Постанова

від 03.06.2013 по справі 4/054-12/8

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2013 р. Справа№ 4/054-12/8

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Синиці О.Ф.

Шевченка Е.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:Загваздін С.М. - директор;

Дідескуль А.Л., довіреність № 27 від 14.03.2013;

відповідача:Цепюк В.Д. - директор;

розглянувши апеляційні скарги Комунального підприємства "Софія" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо-Оріяна"

на рішення господарського суду Київської області від 18.03.2013

у справі № 4/054-12/8 (суддя: Скутельник П.Ф.)

за позовом Комунального підприємства "Софія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо-Оріяна"

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 18.03.2013 у справі № 4/054-12/8 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо-Оріяна" на користь Комунального підприємства "Софія" заборгованість за договором про надання комунальних послуг від 01.04.2010 року №30 у вигляді основного боргу у сумі 23146,51 грн., трьох процентів річних у сумі 55,01 грн., інфляційних нарахувань у сумі 492,54 грн. та судовий збір у сумі 845,15 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Біо-Оріяна" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 18.03.2013 у справі № 4/054-12/8 і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Комунального підприємства "Софія" задовольнити в частині викладеній в листі Товариству з обмеженою відповідальністю "Біо-Оріяна" від 29.06.2010 № 03/171.

Скарга мотивована тим, що господарським судом Київської області не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Розпорядженням в.о. голови Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2013 № 4/054-12/8 у справі № 4/054-12/8 сформовано для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо-Оріяна" колегію суддів у складі: головуючий суддя: Зеленін В.О., судді: Синиця О.Ф., Шевченко Е.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2013 прийнято до розгляду справу № 4/054-12/8. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо-Оріяна" призначений на 03.06.2013 об 11:00.

Також, не погодившись з вказаним рішенням, Комунальне підприємство "Софія" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просить частково скасувати рішення господарського суду Київської області від 18.03.2013 у справі № 4/054-12/8 і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2013 № 4/054-12/8 у справі № 4/054-12/8 сформовано для розгляду апеляційної скарги Комунального підприємства "Софія" колегію суддів у складі: головуючий суддя: Зеленін В.О., судді: Синиця О.Ф., Шевченко Е.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2013 прийнято до розгляду справу № 4/054-12/8. Розгляд апеляційної скарги Комунального підприємства "Софія" призначений на 03.06.2013 об 11:00.

31.05.2013 представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо-Оріяна" через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду були подані письмові пояснення по справі.

31.05.2013 представником Комунального підприємства "Софія" через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду були подані письмові пояснення по справі.

03.06.2013 представник Комунального підприємства "Софія" в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу і просив суд її задовольнити.

03.06.2013 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо-Оріяна" в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу і просив суд її задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

19.10.2007 між Комунальним підприємством "Софія" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біо-Оріяна" (споживач) укладено договір про надання комунальних послуг від 19.10.2007 року №10 (надалі - Договір №10), за умовами якого, постачальник бере на себе зобов'язання постачати споживачу: теплову енергію в гарячій воді; холодну воду (ХВП) по ГОСТ 2874-82; приймати господарсько-побутові стічні води, які не перевищують граничнодопустимі концентрації (ГДК), шкідливих речовин. (У каналізаційну мережу забороняється спускати стоки які перевищують ГДК, сміття, ґрунт, абразивні порошки, вату, харчові відходи. Категорично забороняється скидати кислоти, розчинники, смоли, мазут, токсичні горючі та вибухонебезпечні речовини).

Також, постачальник бере на себе зобов'язання надавати споживачу комунальні послуги по утриманню прибудинкової території та вивезенню сміття (п. 1.2. Договору №10).

Згідно 1.3. Договору №10 споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію, холодну та гарячу воду і прийняті стоки, вивезення сміття, за встановленими тарифами та калькуляціями в терміни, передбачені цим договором.

