Рішення

від 27.05.2013 по справі 5439-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.05.2013 Справа №5002-33/ 5439-2011 За позовом Заступника прокурора м. Ялти

(вул. Кірова, 18, м. Ялта, 98600)

в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в АР Крим

(вул. Київська, 81, м. Сімферополь)

до Лівадійської селищної ради

(вул. Батуріна, 8, смт. Лівадія, АР Крим, 98655)

Дочірнього підприємства «Зарема - Південь» ТОВ «Зарема»

(вул. Батуріна, 8, 98655, смт. Лівадія, м. Ялта)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

Чурсіної Олени Вікторівни

(вул. Володарського, 13, м. Донецьк, 83017)

(м-н «Металургів» 40-58, м. Харцизьк, Донецька область на ім'я Шеретової О.В.)

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14 квітня 2006 року.

Суддя Радвановська Ю.А.

Від прокуратури : Овсяннікова Інна Олександрівна, посвідчення № 013074, прокурор м. Ялти;

Від позивача: не з'явився, Державна інспекція сільського господарства в АР Крим;

Від відповідачів: Лапченко - Врублевский Олександр Олександрович, довіреність № 16/13 від 27.03.2013р., представник, ДП «Зарема - Південь» ТОВ «Зарема»;Трофіменко Наталія Олегівна, представник, довіреність № 02-14/914 від 08.04.2013, Лівадійська селищна рада;

Від третьої особи : не з'явився, Чурсіна О.В.;

Суть спору: Заступник прокурора м. Ялти в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в АР Крим звернувся до господарського суду АР Крим із позовною заявою до Лівадійської селищної ради та Дочірнього підприємства «Зарема - Південь» ТОВ «Зарема» та просив суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 0,0565 га, розташованої в смт. Лівадія, пров. Юності, 3, для обслуговування бази відпочинку, укладений 14 квітня 2011 року між відповідачами, зареєстрований у книзі записів договорів оренди земельних ділянок 04 травня 2006 року за № 040602100015, та зобов'язати ДП «Зарема-Південь» ТОВ «Зарема» повернути Лівадійській селищній раді зазначену земельну ділянку.

В процесі розгляду справи від представника прокуратури Автономної Республіки Крим надійшло клопотання про виправлення технічної помилки, яка була допущена при оформленні позову, а саме у пункті 3 прохальної частини позову невірно вказано дату укладення оспорюваного договору, замість « 14 квітня 2006 року» невірно вказано « 14 квітня 2011 року».

Постановою Вищого господарського суду України від 19 березня 2013 року постанова Севастопольського апеляційного суду від 21 серпня 2012 року та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 07 червня 2012 року у справі № 5002-3/5439-2011 скасовані, справу передано на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим (т. 4 а.с. 39-42).

Ухвалою господарського суду АР Крим від 07 березня 2013 року дану справу прийнято до свого провадження суддею Радвановською Ю.А. із привласненням № 5002-33/5439-2011(т. 4, а.с. 44-45).

Одночасно, вказаною ухвалою було залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Чурсіну Олену Вікторівну.

Позовні вимоги вмотивовані укладенням договору оренди поза межами дії рішення Лівадійської селищної ради, тобто без її волевиявлення на це, що спричинило порушення чинного земельного законодавства.

Представник позивача явку у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином.

Прокурор позов підтримав в повному обсязі та просив суд його задовольнити, також надав заперечення на відзив та на заяву про застосування строків позовної давності, подану відповідачем, які були долучені судом до матеріалів справи.

Представник відповідача, ДП «Зарема - Південь» ТОВ «Зарема», проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов, також надав суду заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог прокурора (а.с. 89-124). Крім того, у судовому засіданні надав суду клопотання про зупинення провадження у справі до набрання чинності рішенням господарського суду АР Крим у справі № 5002-7/1577-2011 за позовом ДП «Зарема - Південь» ТОВ «Зарема» до Лівадійської селищної ради, за участю третьої особи, Чурсіної О.В., про визнання права власності.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, вважає, що дане клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що постановою Вищого господарського суду України від 21 травня 2013 року у справі № 5002-7/1577-2011 постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.12.2012 року та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.10.2012 року у справі № 5002-7/1577-2012 скасовано та справу передано на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.

Так, як вбачається зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 21 травня 2013 року по справі № 5002-7/1577-2012 предметом є вимоги про визнання за ДП «Зарема - Південь» права власності на майно - будівлю, розташовану за адресою:смт. Лівадія, пров. Юності, 3а.

