-14/525-2012 у справі № 5011-10/5200-2012-14/525-2012 сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Зеленін В.О., судді: Синиця О.Ф., Шевченко Е.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2013 прийнято до розгляду справу № 5011-10/5200-2012-14/525-2012. Розгляд апеляційної скарги призначений на 20.05.2013 о 12:00.

20.05.2013 представником позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду були подані письмові пояснення по справі.

20.05.2013 представник скаржників в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу і просив суд її задовольнити.

20.05.2013 представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив суд рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2013 у справі № 5011-10/5200-2012-14/525-2012 залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

07.07.2011 між позивачем (виконавець) та відповідачем-1 (замовник) було укладено договір-доручення на брокерсько-митне обслуговування б/н (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору замовник доручає, а виконавець зобов'язується здійснювати роботу по брокерсько-митному обслуговуванню, представляти інтереси замовника на митниці, в інших організаціях, пов'язаних з виконанням покладених на нього обов'язків на умовах договору.

Пунктом 1.1. договору, сторони передбачили, що замовник доручає, а виконавець зобов'язується здійснювати роботу по брокерсько-митному обслуговуванню, представляти інтереси замовника на митниці, в інших організаціях, пов'язаних з виконанням покладених на нього обов'язків на умовах даного договору.

З аналізу договору вбачається, що він за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В п. 4.1. договору сторони визначили, що Замовник проводить розрахунки з Виконавцем за виконану роботу згідно з розцінками Виконавця та протягом 5 робочих днів, з моменту оформлення вантажно-митної декларації. Замовник в повному обсязі відшкодовує всі витрати Виконавця, пов'язані з митним оформленням, згідно Акту виконаних робіт.

Згідно з до п. 4.3. договору, підтвердженням виконаних робіт по митному оформленню товарів є оформлена в митному відношенні ВМД (вантажно митна декларація).

Загальна вартість договору складається із загальної суми актів виконаних робіт, які підтверджують обсяг фактично наданих послуг (п. 4.4. договору).

З матеріалів справи вбачається та підтверджується актами надання послуг №36 від 01.08.11р, №37 від 01.08.11р, №35 від 03.08.11р., №49 від 11.08.11р.,№50 від 11.08.11р., оформлених у митному відношенні ВМД, що відповідачу було надано послуги за договором на загальну суму 92 866,69 грн.

Всі зазначені документи та договір підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками без будь-яких зауважень та застережень.

Частиною 2 ст. 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається вчиненим в письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Отже, двостороннім правочинами притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію обопільної чи самостійної мети кожної з цих осіб.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем -1 було частково сплачено суму заборгованості у розмірі 1700,00 грн., решта заборгованості у розмірі 91166,69 грн. станом на час розгляду справи не сплачена.

Сума заборгованості відповідача-1 перед позивачем підтверджується підписаним актом звірки взаєморозрахунків між сторонами, з якого вбачається, що станом на 31.12.2011 заборгованість відповідача - 1 перед позивачем складає 91166,69 грн.

Зазначений акт підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками без будь-яких зауважень та застережень.

Отже, позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання, але відповідач-1 не повністю розплатився за отримані послуги в зв'язку з чим у нього наявна заборгованість перед позивачем в розмірі 91166,69 грн.

До того ж, колегія суддів відмічає, що часткова сплата відповідачем-1 боргу свідчить про визнання ним суми наданих послуг.

Таким чином, відповідач-1 не повністю погасив наявну у нього заборгованість по договору, що і стало підставою звернення позивача з даним позовом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Частиною 2 ст. 5 Закону України № 1076-XIV "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", визначено, що Військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.

Частиною 1 ст. 530 передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, факт наявності заборгованості у відповідача-1 перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і скаржниками не спростований, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідачів заборгованості, визнаються судом обґрунтованими та такими, що правомірно були задоволені судом першої інстанції.

Крім того, позивачем було заявлено вимоги про стягнення з відповідачів 3% річних, пені.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.1. договору встановлено, що за невиконання вимог п. 4.1 Замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (на момент виникнення заборгованості) за кожен день прострочення платежу.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, колегія суддів вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідачів пені в 3% річних є обґрунтованою та такою, що правомірно була задоволена судом першої інстанції.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржники не надали ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували їх вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2013 у справі № 5011-10/5200-2012-14/525-2012 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Військової частини № А1356, Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2013 у справі № 5011-10/5200-2012-14/525-2012 - без змін.

2. Матеріали справи № 5011-10/5200-2012-14/525-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Зеленін В.О.

Судді Синиця О.Ф.

Шевченко Е.О.