Рішення

від 20.05.2013 по справі 916/738/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" травня 2013 р.Справа № 916/738/13

За позовом: 1. ОСОБА_1

2. ОСОБА_2

3. ОСОБА_3

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІДЕР-ЮГ-ХХІ"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4

про визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна

Суддя Цісельський О.В.

За участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1: не з'явився

від позивача ОСОБА_2: не з'явився

від позивача ОСОБА_3: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: Позивачі, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, звернулись до господарського суду Одеської області із позовом до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІДЕР-ЮГ-ХХІ", в якому просять:

- визнати договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (будівель та споруд пункту технічного обслуговування), розташованої на земельній ділянці, яка використовується на умовах договору оренди (які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 939,3 м 2 ) від 14.05.2011 року, укладений між ТОВ "ЛІДЕР-ЮГ-ХХІ" в особі директора ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Кодимського районного нотаріального округу одеської області ОСОБА_6, реєстр №635 - недійсним;

- повернути ТОВ "ЛІДЕР-ЮГ-ХХІ" нежитлові будівлі (будівлі та споруди пункту технічного обслуговування), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 939,3 м 2 , розташовані на земельній ділянці площею 5826,00 м 2

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.03.2012р. позовну заяву (вх.№1184/2013) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та розгляд справи призначено в засіданні суду.

Позивач - ОСОБА_1 в судове засідання, призначене на 20.05.2013р. не з'явився, не зважаючи на те, що був повідомлений належним чином, за умови присутності в судовому засіданні 08.04.2013р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Позивач - ОСОБА_2 в судове засідання, призначене на 20.05.2013р. не з'явився, не зважаючи на те, що був повідомлений належним чином, за умови присутності в судовому засіданні 08.04.2013р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Позивач - ОСОБА_7 в судові засідання не з'являвся, про час та місце судових засідань повідомлялися своєчасно за адресою зазначеною у позові, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, проте в судове засідання не прибув, про поважність неявки суд не повідомив.

Заява позивачів про забезпечення позову (вх.№10688/2013 від 02.04.2013р.) судом не задоволена, з підстав її необгрунтованості та недоведеності.

Відповідач про час та місце судових засідань повідомлявся своєчасно за юридичною адресою, зазначеною позивачем у позові, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, проте його представник в судові засідання не прибув, про поважність неявки суд не повідомив, позиції щодо позову суду не навів, своїм правом на захист не скористався.

Третя особа - ОСОБА_4 в судові засідання не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення повернуті на адресу суду з відміткою про вручення останньому поштової кореспонденції, свою позицію щодо позову до суду не довів.

Згідно п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. № 01-8\1228 та п.11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. №01-8\123 до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. В процесі розгляду справи представниками сторін надані додаткові матеріали, які оглянути судом та залучені до матеріалів справи.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ України № 18 від 26.12.2011р., зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, суд встановив:

14 травня 2011р. між товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІДЕР-ЮГ-ХХІ" (Продавець) та ОСОБА_4 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, розташованої на земельній ділянці, яка використовується на умовах договору оренди, за умовами п.1.1. якого Продавець продає (передає у власність), а Покупець купує (приймає у власність) нежитлову будівлю, яка згідно із п.1.2. правовстановлюючого документа іменована як будівлі та споруди пункту технічного обслуговування, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, (надалі - "Предмет договору" та/або "нерухоме майно").

Відповідно до п. 2.1. Договору за домовленістю сторін, зазначене в п.1.1. цього Договору нерухоме майно продається за 52376 (п'ятдесят дві тисячі триста сімдесят шість гривень) 00 копійок у тому числі ПДВ, які Продавець отримав від Покупця до підписання цього договору.

У відповідності до п.2.2. Договору, доказом належного розрахунку між сторонами є акт прийому-передачі, зазначений у п.2.2. цього Договору.

За положеннями п.п.8.2., 8.3. Договору, цей Договір підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації та у встановленому законом порядку. Відповідно до чинного законодавства Покупець набуває право власності на предмет договору з моменту державної реєстрації цього Договору.

В обгрунтування заявленого позову позивачі посилаються на те, що директор товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІДЕР-ЮГ-ХХІ", укладаючи від імені підприємства оспорюваний договір купівлі-продажу із ОСОБА_4, що підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, надав нотаріусу підроблену копію протоколу №1 Зборів учасників товариства з неправдивими відомостями про те, що засновниками прийнято рішення про відчуження вказаних основних фондів, на підставі якого приватний нотаріус Кодимського районного управління нотаріального округу Одеської області ОСОБА_6 посвідчив оспорюваний договір купівлі-продажу.

