Постанова

від 03.06.2013 по справі 17/305-69/227-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2013 р. Справа№ 17/305-69/227-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Калатай Н.Ф.

Пашкіної С.А.

при секретарі: Малайдах А.І.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача 1 - не з'явився

від відповідача 2- Винник О.П.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Відкритого акціонерного товариства "Термоізоляція" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2013 року (головуючий суддя: Стасюк С.В., судді: Баранов Д.О., Спичак О.М.)

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Термоізоляція"

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Український

промисловий банк",

2.Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

про визнання частково недійсним договору.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Термоізоляція» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі - відповідач 1), Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - відповідач 2) про визнання частково недійсним договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2011 року, залишеним без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 року по справі № 17/305 у задоволені позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду від 17.04.2012 року по справі № 17/305 Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 року та рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2011 року по справі № 17/305 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.04.2013 року по справі № 17/305-69/227-2012 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення суду від 09.04.2013 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а також порушено та неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2013 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 03.06.2013 року.

В судове засідання 03.06.2013 року з'явився представник відповідача 2. Представники позивача та відповідача 1 в судове засідання не з'явились з невідомих суду причин, про день, час та місце судового засідання повідомлялись судом належним чином.

Представник відповідача 2 заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2013 року. Проти розгляду справи у відсутність представників позивача та відповідача 1 не заперечував.

Статтею ст.77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року м. Київ № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги, що представники позивача та відповідача 1 повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, про що свідчать поштові повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 50, 51), колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представників позивача та відповідача 1.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Слід зазначити, що справа розглядалась судами неодноразово.

Приймаючи до уваги вказівки, що містяться в постанові Вищого господарського суду від 17.04.2012 року по справі № 17/305, які є обов'язковими для суду першої інстанції і відповідно для сторін під час нового розгляду справи, судом було досліджено питання щодо наявності чи відсутності основного кредитного зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансфер-Фінанс" перед ТОВ "Укрпромбанк" та забезпечувального зобов'язання згідно з договором Іпотеки.

Враховуючи викладене, дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача 2, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

31 серпня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансфер-Фінанс" укладено кредитний договір № 30/КЛ-06 (надалі по тексту - Кредитний договір) на відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії строком до 28.08.2009 року з лімітом кредитування в сумі 6 000 000,00 грн.

04 вересня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" та Відкритим акціонерним товариством "Термоізоляція" було іпотечний договір № 30/Zкліп-06 (далі - Іпотечний договір) в забезпечення вимог відповідача-1 за Кредитним договором.

12 березня 2011 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрпромбанк" укладено договір про передачу активів (далі - Спірний договір) ТОВ "Укрпромбанк" в рахунок погашення заборгованості.

Грошові зобов'язання сторін за спірним договором визначені в розділі 5 та додатку № 1 до Спірного договору.

Відповідно до умов Спірного договору ТОВ "Укрпромбанк" передає (відступає) ПАТ "Дельта Банк" права вимоги до боржників за кредитним та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ "Дельта Банк" замінює ТОВ "Укрпромбанк" як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях.

Згідно з п. 3.1 Договору про передачу активів відповідач-1 передає (відступає) відповідачу-2 права вимоги до боржників за кредитним та забезпечувальними договорами, а також, за попередніми договорами, внаслідок чого, відповідач-2 замінює відповідача-1 як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях.

Спірний Договір про передачу активів нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим Олександром Євгеновичем та зареєстрований в реєстрі за № 911.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір про передачу активів ТОВ "Укрпромбанк" від 12.03.2011 року укладено відповідно до чинного законодавства, зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною третьої статті 215 ЦК України передбачено, що в разі якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 519 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За загальним правилом ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому статтею 519 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку.

Відтак, уступка права вимоги стосується виключно заміни сторони (кредитора) у зобов'язанні та не впливає на зміст самого зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, слід зазначити, що заміна сторони у зобов'язанні не порушує права та інтереси боржника, оскільки останній не є особою, яка на встановлених законом підставах може оспорювати її дійсність.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців представляє собою засвідчення державою в особі спеціально уповноваженого на це державного реєстратора факту створення або припинення юридичної особи, тобто державну фіксацію, констатацію факту набуття або позбавлення статусу суб'єкта господарювання шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців з інформацією про відповідні рішення, які приймаються самими юридичними особами чи іншими органами, зокрема судами, про їх створення або припинення.

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними та були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору; згідно ст. 17 Закону України "Про іпотеку"іпотека припиняється, серед іншого, у разі припинення основного зобов'язання.

Статтею 609 ЦК України встановлено, зокрема, що зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), а відповідно до п.5 ст. 111 ЦК України юридична особа є ліквідованою з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Посилання скаржника на наявність в витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців запису про припинення юридичної особи боржника 13.08.2010 р., у зв'язку із визнанням її банкрутом, є необґрунтованим та безпідставними, оскільки ліквідація ТОВ "Компанія "Трансфер Фінанс" відбулась на підставі судового рішення - постанови господарського суду Харківської області від 26.04.2010 р., згідно з яким, до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців внесено відповідний запис про припинення боржника, проте, дане судове рішення скасовано постановою Вищого господарського суду України від 29.09.2010 р.

Відтак, основне кредитне зобов'язання та іпотечне зобов'язання, що забезпечувало виконання основного кредитного договору, на момент укладання угоди про передачу вказаних активів від 12.03.2011 року, не можуть вважатись погашеними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 2 квітня 2013 року у справі № 17/319-69/288-2012 за позовом ТОВ СП "Богодухівський комбікормовий завод" до ПАТ "Дельта Банк", ТОВ "Український промисловий банк" про визнання частково недійсним договору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене вище, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Відкритого акціонерного товариства «Термоізоляція».

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Термоізоляція» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2013 року по справі № 17/305-69/227-2012 - без змін.

Матеріали справи № 17/305-69/227-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Сітайло Л.Г.

Судді Калатай Н.Ф.

Пашкіна С.А.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 06.06.2013 року.