Ухвала

від 24.10.2013 по справі 826/3369/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/3369/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О. Суддя-доповідач: Шелест С.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

24 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуюча суддя: Шелест С.Б.

Судді: Глущенко Я.Б., Романчук О.М.

За участю секретаря судового засідання: Горячевої А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва ДПС на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.05.13р. у справі 826/3369/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фітеко» до ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень - рішень від 19.11.12р. №0005362260, №0005372260 та №0005382260.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.05.13р. адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати постанову з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції не враховано, що позивачем у перевіряємому періоді до складу валових витрат віднесено суми по неприбуткових господарських операціях та віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за послуги, які використані не у межах господарської діяльності платника податку. Окрім того, апелянт вважає, що позивач є податковим агентом під час справляння екологічного податку, оскільки основним видом діяльності позивача є торгівля паливно-мастильними матеріалами.

У судовому засідання апелянт підтримав доводи апеляційної скарги.

Представники позивача у судовому засіданні заперечили доводи апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать обставини справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.11р. по 30.06.12р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.11р. по 30.06.12р., за результатами якої складено акт від 02.11.12р. №506/22-60-21594570.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 19.11.12р.:

№0005372260, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 94 025 грн., в т.ч. основний платіж - 75 220 грн.; штрафні (фінансові) санкції - 18 805 грн.;

№0005362260, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 136 511 грн., в т.ч. основний платіж - 136 511 грн.; штрафні (фінансові) санкції - 0 грн.;

№0005382260, яким збільшено суму грошового зобов'язання з екологічного податку з юридичних осіб - надходження від реалізації палива податковими контрагентами - суб'єктами господарювання на суму 276 578 грн., в т.ч. основний платіж - 221 262 грн., штрафні (фінансові) санкції - 55 316 грн.

Підставою для їх прийняття слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог: п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 75 220 грн., у т.ч. за вересень 2011 року на суму 55 200 грн., за грудень 2011 року на суму 20 020 грн.; п.п. 138.4., ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 136 511 грн., в т.ч. за ІІ-IV квартали 2011 року в сумі 113 488 грн., п.240.2 ст. 240, п.241.1. п. 241.2.1, п. 241.2 ст. 241, п.п.242.1.4. п. 242.1 ст. 242, п.244.1. ст. 244 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено екологічний податок на загальну суму 221 262 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що позивачем в перевіряємому періоді віднесено до складу валових витрат за 2-4 квартали 2011 суму витрат в розмірі 593524грн. за відсутності визначених доходів від реалізації виконаних робіт та встановлено віднесення сум ПДВ по податкового кредиту за послуги, які використані в оподаткованих операціях, однак не в межах господарської діяльності позивача.

Збільшення грошового зобов'язання з екологічного податку обґрунтоване тим, що позивач є податковим агентом під час справляння даного податку, оскільки основним видом діяльності позивача є торгівля паливно-мастильними матеріалами, а тому на позивача розповсюджуються обов'язки податкового агента з екологічного податку, передбачені ст. 249, 250 ПК України.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що понесені позивачем витрати у перевіряємому періоді безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю підприємства та були придбані з метою отримання у подальшому прибутку; правомірність віднесення сум до витрат та податкового кредиту підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими та податковими документами, що відповідно до ст. 9 Закону N 996-XIV відображають зміст та обсяг господарської операції; позивач не є податковим агентом з екологічного податку в розумінні податкового законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на формування валових витрат у сумі 593 524 грн. мали вплив наступні обставини:

Послуги охорони будівельного майданчика під зберігання будівельних матеріалів, гаража, будівельної техніки, що належать ТОВ «Фітеко», розташованих в с. Копачів Обухівського району Київської області по Договору №03-12ФО про надання охоронних послуг від 01.12.2009 між ТОВ «Фітеко» (замовник) та ТОВ «Охоронне Підприємство «Вулкан» (виконавець) в ІІІ-му кварталі 2011 року - 276 000 грн.; амортизація основних засобів (будівельної техніки, вантажних автомобілів, тощо), які незадіяні в реалізації товарів в Ш кварталі 2011 року - 102 559 грн.; витрати на оплату праці робітникам, які незайняті в реалізації нафтопродуктів в Ш кварталі 2011 року - 78 371 грн.; внески на соціальні заходи в ІІІ кварталі 2011 року - 29 138 грн.; витрати на отримання ліцензії на здійснення будівельної діяльності7356,00грн.; витрати на рекламу в 4 кварталі 2011 по Договору №29/01 про надання послуг від 29.01.2011 між ТОВ «Фітеко» (замовник) та ТОВ «Град Кия» (виконавець) 100 100 грн.

