Постанова

від 13.08.2013 по справі 913/394/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2013 року Справа № 913/394/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіОвечкіна В.Е., суддівВасищака І.М., Цвігун В.Л., розглянув касаційну скаргу Заступника прокурора Луганської області на постанову від 03.06.2013 року Донецького апеляційного господарського суду у справі№913/394/13-г господарського суду Луганської області за позовомСтаханово-Алчевського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі: Луганської обласної державної адміністрації до 1. Антрацитівської РДА 2. ТОВ "Інтегралл" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Управління Держемагенства в Антрацитівському районі провизнання недійсним розпорядження та договору оренди, повернення земельної ділянки за участю представників:

позивача: не з'явився;

відповідача 1: не з'явився;

відповідача 2: не з'явився;

третьої особи: не з'явився;

Генеральної прокуратури України: про-ра відділу Томчук М.О., посв. №000606, дійсне до 01.08.2017;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Луганської області від 03.04.2013 (суддя В. Корнієнко), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.06.2013 (судді Будко Н.В., В. Манжур, А. М'ясищев) позов задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано розпорядження Антрацитівської районної державної адміністрації Луганської області від 18.11.2010 № 446 "Про передачу в довгострокову оренду земельної ділянки загальною площею 0,6 га ТОВ "Інтегралл" для розміщення промислового майданчика з видобування кам'яного вугілля". Визнано недійсним договір оренди землі від 29.11.2010, укладений між Антрацитівською районною державною адміністрацією Луганської області та товариством з обмеженою відповідальністю "Інтегралл". Стягнуто з Антрацитівської районної державної адміністрації Луганської області в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 1147 грн. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегралл", в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 1147 грн. В задоволенні позовних вимог про повернення земельної ділянки позивачу відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами в частині відмови в задоволенні вимоги про повернення земельної ділянки Луганській обласній державній адміністрації, заступник прокурора Луганської області звернувся із касаційною скаргою: просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 03.04.2013 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.06.2013 в частині відмови в задоволенні позову та, в цій частині, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну вимогу про повернення землі. Вважає, що судами було порушено приписи ч. 1 ст. 216 ЦК України, ст.ст. 122,152 ЗК України, ст. 4,4 7 ГПК України.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст.111 5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст.111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Так як прокурор оскаржує рішення господарського суду Луганської області від 03.04.2013 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.06.2013 лише в частині відмови в задоволенні позову, колегія суддів переглядає оскаржувані судові акти лише в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про повернення земельної ділянки.

Так, відмовляючи в поверненні землі суди зазначили наступне.

Згідно пп. "г" п. 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" у державній власності залишаються усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу (на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій).

Відповідно до п. 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону право власності на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, реалізується після державної реєстрації права власності на відповідну земельну ділянку.

Позивач (Луганська обласна державна адміністрація) пояснив суду, що право власності на спірну земельну ділянку на теперішній час за ним не зареєстровано.

Враховуючи викладене вище, суди дійшли висновку про те, що у позивача відсутні законні підстави для реалізації права власності на спірну земельну ділянку, в тому числі права розпорядження цією земельною ділянкою, що й було підставою для відмови в позові в цій частині.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

У вирішенні питання про застосування передбачених законом наслідків недійсності правочину, який є оспорюваним (а не нікчемним), слід виходити з того, чи є спір з приводу таких наслідків між сторонами договору. Якщо такий спір відсутній, немає правових підстав зобов'язувати сторін договору вчиняти дії, прямо передбачені законом, зокрема частиною першою статті 216 ЦК України, частиною другою статті 208 ГК України.

Судами не встановлено наявність спору між сторонами договору з приводу повернення спірної земельної ділянки.

Правовідносини з оренди землі регулюються ЗУ "Про оренду землі", де в ст. 34 зазначено, що в разі припинення договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Так, при розгляді даної справи судом встановлена недійсність договору оренди землі від 29.11.2010 (державна реєстрація від 21.03.2011 № 44203877000016), укладеного між відповідачами по справі, так як РДА, в порушення вимог ч.2 ст.203 ЦК України перевищила свої повноваження. За цим договором Антрацитівська районна державна адміністрація (1-й відповідач) передала в оренду 2-му відповідачу (ТОВ "Інтегралл") земельну ділянку площею 0,6 га, розташовану за межами населених пунктів (на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Червонополянській сільській раді Антрацитівського району Луганської області) для розташування промислового майданчика з видобування кам'яного вугілля. Отже, при встановленні недійсності такого правочину, з врахуванням приписів ч.1 ст. 216 ЦК України сторони зобов'язані повернути одна одній все, що вони одержали на виконання цього правочину. Оскільки судами вирішено, що договір оренди землі від 29.11.2010 припиняється лише на майбутнє, то на ТОВ "Інтеграл" лежить обовязок повернути спірну земельну ділянку особі, що її передавала, а саме: Антрацитівській районній державній адміністрації . Отже, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що суди були зобов'язані застосувати реституцію.

Чинним законодавством не передбачено повернення майна у разі визнання договору недійсним на користь особи, що не є стороною договору.

Крім того, відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

З 01.01.2013 вступив в силу ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 №5245-VI, п. 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого визначено, що право власності на земельні ділянки державної та комунальної власності, реалізується після державної реєстрації права власності на відповідну земельну ділянку.

Ні прокурором, ні позивач не надано доказів державної реєстрації права на спірну земельну ділянку, як і не доведено, що Луганська ОДА є власником чи землекористувачем землі. Відтак, судами обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову в частині повернення земельної ділянки позивачу.

Додатково, колегія суддів зауважує на тому, що після здійснення державної реєстрації прав на спірну земельну ділянку, власник землі може захистити свої права шляхом подання віндикаційного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів констатує, що оскаржувані рішення та постанова в частині відмови в задоволенні позовних вимог про повернення землі позивачу, винесені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням вимог процесуального права. Підстави для їх скасування відсутні. Доводи прокурора щодо того, що судами порушено приписи ч. 1 ст. 216 ЦК України, ст.ст. 122,152 ЗК України, ст. 4,4 7 ГПК України є необґрунтованими та такими, що спростовуються викладеним вище.

Керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, - Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Луганської області, подану в інтересах держави в особі Луганської обласної державної адміністрації, залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 03.04.2013 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.06.2013 у справі №913/394/13-г- без змін.

Головуючий, суддяВ. Овечкін Судді:І. Васищак В. Цвігун