Однак, як вбачається зі змісту постанови суду, підставою для скасування попередніх рішень судів з'явилася наявність рішення господарського суду АР Крим по справі № 5002-21/4601-2011, яким було вирішено спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, яке набуло законної сили.

Отже, крім вказаного, предмети по справі № 5002-7/1577-2012 та даній справі не співпадають та не пов'язані, у зв'язку з чим окремий розгляд вказаних справ не перешкоджатиме всебічному з'ясуванню фактичних обставин.

Таким чином, підстави для зупинення провадження у справі відсутні, у зв'язку з чим у клопотанні представника відповідача було відмовлено.

Представник відповідача, Лівадійської селищної ради, надав усні пояснення по справі.

Третя особа явку представника у судове засідання не забезпечила, надіслала на адресу суду заяву від 24 травня 2013 року, якою просила суд здійснювати розгляд справи за її відсутністю, також просила суд продовжити строк розгляду справи. Також надіслала письмові пояснення по справі та клопотання про призначення у справі судової експертизи та витребування доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що клопотання третьої особи про розгляд справи у її відсутність підлягає задоволенню, тоді як клопотання щодо продовження строку розгляду справи задоволенню не підлягає, у зв'язку з відсутністю такої необхідності з огляду на розгляд справи у межах строку, передбаченого вимогами статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

В задоволенні клопотання третьої особи про витребування додаткових матеріалів судом також відмовляється з урахуванням того, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини між сторонами та є достатніми для розгляду справи по суті.

Клопотання третьої особи про призначення у справі експертизи судом відхилено з підстав необґрунтованості, зокрема, оскільки питання, які, на думку третьої особи вимагають дослідження, спрямовані на встановлення фактів та обставин, що не відносяться до предмету даного спору.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення прокурора, сторін, розглянувши матеріали справи та дослідивши представлені докази, суд -

встановив:

Судом під час розгляду даної справи було встановлено, що рішенням Лівадійської селищної ради від 12 червня 2002 року за №25 ДП «Зарема-Південь» ТОВ «Зарема» було надано дозвіл на переоформлення права на земельну ділянку, площею 0,06 га, за адресою: смт.Лівадія, пров. Юності (том 1, арк. с. 122).

28 серпня 2002 року Лівадійською селищною радою було прийнято рішення №28 «Про припинення Сургутському управлінню бурових робіт №1 ВАТ «Сургутнафтогаз» права користування земельною ділянкою, розірвання договору на право тимчасового користування землею та надання «Зарема-Південь»(ДП ТОВ «Зарема») в користування вказану земельну ділянку», яким ДП «Зарема-Південь» ТОВ «Зарема» передано в оренду на 25 років земельну ділянку, площею 0.0565 га, для обслуговування бази відпочинку в смт. Лівадія, провулок Юності, 3 ( том 1, арк. с. 5).

На виконання вищезазначеного рішення 04 липня 2003 року між Лівадійською селищною радою та ДП «Зарема-Південь» ТОВ «Зарема» був укладений договір оренди земельної ділянки, зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок 12 серпня 2003 року за №46 (том 1, арк. с. 6-14).

В подальшому, 12 квітня 2006 року між Лівадійською селищною радою та ДП «Зарема-Південь» ТОВ «Зарема» був укладений договір про розірвання договору оренди земельної ділянки від 04 липня 2003 року, запис в реєстрі №694 ( том 1, арк. с. 15).

Одночасно, судом було встановлено, що 14 квітня 2006 року між Лівадійською селищною радою та ДП «Зарема-Південь» ТОВ «Зарема» знову був укладений договір оренди земельної ділянки, площею 0.0565 га, для обслуговування бази відпочинку в смт. Лівадія, провулок Юності, 3, який зареєстровано в книзі записів договорів оренди земельних ділянок 04 травня 2006 року за №04060210001. Вказана земельна ділянка була передана також за актом приймання-передачі від 2006 року (том 1, арк. с. 16-32).

Відповідно до пункту 8 договору підставою для його укладення сторонами було зазначено рішення Лівадійської селищної ради №28 від 28 серпня 2002 року, яке вже було підставою для укладення договору оренди земельної ділянки від 04 липня 2003 року, який, як зазначено вище, було розірвано у квітні 2006 року за згодою сторін.