Позивачі, вважаючи, що господарська діяльність відповідача, засновником якого є позивачі, завдала їм значні збитки, що продаж вчинено відповідачем на користь третьої особи нежитлової будівлі, порушує корпоративні права та охоронювані законом інтереси позивачів, звернулись з відповідним позовом до господарського суду Одеської області за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів , а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування

Стаття 13 ЦК України встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Стаття 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до приписів ст. 16. ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Як встановлено судом, підставою для звернення позивача до господарського суду Одеської області стало те, що на думку позивача, договір, укладений між відповідачем та третьою особою є незаконним та у зв'язку із укладанням оспорюваного договору купівлі-продажу між товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІДЕР-ЮГ-ХХІ" та ОСОБА_4, позивачі понесли значні метеріальні збитки.

З приводу цього суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Відповідно до ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Стаття 92 ЦК України визначає, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Стаття 113 ЦК України встановлює, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

За приписами ст. 114 ЦК України учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа. Обмеження щодо участі у господарських товариствах може бути встановлено законом. Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.

Відповідно до ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Як встановлено судом з матеріалів справи, а саме з статуту ТОВ "ЛІДЕР-ЮГ-ХХІ", позивачі є учасниками ТОВ "ЛІДЕР-ЮГ-ХХІ" із вкладом до статутного фонду у розмірі 24900,00 грн. (п.7.1. статуту).

Згідно із ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

Із статуту ТОВ "ЛІДЕР-ЮГ-ХХІ" судом встановлено, що виконавчим органом товариства є його директор. Умови і строк роботи директора, розмір заробітної плати визначається контрактом (угодою), укладеним з ним учасниками строком до п'яти років з правом продовження на новий строк. Директор Товариства здійснює поточне й оперативне керівництво господарською діяльністю товариства (п.13.1 Статуту).

Відповідно до п.13.2. Статуту директор товариства вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком віднесених установчими документами до компетенції інших органів Товариства.

Відповідно до приписів ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже враховуючи вищенаведене, суд вважає за доцільне звернути увагу на наступне.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України (далі -ГК України) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу.

Зазначене цілком кореспондується зі ст. 207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, відповідність змісту правочину Цивільному та Господарському кодексам України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства є однією з необхідних умов визнання останнього дійсним, натомість його суперечність зазначеним вимогам і є підставою для визнання такого договору недійсним.

Загальні способи захисту права власності визначені частиною другою статті 16 ЦК України та ч.2 ст. 20 ГК України, серед яких, зокрема, передбачено визнання правочину недійсним та зобов'язання вчинити певні дії .

Приписи п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6.11.2009р. №9 передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" №02-5/111 від 12.03.99).

За положеннями абз.5 п.5 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6.11.2009р. №9 відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Дана позиція також викладена ВАСУ у Роз'ясненні "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" №02-5/111 від 12.03.99р.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, тому обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Одночасно, суд, перевіривши доводи та докази, якими позивачі обґрунтовують свої вимоги, дійшов висновку про відсутність підстав для правового захисту їх інтересів в межах даного спору, з огляду на заявлені позовні вимоги позивачів, які ґрунтуються на тому, що директор ОСОБА_5 надав нотаріусу підроблену копію протоколу №1 Зборів учасників товариства з неправдивими відомостями про те. що засновниками прийнято рішення про відчуження вказаних основних фондів, а підписи на зазначеному протоколі є підробленими.

При цьому, слід відмітити, що і наявність підроблення директором ТОВ "ЛІДЕР-ЮГ-ХХІ" документів, тобто вчинення зловмисних кримінально карних діянь, посилання на існування яких зазначається позивачами, мають бути підтверджені відповідними доказами, однак, дані обставини позивачами суду не доведено.

Таким чином, судом встановлено не обґрунтованість, недоведеність заявлених позивачами позовних вимог щодо наявності порушених їхніх прав та охоронюваних законом інтересів спірним договором, що є підставою для суду відмовити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 у задоволенні заявлених позовних вимог у повній мірі.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Всі перелічені доводи позивачів ніяким чином не є підставою для застосування приписів ст.203,215 Цивільного кодексу України до укладеного між відповідачем та третьою особою купівлі-продажу нежитлової будівлі від 14.05.2011р.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 не обґрунтовані, не законні, спростовуються матеріалами справи, а тому задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволені позову - відмовити повністю.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України

Повний текст рішення складено 27.05.2013р.

Суддя Цісельський О.В.