Постанова

від 11.06.2013 по справі 5015/4928/12

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2013 р. Справа № 5015/4928/12

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Краєвської М.В.

суддів: Галушко Н.А.

Орищин Г.В.

розглянувши апеляційну скаргу учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Правобережна інформаційна компанія" ОСОБА_2 від 08.04.2013р. вих. № 123

на рішення Господарського суду Львівської області від 26.03.2013р.

у справі № 5015/4928/12

за позовом учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Правобережна інформаційна компанія" ОСОБА_2, м. Львів

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Правобережна інформаційна компанія", м. Львів

до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Супердрук", м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Супердрук" ОСОБА_3, м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Супердрук" ОСОБА_4, м. Львів

про застосування наслідків недійсного правочину,

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідачів - не з'явились;

від третьої особи-1 - ОСОБА_5 (представник, довіреність б/н від 05.02.2011р.);

від третьої особи-2 - не з'явився.

Представнику третьої особи-1 роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст. ст. 22, 27 ГПК України. Заяв про відвід суддів не поступало.

За відсутності клопотання третьої особи-1 про здійснення технічної фіксації судового процесу, в судовому засіданні не забезпечується повне фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.03.2013 року у справі №5015/4928/12 (суддя Деркач Ю.Б.) в задоволенні позовних вимог учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Правобережна інформаційна компанія" ОСОБА_2 відмовлено повністю за безпідставністю. Судові витрати покладено на позивача (а.с. 181-194).

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, зокрема, що ОСОБА_3 набув частку в статутному капіталі ТзОВ "Видавнича група "Супердрук" в розмірі 22,85% на підставі договорів купівлі - продажу (поступки) частки в статутному фонді ТзОВ "Видавнича група "Експрес" від 17.12.2001 року та від 24.12.2001 року, а не на підставі рішень загальних зборів учасників ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія", оформлених протоколами №4 від 14 грудня 2001 року та №5 від 24 грудня 2001 року; правочини, на підставі яких, ОСОБА_3 набув у власність частку у статутному капіталі ТзОВ "Видавнича група "Супердрук" в розмірі 22,85%, а саме: договори купівлі продажу - частки в статутному фонді ТзОВ "Видавнича група "Експрес" від 17.12.2001 року та від 24.12.2001 року, є чинними; вирішення питання щодо уступки частини частки позивача в статутному капіталі ТзОВ "Видавнича група "Супердрук", зокрема шляхом укладення договору купівлі - продажу, належало до компетенції виконавчого органу товариства - директора та не потребувало додаткового оформлення рішеннями позивача від 14 грудня 2001 року та від 24.12.2001 року; позивач, всупереч вимогам ч. 1 ст. 33 ГПК України та ч. 2 ст. 34 ГПК України не надав суду жодних доказів, які б підтверджували те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 неправомірно володіють належними їм частками в статутному капіталі ТзОВ "Видавнича група "Супердрук" в розмірі 22,85% статутного капіталу товариства та 32,86% статутного капіталу товариства, відповідно.

Не погоджуючись з даним рішенням, позивач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 26.03.2013р. у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.

Вимоги апеляційної скарги ґрунтуються на тому, зокрема, що висновок суду щодо переходу частини частки у статутному капіталі ТзОВ "Видавнича група "Супердрук" до третіх осіб - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відбувся на підставі відповідних договорів купівлі - продажу, не відповідає фактичним обставинам справи, та суперечить судовим рішенням, які набрали законної сили.