28 жовтня 2009 року Прокурором м. Ялти був винесений протест на рішення № 28 5-й сесії 24-го скликання Лівадійської селищної ради від 28 серпня 2002 року «Про припинення Сургутскому управлінню бурових робіт № 1 ВАТ «Сургутнафтогаз» права користування земельною ділянкою, розірвання договору на право тимчасового користування земельною ділянкою, та надання «Зарема-ЮГ» (ДП ТОВ «Зарема-ЮГ») в користування земельної ділянки за адресою: пос. Лівадія, пер Юності, 3 (колишній пер. Школьний).

Протест прокурора був мотивований тим, що при розробці технічної документації з оформлення права користування земельною ділянкою, розробником не був позначений гараж, що належить на праві власності Чурсіній О.В.

Рішенням № 6 38-ї сесії 5 - го скликання Лівадійської сільської ради від 10 листопада 2009 року протест прокурора м. Ялта був відхилений. Інших рішень щодо зазначеної земельної ділянки Лівадійською сільською радою не приймалось ( т.1 а.с. 49).

На думку прокурора, договір був укладений в порушення вимог статей 12, 116, 124 Земельного кодексу України, положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а тому підлягає визнанню недійсним на підставі статті 215 Цивільного кодексу України, у зв'язку з недодержанням положень частин першої та третьої статті 203 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із даною позовною заявою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення прокурора та сторін, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Предметом доказування та спору у даній справі є встановлення наявності чи відсутності правових підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14 квітня 2006 року.

Так, прокурор позовні вимоги обґрунтовує тим, що прокурорською перевіркою було встановлено, що договір оренди земельної ділянки від 14 квітня 2006 року був укладений між відповідачами про справі на підставі рішення Лівадійської селищної ради від 28 серпня 2002 року, яке вже було реалізовано останніми раніше при укладенні договору оренди земельної ділянки від 04 липня 2003 року, який пройшов державну реєстрацію, та у подальшому був розірваний за згодою сторін.

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладення договору) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладення договору) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 12 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладення договору) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладення договору) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до пункту 38 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, що діяла на момент укладення договору) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради здійснюється вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з частиною 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Таким чином, волевиявлення відповідного органу, як орендодавця, в даному випадку здійснюється у формі рішення такого органу і лише реалізується шляхом укладення договору оренди.

Так, Конституційним Судом України по справі № 1-9/2009 від 16 квітня 2009 року в абз.6 п.5 мотивувальної частини викладено позицію, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування та вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені самим органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Підставою для визнання недійсним правочину є недотримання сторонами положень цивільного законодавства саме в момент його укладення. Виникнення обставин, з якими законодавець пов'язує недійсність угоди після її вчинення, не може привести до визнання договору недійсним.

Аналогічну правову позицію викладено у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Так, рішення органу місцевого самоврядування не розраховане на багаторазове застосування щодо інших однотипних правовідносин, а його правовий вплив спрямовано на вичерпне коло осіб.

Судом з матеріалів справи встановлено, що рішення Лівадійської селищної ради від 28 серпня 2002 року вже було реалізовано відповідачами по даній справі шляхом укладення договору оренди земельної ділянки від 04 липня 2003 року, який пройшов державну реєстрацію та у подальшому був розірваний за згодою сторін. При цьому, суд враховує, що як при першому, так і при повторному укладенні строк дії договору склав 25 років, як це і було передбачено рішенням ради від 2002 року, тоді як повторно переуклавши договір в 2006 році сторони самовільно продовжили строк користування землею у порядку, що суперечить вимогам закону.

У пункті 2.26 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» викладено правову позицію, згідно з якої розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясувати питання чинності рішень, на підставі яких було укладено такі договори та наявність вищезазначених рішень.

Так, із системного аналізу статей 638, 640 Цивільного кодексу України вбачається, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Враховуючи вищенаведене, законодавець пов'язує момент укладення договору з його нотаріальним посвідченням та державною реєстрацією.

Частиною 2 статті 792 Цивільного кодексу України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

У відповідності до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі статтею 20 Закону України «Про оренду землі» укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Статтею 18 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації.

Враховуючи те, що первісний договір оренди земельної ділянки, укладений між відповідачами на підставі рішення Лівадійської селищної ради № 28 від 28 серпня 2002 року, пройшов державну реєстрацію, тобто, набрав чинності, суд вважає, що вказане рішення Лівадійської селищної ради вже було реалізовано відповідачами, а тому погоджується із доводами прокурора про те, що з метою укладення нового договору оренди земельної ділянки від 14 квітня 2006 року Лівадійській селищній раді було необхідно прийняти нове рішення про передачу спірної земельної ділянки в оренду іншому відповідачу.

