Постанова

від 23.05.2013 по справі 826/3369/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 травня 2013 року № 826/3369/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фітеко» до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 19.11.2012 №№0005362260, 0005372260, 0005382260

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фітеко» (надалі - позивач, Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва ДПС (надалі - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 19.11.2012 №№0005362260, 0005372260, 0005382260

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.03.2013 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу №826/3369/13-а до судового розгляду в судовому засіданні на 08.04.2013, яке в подальшому неодноразово відкладалось з метою отримання додаткових письмових доказів по справі.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі - Кодекс), оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту, валових витрат та екологічного податку є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено віднесення позивачем до складу валових витрат сум по неприбуткових господарських операціях, з огляду на що просив суд спірні ППР залишити в силі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, відповідно до ч.4 ст.122 КАС України, з огляду на подане сторонами письмове клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19 листопада 2012, на підставі акту перевірки №506/22-60/21594570 від 02.11.2012 відповідачем прийнято наступні спірні податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №0005362260, яким позивачу за порушення п.138.4 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток підприємств» на загальну суму 136511грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 136511грн., штрафними (фінансовим) санкціями в сумі 0грн;

- №0005372260, яким позивачу за порушення п.198.3 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 94025грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 75220грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 18805грн.;

- №0005382260, яким позивачу за порушення п.п.240.2, 241.1, 241.2, 241.1.4, 244.1 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «екологічний податок» на загальну суму 276578грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 221262грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 55316грн.

Як вбачається з акту перевірки та письмових заперечень відповідача, правова позиція податкового органу стосовно правомірності прийнятих спірних ППР полягає в наступному.

Так, стосовно збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, ДПІ посилається на те, що під час перевірки встановлено віднесення ТОВ «Фітеко» до складу валових витрат за 2-4 квартали 2011 суму витрат в розмірі 593524грн. за відсутності визначених доходів від реалізації виконаних робіт та встановлено віднесення сум ПДВ по податкового кредиту за послуги, які використані в оподаткованих операціях, однак не в межах господарської діяльності позивача.

Збільшення грошового зобов'язання з екологічного податку обґрунтоване тим, що позивач є податковим агентом під час справляння даного податку, а оскільки основним видом діяльності позивача є торгівля паливно-мастильними матеріалами, то на позивача розповсюджуються обов'язки податкового агента по екологічному податку, передбачені ст. 249, 250 ПК України.

Окружний адміністративний суд м. Києва критично ставиться до вищевказаних тверджень відповідача, з огляду на наступне.

У перевіряємому періоді основними видами діяльності позивача були оптова торгівля паливом та будівництво будівель. При цьому, в акті перевірки зазначено, що за перевіряємий період позивач здійснював надання послуг як Генпідрядник по здійсненню будівельних робіт на території історико-культурного туристичного комплексу «Парк Київська Русь» в с. Застугна Обухівського району Київської області та займався оптовою торгівлею паливно-мастильними матеріалами.

Згідно акту перевірки, на формування валових витрат в спірній сумі 593524грн. мали вплив наступні обставини:

Послуги охорони будівельного майданчика під зберігання будівельних матеріалів, гаража, будівельної техніки, що належать ТОВ «Фітеко», розташованих в с. Копачів Обухівського району Київської області по Договору №03-12ФО про надання охоронних послуг від 01.12.2009 між ТОВ «Фітеко» (замовник) та ТОВ «Охоронне Підприємство «Вулкан» (виконавець) в ІІІ-му кварталі 2011. 276000,00грн. Амортизацію основних засобів (будівельної техніки, вантажних автомобілів, тощо), які незадіяні в реалізації товарів в Ш кварталі 2011 102559,00грн. Витрати на оплату праці робітникам, які незайняті в реалізації нафтопродуктів в Ш кварталі 2011 78371,00грн. Внески на соціальні заходи в ІІІ кварталі 2011 29138,00грн. Витрати на отримання ліцензії на здійснення будівельної діяльності 7356,00грн. Витрати на рекламу в 4 кварталі 2011 по Договору №29/01 про надання послуг від 29.01.2011 між ТОВ «Фітеко» (замовник) та ТОВ «Град Кия» (виконавець) 100100,00грн. Всього: 593524грн.