Відповідно до п.138.4 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В той же час, відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

До складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, а саме: витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона) (абз.«в» пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Кодексу).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст.138 Кодексу).

Так, правомірність формування витрат та податкового кредиту за наслідками отримання послуг з охорони будівельного майданчика, підтверджується наступним.

ТОВ «Фітеко» (Замовник) уклало договір від 01.12.09 №03-12ФО про надання охоронних послуг з ТОВ «Охоронне Підприємство «Вулкан» (Виконавець). Згідно з п.1 договору Виконавець приймає на себе зобов'язання з охорони гаража загальною площею 623,1 кв.м., а також техніки, що належить Замовнику, розташованого за адресою: с. Копачів Обухівського району Київської області, вул. Леніна, буд. 70-Е та майданчик №6 під зберігання будівельних матеріалів загальною площею 1,5 та, розташований за адресою: Київська обл., Обухівський район, село Застугна Копачівської сільської ради. На виконання умов договору ТОВ «Фітеко» отримано від ТОВ «Охоронне Підприємство «Вулкан» акти прийому-передачі послуг на загальну суму 276000,0 грн., податкові накладні на загальну суму ПДВ 55200,00грн.

Виходячи з вищенаведеного, послуги з охорони виробничих приміщень включаються до складу витрат по податкового кредиту підприємства на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку таких витрат.

Стосовно віднесення ТОВ «Фітеко» до складу витрат суми амортизаційних відрахувань на основні засоби (будівельні інструменти) в розмірі 102559грн., які не задіяні в реалізації товарів, колегія суддів зазначає, що згідно із пп.139.1.5. п.139.1. ст.139 розділу III Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144 - 148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу.

Відповідно до абз. «в» пп. 138.10.2. п. 138.10. ст. 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, це витрати на утримання основних засобів, до яких відноситься і амортизація.

Таким чином, з аналізу вказаних норм вбачається, що до складу витрат дійсно не включаються витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів. Разом з тим, ці витрати підлягають амортизації у порядку, визначному статтями 144 - 146 Податкового кодексу України та включаються до витрат у вигляді амортизаційних відрахувань. Витрати на технічне обслуговування також відповідно до пп. 138.10.2. п. 138.10. ст. 138 Податкового кодексу України відносяться до інших витрат. Зокрема, це витрати позивача на ремонт будівельних інструментів, що безпосередньо не задіяні в реалізації товарів, однак використовуються позивачем в межах власної господарської діяльності (будівництво будівель).

Стосовно віднесення ТОВ «Фітеко» до складу витрат, витрат на оплату праці працівникам (будівельникам), які задіяні на будівництві «Парк Київська Русь» в сумі 78 371грн. та віднесення до витрат на соціальні заходи в сумі 29138грн., на думку суду першої інстанції, з якою погоджується колегія суддів, відповідачем передчасно зроблено висновок про відсутність у позивача права на врахування вказаних сум у складі витрат з огляду на обмеження п.138.4 Податкового кодексу України України, адже в даному випадку податковим органом не прийнято до уваги, що згідно п.142.1 ст.142 Податкового кодексу України до складу витрат платника податку включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, послуг, витрати на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін відповідно до колективних договорів (угод) (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами розділу IV цього Кодексу).

В даному випадку, відповідно до п.138.2 Податкового кодексу України правомірність віднесення до витрат сум по оплаті праці та соціальним заходам підтверджується належним чином завіреними копіями штатного розпису, сводками про оплату праці за перевіряємий період, бухгалтерськими проводками по заробітній платні за липень, серпень, вересень 2011, згідно яких всього позивачем за ІІІ квартал 2011 включено до витрат витрати по заробітній платі в сумі 78371грн., які відображені в додатку 3В Декларації на прибуток у гр. 06.1.1.1 та у складі інших витрат у гр. 06.1 Декларації. Витрати на Єдиний соціальний внесок (в акті - витрати на соціальні заходи) за третій квартал 2011 всього в сумі 29 138 грн. відображені у Додатку 3В Декларації на прибуток за 2-3 кв. у гр. 06.1.1.2 та у складі інших витрат у гр. 06.1.

Як встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Фітеко» (Замовник) уклало Договір №29/01 про надання рекламних послуг від 29.01.2011 з ТОВ «Град Кия», згідно якого виконавець забов'язується надавати позивачу рекламно-інформаційні послуги.

Вартість отриманих послуг у розмірі 100 100 грн. віднесена позивачем до складу витрат у рядку 06.3 Декларації «Витрати на збут» за II-IV квартали 2011, а сума в розмірі 20 020 віднесена позивачем до податкового кредиту.

