Ухвала

від 12.12.2016 по справі 826/3369/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2016 року м. Київ К/800/55781/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М. СуддівВенедяпіна О.А. Олендера І.Я. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва ДПС

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 травня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року

у справі №826/3369/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фітеко

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю Фітеко (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 23 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року, задовольнив адміністративний позов. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 19 листопада 2012 року №0005362260, №0005372260, №0005382260.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу провели планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 30 червня 2012 року, про що склали акт від 02 листопада 2012 року №506/22-60-21594570, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 136 511,00 грн.; пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 75 220,00 грн.; пункту 240.2 статті 240, пункту 241.1, підпункту 241.2.1 пункту 241.2 статті 241, підпункту 242.1.4 пункту 242.1 статті 242, пункту 244.1 статті 244 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено екологічний податок у розмірі 221 262,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 19 листопада 2012 року №0005362260, яким позивачу збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 136 511,00 грн.; №0005372260, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 94 025,00 грн., з яких 75 220,00 грн. - основний платіж, 18 805,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0005382260, яким збільшив суму грошового зобов'язання з екологічного податку з юридичних осіб у розмірі 276 548,00 грн., з яких 221 262,00 грн. - основний платіж, 55 316, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ Охоронне Підприємство Вулкан та ТОВ Град Кия , які не використані у межах господарської діяльності позивача. Крім того, збільшення грошового зобов'язання з екологічного податку обґрунтоване відповідачем тим, що основним видом діяльності позивача є торгівля паливно-мастильними матеріалами, а тому на позивача розповсюджуються обов'язки податкового агента з екологічного податку.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначених контрагентів. Крім того, за висновками судів попередніх інстанцій, відповідачем не доведено факту реалізації позивачем, як оптовим постачальником, нафтопродуктів особам, які здійснюють продаж палива кінцевим споживачам для цілей роздрібної реалізації, а також те, що позивач фактично здійснював оптовий перепродаж нафтопродуктів у ланцюгу кількох оптових постачальників, у зв'язку з чим, підстав для покладання на позивача обов'язку податкового агенту у контексті спірних відносин немає.

Як вбачається з матеріалів справи, у спірному періоді основними видами діяльності позивача були оптова торгівля паливом та будівництво будівель.

Судами попередніх інстанцій при дослідженні правомірності формування валових витрат, встановлено, що на формування витрат у розмірі 593 524,00 грн. мали вплив послуги охорони будівельного майданчика під зберігання будівельних матеріалів, гаража, будівельної техніки, що належать ТОВ Фітеко , розташованих в с. Копачів Обухівського району Київської області за договором №03-12ФО про надання охоронних послуг від 01 грудня 2009 року, укладеним між позивачем (замовник) та ТОВ Охоронне Підприємство Вулкан (виконавець) у ІІІ-му кварталі 2011 року - 276 000,00 грн.; амортизація основних засобів (будівельної техніки, вантажних автомобілів, тощо), які незадіяні в реалізації товарів в ІІІ кварталі 2011 року - 102 559,00 грн.; витрати на оплату праці робітникам, які незайняті в реалізації нафтопродуктів у ІІІ кварталі 2011 року - 78 371,00 грн.; внески на соціальні заходи у ІІІ кварталі 2011 року - 29 138,00 грн.; витрати на отримання ліцензії на здійснення будівельної діяльності - 7 356,00грн.; витрати на рекламу у ІV кварталі 2011 року за договором №29/01 про надання послуг від 29 січня 2011 року, укладеним між позивачем (замовник) та ТОВ Град Кия (виконавець) - 100 100,00 грн.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

До складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, а саме: витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона) (абзац в підпункт 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Кодексу).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Попередніми судами інстанціями, при дослідженні наявних у справі доказів, встановлено правомірність формування позивачем витрат перевіреного періоду, що підтверджені належним чином складеними первинними бухгалтерськими документами, з встановленням судом реальності вчинюваних господарських операцій.

