Постанова

від 05.06.2013 по справі 910/2144/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2013 р. Справа№ 910/2144/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 05.06.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2013 року (повний текст підписано 02.04.2013 року)

у справі №910/2144/13 (суддя Жагорнікова Т.О.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АІС АЗЧ Маркет»

до публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»

про стягнення 88 579,93 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.03.2013 року у справі

№910/2144/13 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 86 229,82 грн. основного боргу, 671,46 грн. 3% річних, 1 687,90 грн. судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. В своїх доводах заявник посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

Ухвалою від 30.04.2013 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/2144/13 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Товариством з обмеженою відповідальністю «АІС АЗЧ Маркет» на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відповідача на рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2013 року у справі №910/2144/13 відмовити повністю, рішення суду залишити без змін.

В судовому засіданні представник відповідача надав свої пояснення, в яких підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2013 року скасувати частково і прийняти нове рішення, яким відмовити у позові в частині стягнення основного боргу в сумі 55 000,00 грн. (30 000,00 грн. згідно платіжного доручення від 15.03.2013 року №447 та в сумі 25 000,00 грн. згідно платіжного доручення від 29.03.2013 року №533).

Представник позивача приймав участь у судовому засіданні та надав свої пояснення, в яких заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та просив рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «АІС АЗЧ Маркет» - без задоволення.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.08.2012 року між дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якої є ПуАТ «Укртрансгаз» (надалі - замовник) та ТОВ «АІС АЗЧ Маркет» (надалі - продавець) було укладено договір про закупівлю послуг за державні кошти №036 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язався у 2012-2013 році поставити покупцю товари (надалі - товари), зазначені в оголошенні про проведення відкритих торгів, а покупець - прийняти і оплатити такі товари.

Згідно з п. 1.2 договору найменування товарів - акумулятори електричні та акумуляторні батареї, код за ДК 016-97 (31.40.2) Номенклатура, асортимент, ціна одиниці товару та кількість товарів зазначаються згідно специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно специфікації №1 до договору продавець повинен передати покупцю наступний товар:

- акумулятор 6СТ-55 A «WESTA» у кількості 15 шт. (за ціною 302,90 грн. за одиницю без ПДВ) на суму 4 543,50 грн.;

- акумулятор 6СТ-65 A «WESTA» у кількості 20 шт. (за ціною 381,45 грн. за одиницю без ПДВ) на суму 7 629,00 грн.

- акумулятор 6СТ-74 A «WESTA» у кількості 15 шт. (за ціною 430,25 грн. за одиницю без ПДВ) на суму 6 453,75 грн.

- акумулятор 6СТ-92 A «WESTА» у кількості 15 шт. (за ціною 553,52 грн. за одиницю без ПДВ) на суму 8 302,80 грн.

- акумулятор 6CT-100 A «WESTА» у кількості 15 шт. (за ціною 565,70 грн. за одиницю без ПДВ) на суму 8 485,50 грн.

- акумулятор 6СТ-140 A «WESTА» у кількості 35 шт. (за ціною 761,30 грн. за одиницю без ПДВ) на суму 26 645,50 грн.

- акумулятор 6СТ-І90 A «WESTА» у кількості 88 шт. (за ціною 983,98 грн. за одиницю без ПДВ) на суму 86 590,24 грн.

- акумулятор 6СТ-225 A «WESTА» у кількості 2 шт. (за ціною 1 187,28 грн. за одиницю без ПДВ) на суму2 374,56 грн.

Всього без ПДВ на суму 151 024,85 грн., ПДВ становить 30 204,97 грн., а всього на суму 181 229,82 грн.

Відповідно до п. 3.1 договору сума, визначена в договорі становить 181 229,82 грн., в тому числі податок на додану вартість 30 204,97 грн.

Згідно з п. 4.1 договору оплата вартості товарів здійснюється структурним підрозділом управлінням покупця та/або покупцем протягом 30-ти календарних днів з дня поставки структурному підрозділу управлінню покупця та/або покупцю партії товарів, шляхом безготівкового перерахування коштів на поточних рахунок продавця

Згідно з п. 10.1 договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, але не більше 2 (двох) років.

28.09.2012 року на виконання умов договору продавцем було передано, а покупцем прийнято товар згідно специфікації № 1, на підтвердження чого позивач надав суду підписану сторонами видаткову накладну № Пол-003127 від 28.09.2012 року.

Згідно з доводами позивача відповідач лише частково оплатив вартість отриманого товару на суму 95 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №1824 від 03.12.2012 року на суму 20 000,00 грн., №1957 від 18.12.2012 року на суму 15 000,00 грн., №1965 від 19.12.2012 року на суму 10 000,00 грн., №31 від 09.01.2013 року на суму 50 000,00 грн. На думку позивача, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті отриманого товару у відповідача виникла заборгованості у розмірі 86 229,82 грн.

У лютому 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «АІС АЗЧ Маркет» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Укртансгаз» про стягнення 86 229,82 грн. основного боргу, 1 678,65 грн. пені, 671,46 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідно до укладеного між сторонами договору про закупівлю товарів за державні кошти.

При прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанції визнано, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 86 229,82 грн. основного боргу та 671,46 грн. 3% річних є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а в решті позовних вимог слід відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, скаржником зазначено, що судом неповно з'ясовано обставин, що мають значення для справи, а саме щодо погашення основного боргу в сумі 30 000,00 грн. згідно платіжного доручення від 15.03.2013 року №447 та в сумі 25 000,00 грн. згідно платіжного доручення від 29.03.2013 року №533.