При цьому, апелянт наголошує на тому, що розміщення інформації Заявника в поліграфічній продукції Виконавця та розповсюдження під час проведення культурно видовищних заходів, що полягала у нанесені на сторінці брошури логотипу ТОВ «Фітеко» не можна вважати наданням рекламних послуг.

Як вже зазначалось, згідно з правилами формування витрат, передбаченими у пунктах 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, для виконання своїх договірних зобов'язань з надання послуг з рекламного обслуговування позивачем було замовлено рекламні послуги у ТОВ «ГрадКиїв» за договором від 29.01.11р. №29/01 (з урахуванням додатків до нього).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідні рекламні послуги були прийняті позивачем за актом приймання-передачі та оплачені на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури №16 у повному обсязі, що підтверджується виписками з банківського рахунку Товариства.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача ділової мети для подальшого отримання прибутку за наслідками отримання послуг з рекламного обслуговування, а правомірність віднесення сум до витрат та податкового кредиту підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими та податковими документами, що відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відображають зміст та обсяг господарської операції.

Стосовно покликань апелянта про безпідставність віднесення позивачем до витрат витрат за отриману ліцензію в сумі 7356грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до абз. «ж» п.138.10.6 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів (крім тих, вартість та строк використання яких відповідають ознакам, встановленим для основних засобів розділом I цього Кодексу, та підлягають амортизації у складі нематеріальних активів), виданих державними органами для провадження господарської діяльності, в тому числі витрати на плату за реєстрацію підприємства в органах державної реєстрації, витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів на право здійснення за межами України вилову риби та морепродуктів, а також надання транспортних послуг.

Згідно Договору №128-11 від 15.03.11р. про проведення ліцензійної експертизи, акту здачі-приймання науково-технічної продукції від 06.04.11р. позивачем понесено витрати в сумі 7 356грн. (6395,76грн. - попередня плата за експертизу згідно Договору №128-11 від 15.03.11р.; 960грн. - плата за ліцензію).

Враховуючи те, що одним з основних видів діяльності позивача є будівельна діяльність, колегія суддів вважає такими, що цілком відповідають положенням абз. «ж» п.138.10.6 ПК України витрати позивача в сумі 7356грн. для отримання ліцензії для провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (Серія АГ №575777) та ліцензії «Будівельна діяльність (згідно з переліком)» (Серія АВ №406417).

Відповідно до п.п. 14.1.57. Податкового кодексу України екологічний податок - це загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року.

Згідно з п. 240.2. Податкового кодексу України платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

Згідно з положеннями п. 241.1. Податкового кодексу України податок, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами під час реалізації такого палива.

Відповідно до п. 241.2. Податкового кодексу України до податкових агентів належать суб'єкти господарювання, які: здійснюють оптову торгівлю паливом; здійснюють роздрібну торгівлю паливом (крім тих, які реалізують паливо, придбане у суб'єктів господарювання, зазначених у підпункті 241.2.1 пункту 241.2 цієї статті), тобто податковими агентами є суб'єкти, які здійснюють реалізацію у роздріб палива, крім випадків, коли таке пальне придбане цим суб'єктом у осіб, які здійснювали оптовий продаж палива роздрібним продавцям.

При цьому, відповідно до п.п. 242.1.4 Податкового кодексу України об'єктом та базою оподаткування є, зокрема, обсяги та види палива, реалізованого податковими агентами.

Згідно з п. 249.1. Податкового кодексу України суми податку обчислюються платниками податку, крім тих, які визначені пунктом 240.2статті 240 цього Кодексу, та податковими агентами самостійно щокварталу.

Згідно з п.п. 250.2.2. Податкового кодексу України платники податку, крім тих, які визначені пунктом 240.2 статті 240 цього Кодексу, та податкові агенти складають податкові декларації за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до органів державної податкової служби та сплачують податок протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації: за паливо, реалізоване податковими агентами, - за місцем знаходження пунктів продажу палива.

Відповідно до п.п. 14.1.210. Податкового кодексу України пункт продажу палива, це стаціонарна, малогабаритна і пересувна автозаправна станція, заправний пункт, який здійснює торгівлю (оптову та/або роздрібну) нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом.

З огляду на викладене, під роздрібною торгівлею відповідно до Інструкції щодо заповнення форм державних статистичних спостережень стосовно торгової мережі та мережі ресторанного господарства, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 24 жовтня 2005 року № 327, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 08.11.2005 року за № 1350/11630, розуміється вид економічної діяльності суб'єктів господарювання з продажу (без перероблення) населенню нових та вживаних товарів, призначених переважно для споживання громадянами (приватними особами) або домашніми господарствами, у магазинах, універсальних магазинах, лавках і кіосках, посилкових торгових фірмах, торговими посередниками тощо (коди згідно з Класифікацією видів економічної діяльності(КВЕД) - 50.10.2, 50.30.2, 50.40.2, 50.50.0, 52.1, 52.2, 52.3, 52.4, 52.5, 52.6).

