Постанова

від 29.05.2013 по справі 826/5053/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 травня 2013 року 11:09 № 826/5053/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., при секретарі судового засідання Голод А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автогарант» доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за участю:

представника позивача: Крапивницького Т.І., ОСОБА_2.

представника відповідача: Макаренка В.А.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 29.05.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автогарант» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.11.2012 № 0000292207, № 0000302207.

В обґрунтування позивних вимог представник позивача зазначив, що висновки податкового органу про нікчемність господарських відносин ТОВ «Автогарант» з ТОВ «Промелектро-75» є протиправними та не відповідають дійсним обставинам справи. Посилався на наявність складених належним чином первинних документів, що підтверджують реальність таких господарських відносин.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування правомірності висновків податкового органу та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень посилався на матеріали перевірки ТОВ «Промелектро-75», відповідно до яких податковим органом було встановлено нікчемність господарських операцій ТОВ «Промелектро-75». За таких обставин, висновок про порушення позивачем положень Податкового кодексу України є обґрунтованим, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені правомірно.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Посадовими особами відповідача на підставі наказу керівника Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби № 1614 від 22.10.2012 та відповідно до пп. 78.1.1, п. 78.1 ст. 78, п. 79.1, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Автогарант» (код ЄДРПОУ 36292189) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Промелектро-75» (код ЄДРПОУ 36098229) за період з 01.08.2011 по 31.08.2011.

За результатами перевірки складено акт № 87/7/22-7/36292189 від 02.11.2012 (далі - акт від 02.11.2012), у якому податковий орган зазначив про порушення позивачем п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, ст. 203, п. 1 ст. 215, п. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України.

На підставі акту від 02.11.2012 відповідач виніс податкові повідомлення-рішення:

- від 23.11.2012 № 0000292207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 10 542,00 грн., де 10 452,00 грн. - основний платіж;

- від 23.11.2012 № 0000302207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 11 459,00 грн., в т.ч. 9 167,00 грн. - основний платіж та 2 292,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення від 23.11.2012 № 0000292207 та № 0000302207 у порядку адміністративного оскарження, передбаченого ст. 56 Податкового кодексу України.

Рішенням Державної податкової служби у місті Києві № 1146/10/12-1-03 від 04.02.2013 та рішенням Державної податкової служби України № 3812/6/10-2115 від 11.03.2013 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 23.11.2012 № 0000292207 та № 0000302207 - без змін.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, ТОВ «Автогарант» виходячи з наступного.

Суд встановив, що між ТОВ «Автогарант» (Покупець) та ТОВ «Промелектро-75» (Продавець) укладено Договір № 02/08 від 02.08.2011, предметом якого є придбання товару, кількість, асортимент та ціна якого зазначається у накладних (п. 2.1, 5.1 Договору № 02/08 від 02.08.2011).

На підставі Договору № 57-09 від 29.09.2011 ТОВ «Промелектро-75» видано позивачу видаткову накладну № 020810 від 02.08.2011 та податкову накладну від 02.08.2011 № 34, відповідно до яких позивач отримав товар (автомобільні запчастини) на загальну суму 55 000,00 грн.

Відповідно до п. 5.6 Договору № 57-09 від 29.09.2011 на всі поставки товару в межах суми 100 000 грн. розповсюджується строк платежу 15 календарних днів з моменту повної реалізації поставленого товару.

Згідно показань директора ТОВ «Автогарант» ОСОБА_2, який був допитаний в якості свідка, особисто директора ТОВ «Промелектро-75» він не бачив, примірник Договору № 57-09 від 29.09.2011 видаткова накладна та податкова накладна були отриманий ним разом з товаром. ОСОБА_2 зазначив, що товар, отриманий за видатковою накладною № 020810 від 02.08.2011 реалізується позивачем до теперішнього часу. Відповідно до п. 5.6 Договору № 57-09 від 29.09.2011 оплата товару отриманого за видатковою накладною № 020810 від 02.08.2011 ще не здійснювалась та буде здійснена після його повної реалізації. Отриманий у ТОВ «Промелектро-75» зберігається у складському приміщенні, який позивач орендує у ДП «СУ-2».