В п. 3.1. Договором №10 встановлено, що розрахунки за теплову енергію, воду, водовідведення та вивезення сміття та обслуговування територій, проводяться в грошовій формі у безготівковому порядку на авансовий рахунок постачальника, відповідно до встановлених органами місцевого самоврядування с.Софіївська Борщагівка тарифів.

Відповідно до п. 3.5. Договору №10, розрахунок щомісячних платежів є невід'ємною частиною Договору. Щомісячна плата перераховується споживачем на р/р постачальника протягом п'яти банківських днів.

Пунктами 9.1., 9.4. Договору №10, цей договір набуває чинності з дати його підписання та діє до 19.10.08 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць закінчення строку його дії, про припинення дії договору не буде письмово заявлено однією з сторін.

01.04.2010 між Комунальним підприємством "Софія" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біо-Оріяна" (споживач) укладено договір про надання комунальних послуг від 01.04.2010 року №30 (надалі - Договір №30), за умовами якого, постачальник бере на себе зобов'язання надавати споживачу комунальні послуги: з централізованого опалення; з централізованого постачання холодної та гарячої води; з централізованого водовідведення; вивезення сміття; транспортування електричної енергії.

Згідно з п. 1.2. Договору №30, об'єкт надання послуг - приміщення підвалу у будинку за адресою: вул. Леніна, 46, с. Софіївська Борщагівка, в секціях І, ІІ загальної площі 147,6 м2 (№№ VI, VIII, IX, XII); в секції ІІІ, загальної площі 216,1 м2 (№№ І, ІІ, XIIІ, ХІV, ХV, ХVІ, ХVІІ); в секції ІV, загальної площі 119,78 м2 (№№ ІV, V, ХІV, ХVІІІ; 35,38 м2 - площа загального користування).

В п. 1.3. Договору №30 погоджено, що споживач зобов'язується оплачувати надані послуги за встановленими тарифами та калькуляціями в терміни, передбачені цим договором.

Пунктом 3.1. Договором №30 визначено, що розрахунки за теплову енергію, воду, водовідведення та вивезення сміття та обслуговування територій, проводяться в грошовій формі у безготівковому порядку на авансовий рахунок постачальника, відповідно до встановлених органами місцевого самоврядування с.Софіївська Борщагівка тарифів.

Відповідно до п. 3.2. Договору №30, плата за утримання прибудинкової території визначається згідно кошторису постачальника з урахуванням зауважень до п. 2.2. даного договору.

Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 3.3. Договору №30).

Згідно п. 3.4. Договору №30, розрахунок щомісячних платежів є невід'ємною частиною Договору. Щомісячна плата перераховується споживачем на р/р постачальника протягом п'яти банківських днів.

Пунктом 9.1. Договору №30 встановлено, що цей договір набуває чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2010 року з дня надання калькуляції.

Сторони в п. 9.4 Договору №30 погодили, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії, про припинення дії договору не буде письмово заявлено однією із сторін.

З аналізу зазначених вище договорів вбачається, що вони за своєю правовою природою є договорами про надання послуг.

Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 2 - 5 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Так, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Відповідно до п. п. 1, 5 ч. 3 ст. 20 та п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту ст. ст. 11, 509 ЦК України та ч. 1 ст. 19, п. п. 1, 5 ч. 3 ст. 20, п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між сторонами по справі (виконавцем та споживачем), як учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг, повинні ґрунтуватися на договорі про надання житлово-комунальних послуг, укладеному на основі типового договору, а обов'язку споживача (відповідача) оплачувати вартість житлово-комунальних послуг має передувати виконання позивачем обов'язку підготувати договір на надання житлово-комунальних послуг та надати його на підписання споживачу.

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.

Виробник - це суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

Виконавцем відповідно до Закону є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

У разі якщо виконавець не є виробником, відносини між ним та виробником регулюються окремим договором, який укладається відповідно до вимог Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що спір у справі виник в зв'язку з тим, що за твердженням позивача ним було в повному обсязі виконані взяті на себе зобов'язання за Договором № 10 та Договором № 30, але відповідач порушував взяті на себе за Договором № 10 та Договором № 30 зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманих послуг.

