Постанова

від 03.06.2013 по справі 913/394/13-г

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

03.06.2013 р. справа №913/394/13-г

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді (доповідача): Будко Н.В.

Суддів: Манжур В.В., М'ясищева А.М.

Секретар: Прожерін О.О.

За участю представників сторін:

від прокуратури: Русланова Г.М. за посвідченням;

від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: Каруна С.С. по дов.;

від третьої особи: не з'явився.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Луганська, м. Луганськ

на рішення господарського суду Луганської області від 03.04.2013р. (повний текст від 08.04.2013р.) у справі №913/394/13-г (суддя Корнієнко В.В.)

за позовом Стаханово-Алчевського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Луганської обласної державної адміністрації, м. Луганськ

до відповідачів: 1) Антрацитівської районної державної адміністрації Луганської області, м. Антрацит Луганської області, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтегралл», м. Антрацит Луганської області

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Управління Держземагентства в Антрацитівському районі Луганської області, м. Антрацит Луганської області

про визнання недійсним розпорядження та договору оренди, повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Стаханово-Алчевський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до господарського суду Луганської області з позовом в інтересах держави в особі Луганської обласної державної адміністрації, м. Луганськ, до Антрацитівської районної державної адміністрації Луганської області, м. Антрацит Луганської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтегралл», м. Антрацит Луганської області, про визнання недійсним та скасування розпорядження голови Антрацитівської районної державної адміністрації №446 від 18.11.10р. «Про передачу в довгострокову оренду земельної ділянки загальною площею 0,6га ТОВ «Інтегралл», визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 29.11.2010р. між Антрацитівською районною державною адміністрацією та ТОВ «Інтегралл», зареєстрованого у відділі Держкомзему у Антрацитівському районі за №44203877000016 від 21.03.2011р., а також про зобов'язання ТОВ «Інтегралл»повернути земельну ділянку площею 0,6га, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Червонополянській сільській раді Антрацитівського району Луганської області.

Ухвалою від 27.02.2013р. господарський суд в порядку ст. 27 ГПК України залучив до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідачів Управління Держкомзему у м. Антрацит Луганської області.

19.03.2013р. прокурор в порядку ст. 22 ГПК України уточнив позовні вимоги шляхом викладення п.3 резолютивної частини позову в наступній редакції: «зобов'язати ТОВ «Інтегралл» повернути земельну ділянку площею 0,6га, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Червонополянській сільській раді Антрацитівського району Луганської області, Луганській обласній державній адміністрації для подальшого розпорядження.

Рішенням від 03.04.2013р. у справі №913/394/13-г господарський суд Луганської області позовні вимоги задовольнив частково: визнав недійсним і скасував розпорядження Антрацитівської районної державної адміністрації №466 від 18.11.2010р. «Про передачу в довгострокову оренду земельної ділянки загальною площею 0,6га ТОВ «Інтегралл» для розміщення промислового майданчика з видобування кам'яного вугілля», а також визнав недійсним договір оренди землі від 29.11.2010р. (державна реєстрація від 21.03.2011р. №44203877000016). У задоволенні решти позову щодо повернення земельної ділянки позивачу для розпорядження відмовив.

Такий висновок місцевого господарського суду обґрунтований тим, що спірне розпорядження в порушення ст. 122 Земельного кодексу України було прийнято відповідачем-1 без наявності на те законних повноважень, з огляду на що укладений на підставі вказаного розпорядження договір оренди суперечить чинному законодавству України. Разом з цим, суд відмовив прокурору у задоволенні позову про повернення земельної ділянки позивачу для розпорядження з посиланням на те, що в силу Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» у позивача відсутні законні підстави для реалізації права власності на спірну земельну ділянку, в тому числі права розпорядження цією земельною ділянкою.

Не погодившись з винесеним рішенням, Заступник прокурора міста Луганська звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача-2 повернути спірну земельну ділянку позивачу для подальшого розпорядження, в іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на приписи ст. 216 ЦК України в частині наслідків недійсності правочину (реституція), а також зазначає про невірне застосування судом приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», що, за твердженням прокурора, позбавляє Луганську обласну державну адміністрацію права реалізувати вимоги законодавства щодо оформлення права власності та здійснення відповідної державної реєстрації земельної ділянки, договір оренди щодо якої визнаний недійсним.

Вищевикладене, на думку скаржника, є підставою для часткового скасуванні незаконного та необґрунтованого рішення суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу перший відповідач вважає викладені в ній доводи необґрунтованими, у зв'язку з чим просить залишити скаргу без задоволення.

Представники позивача, відповідача-1 та третьої особи у судове засідання не з'явились з невідомих підстав, про час та місце його проведення були повідомлені належним чином. Враховуючи, що ухвалою про порушення апеляційного провадження від 15.05.2013р. явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності вказаних представників за наявними у справі матеріалами.