Окрім того, апелянт не може погодитись із відхиленням судом першої інстанції його клопотання про залучення ОСОБА_3 до участі в справі в якості іншого відповідача, оскільки такий міг, як учасник ТзОВ "Видавнича група "Супердрук" виступати стороною у спорі; не відповідає встановленим у справі обставинам висновок суду про те, що інтереси позивача оспорюваними правочинами не порушені. Скаржник вказує, що визнаними недійсними рішеннями зборів від 14.12.2001 року та від 24.12.2011 року позивача було позбавлено можливості реалізувати право на управління справами товариства, а також реалізувати інші корпоративні права; не прийняття судом заяви про збільшення позовних вимог є порушенням норм процесуального права, оскільки відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до початку розгляду справи по суті змінити предмет позову та суд першої інстанції повинен був розцінити вказану заяву як заяву про зміну предмета позову.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_3 заперечив доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (№13/05-13 від 13.05.2013р.). Зокрема вказує, що рішення Господарського суду Львівської області від 26.03.2013 року по справі №5015/4928/12 є законним і обґрунтованим, прийняте з дослідженням всіх обставин справи, з правильним застосування норм матеріального та процесуального права, повністю відповідає вимогам Господарського процесуального кодексу України, просить залишити його без змін.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 18.04.2013р. апеляційну скаргу учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Правобережна інформаційна компанія" ОСОБА_2 прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.05.2013р.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.05.2013р. розгляд апеляційної скарги відкладено до 11.06.2013р. з підстав, викладених у вказаній ухвалі.

В судове засідання 11.06.2013р. з'явився представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1, ОСОБА_3, який підтримав доводи та заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та відповів на питання, які виникли в ході судового розгляду.

Сторони та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2, ОСОБА_4 в дане судове засідання повторно не з'явились, участі уповноважених представників не забезпечили, причин неявки суду не повідомили.

Відповідачі та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2, ОСОБА_4 вимог ухвал Львівського апеляційного господарського суду від 18.04.2013р. та від 14.05.2013р. не виконали.

Враховуючи те, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.05.2013 року участь представників сторін в судовому засіданні визначено на власний розсуд, останніх інформовано про час та місце розгляду апеляційної скарги, з врахуванням строку розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, передбаченого ч. 1 ст. 102 ГПК України, та зважаючи на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2, ОСОБА_4

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення Господарського суду Львівської області від 26.03.2013 року у даній справі - залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом, позовні вимоги учасника ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія" ОСОБА_2 про повернення ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія" частини частки ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія" в статутному капіталі ТзОВ "Видавнича група "Експрес" в розмірі 55,71% стосуються повернення частки третьої особи по даній справі - ОСОБА_3 в статутному капіталі ТзОВ "Видавнича група "Експрес", яка становить 22,85% статутного капіталу товариства та повернення частини частки третьої особи по даній справі - ОСОБА_4 в статутному капіталі ТзОВ "Видавнича група "Експрес", яка становить 32,86% статутного капіталу товариства.

Крім того, як правомірно встановив суд першої інстанції, найменування ТзОВ "Видавнича група "Експрес" було змінено на ТзОВ "Видавнича група "Супердрук"

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що рішення загальних зборів учасників ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія" від 14.12.2001 року та від 24.12.2001 року були визнані недійсними в судовому порядку судовими рішеннями по справах № 24/127 та № 9/156, а відтак, частина частки ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія" в розмірі 55,71% статутного капіталу ТзОВ "Видавнича група "Експрес" підлягає поверненню ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія" в порядку реституції на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, 14 грудня 2001 року та 24 грудня 2001 року відбулись загальні збори учасників ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія", оформлені протоколом №4 від 14.12.2001 року та протоколом №5 від 24.12.2001 року відповідно.

Місцевим господарським судом було встановлено, що на вищевказаних загальних зборах учасників ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія" було надано згоду уступити ОСОБА_3 , шляхом укладення відповідних договорів, частину частки ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія" у статутному капіталі ТзОВ "Видавнича група "Експрес", яка у відсотковому співвідношенні в сукупності становить 22,85% статутного капіталу товариства; та уступити ОСОБА_4, шляхом укладення відповідного договору, частину частки ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія" у статутному капіталі ТзОВ "Видавнича група "Експрес", яка у відсотковому співвідношенні становить 32,86% статутного капіталу товариства.

З долучених позивачем до справи матеріалів вбачається, що вказані рішення загальних зборів учасників ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія" були визнані недійсними в судовому порядку. Зокрема, рішення загальних зборів учасників ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія", оформлені протоколом № 4 від 14.12.2001 року, були визнані недійсними рішенням Господарського суду Львівської області від 30.11.2010 року по справі № 24/127. Рішення загальних зборів учасників ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія", оформлені протоколом № 5 від 24.12.2001 року, були визнані недійсними рішенням Господарського суду Львівської області від 21.12.2010 року по справі № 9/156.