При цьому, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що до складу витрат дійсно не включаються витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів. Разом з тим, ці витрати підлягають амортизації у порядку, визначному статтями 144-146 Податкового кодексу Україени та включаються до витрат у вигляді амортизаційних відрахувань. Витрати на технічне обслуговування також відповідно до підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України відносяться до інших витрат. Зокрема, це витрати позивача на ремонт будівельних інструментів, що безпосередньо не задіяні в реалізації товарів, однак використовуються позивачем в межах власної господарської діяльності (будівництво будівель).

Також судами попередніх інстанцій обґрунтовано вказано на передчасний висновок відповідача про відсутність у позивача права на врахування у складі витрат витрат на оплату праці працівникам (будівельникам), які задіяні на будівництві Парк Київська Русь у розмірі 78 371,00 грн. та витрат на соціальні заходи у розмірі 29 138,00 грн., з огляду на обмеження пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 142.1 статті 142 Податкового кодексу України до складу витрат платника податку включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, послуг, витрати на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін відповідно до колективних договорів (угод) (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами розділу ІV цього Кодексу).

Судами встановлено правомірність включення до складу витрат сум по оплаті праці та соціальним заходам, що підтверджені належним чином завіреними копіями штатного розпису, сводками про оплату праці за перевіряємий період, бухгалтерськими проводками по заробітній платні за липень, серпень, вересень 2011 року.

Крім того судами попередніх інстанцій встановлено, що на формування витрат позивача перевіреного періоду, вплинуло отримання рекламних послуг. Так, для виконання своїх договірних зобов'язань з надання послуг з рекламного обслуговування позивачем було замовлено рекламні послуги у ТОВ ГрадКиїв за договором від 29 січня 2011 року №29/01 (з урахуванням додатків до нього).

З матеріалів справи вбачається, що відповідні рекламні послуги були прийняті позивачем за актом приймання-передачі та оплачені на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури №16 у повному обсязі, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача.

Згідно правил формування витрат, передбачених пунктами 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Позивачем також правомірно включено до складу витрат витрати за отриману ліцензію в розмірі 7 356,00 грн., оскільки одним з основних видів діяльності позивача є будівельна діяльність,

Так, попередніми судовими інстанціями встановлено, що позивач отримав ліцензії для провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (Серія АГ №575777) та ліцензії Будівельна діяльність (згідно з переліком) (Серія АВ №406417).

Відповідно до абзацу ж підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів (крім тих, вартість та строк використання яких відповідають ознакам, встановленим для основних засобів розділом І цього Кодексу, та підлягають амортизації у складі нематеріальних активів), виданих державними органами для провадження господарської діяльності, в тому числі витрати на плату за реєстрацію підприємства в органах державної реєстрації, витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів на право здійснення за межами України вилову риби та морепродуктів, а також надання транспортних послуг.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (стаття 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, надані позивачем на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з вищевказаними контрагентами документи є первинними документами в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Викладене свідчить про те, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів, що відповідає наведеним вимогам законодавства.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту спірного періоду за результатом виконання господарських взаємовідносин з вказаними контрагентами.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманих товарів (робіт, послуг) на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеними контрагентами.

Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій факту документального підтвердження формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатом здійснення господарської діяльності з вказаними контрагентами, а також використання придбаного товару (робіт, послуг) підприємством у власній господарській діяльності, контролюючим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Також, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність нарахування контролюючим органом податкових зобов'язань з екологічного податку.

Як вбачається з матеріалів справи, збільшення грошового зобов'язання з екологічного податку обґрунтоване тим, що позивач є податковим агентом під час справляння даного податку, а оскільки основним видом діяльності позивача є торгівля паливно-мастильними матеріалами, на позивача розповсюджуються обов'язки податкового агента по екологічному податку.

Згідно підпункту 14.1.57 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України екологічний податок - це загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року.

Відповідно до підпунктів 240.1.1 - 240.1.5 пункту 240.1 статті 240 Податкового кодексу України, платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються: викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини; утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені); тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

Згідно пункту 240.2 статті 240 Податкового кодексу України платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

Відповідно до положень пункту 241.1 статті 241 Податкового кодексу України податок, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами під час реалізації такого палива.