Таким чином, договір оренди земельної ділянки, укладений між Лівадійською селищною радою та ДП «Зарема - Південь» від 14 квітня 2006 року, є таким, що суперечить вимогам законодавства, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів прокурора про наявність підстав для визнання його недійсним.

Також, судом за вказівкою Вищого господарського суду України, викладеною у постанові від 19 березня 2013 року, було досліджено факт порушення права та зачеплення інтересів Чурсіної О.В. укладенням спірного договору та встановлено, що на підставі договору купівлі - продажу від 26 червня 2009 року останньою було придбано об'єкт нерухомості - гараж-бокс № 2, розташований за адресою: м. Ялта, смт. Лівадія, пров. Юності.

Одночасно, судом було встановлено, що рішенням Лівадійської селищної ради від 22 листопада 2012 року № 106 Чурсіній О.В. було відмовлено у передачі у власність земельній ділянці, площею до 0.0100 га, розташованій під гаражем №2, з огляду на те, що ця земельна ділянка відноситься до землі, що передана в оренду ДП «Зарема-Південь» ТОВ «Зарема».

Отже, вказане, на думку суду свідчить про те, що оскільки третя особа отримала право власності на майно (гараж) вже після укладення оспорюваного договору оренди, її права та інтереси не могли бути враховані при цьому, однак роз'яснює, що вона не позбавлена права на захист своїх інтересів, у тому числі у судовому порядку. Одночасно, враховуючи те, що Чурсіна О.В. по даній справі має статус третьої особи без самостійних вимог та не заявляє їх, суд позбавлений можливості вчиняти дії та приймати рішення, спрямовані на їх захист, оскільки обмежений предметом спору та позбавлений права виходити за такі межі за відсутністю відповідної заяви.

Також, суд вважає за необхідне зауважити про помилковість тверджень представника відповідача про обрання прокурором неналежного позивача у справі.

Відповідно до статті 121 пункту 2 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом. Такі випадки передбачені Законом України «Про прокуратуру» та ГПК України.

Відповідно до статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб.

Підставою для представництва інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних і інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних і юридичних осіб, які існують між ними або з державою.

Під представництвом інтересів держави в суді слід розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізовуючи повноваження по захисту інтересів держави, здійснює в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави.

Відповідно до Положення про Держсільгоспінспекцію України, затвердженого указом президента україни № 459/2011 від 13 квітня 2011 року, Державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Так, інспекція організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за:

-дотриманням вимог земельного законодавства при набутті права власності на земельні ділянки за договорами купівлі - продажу, міни, дарування, застави та іншими цивільно-правовими угодами;

-дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Державна інспекція сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Держсільгоспінспекція) є територіальним органом Державної інспекції сільського господарства України та їй підпорядковується.

Вказаний урядовий орган здійснює державний контроль у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності.

Отже, Інспекція як орган державної влади уповноважена здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, що збігаються із вищевказаним загальнодержавним інтересом.

Частиною другою статті 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 21 Господарського процесуального кодексу України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Згідно з рішенням Конституційного суду України у справі №1-1/99 від 8 квітня 1999 року у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки. Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб'єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації.

Отже, за змістом пункту 2 статті 121 Конституції України під представництвом інтересів держави в суді треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи повноваження щодо захисту інтересів держави, вчиняє в суді процесуальні дії. Ці дії згідно процесуальним законодавством України включають: звернення прокурора до суду з позовною заявою, участь у справах, порушених за його заявою, у разі коли це передбачено законом або визнано за необхідне судом, або за ініціативою прокурора, якщо цього вимагає захист інтересів держави.

Більш того, інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

У сенсі вищевказаного, інтереси держави, за захистом яких звернувся до суду прокурор, є поняттям більш широким, ніж інтереси представляє мого прокурором органу, у даному випадку - Державної сільгоспінспекції АРК.

Так, під час укладення оскаржуваного договору оренди земельної ділянки відбулося порушення загальнодержавного інтересу з додержання встановленого законом порядку набуття та реалізації прав на землю, у зв'язку з чим прокурор і звернувся до суду в інтересах єдиного органу, на якого покладено відповідній нагляд (контроль) у зазначеній сфері.

Таким чином, суд вважає позивача таким, що вірно визначений прокурором, у зв'язку з чим доводи представника відповідача в цій частині судом відхиляються.