Наведені рішення Господарського суду Львівської області були залишені без змін Вищим господарським судом України.

Проаналізувавши вищенаведені рішення загальних зборів учасників ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія" від 14.12.2001 року та від 24.12.2001 року, суд встановив, що вказаними рішеннями було лише засвідчено згоду на уступку частини частки ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія" у статутному капіталі ТзОВ "Видавнича група "Експрес" третім особам по справі - ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Як вбачається з змісту вищенаведених рішень ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія", оформлених протоколом №4 від 14.12.2001 року та протоколом №5 від 24.12.2001 року, безпосередньо сама уступка частини частки ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія" у статутному капіталі ТзОВ "Видавнича група "Експрес" у відповідних частинах передбачалась шляхом укладення відповідних цивільно-правових договорів.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно того, що треті особи по даній справі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 набули право власності на частину частки ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія" у статутному капіталі ТзОВ "Видавнича група "Експрес" на підставі договорів купівлі - продажу частки в статутному фонді, а не на підставі рішень загальних зборів учасників ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія" від 14 грудня 2001 року та від 24 грудня 2001 року, як це вказує апелянт.

Зокрема, з наявних в справі матеріалів судом було встановлено, що ОСОБА_3 безпосередньо набув право власності на частку в статутному капіталі ТзОВ "Видавнича група "Експрес", що в сукупності становить 22,85% статутного капіталу, на підставі договорів купівлі продажу - частки (поступки) в статутному фонді ТзОВ "Видавнича група "Експрес" від 17.12.2001 року та від 24.12.2001 року (а.с. 97-102).

За змістом п.2.2. вищевказаних договорів, покупець вважається повноправним учасником товариства з моменту підписання установчих документів товариства.

Пунктами 3.1. вищевказаних договорів передбачено, що за поступку частки покупець зобов'язується сплатити продавцю суму в розмірі 1428 грн. 00 коп. та 857 грн. 00 коп. відповідно.

Відповідно до пунктів 6.1. вищенаведених договорів такі набирають чинності з моменту їх підписання.

З платіжних документів, які були долучені ОСОБА_3 до матеріалів справи, вбачається, що ОСОБА_3 на виконання умов даних договорів було перераховано, а ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія" прийнято грошові кошти за поступку частки в статутному капіталі ТзОВ "Видавнича група "Експрес" в розмірі 1428 грн. та 857 грн.

Стосовно частки третьої особи по даній справі - ОСОБА_4 в статутному капіталі ТзОВ "Видавнича група "Експрес", яка становить 32,86%, то із змісту протоколу ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія" №4 від 14.12.2001 року вбачається, що право власності на вищенаведену частку в статутному капіталі ТзОВ "Видавнича група "Експрес" ОСОБА_4 набув на підставі відповідного договору купівлі продажу - частки.

Згідно з п.4 ч. 3 ст.129 Конституції України та ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивач всупереч вищенаведеним вимогам законодавства не надав суду жодних доказів, які б свідчили про протилежне.

Вищенаведені обставини підтверджується й тим, що 27.12.2001 року учасниками ТзОВ "Видавнича група "Експрес", в тому числі й ОСОБА_4 та ОСОБА_3, було підписано Статут ТзОВ "Видавнича група "Експрес" у новій редакції та нотаріально посвідчено їх підписи приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6, згідно з яким, розмір частки ОСОБА_4 становить 42,86% статутного фонду товариства, а розмір частки ОСОБА_3 становить 22,85 % статутного фонду товариства.

29 грудня 2001 року, відділом реєстрації та ліцензування Департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради, номер запису 1125-Ф, зареєстровано нову редакцію Статуту ТзОВ "Видавнича група "Експрес".

Згідно вищевказаної редакції Статуту ТзОВ "Видавнича група "Супердрук" учасниками товариства визначено:

- ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія" з часткою в розмірі 34,29% статутного фонду, що складає 3429,00 грн.;

- ОСОБА_7 з часткою в розмірі 42,86 % статутного фонду, що складає 4286,00 грн.;

- ОСОБА_3 з часткою в розмірі 22,85 % статутного фонду, що складає 2285,00 грн.