В свою чергу заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що позивач при нарахуванні вартості комунальних послуг не надав калькуляції формування тарифів на надані конкретні послуги.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Частиною 2 ст. 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається вчиненим в письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Отже, двостороннім правочинами притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію обопільної чи самостійної мети кожної з цих осіб.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З матеріалів справи вбачається, що Договір № 10 та Договір № 30 підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками без будь-яких зауважень та застережень.

До того ж суд відмічає, що Договір № 10 та Договір № 30 не визнані в судовому порядку не дійсними в зв'язку з чим є чинними, що є підставою для виникнення право та обов'язків для сторін.

З оскаржуваного рішення вбачається, що судом першої інстанції було встановлено, що у Договорі №10 не визначено об'єкту надання послуг, а саме його ідентифікуючих ознак: місцезнаходження, площі та інших характеристик, відповідно до яких позивачем здійснено розрахунок обсягу та вартості наданих послуг. Хоча Договором №10 у п. 2.1. визначено, що обсяг теплової енергії визначається розрахунковим методом згідно технічних характеристик приміщення.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", істотними умовами договору на надання житлово-комунальних послуг є порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг.

Таким чином, позивачем не доведено надання комунальних послуг відповідачу за Договором №10 на загальну суму 17566,05 грн. з постачання: теплової енергії в гарячій воді; холодної води (ХВП) по ГОСТ 2874-82; приймання господарсько-побутових стічних вод, в обсягах, вказаних у рахунках-фактурах від 30.11.07р. №СФ-0000280, від 29.12.07р. №СФ-0000310, від 31.01.08р. №СФ-0000018, від 29.02.08р. №СФ-0000055, від 29.03.08р. №СФ-0000091, від 30.04.08р. №СФ-0000131, від 30.05.08р. №СФ-0000179, від 27.06.08р. №СФ-0000196, від 31.07.08р. №СФ-0000231, від 28.11.08р. №СФ-0000392, від 31.12.08р. №СФ-0000425, від 30.01.09р. №СФ-0000027, від 27.02.09р. №СФ-0000064, від 31.03.09р. №СФ-0000094, від 30.04.09р. №СФ-0000124, від 30.10.09р. №СФ-0000334, від 30.11.09р. №СФ-0000371, від 31.12.09р. №СФ-0000413, від 29.01.10р. №СФ-0000033, від 26.02.10р. №СФ-0000052, від 31.03.10р. №СФ-0000080, в зв'язку з чим позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за Договором №10, задоволенню не підлягають як безпідставні.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 25,65 грн., інфляційних втрат у розмірі 877,13 грн. також не підлягають задоволенню, так-як вони не сформульовані як самостійні, не містять окремого обґрунтування і доказів, а є правовим наслідком стягнення основного боргу, а тому, за відсутності підстав для такого, не можуть бути задоволені.

До того ж, колегія суддів відмічає, що судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято як належний доказ надання комунальних послуг позивачем відповідачу акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.04.2010 року, так-як в розумінні положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" він як зведений обліковий документ не належить до первинних документів бухгалтерської звітності.

Що ж стосується вимог позивача по Договору № 30, то суд зазначає наступне.

Згідно п. 3.1. Договору №30, розрахунки за теплову енергію, воду, водовідведення та вивезення сміття та обслуговування територій, проводяться в грошовій формі у безготівковому порядку на авансовий рахунок постачальника, відповідно до встановлених органами місцевого самоврядування с.Софіївська Борщагівка тарифів.