Наведені положення п.241.2. Податкового кодексу України у сукупності та, зокрема, положення п.п. 241.2.1., п.п. 250.2.2. Податкового кодексу України дають підстави вважати, що за тих умов та правил, що діяли у спірний період, для цілей визначення податкового агента із сплати екологічного податку при оптовій реалізації палива, має значення наявність безпосередніх відносин оптового постачальника з роздрібним покупцем, при здійсненні операцій між якими оптовий продавець реалізує роздрібному продавцю паливо для цілей здійснення останнім операцій з роздрібної реалізації палива, що вбачається з положень п.п. 241.2.2. Податкового кодексу України у взаємозв'язку з приписами п.п. 241.2.1. Податкового кодексу України.

Саме за наявності таких відносин та в силу наведених вище приписів законодавства виконання функцій податкового агента покладається на особу, яка здійснює останній оптовий продаж палива суб'єкту господарювання, який в свою чергу придбаває його для цілей роздрібної реалізації палива.

Наведені вище норми законодавства, які діяли у спірний період, не містили положень які б покладали виконання функцій податкового агента на осіб, які перед останнім у ланцюгу оптовим постачальником здійснювали оптовий перепродаж пального до останнього оптового постачальника, який у свою чергу здійснює продаж пального особі, яка здійснює роздрібний продаж пального.

Існуючі на той час правила щодо визначення податкового агента призначені для їх застосування при класичній схемі реалізації пального, тобто за наявності роздрібного торгівця та придбання ним палива у одного оптового продавця, без врахування можливої наявності кількох оптових постачальників у ланцюгу до роздрібного продавця, що однак не є підставою для покладання функцій податкового агента на кожного або окремих оптових постачальників у ланцюгу до останнього оптового постачальника, який по суті і є особою, яка виконує функції податкового агента.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договорів на поставку позивачем нафтопродуктів за операціями, що здійснені в перевіряємий період, видаткових накладних, актів приймання-передачі пального, товарно-транспортних накладних за вищенаведеними договорами, договорів про відповідальне зберігання позивачем палива за наведеними вище договорами, а також із змісту договорів про придбання позивачем палива у постачальників, видаткових накладних та актів приймання-передачі пального у зазначених постачальників, свідоцтв про визнання (щодо виробництва пального на ВАТ «Таіф-НК» (Російська Федерація), ВАТ «Газпромнафта-ОмськийНПЗ» (Російська Федерація), ОАО «Мозирський нафтопереробний завод»(Республіка Білорусь) у липні-вересні 2011 року не вбачається, що позивач здійснював поставку нафтопродуктів на пункт продажу палива в розумінні пп. 14.1.210. Податкового кодексу України для цілей роздрібної реалізації покупцем палива.

Поставка в даному випадку відбувалася на умовах «наливний пункт продавця (FCA), станція призначення (CPT) або базис поставки - «нафтобаза».

Крім цього, податковим органом не надано, а судом не встановлено доказів існування у покупців позивача (ПП «Райагропостач», КП «Гермес», ПП «Сігма-С») АЗС для цілей роздрібної реалізації нафтопродуктів та/або здійснення цими покупцями роздрібної реалізації пального або ж здійснення позивачем у спірний період інших операцій з поставки пального особам, які здійснюють роздрібний продаж пального.

Виходячи з вищенаведеного, враховуючи, що податковим органом не доведено фактів реалізації позивачем, як оптовим постачальником, нафтопродуктів особам, які здійснюють продаж палива кінцевим споживачам, тобто для цілей роздрібної реалізації, а також те, що виходячи з наведеної вище сукупності первинних та інших документів позивач фактично здійснював оптовий перепродаж нафтопродуктів у ланцюгу кількох оптових постачальників де позивач не є особою, що здійснювала продаж пального особам, які здійснюють роздрібну торгівлю паливом, - донарахування позивачу екологічного податку є протиправним.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.

Керуючись ст.ст.195, 196, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л И В:

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.05.13р. у справі 826/3369/13-а - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.05.13р. у справі 826/3369/13-а - без змін.

Дана ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання ухвалою законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча суддя Шелест С.Б.

Судді : Глущенко Я.Б.

Романчук О.М.

Повний текст ухвали складений: 24.10.13р.

.

Головуючий суддя Шелест С.Б.

Судді: Романчук О.М

Глущенко Я.Б.