Зважаючи на вищенаведене, щодо вимог позивача про застосування до спірних правовідносин наслідків недійсності правочину, передбачених ч. 2 ст. 216 ЦК України, колегія суддів Льівського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Приписами ч. 1 ст. 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,- відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що за приписами ст. 216 ЦК України, застосування реституції можливе тільки за умови визнання недійсним самого правочину, який зумовив відповідні правові наслідки.

Положеннями ч. 1. ст. 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Проте, позивачем під час розгляду даної справи в місцевому господарському суді, не було надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що договори купівлі продажу часток в статутному фонді ТзОВ "Видавнича група "Експрес", на підставі яких, треті особи ОСОБА_4 та ОСОБА_3 набули у власність частину частки ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія" у статутному фонді ТзОВ "Видавнича група "Експрес" в розмірі 32,86% та 22,85% відповідно, були визнані недійсними.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про те, що відповідні правочини є чинними, а відтак, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин наслідків, передбачених ч. 2 ст. 216 ЦК України.

Окрім того, факт чинності договору купівлі-продажу частки в статутному фонді ТзОВ "Видавнича група "Експрес", укладеного між ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія" та ОСОБА_3, підтверджено ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 15.04.2013р. у справі №6-10657св13, долученою до матеріалів справи третьою особою-1 ОСОБА_3 клопотанням про доручення доказів вих.№10/06-13 від 10.06.2013р.

Водночас, як правильно вказав суд першої інстанції, ще однією умовою, необхідною для застосування до спірних правовідносин наслідків, передбачених ч. 2 ст. 216 ЦК України, є наявність порушеного суб'єктивного матеріального права позивача.

Проте, позивач не довів у встановленому законодавством порядку, що договори купівлі-продажу часток в статутному фонді ТзОВ "Видавнича група "Експрес", на підставі яких, треті особи ОСОБА_4 та ОСОБА_3 набули у власність частину частки ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія" у статутному фонді ТзОВ "Видавнича група "Експрес" порушують права та законні інтереси позивача, як учасника ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія", а відтак, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що не існує підстав для застосування реституції.

Зокрема, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим товариством.

Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

За приписами ст. 1 ГПК України, передбачено, що необхідною передумовою для звернення до господарського суду з відповідними позовними вимогами є порушення прав та законних інтересів особи, яка звертається з позовом.

Таким чином, при вирішенні судом спору по суті, важливим є встановлення наявності або відсутності в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права, на захист якого подано позов, оскільки це є необхідною передумовою для визначення правомірності чи неправомірності поведінки порушника права.

Відповідно до ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом.

Права учасника господарського товариства, також, передбачені ст. 88 ГК України та ст.10 Закону України «Про господарські товариства», за змістом яких встановлено також право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди), при цьому право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; вийти в установленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства (на вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів); здійснити відчуження часток у статутному капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом; інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

Проте, колегія суддів вважає, що внаслідок відступлення часток ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія", що в сукупності становить 55,71% статутного фонду ТзОВ "Видавнича група "Експрес" ОСОБА_4 та ОСОБА_3, шляхом укладення відповідних договорів, не відбулось порушення прав та законних інтересів позивача, як учасника ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія".

Зокрема, позивач не був позбавлений своїх часток, права голосувати, права отримувати прибуток, права брати участь в управлінні справами ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія".

Покликання позивача на порушення його майнового права у вигляді втрати ним відчуженої частки іншого товариства є безпідставним, оскільки під час уступки частки товариство отримало майнову компенсацію цієї частки.

Стосовно твердження апелянта про незаконність відхилення судом першої інстанції клопотання позивача про залучення ОСОБА_3 до участі у справі в якості іншого відповідача, то суд не приймає вищенаведене твердження до уваги з огляду на наступне.

Так, приписами статті 24 ГПК України передбачено, що залучення до участі у справі іншого відповідача є правом господарського суду, а не його обов'язком.

Крім того, відповідно до п. 4 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів;

Зокрема, п. 4 ч. 1 ст.12 ГПК України передбачає такий склад сторін корпоративного спору: 1) учасник господарського товариства та товариство; 2) учасники господарського товариства у спорі між ними, пов'язаному із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням цього товариства.