Стосовно заяви представника ДП «Зарема - Південь» ТОВ «Зарема» про застосування до вимог прокурора строку позовної давності, суд вважає, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Так, відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог про визнання договору недійсним, яку він мотивує обставинами спливу строку позовної давності на звернення до суду з позовними вимогами.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України закріплено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Зі змісту пункту 2 статті 121 Конституції України, частин 2, 5 статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» випливає, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин, так як, в основу перших покладено потребу в здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, що визначено у рішенні Конституційного суду України від 08.04.99, прокурор має право пред'являти позов в інтересах держави в особі спеціально уповноваженого органу, який наділений державою виконувати її функції.

Звертаючись з позовом, прокурор зазначив, що про існування спірного договору йому стало відомо лише в жовтні 2011 року з листа Лівадійської селищної ради вих. № 02/4-2868 від 10 жовтня 2011 року.

Представник відповідача, ДП «Зарема - Південь» ТОВ «Зарема», вважає, що ця обставина не відповідає дійсності, оскільки 28 вересня 2009 року прокурором виносився протест на Рішення Лівадійської селищної ради № 28 від 28 серпня 2002 року.

Такі посилання відповідача є, на думку суду, необґрунтованими.

Сам по собі факт обізнаності прокуратури м. Ялти про надання земельної ділянки ДП «Зарема - Південь» ТОВ «Зарема» не може свідчити про наявність у прокурора інформації про реалізацію цього рішення шляхом повторного укладення договору оренди земельної ділянки.

Окрім того, як зазначено в позові, прокурором оспорюється законність договору оренди земельної ділянки з тих підстав, що саме для укладення спірного договору оренди землі від 14 квітня 2006 року відповідачем, Лівадійською селищною радою, не приймалося, а попереднє рішення вичерпало свою дію.

Посилання представника відповідача на протест прокурора на рішення Лівадійської селищної ради №28 від 28 серпня 2002 року та позов заступника прокурора м. Ялта в інтересах Браніштова М.М. є безпідставними, оскільки при опротестуванні рішення та судовому розгляді справи №2а-228/08 оцінка оскаржуваному договору не надавалася, перевірка щодо законності його укладення не проводилася.

Таким чином, прокурор звернувся до суду в інтересах Державної інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі у межах визначеного процесуальним законодавством строку, а отже заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності задоволенню не підлягає.

З огляду на вищенаведене та встановлення судом підстав для визнання договору оренди земельної ділянки від 14 квітня 2006 року недійсним, позовні вимоги про зобов'язання відповідача повернути спірну земельну ділянку Лівадійській селищній раді з огляду на вимоги статті 216 Цивільного кодексу України також підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню в повному обсязі.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 01 червня 2013 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2 . Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 0.0565 га, в смт. Лівадія, пров. Юності, 3, для обслуговування бази відпочинку, укладений 14 квітня 2006 року між Лівадійською селищною радою та ДП «Зарема» ТОВ «Зарема-Південь», зареєстрований у книзі записів договорів оренди земельних ділянок 04 травня 2006 року за № 040602100015.

3. Зобов'язати ДП «Зарема» ТОВ «Зарема-Південь» (98655, м. Ялта, смт. Лівадія, вул. Батуріна, 8, ОКПО 30271582) повернути Лівадійській селищній раді (98655, АР Крим, смт. Лівадія, вул. Батуріна, 8, ОКПО 34740850) земельну ділянку, площею 0.0565 га, в смт. Лівадія, пров. Юності, 3.

4. Стягнути з ДП «Зарема» ТОВ «Зарема-Південь» (98655, м. Ялта, смт. Лівадія, вул. Батуріна, 8, ОКПО 30271582) в дохід Державного бюджету України (УДКСУ у м. Сімферополі АРК код ЄДРПОУ 38040558, рахунок № 31211206783002, відкритий за кодом класифікації доходів бюджету 22030001 в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, м. Сімферополь, код банку 824026) судовий збір у сумі 536.50 грн..

5. Стягнути з Лівадійської селищної ради (98655, АР Крим, смт. Лівадія, вул. Батуріна, 8, ОКПО 34740850) в дохід Державного бюджету України (УДКСУ у м. Сімферополі АРК код ЄДРПОУ 38040558, рахунок № 31211206783002, відкритий за кодом класифікації доходів бюджету 22030001 в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, м. Сімферополь, код банку 824026) судовий збір у сумі 536.50 грн..

6. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя Ю.А. Радвановська