Колегія суддів, скасовуючи частково рішення місцевого господарського суду, зазначає наступне.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В свою чергу, відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, судовою колегія встановлено та досліджено той факт, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з договору купівлі-продажу, що також не заперечується сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Нормами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що оплата вартості товарів здійснюється структурним підрозділом - управління покупця та/або покупцем протягом 30-ти календарних днів з дня поставки структурному підрозділу - управлінню покупця та/або покупцю партії товарів, шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок покупця.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, що на час звернення товариства з обмеженою відповідальністю «АІС АЗС Маркет» з позовом до суду, заборгованість відповідача перед позивачем становила 86 229,82 грн.

Відповідно до частини 2 статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Однак, на момент прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.

Так, місцевим господарським судом не досліджено той факт, що після порушення провадження у справі відповідач сплачував суму основного боргу і на дату винесення судового рішення відповідачем було погашено заборгованість на суму 30 000,00 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням №447 від 15.03.2013 року (а.с. 139).

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем на дату прийняття оскаржуваного рішення складала суму 56 229,82 грн. (86 229,82 грн. - 30 000,00 грн.).

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про відсутність предмету спору в частині стягнення 30 000,00 грн., а тому провадження у справі в цій частині слід припинити на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України.

При цьому слід зазначити, що в порушення норм ст. 87 ГПК України ухвалу про відкладення розгляду справи суду від 05.03.2013 року господарським судом міста Києва було направлено відповідачу 20.03.2013 року, про що свідчить відмітка на зворотній стороні ухвали та повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 121-123).

В матеріалах справи наявна заява представника відповідача про відкладення розгляду справи, яка містить повідомлення про сплату відповідачем 30 000,00 грн. боргу (а.с. 138-139). Вказана заява була направлена на адресу суду 27.03.2013 року, про що свідчить відмітка на поштовому конверті (а.с. 140).

Доводи скаржника, які викладені у апеляційній скарзі що відповідачем було сплачено вартість отриманого товару в сумі 25 000,00 грн. згідно платіжного доручення від 29.03.2013 року №533, судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки відповідач здійснив оплату в сумі 25 000,00 грн. 29.03.2013 року, тобто вже після прийняття оскаржуваного рішення, а тому не можуть бути підставою для його скасування. Вказана сума заборгованості буде врахована під час виконання рішення суду.

У відповідності до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов'язання, згідно статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, керуючись п. 6 ст. 231 ГК України, просить стягнути з відповідача 1 678,65 грн. штрафних санкцій (пені) за порушення грошових зобов'язань, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ за весь час користування чужими коштами.

З положень статті 217 ГК України вбачається, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. (ст. 547 ЦК України).

Таким чином, відповідно до вищевикладених норм чинного законодавства України, для застосування пені за порушення грошового зобов'язання договором мають бути визначені випадки, розмір та порядок їх застосування.

Частина 6 статті 231 ГК України передбачає обмеження нарахування пені за час користування чужими грошовими коштами обліковою ставкою НБУ, якщо вона передбачена умовами укладеного між сторонами договору.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1 678,65 грн. пені задоволенню не підлягають, оскільки між сторонами угода щодо неустойки не укладена.

У договорі №036 про закупівлю товарів за державні кошти від 21.08.2012 року умова про застосування до відповідача пені за порушення грошових зобов'язань - відсутня, натомість відповідно до п. 7.3 договору встановлено, що в разі порушення покупцем зобов'язань по сплаті вартості товарів він несе відповідальність передбачену ст. 625 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 671,46 грн. за період з 29.10.2012 року по 31.01.2013 року.

Відповідно до п. 4.1 договору відповідач зобов'язався оплатити вартість отриманого товару на протязі 30-ти днів з дня поставки товару, який було поставлено позивачем та отримано відповідачем 28.09.2012 року. Отже, відповідач повинен був оплатити вартість отриманого товару до 28.10.2012 року.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог про стягнення трьох процентів річних у розмірі 671,46 грн. за прострочення виконання взятих на себе грошових зобов'язань за розрахунком позивача, який перевірено судом першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2013 року прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, і є таким що не відповідає нормам закону.

Таким чином, апеляційна скарга публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід скасувати частково та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити частково. Стягнути з відповідача на користь позивача 56 229,82 грн. основного боргу, 671,46 грн. 3% річних. В іншій частині щодо стягнення з ПАТ «Укртрансгаз» 30 000,00 грн. суми основного боргу провадження у справі слід припинити на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України. В решті позовних вимог про стягнення з ПАТ «Укртрансгаз» 1 678,65 грн. пені відмовити.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2013 року у справі №910/2144/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2013 року у справі №910/2144/13 скасувати частково та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити частково.

3. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1, ідентифікаційний код 30019801) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АІС АЗЧ Маркет» (04073, м. Київ, провулок Балтійський, буд. 20, код ідентифікаційний код 33100549) 56 229,82 грн. основного боргу, 671,46 грн. 3% річних, 1 138,02 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

4. В частині стягнення з ПАТ «Укртрансгаз» 30 000,00 грн. суми основного боргу провадження у справі №910/2144/13 припинити на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України.

5. В решті позовних вимог відмовити.

6. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи №910/2144/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Лобань О.І.

Федорчук Р.В.