Відповідно до п.п. 2 п. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" в редакції станом на 01.01.2008 року, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

З наявного в матеріалах справи рішення виконавчого комітету Софіївсько-Борщагівської сільської ради "Про визнання права власності на житловий комплекс з вбудовано-прибудованими приміщеннями побутового обслуговування населення на ТОВ "Біо-Оріяна" в с. Софіївська Борщагівка № 163 від 11.09.2007р. вбачається, що за відповідачем визнано право власності на: секції І, ІІ загальної площі 147,6 кв.м. (№ VI, VIII, IX, XII); секції ІІІ, загальної площі 216,1 кв.м. (І, ІІ, XIIІ, ХІV, ХV, ХVІ, ХVІІ); секції ІV, загальної площі 119,78 кв.м. (№ ІV, V, ХІV, ХVІІІ.; Площа загального користування 35,38 кв.м. Підтвердженням того, що відповідач є власником нежитлових приміщень, є також укладені відповідачем, в якості орендодавця, договори оренди від 01.02.2010 року № 46/3-Т2, від 02.11.2009року № 46/ ІV-5, від 12.12.2009 року № 46- ІV.

Також, зазначене підтверджується експлікацією внутрішніх площ до плану житлового будинку по вул. Леніна, № 46 та планом підвального приміщення будинку №46, вул. Леніна, с. Соф. Борщагівка, з яких вбачається, які саме приміщення та якої площі займає саме відповідач, у зв'язку з чим твердження Відповідача щодо відсутності права власності на вказані приміщення є такими, що не підтверджені належними доказами, наявними у матеріалах справи, у зв'язку з чим суд не бере до уваги доводи Відповідача щодо відсутності права власності на вбудовано-прибудовані приміщення побутового обслуговування населення, що знаходяться за адресою: с. Соф. Борщагівка, вул. Леніна, буд. 46.

В свою чергу, рішеннями Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 23.04.2008 року № 4, від 10.09.2010 року № 4, рішеннями виконавчого комітету Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 03.03.2009 року № 67 та від 08.11.2011 року № 363 встановлено розмір тарифів щодо оплати комунальних послуг.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованість по Договору № 30 за період з квітня 2010 року по квітень 2012 року 23 146,51 грн., що підтверджується виставленими рахунками-фактурами від 30.04.10р. №СФ-0000148, від 31.05.10р. №СФ-0000190, від 30.06.10р. №СФ-0000227, від 30.07.10р. №СФ-0000266, від 31.08.10р. №СФ-0000310, від 30.09.10р. №СФ-0000352, від 29.10.10р. №СФ-0000403, від 29.11.10р. №СФ-0000447, від 29.12.10р. №СФ-0000492, від 28.01.11р. №СФ-0000042, від 28.02.11р. №СФ-0000086, від 31.03.11р. №СФ-0000133, від 29.04.11р. №СФ-0000183, від 28.10.11р. №СФ-0000484, від 30.11.11р. №СФ-0000541, від 30.12.11р. №СФ-0000597, від 31.01.12р. №СФ-0000051, від 29.02.12р. №СФ-0000104, від 30.03.12р. №СФ-0000157, від 28.04.12р. №СФ-0000208.

Отже, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що правомірно були задоволені судом першої інстанції в розмірі 23 146,51 грн.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором №30, пеню в розмірі 114,73 грн., три проценти річних у сумі 55,01 грн. та інфляційні нарахування у сумі 492,54 грн.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

Оскільки, факту погодження нарахування пені, у випадку прострочення відповідачем грошових зобов'язань, позивачем не доведено, відповідного договору яким сторони передбачили таку відповідальність суду не представлено, то колегія суддів приходить до висновку, що вимога про стягнення пені задоволенню відповідно не підлягає.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача три проценти річних у сумі 55,01 грн. та інфляційні нарахування у сумі 492,54 грн. є обґрунтованою, а тому правомірно була задоволена судом першої інстанції повністю.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржники не надали ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували їх вимоги та заперечення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову частково.

Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржників, викладені в апеляційних скаргах.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду Київської області від 18.03.2013 у справі № 4/054-12/8 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційній скарги Комунального підприємства "Софія" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо-Оріяна" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 18.03.2013 у справі № 4/054-12/8 - без змін.

2. Матеріали справи № 4/054-12/8 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Зеленін В.О.

Судді Синиця О.Ф.

Шевченко Е.О.