Як випливає зі змісту пункту 1 частини четвертої статті 12 ГПК України, до корпоративних спорів належать спори між учасниками господарського товариства з приводу створення, припинення товариства та управління його діяльністю.

Таким чином, учасники господарського товариства беруть участь у справі в порядку господарського судочинства тільки у випадку виникнення між ними та господарським товариством, учасниками якого вони виступають корпоративного спору. Крім того, корпоративний спір може виникнути виключно між учасниками одного й того ж господарського товариства або між господарським товариством та його учасником.

Згідно з ч. 1 ст. 167 ГК України корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Водночас, виходячи з вищенаведеного визначення корпоративних прав, корпоративний спір не може виникати між господарським товариством та особою, яка не є його учасником, оскільки, такий пов'язаний з реалізацією та захистом корпоративних прав особи, як учасника господарського товариства.

Як вказує сам апелянт, даний спір виник в контексті корпоративного спору між учасником ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія" ОСОБА_2 та ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія", а відтак, зважаючи, що ОСОБА_3 не є учасником ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія", наведена обставина унеможливлює виникнення корпоративного спору між ОСОБА_3 та ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія" та залучення його до участі у справі, як відповідача у корпоративному спорі.

Таким чином, із заявлених позовних вимог по даній справі вбачається, що даний спір не стосується корпоративного спору між ТзОВ "Видавнича група "Супердрук" та ОСОБА_3, як учасником ТзОВ "Видавнича група "Супердрук", а відтак, в суду першої інстанції були відсутні підстави залучати ОСОБА_3 до участі у даному спорі.

Вищенаведене свідчить, що вірним є висновок суду місцевого господарського суду про те, що у випадку залучення ОСОБА_3 до участі у даній справі з процесуальним статусом відповідача, ОСОБА_3 виступав би не як учасник товариства з яким виник корпоративний спір, а як фізична особа, що не допускається чинним процесуальним законодавством.

Крім того, як вказує Пленум Верховного суду України в п. 3 постанови «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» № 13 від 24.10.2008 року не підлягає розширеному тлумаченню пункт 4 частини першої статті 12 ГПК також щодо справ, пов'язаних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності господарського товариства, якщо однією зі сторін у справі не є учасник (засновник, акціонер) господарського товариства, у тому числі такий, що вибув.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується й з доводами апелянта про те, що неприйняття судом першої інстанції заяви про збільшення позовних вимог є порушенням норм процесуального законодавства.

Зокрема, апелянт вказує, що вищенаведена заява повинна була бути розцінена місцевим господарським судом, як заява про зміну предмета позову.

Як вбачається з матеріалів справи, у прохальній частині вказаної заяви апелянт просить суд: доповнити первинну позовну вимогу наступною: визнати частково недійсними зміни до установчих документів ТзОВ "Видавнича група "Експрес" про перехід (передачу) до ОСОБА_3 частки ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія" у статутному капіталі ТзОВ "Видавнича група "Експрес" в сумі 1428,00 грн., що становить 14,28%, згідно рішення загальних зборів учасників ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія", яке оформлено протоколом № 4 від 14.12.2001 року та в сумі 857 грн. 00 коп., що становить 8,57 % згідно рішення загальних зборів учасників ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія", яке оформлено протоколом № 5 від 24.12.2001 року та залучити до участі іншого відповідача: ТзОВ "Видавнича група "Супердрук".

Залучення ТзОВ "Видавнича група "Супердрук", як відповідача по даній справі, позивач мотивує необхідністю визнання частково недійсними змін до установчих документів ТзОВ "Видавнича група "Супердрук".

Таким чином, вимога про визнання частково недійсними змін до установчих документів ТзОВ "Видавнича група "Супердрук", пред'являється до ТзОВ "Видавнича група "Супердрук", а не до ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія", який є відповідачем за первинними позовними вимогами.

Судом було досліджено, що заява про збільшення позовних вимог була подана позивачем 07.12.2012 року, тобто до початку розгляду справи по суті, оскільки такий мав місце лише 11.12.2012 року.