При цьому, як вбачається зі стор. 10 акту перевірки, на думку посадових осіб податкового органу, позивач позбавлений можливості відносити вищевказані суми до валових витрат з огляду на обмеження, встановлені п. 138.4 ПК України.

Відповідно до п.138.4 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В той же час, відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі Кодекс) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

До складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, а саме: витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона) (абз.«в» пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Кодексу).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст.138 Кодексу).

Так, правомірності формування витрат та податкового кредиту за наслідками отримання послуг з охорони будівельного майданчика, підтверджується наступним.

ТОВ «Фітеко» (Замовник) уклало договір від 01.12.09 №03-12ФО про надання охоронних послуг з ТОВ «Охоронне Підприємство «Вулкан» (Виконавець). Згідно з п.1 договору Виконавець приймає на себе зобов'язання з охорони гаража загальною площею 623,1 кв.м., а також техніки, що належить Замовнику, розташованого за адресою: с. Копачів Обухівського району Київської області, вул. Леніна, буд. 70-Е та майданчик №6 під зберігання будівельних матеріалів загальною площею 1,5 та, розташований за адресою: Київська обл., Обухівський район, село Застугна Копачівської сільської ради. На виконання умов договору ТОВ «Фітеко» отримано від ТОВ «Охоронне Підприємство «Вулкан» акти прийому-передачі послуг на загальну суму 276000,0 грн., податкові накладні на загальну суму ПДВ 55200,00грн.

Виходячи з вищенаведеного, послуги з охорони виробничих приміщень включаються до складу витрат по податкового кредиту підприємства на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку таких витрат.

Стосовно віднесення ТОВ «Фітеко» до складу витрат суми амортизаційних відрахувань на основні засоби (будівельні інструменти) в розмірі 102559грн., які не задіяні в реалізації товарів, суд зазначає, що згідно із пп.139.1.5. п.139.1. ст.139 розділу III ПК України, не включаються до складу витрат витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144 - 148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу.

Відповідно до абз. «в» пп. 138.10.2. п. 138.10. ст. 138 ПК України, до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, це витрати на утримання основних засобів, до яких відноситься і амортизація.

Таким чином, з наведених норм вбачається, що до складу витрат дійсно не включаються витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів. Разом з тим, ці витрати підлягають амортизації у порядку, визначному статтями 144 - 146 ПК України та включаються до витрат у вигляді амортизаційних відрахувань. Витрати на технічне обслуговування також відповідно до пп. 138.10.2. п. 138.10. ст. 138 ПК України відносяться до інших витрат. Зокрема, це витрати позивача на ремонт будівельних інструментів, що безпосередньо не задіяні в реалізації товарів, однак використовуються позивачем в межах власної господарської діяльності (будівництво будівель).

Стосовно віднесення ТОВ «Фітеко» до складу витрат витрат на оплату праці працівникам (будівельникам), які задіяні на будівництві «Парк Київська Русь» в сумі 78371грн. та віднесення до витрат на соціальні заходи в сумі 29138грн., на думку суду, відповідачем передчасно зроблено висновок про відсутність у позивача права на врахування вказаних сум у складі витрат з огляду на обмеження п.138.4 ПК України, адже в даному випадку ДПІ не прийнято до уваги того, що згідно п.142.1 ст.142 Податкового кодексу України до складу витрат платника податку включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, послуг, витрати на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін відповідно до колективних договорів (угод) (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами розділу IV цього Кодексу).

В даному випадку, відповідно до п.138.2 ПК України правомірність віднесення до витрат сум по оплаті праці та соціальним заходам підтверджується належним чином завіреними копіями штатного розпису, сводок про оплату праці за перевіряємий період, бухгалтерськими проводками по заробітній платні за липень, серпень, вересень 2011, згідно яких всього позивачем за ІІІ квартал 2011 включено до витрат витрати по заробітній платі в сумі 78371грн., які відображені в додатку 3В Декларації на прибуток у гр. 06.1.1.1 та у складі інших витрат у гр. 06.1 Декларації. Витрати на Єдиний соціальний внесок (в акті - витрати на соціальні заходи) за третій квартал 2011 всього в сумі 29138грн. відображені у Додатку 3В Декларації на прибуток за 2-3 кв. у гр. 06.1.1.2 та у складі інших витрат у гр. 06.1.

