Рішення

від 10.06.2013 по справі 922/1554/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2013 р.Справа № 922/1554/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Піднята цілина", с.Стариця, Харківська обл. до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Дергачі, Харківська обл. про стягнення 91062,58 гривень та розірвання договору за участю представників:

позивача - Євкова О.М. (довіреність №б/н від 29 жовтня 2012 року)

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Піднята цілина", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (Відповідача) суми заборгованості у розмірі 91062,58 гривень, у тому числі, 83691,59 гривень суми основного боргу та 110,99 гривень процентів за користування чужими грошовими коштами. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням Відповідачем умов договору переробки давальницької сировини №02, укладеного між сторонами 28 вересня 2012 року. Також, посилаючись на неналежне виконання Відповідачем зобов'язань за вищевказаним договором, Позивач просив суд розірвати відповідний договір. Крім того, Позивач просив суд покласти судові витрати на Відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 квітня 2013 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 28 травня 2013 року.

28 травня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№19328) витребувані судом документи, на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28 травня 2013 року розгляд справи було відкладено на 10 червня 2013 року.

10 червня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду (вх.№21112) додаткові письмові пояснення в обґрунтування позову. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

Представник Позивача у відкритому судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач у відкрите судове засідання свого представника не направив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав. Про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням і телефонограмою.

За таких обставин, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, доводи та докази в їх підтвердження, заслухавши пояснення представника Позивача, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на наступне.

28 вересня 2012 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір переробки давальницької сировини №02 (далі - Договір). Відповідно до умов Договору, Відповідач зобов'язався виконати роботи по переробці давальницької сировини (насіння соняшника у кількості 24200 кг) в готову продукцію - олію соняшникову 7200 кг та макуху соняшникову 8400 кг, згідно акту №28/09 від 31 жовтня 2012 року.

П.4 Договору встановлено порядок розрахунків: розрахунок замовника з виконавцем здійснюється в строк, встановлений сторонами, проте не пізніше 10 днів на розрахунковий рахунок останнього, чи за готівковим розрахунком.

П.5 Договору встановлений порядок здачі-приймання готової продукції: здача-приймання готової продукції проводиться сторонами з моменту оповіщення замовника виконавцем про готовність виготовленої продукції до приймання, але не пізніше обумовлених строків виконання робіт по переробці сировини.

Таким чином, у договорі нема встановлених строків для виконання робіт відповідачем (переробником за договором) та оплати їх позивачем, додаткових угод які б встановлювали ці строки, Позивачем до суду не надано.

П.6 Договору встановлено, що він вступає в силу з моменту підписання та діє до моменту його виконання, проте в будь-якому разі до 31 грудня 2013 року.

Позивач передав Відповідачу 24200,00 кг насіння соняшника, що підтверджується актом №28/09 від 31 жовтня 2012 року (а.с.11), проте вартість переданого товару вказано не було, ані в цьому акті, ані в договорі.

Також, Позивач перерахував на рахунок Відповідача передплату за переробку насіння соняшнику, згідно платіжного доручення №173 від 04 жовтня 2012 року, у сумі 7260,00 гривень (а.с.12).

У наданому Позивачем до суду платіжному дорученні №173 від 04 жовтня 2012 року відомості щодо призначення платежу вказують на рахунок №04 від 28 вересня 2012 року, але даних про те, що оплата проводилася саме за спірним договором не міститься.

У наданому до суду рахунку - фактурі №04 від 28 вересня 2012 року також немає посилання на Договір (а.с.13).

04 березня 2013 року Позивач направив Відповідачу претензію про виконання умов договору в семиденний термін з дня отримання претензії, яка отримана останнім 05 березня 2013 року (а.с.17). Відповіді на цю претензію Відповідач не надав.

Таким чином, вимогою було встановлено строки виконання Відповідачем умов Договору, тобто обов'язок щодо строків виконання Договору виник у Відповідача з дня отримання претензії (вимоги) по 12 березня 2013 року включно.

Позивач просить суд стягнути з Відповідача вартість переданого йому за Договором насіння, у сумі 83691,59 гривень, посилаючись на те, що він неодноразово укладав аналогічні договори, де вартість 1 тони насіння соняшника становила 3458,33 гривень, та на видаткову накладну №РН-0000049 від 19 вересня 2012 року, як доказ ринкової вартості насіння соняшника на час укладення договору. Інших доказів такої вартості насіння Позивачем до суду не надано.

Таким чином, Позивач не довів суду, що ринкова вартість 24200,00 кг. насіння соняшника на час укладання Договору становила саме 83691,59 гривень.

Позивач, також, не надав суду належних доказів в підтвердження вимог щодо стягнення з Відповідача попередньої оплати в сумі 7260,00 гривень.

З наданих до суду платіжного доручення та рахунку-фактури, не вбачається, за яким саме договором Позивач сплатив 7260,00 гривень Відповідачу. Інших доказів щодо сплати 7260,00 гривень попередньої оплати саме за спірним договором до суду не надано.

Позивач не довів суду розмір завданих йому Відповідачем збитків.

Позовні вимоги в частині стягнення 110,99 гривень 3% річних не підлягають задоволенню, оскільки вони є похідними від основного зобов'язання щодо повернення 7260,00 гривень, яке не підтвердив Позивач належними доказами.

Суд вважає вимогу Позивача про розірвання Договору необґрунтованою, оскільки він не довів, що Відповідач істотно порушив умови Договору.

Таким чином, Позивач не підтвердив належними доказами виконання умов Договору з його сторони, та не надав обґрунтованого розрахунку ціни позову.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України та статтею 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Стаття 626 Цивільного кодексу України містить поняття та види договору. Згідно неї, договором визнається домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.ст.3, 6, 627 Цивільного кодексу України, свобода укладення договору є частиною принципу свободи договору. Примушення сторони до укладення договору можливе лише у випадках, передбачених законом (ч.3 ст.179 Господарського кодексу України). Стаття 627 Цивільного кодексу України закріплює принцип свободи договору та встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У разі, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ч.1 ст.527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст.907 Цивільного кодексу України, договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Відповідно до ст.856 Цивільного кодексу України, якщо замовник не сплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядникові, у зв'язку з виконанням договору підряду, підрядник має право притримати результат роботи, а також устаткування, залишок невикористаного матеріалу та інше майно замовника, що є у підрядника.

Відповідно до ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч.3 ст.693 Цивільного кодексу України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти, відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено підстави для зміни або розірвання договору:

"1. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

3. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим".

Статтею 652 Цивільного кодексу України встановлено: "1. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

2. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

3. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

4. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом".

Стаття 34 Господарського процесуального кодексу України визначає належність і допустимість доказів. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, одним з принципів судочинства є свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст.ст.33,43 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як зазначено у п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Згідно з п.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року "Про судове рішення", господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України, щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги є недоведеним, необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови в задоволенні позову, судові витрати покладаються на Позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.525, 526, 527, 530, 610, 612, 617, 626-628, 651, 837, 856, 901, 903, 907 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 174 179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.1, 2, 12, 21, 33, 42, 43, 44, 49, 54-58, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 14.06.2013 р.

Суддя Аріт К.В.

справа №922/1554/13