Приписами ч. 4 ст. 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно встановив, що вищенаведена заява не є по своїй суті заявою про збільшення позовних вимог, оскільки, під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Зокрема, збільшено чи зменшено може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Аналогічну правову позицію займає й Пленум Вищого господарського суду України в пункті 3.11. постанови «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року.

Таким чином, в заяві позивача про збільшення позовних вимог від 07.12.2012 року йдеться про об'єднання в одній позовній заяві двох різних вимог і таке об'єднання повинно відповідати приписам ст. 58 ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 ГПК України суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Водночас, однорідними позовні вимоги вважаються за одночасної наявності таких умов: вони передбачають один і той самий спосіб захисту прав чи охоронюваних законом інтересів та ці вимоги виникли з одних і тих самих або з аналогічних підстав.

Вказана правова позиція була наведена й в п. 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009 року № 01-8/13 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм ГПК України».

Крім того, вищенаведені висновки апеляційного суду підтверджуються й правовою позицію, висловленою Пленумом Вищого господарського суду України в п. 3.6. постанови «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року згідно до якої, однорідними можуть вважатися позовні заяви, які, пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Проте, апеляційний суд встановив, що вищенаведена заява не відповідає критеріям дотримання яких, необхідне для віднесення позовних заяв до однорідних.

Зокрема, первинно заявлені позовні вимоги та позовні вимоги заявлені в заяві про збільшення позовних вимог передбачають різний спосіб захисту прав, а відтак, вищенаведені позовні вимоги не пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів. Так, способом захисту прав в первинно заявлених позовних вимогах виступає вимога про повернення Позивачу частини частки в статутному капіталі ТзОВ "Видавнича група "Експрес". Водночас, способом захисту прав в позовних вимогах заявлених в заяві про збільшення позовних вимог виступає визнання частково недійсними змін до установчих документів ТзОВ "Видавнича група "Експрес".

Крім того, первинно заявлені позовні вимоги та позовні вимоги заявлені в заяві про збільшення позовних вимог подані до різних відповідачів. Так, первинно заявлена позовна вимога була подана до ТзОВ "Правобережна інформаційна компанія", в цей же час, позовні вимоги заявлені в заяві про збільшення позовних вимог були подані до ТзОВ "Видавнича група "Супердрук" (до зміни найменування - ТзОВ "Видавнича група "Експрес"), у зв'язку з чим, позивач в наведеній заяві висловив прохання про залучення вказаного товариства до участі у справі, як іншого відповідача.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до законного та обґрунтованого висновку про те, що вимоги, заявлені в заяві про збільшення позовних вимог не можуть бути об'єднані в одному провадженні з первинно заявленими позовними вимогами по даній справі, оскільки, такі не відповідають критеріям дотримання яких, необхідне для віднесення позовних заяв до однорідних

Також, суд бере до уваги, що за приписами ст. 58 ГПК України об'єднання однорідних позовних заяв є правом, а не обов'язком судді.

Водночас, суд вважає, що висновок апелянта про те, що заява про збільшення позовних вимог від 07.12.12 року повинна була бути розцінена судом, як заява про зміну предмету позову є безпідставним.

Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.

Аналогічну правову позицію висловлює й Пленум Вищого господарського суду України в п. 3.12. постанови «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року.

Проте, суд встановив, що за змістом заяви про збільшення позовних вимог від 07.12.12 року у вказаній заяві передбачалось доповнення первинних позовних вимог, заявлених позивачем по даній справі, новими позовними вимогами, а відтак, вищенаведена заява не могла бути розцінена місцевим господарським судом, як заява про зміну предмету позову.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції правомірно встановив, що заява позивача про збільшення позовних вимог від 07.12.12 року не могла бути розглянута в даному позовному провадженні.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, враховуючи все викладене вище в сукупності, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 26.03.2013 року у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою, згідно ст. 104 ГПК України, для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Львівської області від 26.03.2013 року в апеляційному порядку покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 26.03.2013 року у справі № 5015/4928/12 залишити без змін, апеляційну скаргу учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Правобережна інформаційна компанія" ОСОБА_2 - без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повна постанова складена 13 червня 2013р.

Головуючий-суддя Краєвська М.В.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Орищин Г.В.