Крім вищевикладеного, під час розгляду справи встановлено, що ТОВ «Фітеко» (Замовник) уклало Договір №29/01 про надання рекламних послуг від 29.01.2011 з ТОВ «Град Кия», згідно якого виконавець забов'язується надавати позивачу рекламно-інформаційні послуги.

Вартість отриманих послуг у розмірі 100100грн. віднесена позивачем до складу витрат у рядку 06.3 Декларації «Витрати на збут» за II-IV квартали 2011, а сума в розмірі 20020 віднесена позивачем до податкового кредиту.

При цьому, відповідач наголошує на тому, що розміщення інформації Заявника в поліграфічній продукції Виконавця та розповсюдження під час проведення культурно видовищних заходів, що полягала в нанесені знизу на сторінці брошури логотипу ТОВ «Фітеко» не можна вважати наданням рекламних послуг.

На думку суду, при оцінці матеріалів по розміщенню рекламної інформації про позивача в рекламних брошурах ТОВ «ГрадКиїв» на предмет її відповідності поняттю «реклама», посадовими особами контролюючого органу на власний розсуд звужено поняття «реклама» та не прийнято до уваги наступного.

Як вже зазначалось, згідно з правилами формування витрат, передбаченими у пунктах 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Як вбачається з установлених судом обставин справи та підтверджується наявними у справі доказами, для виконання своїх договірних зобов'язань з надання послуг з рекламного обслуговування позивачем було замовлено рекламні послуги у ТОВ «ГрадКиїв» за договором від 29.01.2011 №29/01 (з урахуванням додатків до нього).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідні рекламні послуги були прийняті позивачем за актом приймання-передачі та оплачені на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури №16 в повному обсязі (що підтверджується виписками з банківського рахунку Товариства).

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим вважається, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, є економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, достовірними.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту та витрат по операції, в даному випадку, в з надання рекламних послуг.

Однак у даній справі, податковим органом не доведено існування таких обставин, окрім посилань виключно на не дотримання позивачем п.138.4 ПК України; не надано до матеріалів справи жодного доказу (наприклад податкової декларації з податку на прибуток за наступний податковий період), який би міг спростувати факт прибутковості господарської діяльності позивача за наслідками отриманих рекламних послуг.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про наявність у позивача ділової мети для подальшого отримання прибутку за наслідками отримання послуг з рекламного обслуговування, а правомірність віднесення сум до витрат та податкового кредиту підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими та податковими документами, що відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік…» відображають зміст та обсяг досліджуваної спірної господарської операції.

Стосовно твердження податкового органу про безпідставність віднесення позивачем до витрат витрат за отриману ліцензію в сумі 7356грн., суд зазначає таке.

Відповідно до абз.«ж» п.138.10.6 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів (крім тих, вартість та строк використання яких відповідають ознакам, встановленим для основних засобів розділом I цього Кодексу, та підлягають амортизації у складі нематеріальних активів), виданих державними органами для провадження господарської діяльності, в тому числі витрати на плату за реєстрацію підприємства в органах державної реєстрації, витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів на право здійснення за межами України вилову риби та морепродуктів, а також надання транспортних послуг.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно Договору №128-11 від 15.03.2011 про проведення ліцензійної експертизи, акту здачі-приймання науково-технічної продукції від 06.04.2011 позивачем понесено витрати в сумі 7356грн. (6395,76грн. - попередня плата за експертизу згідно Договору №128-11 від 15.03.2011; 960грн. - плата за ліцензію).

Враховуючи те, що одним з основних видів діяльності позивача є будівельна діяльність, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає такими, що цілком відповідають положенням абз. «ж» п.138.10.6 ПК України витрати позивача в сумі 7356грн. для отримання ліцензії для провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (Серія АГ №575777) та ліцензії «Будівельна діяльність (згідно з переліком)» (Серія АВ №406417).