За змістом пункту 241.2 статті 241 Податкового кодексу України до податкових агентів належать суб'єкти господарювання, які: здійснюють оптову торгівлю паливом; здійснюють роздрібну торгівлю паливом (крім тих, які реалізують паливо, придбане у суб'єктів господарювання, зазначених у підпункті 241.2.1 пункту 241.2 цієї статті), тобто податковими агентами є суб'єкти, які здійснюють реалізацію у роздріб палива, крім випадків, коли таке пальне придбане цим суб'єктом у осіб, які здійснювали оптовий продаж палива роздрібним продавцям.

При цьому, відповідно до підпункту 242.1.4 пункту 242.1 статті 242 Податкового кодексу України об'єктом та базою оподаткування є, зокрема, обсяги та види палива, реалізованого податковими агентами.

Згідно підпункту 14.1.210 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України пункт продажу палива, це стаціонарна, малогабаритна і пересувна автозаправна станція, заправний пункт, який здійснює торгівлю (оптову та/або роздрібну) нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом.

Відповідно до наведених положень, для цілей визначення податкового агента зі сплати екологічного податку при оптовій реалізації палива, має значення наявність безпосередніх відносин оптового постачальника з роздрібним покупцем, при здійсненні операцій між якими оптовий продавець реалізує роздрібному продавцю паливо для цілей здійснення останнім операцій з роздрібної реалізації палива.

За наявністю таких відносин, виконання функцій податкового агента покладається на особу, яка здійснює останній оптовий продаж палива суб'єкту господарювання, який в свою чергу придбаває його для цілей роздрібної реалізації палива.

Таким чином, обов'язки податкового агента покладені на суб'єктів господарювання, які здійснюють роздрібну торгівлю паливом, придбаним у виробника палива або на суб'єктів господарювання, які здійснюють оптову торгівлю паливом, придбаним відповідно у виробника. При цьому, законодавчі норми передбачають одноразове утримання та сплату екологічного податку у процесі реалізації палива від виробника до кінцевого споживача. Отже, у випадку багато ланцюгового процесу реалізації палива, в якому задіяні декілька оптових продавців, податковим агентом буде суб'єкт господарювання, який безпосередньо придбав паливо у виробника та здійснює його подальшу реалізацію іншому оптовому покупцю.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до договорів на поставку позивачем нафтопродуктів за операціями, що здійснені в перевіряємий період, видаткових накладних, актів приймання-передачі пального, товарно-транспортних накладних за вищенаведеними договорами, договорів про відповідальне зберігання позивачем палива за вказаними договорами, а також із змісту договорів про придбання позивачем палива у постачальників, видаткових накладних та актів приймання-передачі пального у зазначених постачальників, свідоцтв про визнання (щодо виробництва пального на ВАТ Таіф-НК (Російська Федерація), ВАТ Газпромнафта-Омський НПЗ (Російська Федерація), ОАО Мозирський нафтопереробний завод (Республіка Білорусь) у липні-вересні 2011 року не вбачається, що позивач здійснював поставку нафтопродуктів на пункт продажу палива в розумінні підпункту 14.1.210 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України для цілей роздрібної реалізації покупцем палива.

Поставка в даному випадку відбувалася на умовах наливний пункт продавця (FCA), станція призначення (CPT) або базис поставки - нафтобаза .

Крім цього, податковим органом не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено доказів існування у покупців позивача (ПП Райагропостач , КП Гермес , ПП Сігма-С ) АЗС для цілей роздрібної реалізації нафтопродуктів та/або здійснення цими покупцями роздрібної реалізації пального або ж здійснення позивачем у спірний період інших операцій з поставки пального особам, які здійснюють роздрібний продаж пального.

Враховуючи те, що позивач фактично здійснював оптовий перепродаж нафтопродуктів у ланцюгу кількох оптових постачальників де позивач не є особою, що здійснювала продаж пального особам, які здійснюють роздрібну торгівлю паливом, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок неправомірність збільшення позивачу грошового зобов'язання з екологічного податку.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва ДПС залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року у справі №826/3369/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Веденяпін О.А. Олендер І.Я.