Судовий процес в апеляційній інстанції фіксувався за допомогою технічних засобів фіксації в порядку, передбаченому ст. 81-1 ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача-2, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням голови Антрацитівської районної державної адміністрації Луганської області №446 від 18.11.2010р. Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтегралл» було передано в довгострокову оренду строком до 18.12.2017р. земельну ділянку загальною площею 0,6га, в тому числі: інші відпрацьовані розробки та кар'єри, закриті шахти, відвали, терикони, що не експлуатуються, - 0,6га, за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що перебувають у запасі державної власності, розташовану за межами населених пунктів на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Червонополянській сільській раді Антрацитівського району Луганської області, для розташування промислового майданчика з видобування кам'яного вугілля.

На підставі вказаного розпорядження 29.11.2010р. між Антрацитівською РДА (орендодавцем) та ТОВ «Інтегралл» (орендарем) було укладено договір оренди землі (зареєстрований у відділі Держкомзему у Антрацитівському районі, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 21.03.2011р. №44203877000016), за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,6га для розміщення промислового майданчика з видобування кам'яного вугілля за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що перебувають у запасі державної власності, розташовану за межами населеного пункту на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Червонополянській сільській раді Антрацитівського району.

Договір укладено строком до 18.12.2017р. (п. 8 договору).

Разом з цим, в результаті проведеної прокурорської перевірки було встановлено незаконність вказаних розпорядження та договору в силу ст. 122 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим Стаханово-Алчевський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до господарського суду з відповідним позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог №156-1383вих-13 від 07.03.2013р.).

Як вже зазначалось вище, суд першої інстанції заявлені позовні вимоги з урахуванням уточнення задовольнив частково.

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства судова колегія погоджується з таким висновком з наступних підстав.

Статтею 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 2 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Пунктом 12 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (чинний на момент прийняття спірного розпорядження та укладення оспорюваного договору) закріплено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст.116 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття спірного розпорядження та укладення договору), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (у відповідній редакції), до повноважень місцевої державної адміністрації відноситься розпорядження землями державної власності відповідно до закону.

Частиною 3 статті 122 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) визначено, що районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті .

Проте, з матеріалів справи вбачається, що передана згідно спірного розпорядження земельна ділянка розташована за межами населених пунктів (на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Червонополянській сільській раді Антрацитівського району) з метою використання - для розташування промислового майданчика з видобування кам'яного вугілля.

Тобто, в силу наведених приписів ст. 122 ЗК України, відповідач-1 не мав законних повноважень на передачу спірної земельної ділянки площею 0,6га в оренду відповідачу-2, а отже вищевказане розпорядження №446 від 18.11.2010р. є незаконним як таке, що прийнято за межами повноважень головою Антрацитівської районної державної адміністрації Луганської області.

Пунктом 2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 26.01.2000р. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» роз'яснено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає позовні вимоги в частині визнання недійсним та скасування спірного розпорядження обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується похідної вимоги про визнання недійсним договору оренди від 29.11.2010р., судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, тобто, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до Роз'яснення Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.1999р. №02-5/111 (зі змінами та доповненнями), угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом; у кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства та встановлені обставини справи, апеляційний господарський суд вважає, що прокурором та позивачем належними і допустимими доказами підтверджено наявність правових підстав для визнання спірного договору недійсним, у зв'язку з чим колегія суддів апеляційної інстанції вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з цим, в частині вимог про зобов'язання відповідача-2 повернути спірну земельну ділянку позивачу для подальшого розпорядження, судова колегія погоджується з висновком господарського суду про відмову у їх задоволенні з огляду на таке.

В силу приписів Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», з дня набрання чинності даним Законом (01.01.2013р.), у державній власності залишаються, зокрема, усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 цього розділу (п.4).

Державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку (п.5).

У разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками (п.6).

Право власності на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, реалізується після державної реєстрації права власності на відповідну земельну ділянку (п.9).

Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, з огляду на відсутність доказів реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за позивачем, у нього відсутні законні підстави для реалізації права розпорядження цією земельною ділянкою. Вищевикладені положення чинного законодавства спростовують висновки, викладені прокурором в апеляційній скарзі, стосовно позбавлення оскаржуваним рішенням права Луганської обласної державної адміністрації реалізувати вимоги законодавства щодо оформлення права власності та здійснення відповідної державної реєстрації земельної ділянки. Крім того, необґрунтованими є також посилання апелянта на приписи ст. 216 ЦК України в контексті суб'єктного складу сторін за спірним договором.

З огляду на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України, рішення господарського суду Луганської області від 03.04.2013р. у справі №913/394/13-г ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи та приписами чинного законодавства України, у зв'язку з чим судовою колегією до уваги не приймаються.

Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст. 99, ст.101, ст.102, ст.103, ст.105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Луганської області від 03.04.2013р. (повний текст від 08.04.2013р.) у справі №913/394/13-г - залишити без змін.

Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Луганська, м. Луганськ, на рішення господарського суду Луганської області від 03.04.2013р. (повний текст від 08.04.2013р.) у справі №913/394/13-г - залишити без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач): Н.В. Будко

Судді: В.В. Манжур

А.М. М'ясищев

Надруковано примірників - 10

1-у справу

2-позивачу

2-відповідачам

1-третій особі

2-прокуратурі

1-господарському суду

1-ДАГС