Приймаючи до уваги все вищезазначене, суд приходить до висновку про помилковість збільшення позивачу грошового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток, внаслідок чого спірні ППР від 19.11.2012 №№0005362260, 0005372260 підлягають скасуванню як протиправні.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0005382260 від 19.11.2012, суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось, збільшення грошового зобов'язання з екологічного податку обґрунтоване тим, що позивач є податковим агентом під час справляння даного податку, а оскільки основним видом діяльності позивача є торгівля паливно-мастильними матеріалами, то на позивача розповсюджуються обов'язки податкового агента по екологічному податку, передбачені ст. 249, 250 ПК України.

Відповідно до п/п. 14.1.57. Податкового кодексу України екологічний податок - це загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року.

Згідно з п. 240.2. Податкового кодексу України платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

Згідно з положеннями п. 241.1. Податкового кодексу України податок, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами під час реалізації такого палива.

Відповідно до п. 241.2. Податкового кодексу України до податкових агентів належать суб'єкти господарювання, які: здійснюють оптову торгівлю паливом; здійснюють роздрібну торгівлю паливом (крім тих, які реалізують паливо, придбане у суб'єктів господарювання, зазначених у підпункті 241.2.1 пункту 241.2 цієї статті), тобто податковими агентами є суб'єкти, які здійснюють реалізацію у роздріб палива, крім випадків, коли таке пальне придбане цим суб'єктом у осіб, які здійснювали оптовий продаж палива роздрібним продавцям.

При цьому, відповідно до п.п. 242.1.4 Податкового кодексу України об'єктом та базою оподаткування є, зокрема, обсяги та види палива, реалізованого податковими агентами.

Згідно з п. 249.1. Податкового кодексу України суми податку обчислюються платниками податку, крім тих, які визначені пунктом 240.2статті 240 цього Кодексу, та податковими агентами самостійно щокварталу.

Відповідно до п.п. 250.1. Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному кварталу.

Згідно з п.п. 250.2.2. Податкового кодексу України платники податку, крім тих, які визначені пунктом 240.2 статті 240 цього Кодексу, та податкові агенти складають податкові декларації за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до органів державної податкової служби та сплачують податок протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації: за паливо, реалізоване податковими агентами, - за місцем знаходження пунктів продажу палива. Відповідно до п/п. 14.1.210. Податкового кодексу України пункт продажу палива, це стаціонарна, малогабаритна і пересувна автозаправна станція, заправний пункт, який здійснює торгівлю (оптову та/або роздрібну) нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом.

З огляду на викладене, під роздрібною торгівлею відповідно до Інструкції щодо заповнення форм державних статистичних спостережень стосовно торгової мережі та мережі ресторанного господарства, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 24 жовтня 2005 року № 327, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 08.11.2005 року за № 1350/11630, розуміється вид економічної діяльності суб'єктів господарювання з продажу (без перероблення) населенню нових та вживаних товарів, призначених переважно для споживання громадянами (приватними особами) або домашніми господарствами, у магазинах, універсальних магазинах, лавках і кіосках, посилкових торгових фірмах, торговими посередниками тощо (коди згідно з Класифікацією видів економічної діяльності(КВЕД) - 50.10.2, 50.30.2, 50.40.2, 50.50.0, 52.1, 52.2, 52.3, 52.4, 52.5, 52.6).

Наведені положення п.241.2. Податкового кодексу України у сукупності та, зокрема, положення п.п. 241.2.1., п.п. 250.2.2. Податкового кодексу України дають підстави вважати, що за тих умов та правил, що діяли у спірний період, для цілей визначення податкового агента із сплати екологічного податку при оптовій реалізації палива, має значення наявність безпосередніх відносин оптового постачальника з роздрібним покупцем, при здійсненні операцій між якими оптовий продавець реалізує роздрібному продавцю паливо для цілей здійснення останнім операцій з роздрібної реалізації палива, що вбачається з положень п.п. 241.2.2. Податкового кодексу України у взаємозв'язку з приписами п.п. 241.2.1. Податкового кодексу України.