Позивач надав до матеріалів справи копії договорів оренди № 04 від 25.12.2010, № 4 від 28.12.2011, № 06-13 від 13.12.2012 та банківські виписки на підтвердження здійснення розрахунків за вказаними договорами оренди.

Відповідач в обґрунтування правомірності висновків акту перевірки від 02.11.2012 посилався на матеріали акту ДПІ у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби від 20.01.2012 № 5/2300/36098229 про результати проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Промелектро-75» з питань дотримання вимог податкового законодавства при справлянні податку на додану вартість за період з серпня 2010 року по грудень 2011 року (далі акт від 20.01.2012).

В акті від 20.01.2012 зазначено, що керівник ТОВ «Промелектро-75» - ОСОБА_4, громадянин Російської Федерації є одночасно засновником, керівником та головним бухгалтером на підприємстві. Згідно даних наданих Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України ОСОБА_4 перетинав державний кордон України 2 рази протягом 2011 року (термін перебування в к Україні - 2 дні). ДПІ у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби було складено довідку №5539/7/26-3 28.12.2011 про не встановлення місцезнаходження ТОВ «Промелектро-75».

За результатами зазначеної перевірки податковий орган дійшов висновку про те, що фінансово-господарські операції ТОВ «Промелектро-75» та контрагентів-покупців, в період з серпня 2010 року по грудень 2011 року не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності ТОВ «Промелектро-75» є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів. Відповідно до ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, правочини, укладені ТОВ «Промелектро-75» мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону. Правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

На підставі інформації, викладеної в акті перевірки ТОВ «Промелектро-75» від 20.01.2012 № 5/2300/36098229 відповідач дійшов висновку, що правочини між позивачем та ТОВ «Промелектро-75» є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались даними правочинами.

Суд із зазначеними доводами не погоджується виходячи з наступного.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 Цивільного кодексу України).

Чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності). Доказів визнання судом недійсним Договору № 57-09 від 29.09.2011 відповідач не надав.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст. 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, фактичне отримання позивачем товару від ТОВ «Промелектро-75» підтверджується наявною в матеріалах справи первинною документацією.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Крім цього, пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, податкова накладна № 020810 від 02.08.2011, яка досліджена судом, видана позивачу його контрагентом у відповідності з порядком, встановленим п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, реквізити зазначеної податкової накладної відповідають вимогам первинних документів, які передбачено ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

ТОВ «Промелектро-75» на час вчинення правочинів було зареєстроване у встановленому порядку платником податку на додану вартість, а отже мало право видавати податкові накладні.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на постанову про порушення кримінальної справи від 10.04.2012 за фактами створення фіктивних підприємств, зокрема ТОВ «Промелектро-75», оскільки доказів набрання законної сили рішенням, прийнятим в порядку кримінально-процесуального судочинства за результатами розгляду кримінальної справи, відповідач суду не надав.

Суд також звертає увагу, що вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

При вирішенні вказаного питання суд виходить з того, що відповідно до норм Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Отже, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (ч. 1 ст. 207 ГК України та ст. 228 ЦК України). Тобто, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема, щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши у сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що операції між позивачем ТОВ «Промелектро-75» документально підтверджені та не мають ознак нікчемного правочину.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 23.11.2012 № 0000302207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 11 459,00 грн., є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас щодо визначення позивачу у податковому повідомленні-рішенні від 23.11.2012 № 0000292207 суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 10 542,00 грн. суд встановив, що вона визначена правомірно виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Як зазначив директор ТОВ «Автогарант» оплата товару отриманого за Договором № 57-09 від 29.09.2011 не здійснювалась та буде здійснена після його повної реалізації, відповідно до п. 5.6 даного договору.

Враховуючи те, що позивач оплату товару не здійснив, підстави включення до валових витрат суми 45 833,00 грн. (вартість товару без ПДВ отриманого від ТОВ «Промелектро-75») відсутні.

Отже, висновки податкового органу про завищення позивачем валових витрат по операціям з ТОВ «Промелектро-75» на загальну суму 45 833,00 грн., що призвело до заниження суми податку на прибуток, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет у розмірі 10 542 грн. є правомірними.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене у сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Автогарант» задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.11.2012 № 0000302207.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 105 (сто п'ять) гривень 38 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автогарант» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський

Повний текст постанови складено та підписано 31.05.2013.