Саме за наявності таких відносин та в силу наведених вище приписів законодавства виконання функцій податкового агента покладається на особу, яка здійснює останній оптовий продаж палива суб'єкту господарювання, який в свою чергу придбаває його для цілей роздрібної реалізації палива.

Наведені вище норми законодавства, які діяли у спірний період, не містили положень які б покладали виконання функцій податкового агенту на осіб, які перед останнім у ланцюгу оптовим постачальником здійснювали оптовий перепродаж пального до останнього оптового постачальника, який у свою чергу здійснює продаж пального особі, яка здійснює роздрібний продаж пального.

По суті, існуючі на той час правила щодо визначення податкового агента призначені для їх застосування при класичній схемі реалізації пального, тобто за наявності роздрібного торгівця та придбання ним палива у одного оптового продавця, без врахування можливої наявності кількох оптових постачальників у ланцюгу до роздрібного продавця, що однак не є підставою для покладання функцій податкового агенту на кожного або окремих оптових постачальників у ланцюгу до останнього оптового постачальника, який по суті і є особою, яка виконує функції податкового агенту.

Судом встановлено, що відповідно до договорів на поставку позивачем нафтопродуктів за операціями, що здійснені в перевіряємий період, видаткових накладних, актів приймання-передачі пального, товарно-транспортних накладних за вищенаведеними договорами, договорів про відповідальне зберігання позивачем палива за наведеними вище договорами, а також із змісту договорів про придбання позивачем палива у постачальників, видаткових накладних та актів приймання-передачі пального у зазначених постачальників, свідоцтв про визнання (щодо виробництва пального на ВАТ «Таіф-НК» (Російська Федерація), ВАТ «Газпромнафта-ОмськийНПЗ» (Російська Федерація), ОАО «Мозирський нафтопереробний завод»(Республіка Білорусь) у липні-вересні 2011 року не вбачається, що позивач здійснював поставку нафтопродуктів на пункт продажу палива в розумінні пп. 14.1.210. Податкового кодексу України для цілей роздрібної реалізації покупцем палива.

Поставка в даному випадку відбувалася на умовах «наливний пункт продавця (FCA), станція призначення (CPT) або базис поставки - «нафтобаза».

Крім цього, податковим органом не надано, а судом не встановлено доказів існування у покупців позивача (ПП «Райагропостач», КП «Гермес», ПП «Сігма-С») АЗС для цілей роздрібної реалізації нафтопродуктів та/або здійснення цими покупцями роздрібної реалізації пального або ж здійснення позивачем у спірний період інших операцій з поставки пального особам, які здійснюють роздрібний продаж пального.

Виходячи з вищенаведеного, враховуючи, що ДПІ не доведено фактів реалізації позивачем, як оптовим постачальником, нафтопродуктів особам, які здійснюють продаж палива кінцевим споживачам, тобто для цілей роздрібної реалізації, а також те, що виходячи з наведеної вище сукупності первинних та інших документів позивач фактично здійснював оптовий перепродаж нафтопродуктів у ланцюгу кількох оптових постачальників де позивач не є особою, що здійснювала продаж пального особам, які здійснюють роздрібну торгівлю паливом,

Окружний адміністративний суд м. Києва приходить до висновку про те, що підстав для покладання на позивача обов'язку податкового агенту в контексті спірних відносин немає, що у свою чергу зумовлює висновок суду про те, що висновки акту перевірки не враховують наведених вище вимог законодавства та обставин фактичних взаємовідносин позивача з особами, яким він поставляв паливо та з особами у яких позивач придбавав паливо, у зв'язку з чим спірне повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов'язання по екологічному податку також підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фітеко», в даному випадку, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва ДПС від 19.11.2012 №№0005362260, 0005372260, 0005382260

3. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фітеко» (код ЄДРПОУ 21594570, адреса: 04071, м.Київ, Подільський район, ВУЛ. КОСТЯНТИНІВСЬКА, будинок 2 А) судові витрати в сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби (адреса: 04080, м. Київ, вул. Турівська, 12).

Суддя П.О. Григорович

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.